ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ УПРАВЛЕНИЯ КАЧЕСТВОМ ЖИЗНИ ТЕРРИТОРИАЛЬНОЙ ГРОМАДЫ НА ПРИМЕРЕ БОЛЬШОГО ГОРОДА

Краткое содержание

Розділ 1. Теоретичні передумови управління якістю життя територіальної громади. У розділі розкрито цілі, завдання, функції органів місцевого самоврядування, показано, що найважливішим їх завданням є забезпечення життєдіяльності населення адміністративно-територіальної одиниці; виявлено особливості міста як соціально-економічної системи забезпечення умов життєдіяльності і розвитку людини; розкрито сутність категорії "якість життя" населення і проведено аналіз способів його оцінки.

Поняття самоврядування означає право, делеговане і гарантоване державою місцевим громадам (комунам, муніципалітетам) і іншим формам самоорганізації громадян, на незалежне і самостійне рішення безпосередньо або через інституції, що вони обирають, усіх питань місцевого життя, у рамках діючого законодавства України і власної фінансово-економічної бази. Місцеве самоврядування - багатогранне політико-правове явище, і, як об'єкт конституційно-правового регулювання, є основою конституційного порядку в Україні, тобто є одним з найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві взагалі й у державі зокрема, а також необхідним атрибутом будь-якого демократичного порядку; є специфічною формою народовладдя (ст. 5 Конституції України); надає право жителям відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне рішення питань місцевого значення.

Адміністративно-територіальна одиниця (утворення) - це частина єдиної території держави (село, селище, район у місті, місто, район, область), що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади і самоврядування.

Рішення питань місцевого значення й в інтересах місцевої територіальної громади визначає основні функції місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування здійснюють соціальний захист населення, надають підтримку соціально незахищеним верствам населення, родині, материнству і дитинству, розвивають систему соціальних служб, займаються питаннями охорони праці і т.п.

Виходячи з проведеного розгляду українського законодавства про місцеве самоврядування, в роботі зроблено висновок, що воно дає місцевим органам влади досить повноважень і важелів впливу для розробки і реалізації програм соціально-економічного розвитку, метою яких можна визначити досягнення певного рівня матеріальних і духовних благ, які людина (сім'я) споживає.

У даний час значна частина населення України проживає саме в містах, тому і забезпечення життєдіяльності членів територіальної громади міста необхідно розглядати як найважливішу задачу держави та органів місцевого самоврядування. Встановлено, що фактори забезпечення життєдіяльності населення міст мають свою специфіку.

В роботі встановлено, що її визначає, зокрема, характер процесу зосередження населення і економічного життя в містах, тобто урбанізація. Так, у радянський час великі міста України формувалися головним чином як індустріальні центри, що привело до надлишкової концентрації промисловості в них, та виникнення тут цілого спектра економічних, екологічних і соціальних проблем, які при політиці держави, що існувала, вирішити було неможливо. У зв’язку з цим постає найактуальніша і разом з тим малодосліджена і важко розв’язувана проблема регулювання міського розвитку.

У 80-і роки ХХ століття питання управління містом знайшли належний розвиток у працях з урбаністики, демографії, екології, були початі роботи з вивчення механізмів регулювання міського розвитку, а також закладені теоретичні основи системної містобудівної політики.

Однак у роботах даних авторів не приділялася належна увага питанням якості життя на території, тобто саме тій категорії, що власне і є метою програм соціально-економічного розвитку, оскільки саме ця категорія дозволяє найбільше повно відбити те, у якому ступені вирішені питання забезпечення потреб населення.

Аналіз досліджень і публікацій показав, що однозначне визначення якості життя на даному етапі відсутнє. При цьому в них акцент робиться на об’єктивності погляду на якість життя населення.

В дисертації запропоновано розглядати якість життя як ступінь відповідності наявних соціальних, економічних, екологічних, побутових і інших умов визначеним нормативам з погляду конкретної людини. При такому визначенні слід погодитися з деяким суб'єктивізмом оцінки якості життя, що не суперечить здоровому глузду, оскільки висока якість життя припускає, насамперед, особистісний комфорт.

В роботі запропоновано такі індикатори якості життя територіальної громади: індикатори, що характеризують здоров'я населення і демографічне благополуччя, що оцінюються по рівнях народжуваності, тривалості життя, природного відтворення; індикатори, що відбивають задоволеність населення індивідуальними умовами життя, а також соціальну задоволеність положенням справ у державі і на конкретній території; індикатори, що оцінюють духовний стан суспільства.

Зроблено висновок, що метою стратегічної програми розвитку міста слід визначити досягнення певного рівня якості життя, тобто певної сукупності матеріальних і духовних благ, що людина (родина) споживає. Одним з варіантів формулювання головної мети стратегії розвитку міста в сучасних умовах є досягнення рівня мінімального стандарту якості життя для непрацюючого населення міста, і досягнення європейських стандартів якості життя для працюючого населення міста.

Автором було проведено соціологічне дослідження, спрямоване на визначення пріоритетних для населення м. Донецька індикаторів якості життя. Для характеристики соціальної ситуації в місті, яка визначає якість життя його населення, вибрано було систему соціальних індикаторів, що охоплюють такі сфери: доходи населення; зайнятість; забезпеченість населення послугами соціального характеру (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення й ін.); демографічна ситуація; криміногенність; екологія.

У результаті був зроблений висновок, що найбільш проблемними з погляду членів територіальної громади цього міста є такі позиції, як транспортне обслуговування, екологічна обстановка, доступність об'єктів охорони здоров'я й освіти. Виходячи з отриманих даних були визначені напрямки дослідження проблем управління якістю життя за допомогою розвитку соціальної сфери в м. Донецьку.

Розділ 2. Аналіз складових якості життя міської громади. У розділі розглянуто стан і розвиток в сучасних умовах проблемних з погляду членів територіальної громади м. Донецька таких складових якості життя, як транспортне обслуговування, екологічна обстановка, доступність об'єктів охорони здоров'я й освіти.

До початку 2009 р. в м. Донецьку уже відчувалися явища, характерні для економічної кризи, у першу чергу спад промислового виробництва.

Загальноміський обсяг промислової продукції в порівняних цінах за 2008 р. зменшився проти 2007 р. на 10,8% (у цілому по області - на 7,8%). За грудень 2008 р. у порівнянні з листопадом 2008 р. виробництво зросло на 1,8%, проти грудня 2007 р. - воно знизилося на 33,7%.

За 2008 р. обсяги робіт, виконані будівельними підприємствами, що працюють по контрактах підряду, а також підприємствами, що виконували будівельні роботи господарським способом, зменшилися в порівнянні з 2007 р. на 14,1% і склали 3643,1 млн. грн.

Ці дані характеризують спад, що намітився, і який істотно впливає на рівень якості життя населення міста. Зростання рівня безробіття, зниження доходів населення, зменшення ресурсів, якими володіє соціальна сфера і ін. вимагає пильної увага з боку органів місцевого самоврядування.

На основі досліджень було встановлено, що особливе місце серед галузей міського господарства, які впливають на якість життя населення, займає міський пасажирський транспорт. З одного боку, він є самостійною галуззю виробництва, з іншого боку - продовженням процесу виробництва в процесі обігу і для процесу обігу.

Транспортна інфраструктура входить як найважливіший елемент у загальну соціально-економічну систему міста. Її характеристики формуються у відповідності з сукупністю вимог з боку соціально-економічної системи міста, що виступають як обмеження при формуванні пасажирських транспортних систем. Встановлено, що питання розвитку міста з метою забезпечення населенню відповідного рівня життя не можна вирішити повною мірою без прийняття відповідних рішень у частині удосконалення його транспортної сфери.

У роботі визначено підходи до вибору найбільш ефективного виду транспорту і зроблено висновок щодо необхідності побудови транспортного обслуговування в м. Донецьку на підставі оптимального сполучення різних транспортних засобів.

Крім того, був проведений аналіз розвитку транспортного обслуговування населення в м. Донецьку. За станом на сьогоднішній день міський транспорт в основному задовольняє потреби населення в транспортному обслуговуванні, однак у контексті забезпечення належної якості життя транспортне обслуговування за якісними характеристиками не відповідає сучасним вимогам.

Сформульовано такі недоліки, характерні для транспортного обслуговування населення м. Донецька: недостача рухомого складу; незадовільний його технічний стан; недотримання графіків руху; низька трудова і технологічна дисципліна у частини перевізників; недостатня культура обслуговування.

За даними літературних джерел перераховані недоліки характерні не тільки для міського транспорту м. Донецька, вони є і проблемами більшості великих міст.

Для населення великого міста, як було встановлено в дослідженні, істотне значення має екологічний компонент якості життя.

Найбільше гостро екологічна проблема стоїть в регіонах, що характеризуються високим рівнем індустріалізації. До таких регіонів відноситься Донбас і, зокрема, адміністративний центр Донецької області м. Донецьк. Так, в м. Донецьку відбулися значні зміни біосфери. Якщо розглядати промислово-міську агломерацію, то тут на 48,2% міської території хімічне забруднення досягло високого рівня.

На підставі проведених досліджень був зроблений висновок про суперечливість екологічного компонента якості життя: подальше зростання рівня життя неможливе без розвитку градоутворювальної сфери, що, у свою чергу, підсилює антропогенний тиск на навколишнє середовище; підвищення комфортності умов життя, як правило, приводить до погіршення стану навколишнього середовища, хоча ця залежність не завжди очевидна; зниження негативної дії життєдіяльності людини на навколишнє середовище можливе тільки при належному усвідомленні процесів, що відбуваються, здійсненні інноваційної діяльності в цьому напрямі і певних капітальних вкладеннях. Тому управління якістю життя в великих містах повинне бути, зокрема, направлено на оптимізацію співвідношення технічного прогресу, що забезпечує підвищення комфортності існування людини на певній території, і збереження природного місця існування, що, у свою чергу, забезпечує належну якість життя.

Зважаючи на те, що значна частина показників, що характеризують якість життя, визначається розвитком соціальної сфери в місті як більш загального поняття і, зокрема, соціальної інфраструктури, як поняття більш конкретного, виникає необхідність більш ретельного і докладного розгляду проблемних аспектів цих понять у практичній площині, зокрема, особливості управління якістю життя за допомогою розвитку соціальної сфери міста з боку місцевих органів влади.

Встановлено, що розв’язання проблеми доступності послуг соціальної сфери населенню великого міста можливо тільки при комплексному підході, а саме при взаємопов'язаному розвитку мережі об'єктів соціальної інфраструктури і міського транспорту.

В роботі підкреслюється відмінність понять “доступність об'єктів соціальної інфраструктури” і “доступністю послуг соціальної інфраструктури” - якщо в першому випадку відіграє роль головним чином просторовий фактор і ступінь розвитку транспортного обслуговування, при розгляді другого фактора в багатьох випадках на перший план виходить рівень доходів населення, що дозволяють скористатися тими чи іншими послугами.

На підставі проведеного аналізу було виявлено, що розміщення лікувальних установ по території м. Донецька в основному дозволяє говорити про доступність відповідних послуг незалежно від місця проживання. У той же час у сфері середньої освіти і дошкільної освіти спостерігається певна деформація - саме в центральних районах знаходиться велика частина спеціалізованих установ освіти і дошкільного виховання.

Висновком з розгляду різних актуальних аспектів якості життя населення, є те, що міська влада повинна прагнути до вирівнювання рівня доступності усіх видів послуг усьому населенню міста.

Розділ 3. Основні напрямки удосконалення управління якістю життя городян. У розділі розглянуто проблеми інформаційного забезпечення управління якістю життя територіальної громади: прогнозування розвитку соціальної сфери великого міста, організації моніторингу якості життя населення, а також основні напрями діяльності органу місцевого самоврядування в аспекті вдосконалення якості життя міського населення.

Зважаючи на те, що ефективне управління соціальною сферою міста можливо тільки за умови наявності достовірної різнопланової інформації про стан мережі об'єктів, про фактори, що формують тенденції її змін, про територіальні особливості організації і ступеня розвитку соціальної сфери усередині міста, в роботі розглянуто прогнозування як метод отримання такої інформації. Саме така інформація має особливе значення для забезпечення збалансованості інтересів держави й окремих регіонів, а також міст і більш дрібних територіальних утворень у місті.

В роботі стверджується, що саме територіальне прогнозування дозволяє враховувати регіональні особливості розвитку соціальної сфери на стадії передпланових і передпрограмних досліджень, виявляти джерела підвищення ефективності розвитку і раціональної територіальної організації її галузей. Основою територіального прогнозування соціальної сфери є дослідження структури потреб і пропозиції визначених видів послуг з урахуванням об'єктивних ресурсних обмежень. По ступені обґрунтованості поряд з пошуковим (дослідницьким) прогнозуванням широко використовується нормативне. На точність прогнозування впливає як правильний вибір методу, так і підбор факторів, що впливають на динаміку розвитку даного показника соціальної сфери.