СОРТОВА РЕАКЦІЯ РОСЛИН ОЗИМОГО ТРИТИКАЛЕ НА ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ ВИРОЩУВАННЯ В ПІВНІЧНОМУ СТЕПУ УКРАЇНИ

Краткое содержание

Стан вивчення проблеми та обґрунтування вибраного напрямку досліджень. В розділі висвітлено питання історії створення нової зернової культури − озимого тритикале, визначена роль в стабілізації виробництва зерна, наведена характеристика нових сортів вітчизняної селекції, розглянуті особливості технології вирощування озимих колосових культур.

Озиме тритикале в степовому регіоні вирощується порівняно недавно, тому зона його вирощування дещо обмежена. У зв'язку з тим, що інформаційного матеріалу з питань технології вирощування тритикале обмаль, літературний огляд включає й інші культури (озима пшениця, жито, ячмінь), які за біологічними ознаками схожі з рослинами озимого тритикале.

На основі аналізу літературних джерел встановлений рівень проведення досліджень з питань технології вирощування озимого тритикале і визначені основні напрямки розробки сучасної технології в північному Степу України.

Умови та методика проведення досліджень. Дослідження  проводились на Ерастівській дослідній станції Інституту зернового господарства УААН протягом 2003-2006 рр. Ґрунтовий покрив дослідної станції представлений переважно чорноземами звичайними малогумусними важкосуглинковими. Вміст гумусу в орному шарі дослідних ділянок − 4,0−4,5% (за Тюриним),  на глибині 30−40 см зменшується до 3,5%, а в 50 см шарі ґрунту − не перевищував 2,0−2,5%. Валовий вміст азоту, фосфору і калію в орному шарі чорноземів становив відповідно 0,23−0,26%; 0,11−0,16;   2−2,5%.

Реакція ґрунтового розчину нейтральна (рН 6,5−7). Водоутримуюча здатність найбільша (30,5−31,5%) у верхньому 10−см шарі ґрунту. Коефіцієнт стійкого в'янення рослин−12,1%.Клімат − помірно−континентальний. За багаторічними даними Комісарівської метеостанції, середньорічна кількість опадів становить 435 мм. Взимку звичайно випадає 18% річної кількості опадів, навесні − 23, влітку − 37, восени − 22%. Внаслідок досить глибокого залягання ґрунтових вод (12-20 м), атмосферні опади мають вирішальне значення щодо забезпечення рослин вологою впродовж вегетаційного періоду.

Польові досліди проводили за загальноприйнятою для північного  Степу України технологією вирощування озимих культур. Попередник − чорний пар,  без внесення добрив.

Дослідження проводились у польовому та модельному дослідах. У польовому досліді розміщення варіантів здійснювалось систематично, в модельному – у два яруси, загальна площа ділянок становила: в польовому − 44 м², модельному – 4 м². Облікова, відповідно, − 30 м² і 1,5 м². Повторність варіантів − 3-разова, в модельному – 6-разова.

Вплив строків сівби, норм висіву та фону живлення на врожайність озимого тритикале лісостепового та степового екотипів досліджувались у польовому багатофакторному досліді:

Фактор А − сорти озимого тритикале різного екотипу: лісостепового АД−52, АДМ−5 та степового − Розівське 6 ,Сувенір;

Фактор В − три строки сівби (перша, друга  та третя декади вересня);

Фактор С − норми висіву (млн. схожих насінин на 1 гектар: 3,0; 4,0; 5,0; 6,0).

Фактор Д − фон живлення: без добрив;  Р₄₀К₃₀ під  культивацію.

Ефективність застосування біологічних регуляторів росту при інкрустації насіння сортів тритикале вивчалась у трифакторному модельному досліді:

Фактор А – сорти: АД-52 і Розівське 6.

Фактор В – регулятори росту : Гумісол, Агат 25к, Емістим.

Фактор С – строки сівби: перша  та третя декади  вересня.

Згідно з відповідними методичними рекомендаціями протягом вегетації рослин озимого тритикале проводили фенологічні спостереження: за темпами настання основних фаз росту та розвитку, здійснювали облік густоти стояння рослин, а також визначали динаміку наростання вегетативної маси та накопичення сухої речовини, вологість грунту, площу листкової поверхні, чисту продуктивність фотосинтезу, вміст хлорофілу та цукру в листках і вузлах кущіння, структуру врожаю, облік урожайності, показники технологічної якості зерна, економічну ефективність одержаних результатів,.

Формування запасів ґрунтової вологи та водоспоживання рослин озимого тритикале. Реалізація урожайного потенціалу нових сортів озимого тритикале в степовому регіоні  значною мірою визначається наявністю вологи в грунті в осінньо–весняний період року, тому застосування найбільш дієвих заходів для її накопичення та збереження в глибоких шарах ґрунту, впродовж вказаного періоду має вирішальне значення.

 Детальне вивчення і математичний аналіз експериментального матеріалу дав змогу встановити, що в цілому за осінньо–зимовий і ранньовесняний періоди  найбільше вологи надходило в ґрунт коли він був слабо зволоженим.

Уповільнене поглинання зимових опадів ґрунтом спостерігалося  в разі високого  зволоження його восени, це в зв’язку з тим,  що волога, як правило, накопичується в грунті протягом зими переважно у верхніх шарах.

При цьому слід зазначити, що, можливо, деяке поповнення запасів вологи у шарах відбувається за рахунок висхідних потоків вологи (у вигляді пару) із більш глибоких горизонтів.

Вміст вологи в шарі ґрунту 0–150 см у середньому за роки дослідів коливався в межах 155,4–160,8 мм, а її розподіл виявився досить рівномірним, що сприяло нормальному росту, розвитку та формуванню урожаю зерна рослин. Одночасно спостерігалося незначне зниження кількості продуктивної вологи у ґрунті на ділянках з раннім строком сівби, тому що рослини тут розвивалися триваліший час.

 Виявлена залежність між нормою висіву та кількістю накопиченої ґрунтом вологи. Встановлено, що з підвищенням щільності стеблостою, витрати вологи збільшуються. За результатами наших спостережень мінімальний рівень накопичення вологи був відмічений при сівбі  у першій декаді з нормою висіву 5,0–6,0 млн./га.

На час відновлення вегетації показники продуктивної вологи між досліджуваними варіантами майже нівелювались, при загальному вмісті у ґрунті доступної рослинам вологи 208–213 мм. Iстотної різниці між неудобреними і удобреними посівами виявлено не було (показник коливався у межах 3–5 мм).

За час весняної вегетації спостерігався активний ріст і розвиток рослин, що призводило до зменшення запасів вологи. Зокрема до фази колосіння у шарі грунту 0–150 см її рівень знизився відповідно на 47,5–51,7%  і  49,4–60,9%  в неудобрених і удобрених варіантах.

Більш суттєві витрати вологи (в середньому на 20%), були зафіксовані під посівами першого і другого строків, порівняно з сівбою у останній декаді вересня. Найвищий рівень водоспоживання рослинами (126,1–150,8 мм) за всіх строків сівби спостерігався при нормах висіву 4,0 і 5,0 млн./га, тоді, як при нормі висіву 3,0 млн./га витрати вологи рослинами на неудобрених варіантах коливалися в межах 101,4–130,6 мм.