РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ДОСВІДУ КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ : РЕФОРМИРОВАНИЕ СИСТЕМЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБУЧЕНИЯ ГОСУДАРСТВЕННЫХ СЛУЖАЩИХ В УКРАИНЕ В КОНТЕКСТЕ ОПЫТА СТРАН ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ И ПОСТСОВЕТСКОГО ПРОСТРАНСТВА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано її зв’язок з науковими програмами й темами, визначено мету й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано гіпотезу, охарактеризовано ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача, наведені дані щодо апробації й опублікування отриманих результатів.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи реформування системи професійного навчання державних службовців в Україні» – здійснено аналіз змісту наукової літератури з проблеми дослідження, розкрито поняття та зміст реформування системи професійного навчання державних службовців в Україні.

У розробці теоретико-методологічних засад функціонування та розвитку системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відіграли значну роль наукові праці таких українських дослідників, як: В. Бакуменко, Н. Гончарук, В. Князєв, В. Кремень, В. Луговий, Н. Нижник,              В. Майборода, О. Мельников, Т. Мотренко, О. Оболенський, В. Олуйко,                   Н. Протасова,  А. Рачинський, В. Ребкало, С. Серьогін, Ю. Шаров та ін.

Шляхи підвищення професіоналізму державних службовців в своїх роботах розглядали А. Деркач, Г. Зінченко, Н. Липовська, О. Пархоменко-Куцевіл,                Б. Пономаренко, С. Хаджирадєва, А. Шидов, А. Яблокова та ін. Проблемами управління освітою державних службовців займалися Ю. Алферов, Д. Дзвінчук,      С. Жарая, Н. Коломiнський, В. Луговий, В. Щетiнiн, Г. Щокiн та ін.

Питання змісту навчання в системі освіти державних службовців розглядались у наукових доробках В. Бакуменка, В. Куценка, В. Рача, О. Оболенського,                О. Мельникова, Н. Нижник, Н. Синициної та ін.

Зарубіжний досвід становлення та функціонування системи освіти державних службовців розглядали В. Бакушев, Г. Опанасюк, С. Озірська, Ю. Полянський,         І. Розпутенко, О. Слюсаренко, Є. Уткін та ін.

Разом із тим теоретичні основи реформування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, як основних компонентів їх безперервної освіти та професіоналізації державної служби, розроблені на цей час недостатньо. Малодослідженими залишаються питання практики: організації діяльності навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, можливостей впровадження новітніх форм і технологій навчання, добору, кваліфікації та досвіду, підготовки викладацького складу, оцінювання ефективності навчання, оптимізації управління системою навчання державних службовців в Україні з урахуванням отриманого досвіду держав Східної Європи та країн пострадянського простору.

Доведено, що реформа системи навчання державних службовців являє собою явище історичне: потреба в ній виникає лише тоді, коли для неї існують об’єктивні передумови; необхідні перетворення регулюються законодавчими актами та контролюються спеціальними державними органами. Реформування системи професійного навчання державних службовців нерозривно пов’язано зі становленням державної служби України, є складовою її кадрового забезпечення. Реальність є такою, що становлення самої державної служби та системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для неї відбувається в умовах зміни парадигми суспільного розвитку, типу культури, моральних орієнтирів.

Система професійного навчання державних службовців є організаційно-програмним комплексом, який складається з набору взаємопов’язаних суб’єктів, об’єктів і процедур, що забезпечують виконання державного замовлення, досягнення відповідних обсягів і якості підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Структура закладів професійної освіти в Україні змінюється разом з реформуванням структури державної служби. Для України характерною ознакою в підготовці державних службовців є поєднання елементів централізованої та децентралізованої систем навчання. В Україні переважає централізована система підготовки з одним головним навчальним закладом, який має філіали (регіональні інститути), але саме центральна інституція визначає концептуальні основи підготовки. Разом з тим, активно впроваджуються елементи децентралізованої системи підготовки державних службовців, які передбачають широкі можливості для змін та інновацій. 

У результаті дослідження встановлено, що система безперервної професійної освіти державних службовців повинна передбачати: надання фахівцям спеціальної підготовки в галузі державного управління; підготовку фахівців, що мають вищу освіту й надання кваліфікації в галузі державного управління; постійне підвищення кваліфікації фахівців у галузі державного управління; стимулювання державних службовців до свідомої самоосвіти в галузі їхньої професійної діяльності.

В умовах реформування суспільства великого значен­ня набуває перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців як форми, що дозволяє швидко й гнучко реагувати на суспільні зміни та охопити підготовкою значну кількість працівників дер­жавного апарату (насамперед, керівних кадрів).

Дослідження показало, що система професійного навчання державних службовців в Україні розвивається в напрямі вирішення завдання європейської інтеграції, забезпечення просування по службі та особистісно-орієнтованого розвитку персоналу. Підвищується роль міжнародних організацій і навчальних закладів, що готують кадри для державного апарату. Зростає роль громадського контролю за системою освіти.

У другому розділі – «Реформування системи професійної освіти державних службовців в країнах Східної Європи та пострадянського простору» – розглянуто методологію реформування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, яка передбачає вирішення таких завдань, як визначення цілей, принципів і змісту навчання, структурну побудову системи, організацію і забезпечення її життєдіяльності (нормативно-правове регулювання, кадрове, науково-методичне, організаційне, технічне, фінансове забезпечення).

Зазначається, що реформування системи професійної освіти державних службовців в країнах Східної Європи та пострадянського простору проводиться з дотриманням умов Болонської декларації, що дозволяє досягати значних результатів у створенні єдиного освітнього простору.

Аналіз систем професійної освіти державних службовців у країнах Східної Європи та пострадянського простору свідчить про те, що для них, як i для України, доцільним є оцінювання якості підготовки кадрів для державного апарату з погляду їх відповідності чи невідповідності гуманістичним принципам, підходу, орієнтованому на особистість, індивідуальним планам кар’єрного розвитку персоналу. Вдосконалюється раціональне співвідношення змісту й форм підготовки державних службовців, що розширює їх можливості щодо засвоєння знань, створює умови для найповнішого вияву та розвитку їхніх здібностей. Позитивною особливістю підготовки державних службовців є оновлення форм, методів та прийомів навчання, їх спрямованості на потреби професійної діяльності та актуалізацію особистісного розвитку.

Доведено, що нормативно-правова база з питань забезпечення професійної освіти державних службовців країн Східної Європи та пострадянського простору ґрунтується на законодавстві, яке розвивається в єдиному для різних країн напрямі з урахуванням національних традицій, має єдину інформаційну та науково-методичну базу. Для України є також цікавою практика більшості нових демократичних країн щодо законодавчого закріплення у сфері державної служби «системи безперервної освіти державних службовців», коли кар’єрне зростання кожного з них ставиться в залежність від того, наскільки ефективне і якісне його професійне зростання.

У результаті проведеного соціологічного дослідження «Управління професійним розвитком державних і муніципальних службовців» (2005 р., N=652, об’єкт дослідження – державні та муніципальні службовці Белгородської області РФ) доведено, що професіоналізація державної служби в державах пострадянського простору, зокрема в Росії, має свої специфічні особливості, позитивні і негативні сторони, а також, що в процесі навчання та професійного становлення державних службовців дуже мало уваги надається формуванню навиків приймати нестандартні рішення та брати на себе відповідальність за їх реалізацію.

Аналіз даних проведеного дослідження свідчить про необхідність підвищення якості управління системою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, а також про пошук шляхів удосконалення самого процесу навчання.

Дослідження підтвердило тенденцію залежності рівня професіоналізації державної служби від того, наскільки професійна підготовка державних службовців ведеться відповідно до потреб самої державної служби. Зростає важливість підготовки керівників і службовців у сфері людських ресурсів, освоєння методів щоденної роботи та мовної підготовки.

У третьому розділі – «Напрями реформування системи професійного навчання державних службовців в Україні» – розкрито стан і перспективи розвитку організаційно-правових основ забезпечення професійного навчання державних службовців в Україні, обґрунтовано основні напрями реформування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, розроблено модель випереджаючого професійного навчання державних службовців в Україні.

Встановлено, що становлення єдиної загальнодержавної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців в Україні здійснюється на конституційних положеннях, засадах законодавства про державну службу, освіту та стандартах Європейського Союзу. У цілому нормативно-правова база забезпечення професійного навчання державних службовців в Україні постійно оновлюється відповідно до потреб держави та суспільства.

В Україні створено організаційну структуру – мережу навчальних закладів, які здійснюють професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Нормативно-правовою базою забезпечено безперервність головним чином післядипломної освіти державних службовців, зокрема, підвищення їхньої кваліфікації закріплено законодавчо. У той же час, потребує реформування управління системою професійного навчання державних службовців, вирішення ряду проблем щодо статусу її закладів, зокрема, регіональних центрів підвищення кваліфікації, питання фінансування підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і контролю за якістю наданих освітніх послуг і отриманих знань.

Аналіз накопиченого у країнах Східної Європи та пострадянського простору досвіду реформування законодавчо-правових та організаційних основ професійної освіти державних службовців дозволяє врахувати як їх досягнення, так і помилки, а також переконатися в можливості адаптації зарубіжного досвіду в Україні.

Прагнучи інтегруватись до європейського співтовариства, Україна шукає власну модель державного управління та підготовки кадрів, що передбачає, передусім, пріоритет загальнолюдських цінностей, реалізацію принципу верховенства права, дотримання норм професійної етики. Результати аналізу свідчать, що швидшій інтеграції до європейського простору заважає те, що в системі вищої школи країн пострадянського простору, у тому числі й в Україні, домінує освіта підтримуючого типу, яка має прагматичний характер та орієнтована на підготовку фахівців до дій в таких конкретних ситуаціях, які часто зустрічаються. Інтегративні процеси потребують переходу до випереджаючої, інноваційної, професійно-особистісно-орієнтованої освіти, метою якої виступає проблемно-орієнтований професіоналізм, компетентність і ефективність фахівця.

Виходячи з цього, випереджаюче професійне навчання керівників і спеціалістів державної служби як система сучасних ідей і переваг, ціннісних орієнтацій, організаційно-технологічних пріоритетів, адекватних українській і світовій освітній ситуації представлене в структурній моделі (рис.). Випереджаюче навчання вимагає зміни ролей викладачів і слухачів, як рівноправних суб’єктів особистісно-орієнтованої системи професійного навчання державних службовців. Це визначається переходом до  продуктивного  мислення  та  розвитку  інтелекту,   що  можливе  тільки  в  умовах творчої співпраці та співтворчості, введення ролі викладача-наставника. При цьому розповсюдження знань здійснюється за допомогою інформаційних технологій.

До випереджаючих технологій навчання насамперед віднесені: технології реального аналізу майбутнього; між- і трансдисциплінарність; орієнтація професійного навчання на кардинальні зміни в інституті державної служби; розробка інноваційних навчальних програм; управління освітніми ризиками й алгоритмами; інноваційна самоорганізація навчання; технології «непрямої» управлінської дії; проектування креативного інформаційно-освітнього середовища; технології рефлексій професійного навчання; формування інформаційної культури майбутнього; можливості та перспективи мережних інформаційних структур; навчання в мережних режимах та інші.

У роботі серед основних принципів проектування технологій випереджаючого професійного навчання державних службовців виокремлено такі: наукова та практична обґрунтованість випередження; професійне виконання випереджаючих програм; інформаційне наповнення випереджаючого навчання; позитивне суспільне  сприйняття нововведень; інтегральність, гнучкість, варіативність, адаптивність; надійність у досягненні випереджаючих навчальних цілей і завдань. Важливим є закріплення правил конструювання навчальних програм з модулів, реалізація їх відповідно до принципів: інноваційності; випередження; цілісності систе­ми знань, що динамічно змінюється в системі навчання, із збереженням фундаментальності і науковості; безперервності і спадкоємності процесу освіти.