| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію результатів дослідження і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.
У першому розділі – «Теоретичні та організаційно-правові засади державного управління вищою освітою України в контексті євроінтеграційних процесів» – подано огляд зарубіжної та вітчизняної наукової літератури за темою дисертації; визначено базові поняття дослідження; розкрито сутність механізмів державного управління вищою освітою; проаналізовано законодавчі засади державного управління вищою освітою.
Теоретичною основою дослідження виступили погляди класиків суспільствознавства К.Маркса, М.Вебера, П.Сорокіна, Е.Дюрггейма, зокрема, принципи на яких побудовано три моделі освіти. У марксистській теорії освіта підпорядкована економічним потребам суспільства; у соціальній, в якості мети освіти передбачається можливість для особистості підняти свій соціальний статус та просунутися по соціальним сходам. У третій моделі освіта виступає як самоціль, соціальна цінність та засіб соціального захисту. Останній моделі відповідає категорія «людський капітал». У роботі також аналізуються дослідження вітчизняних науковців В.Андрущенка, В.Гамаюнова, В.Грабовського, Н.Колісніченко, В.Лугового та інших щодо загальної методології управління освітою.
У розділі, на основі системного аналізу, узагальнено діяльність держави з створення законодавчих засад державного управління в галузі освіти. Аналіз чинного законодавства дозволив виявити внутрішні протиріччя, дублювання нормативних актів і положень, певні суперечності законодавчої бази. Стратегічні державні документи з регулювання освітніх процесів не містять розгляду альтернативних варіантів освітньої політики, в них відсутній чіткий зв’язок наступного документу з попереднім, що порушує послідовність і цілісність стратегії реформування вищої освіти в Україні. Так, не приведені у відповідність із Законом України «Про вищу освіту» Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», «Про порядок надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти» (до сьогодні не розроблено механізм повернення кредитів), накази Міністерства освіти і науки України щодо «Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах» та «Положення про затвердження практики студентів вищих навчальних закладів України». На цей час немає положення про заочну форму навчання тощо.
На конкретних прикладах (розвиток мережі ВНЗ, доступ до вищої освіти, випуск фахівців) досліджено: діючі механізми державного управління вищою освітою, їх переваги та недоліки; ефективність використання наявних ресурсів для забезпечення організаційного, правового та контролюючого впливу на освіту, що дозволяє констатувати наступне. В Україні сформована розгалужена та збалансована мережа вищих навчальних закладів. Зміст освіти наповнений новітніми матеріалами, запроваджуються сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу. Роль державного управління в сучасних умовах суттєво змінилася та полягає не в прямому управлінні, а в пріоритетному розвитку функцій регулювання й стратегічного планування. Разом з тим вища школа ще не стала дійовим чинником утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України. Це зумовлює потребу більш чіткого визначення головних орієнтирів, цілей та завдань вищої освіти, що мають велике значення для інтеграційних процесів країни в європейський освітній простір.
У другому розділі – «Інтеграція вищої освіти України у європейський освітній простір: моделі, особливості, тенденції реформування» – розкрито цінності і норми світових моделей освіти; питання реформування системи вищої освіти на національному та регіональному рівнях; зміни і напрями удосконалення у системі управління вищою освітою в Україні.
Використовуючи розроблену ЮНЕСКО міжнародну стандартну класифікацію, як засіб складання міжнародної порівняльної статистики з освіти, надано характеристику освітніх систем країн «Великої сімки» та Організації економічного співробітництва і розвитку, куди входять всі країни Європейського Союзу, виявлено загальне і особливе у їх розвитку, закономірності та тенденції, що діють в освітньому просторі.
У розділі наведено аргументи щодо розвитку процесів світової інтеграції, яка все більш охоплює сферу освіти. Підкреслюється, що Європа вже зробила конкретний крок у цьому напрямі, прийнявши Болонську декларацію про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. Аргументовано, що Болонський процес є не кінцевою метою реформування вищою освітою, а одним із засобів наближення вищої освіти України до європейських стандартів.
Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Переваги – у визнанні дипломів нашої держави в європейському освітньому просторі, доступ фахівців до європейського ринку праці, підвищення іміджу держави, а ризики – у втраті досягнень української освіти, її багатовікових традицій. Ще один ризик пов'язаний з тим, що наша молодь не підготовлена до конкурентної ситуації, де потрібні спеціальні навички боротьби за існування, що може привести до моральних та матеріальних втрат.
Обґрунтовано положення, що Україна вже почала модернізацію вищої освіти у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських, зокрема, йде процес приведення законодавчої і нормативно-правової бази вищої освіти України до світових вимог, упорядкування переліку спеціальностей, забезпечення інформатизації навчального процесу тощо.
Досвід високорозвинених європейських країн з вдосконалення вищої освіти необхідно вивчати з наукових позицій, а не лише з позицій практики. До наукових методів слід віднести управлінсько-педагогічний експеримент, який розпочався в Україні з 2003/2004 навчального року щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ III-IV рівнів акредитації. Перші результати експерименту свідчать, що актуальними є: удосконалення нормативної бази, унормування тлумачення основних понять, визначень та загальних принципів кредитно-модульної системи організації навчального процесу; перегляд норм навчального навантаження науково-педагогічних працівників за видами робот; потребує коректив структура і зміст стандартів вищої освіти та їх основних складових тощо.
У третьому розділі – «Напрями удосконалення механізмів державного управління реформуванням вищої освіти на регіональному рівні» – здійснено аналіз стану та дієвості організаційно-функціонального (зокрема, координаційного) і правового механізмів державного управління реформуванням вищої освіти в Одеській області, обґрунтовано напрями їх удосконалення, що у концептуальній формі представлено в авторському проекті Державної програми розвитку вищої освіти на 2009-2012 роки; розроблено конкретні рекомендації щодо модернізації механізму формування державного замовлення.
Обґрунтовано твердження, що механізми державного управління реформуванням вищої освіти на регіональному рівні слід розглядати в тісному взаємозв’язку з функціями, а не окремо, як часто спостерігається у дослідженнях . Так, організаційно-функціональний механізм, що спрямований на здійснення підтримки організаційного порядку, фіксується у відповідних документах у формі норм і стандартів. Правовий механізм забезпечує регулювання правовідносин між суб’єктами освітньої діяльності у межах діючої нормативно-правової бази. При цьому, програмно-цільова функція забезпечує визначення стратегії розвитку освіти. Соціально-психологічна функція враховує потреби так званих «вразливих» категорій та цільових груп населення й включає мотиваційну сферу, яка зорієнтована саме на мотивацію і саморозвиток за рахунок включення людського фактора у будь-яку діяльність.
Нові об’єктивні потреби реформування вищої освіти зумовлюють зміни у пріоритетах управління: контролююча функція, функція виконання рішень вищих інстанцій, що часто мають вольовий, адміністративний характер, в сучасних умовах повинні бути доповнені соціально-психологічною та аналітичною функціями. Це обумовлено особливостями управління в умовах постійного процесу змін, реформування. Останнє потребує розробки спеціальних методів моделювання перспективи.
Актуалізація соціально-психологічної функції обумовлена потребами переходу до «неекономічної» парадигми освіти, освіти як розуміння однієї з головних цінностей пов’язаних з гуманізацією управління. Відповідно до аналітичної функції увагу зосереджено на аналізі функціонування вищої освіти Одеської області.
Дослідження показало, що інфраструктура вищої освіти регіону залишається не змінною на протязі останніх 5 років та налічує 19 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації державної форми власності та 3 - приватної форми власності. Таким чином, на ринку освітніх послуг переважають ВНЗ державної форми власності. Існує два види конкуренції: між державними ВНЗ та між державними й приватними. Сім вищих навчальних закладів мають статус «національного», що є показником оцінки діяльності ВНЗ та освітнього потенціалу регіону.
Реалізується програма багатоступеневої підготовки фахівців від молодшого спеціаліста до магістра шляхом об'єднання потенціалів ВНЗ різних рівнів акредитації через створення комплексів. Аналіз роботи комплексів за 12 років свідчить, що це перспективний та позитивний крок вперед щодо реалізації програми. Водночас, у складі комплексу немає єдиної програми, чітко опрацьованого механізму взаємодії між усіма його структурами. Крім того модель ступеневості, з нашої точки зору, не враховує рівень підготовки випускників загальноосвітніх навчальних закладів, які є головним джерелом постачання абітурієнтів у вищі навчальні заклади.
Результати моніторингу міграційних потоків громадян за освітнім фактором серед зарахованих на перший курс денної форми навчання до вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації державної форми власності показують, що Одеська область є домінуючим реципієнтом на ринку освітніх послуг. Останнє пов’язано з тим, що Одещина є потужним освітнім і науковим центром та займає 4 місце по Україні за кількістю студентів.
Для оцінки ефективності управління вищою освітою запропоновано два показники: співвідношення випуску фахівців та прийому студентів на перший курс, а також співвідношення працевлаштування та випуску фахівців.
Доведено, що на якість освітньої діяльності може негативно вплинути процес масовості вищої освіти, за умов, що обсяги підготовки не будуть адекватними ресурсному забезпеченню процесу підготовки (матеріальне, кадрове, організаційне, інформаційне). Аналіз статистики показав, що в Одеському регіоні спостерігається дисбаланс між кількістю підготовлених кадрів та кількістю робочих місць. За підсумками 2007 року кількість вакансій складає 8397 осіб. Тоді як випуск фахівців денної форми навчання склав 10105 осіб. Сьогодні не існує чіткого замовлення фахівців, немає конкретних даних, скільки спеціалістів і якої кваліфікації необхідно готувати для потреб економіки держави. Держзамовлення формується без науково-економічного обґрунтування реальних потреб у підготовці спеціалістів різних галузей як для держави, так і для регіонів.
З метою науково-обґрунтованої модернізації механізму формування державного замовлення запропоновано методику розрахунку кількості фахівців для деяких галузей. Методика розрахунку включає: загальну кількість спеціалістів галузі (регіону); відсоток осіб з вищою освітою; «термін життя» спеціаліста. Для розрахунку працівників освітянської сфери необхідно знати населення країни (регіону) та частку дітей. Для розрахунку працівників правоохоронних органів необхідно знати середнє число правоохоронних робітників на 100 чоловік населення.
На наш погляд, відсутність єдиних методичних підходів щодо визначення потреби у фахівцях з вищою освітою та належних механізмів державного регулювання процесами підготовки та працевлаштування випускників є причиною нерівномірності розподілу безробітних на регіональному рівні.
Механізми державного управління реформуванням вищої освіти на регіональному рівні будуть ефективними тільки за умов наукового обґрунтування змісту, конкретизації функцій і напрямів скоординованої діяльності органів управління освітою в регіоні; розробки та впровадження організаційно-методичної системи управління освітою в регіоні, яка враховує логічно-змістову діяльність усіх основних суб’єктів. |
