ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З РАДОЮ ЄВРОПИ В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ (2000-2005рр.)



Название:
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З РАДОЮ ЄВРОПИ В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ (2000-2005рр.)
Альтернативное Название: ГОСУДАРСТВЕННАЯ ПОЛИТИКА СОТРУДНИЧЕСТВА УКРАИНЫ С СОВЕТОМ ЕВРОПЫ В ОБЛАСТИ ЗАЩИТЫ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА (2000-2005гг.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок із планами та тематикою науково-дослідних робіт, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено обєкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну роботи та практичне зна­чення отриманих результатів, наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження, публікації за темою, а також структуру роботи.


У першому розділі “Теоретична основа формування та реалізації державної політики у галузі захисту прав людини” розглянуто ступінь розробки проблеми в науковій літературі, визначено, що авторами досліджувалась переважно нормативно-правова база захисту прав людини в Україні, а державна політика, спрямована на розвиток співробітництва України з Радою Європи у сфері захисту прав людини залишалася поза увагою науковців у галузі державного управління.


Встановлено, що тема співробітництва України з  Радою Європи щодо захисту прав людини вивчалась здебільшого правознавцями. Так, І. Піляєв детально проаналізував правозахисну діяльність Ради Європи та перспективи співпраці України з цією організацією, а також  проблеми, що можуть виникати в майбутньому; С. Алов запропонував можливі перспективи співпраці України з Радою Європи і спрогнозував успіхи, яких Україна може досягти, виконуючи рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи у законотворчості.


Визначено, що особливу увагу вчені приділяють інституту Уповноваженого з прав людини, його ролі у забезпеченні захисту прав людини в Україні. Зокрема О. Мусатова охарактеризувала цей інститут у демократичній правовій державі; М. Рудь та Г. Стадник проаналізували інститут Уповноваженого крізь призму європейських норм та стандартів у галузі прав людини; О. Климович дотримується думки, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є одним із дієвих механізмів захисту прав людини в Україні; О. Тертишник наголошує, що статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини потребує зміцнення, оскільки він не може здійснювати практичні дії, а має право лише звертатись із проханнями та клопотаннями до відповідних компетентних органів, хоча це може робити і пересічний громадянин.


З’ясовано, що М. Савченко, К. Волинка, О. Михайлюк, М. Тесленко досліджують конкретні завдання держави у сфері захисту прав людини в Україні,  В. Новицький, Д. Котляр, А. Раханський та А. Шевчук охарактеризували позитивну роль діяльності Ради Європи в галузі забезпечення захисту прав людини в Україні.


Встановлено, що роль Європейського суду з прав людини та його значення у забезпеченні захисту прав людини в Україні вивчали М. Буроменський, Ю. Зайцев, І. Коваль, Г. Куц, П. Пушкар, С. Сиротенко, Д. Третьяков. У їх роботах проаналізовано, як змінюється правоохоронна діяльність органів державного управління України з огляду на діяльність Європейського суду з прав людини. Правознавці О. Клименко, С. Фурса,  В. Коцюба досліджують порядок звернення до Європейського суду з прав людини, зважаючи на  важливість цієї стадії судочинства.


Досліджено, що питанням імплементації актів Ради Європи присвячені праці В. Опришка, О. Покрещука, С. Фурси, Л. Гіждівана та О. Демченка. Увагу до етичних норм поведінки працівників правоохоронних органів привернули Ю. Римаренко, Я. Кондратьєв, І. Кириченко. М. Рудакевич дослідила відповідність етичних засад і практики державної служби вимогам євроспільноти, сформульованим у Моральному кодексі державних службовців, прийнятому Комітетом Міністрів Ради Європи у 2000 р. Вагомий внесок у досліження співпраці з Радою Європи зробили М. Анісімова  та Л.  Гіждіван. М. Анісімова  проаналізувала здобуток вітчизняних юристів щодо проблеми забезпечення прав людини в Україні та роботи зарубіжних науковців щодо європейського регіонального механізму захисту прав людини, розглянула історію створення, структуру, мету та напрямки діяльності Ради Європи, дослідила відповідність законодавчих актів України, що регулюють право на життя, право на свободу та особисту недоторканість та право на свободу пересування, Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини. Особливе місце в роботі науковця приділено змісту та динаміці виконання зобов’язань України в сфері прав людини у 1996 – 2001 рр.


            З’ясовано, що Л. Гіждіван у праці Становлення та розвиток співробітництва України з Радою Європи у сфері прав людини” висвітлив принципи Статуту Ради Європи як правової основи для співробітництва держав у сфері прав людини, функції та повноваження органів Ради Європи у сфері прав людини. У його роботі приділено увагу правовій сутності та особливості статутних та інших зобов’язань членів Ради Європи та виконанню Україною зобов’язань щодо демократизації її конституційних та інших норм національного законодавства, а також охарактеризовано особливості зобов’язань України як учасниці Європейської конвенції з прав людини та основних свобод.


Встановлено, що теоретичною основою дослідження є розроблені в науковій літературі поняття: принципи верховенства права”, права людини”, охорона і захист прав людини”, механізм захисту прав людини”, правозахисна діяльність”, правоохоронний орган”, забезпечення захисту прав людини в Україні”, зміст яких уточнено в контексті аналізу державної політики у цій сфері. Зокрема, особливо виділено поняття верховенство права”, на якому  ґрунтується законодавство кожної країни-члена Ради Європи. Права людини – це природні можливості індивіда, які забезпечують його життя, людську гідність та свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя, вони посідають виняткове місце серед засобів, що визначають офіційний статус людини. Охорона і захист прав людини – це сукупність заходів, спрямованих на запобігання правопорушень, встановлення умов і причин, що сприяють процесу реалізації прав людини і здійснюються державними органами й громадськими організаціями.


З’ясовано, що процес співробітництва України з Радою Європи у сфері захисту прав людини означає діяльність органів державної влади, спрямовану на впровадження в національне законодавство конвенцій та угод Ради Європи, приєднання до інших правових документів, оновлення системи законодавства, відповідність нормативних актів міжнародним стандартам із прав людини тощо.


            Визначено, що співробітництво України з Радою Європи в галузі захисту прав людини здійснюється на принципах, проголошених у Статуті Ради Європи, зокрема: верховенства права, поваги прав людини, універсальності прав людини, індивідуальної та політичної свободи, встановлення суворої відповідальності держав за невиконання ними своїх статутних та конвенційних зобов’язань. Принцип поваги прав людини зафіксований у міжнародно-правових документах,  які визнає Рада Європи, співпрацюючи із міжнародними організаціями (ООН, ЄС, НАТО тощо). У своїй роботі Рада Європи  прагне не тільки захисту прав і свобод людини, а й постійного вдосконалення такого захисту.


            Встановлено, що формами співпраці України з Радою Європи є: участь представників органів державної влади України в роботі основних та спеціальних комітетів Ради Європи; прийняття Радою Європи резолюцій та рекомендацій щодо України; безпосередні рекомендації представників Ради Європи органам державного управління України; внесення змін до законодавства України на виконання резолюцій Ради Європи; ратифікація конвенцій Ради Європи з метою імплементації міжнародних стандартів щодо захисту прав і свобод людини; допомога в розробці законодавчих актів та оформленні громадських законодавчих ініціатив; фінансова допомога для реалізації певних проектів стосовно співпраці органів влади та громадськості у сфері захисту прав людини; інформування представниками Ради Європи органів державного управління України щодо стану захисту прав людини; гуманітарна експертиза законопроектів; постійний моніторинг проблем у сфері захисту прав людини, що призводять до численних звернень громадян України до Європейського Суду з прав людини.


У другому розділі Реалізація державної політики співробітництва з Радою Європи у галузі захисту прав людини” здійснено аналіз державної політики та реального стану співробітництва з Комітетом Міністрів Ради Європи та Парламентською Асамблеєю Ради Європи, а також допоміжними органами і Європейським судом з прав людини, який є незалежним органом, що функціонує на основі окремого багатостороннього договору, укладеного державами-членами Ради Європи.


Зазначено, що головними органами Ради Європи є: Комітет Міністрів Ради Європи і Парламентська Асамблея Ради Європи, а також численні створені ними допоміжні органи і Секретаріат. Окреме становище в інституційній системі Ради Європи має Європейський суд з прав людини. Він є незалежним органом, функціонує на основі окремого багатостороннього договору, укладеного державами, які входять у Раду Європи.


З’ясовано, що при здійсненні політики захисту прав людини важливу роль у співробітництві країн відіграють неурядові організації: майже 350 міжнародних неурядових організацій наділені консультативним статусом у Раді Європи. Вони надають корисні поради міжурядовим комітетам і комісіям Парламентської Асамблеї Ради Європи. Діяльність багатьох із цих організацій зосереджена повністю або частково на питаннях захисту прав людини.


Констатовано, що основною формою співпраці на державному рівні стала участь представників України в роботі основних та спеціальних Комітетів Ради Європи, зокрема Керівних комітетів з прав людини та з питань соціальної безпеки. Експерти України залучалися Комітетом Міністрів Ради Європи до розробки Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Активну участь у роботі Парламентської Асамблеї беруть депутати Верховної Ради України, що сприяє більш активному співробітництву України з цією організацією, зокрема в сфері вдосконалення законодавства з прав людини.


Аналіз стану виконання зобов’язань, набутих Україною під час вступу до Ради Європи, дає підстави стверджувати, що в державі відбулися відчутні позитивні зрушення в галузі дотримання, забезпечення та захисту прав людини, а саме: визнано юрисдикцію Євро­пейського суду з прав людини; розпочато судово-правову реформу, вдосконалення функцій прокурорського нагляду, зокрема щодо нагляду за дотриманням і застосуванням законів. Підготовлені динамічним демократичним розвитком суспільного життя і держави та зумовлені причинами внутрішнього спрямування, вони набули помітного прискорення внаслідок необхідності своєчасного виконання Україною зобов’язань перед Радою Європи.


Визначено, що важливими засобами реалізації державної політики співробітництва України з Радою Європи в галузі захисту прав людини є також ратифікація конвенцій, які стосуються прав громадян у різних сферах. Протягом досліджуваного періоду прийнято низку законів про ратифікацію Антидопінгової конвенції, Конвенції про боротьбу з тероризмом, Конвенції про боротьбу з корупцією, Європейської ландшафтної конвенції та Конвенції про кіберзлочинність. Ратифікації засвідчують  пильну увагу органів державного управління до найсучасніших проявів порушення прав людини.


З’ясовано, що державна політика захисту прав людини здійснювалась у досліджуваний період в умовах активізації зв’язків із громадськістю. Аналіз засвідчив, що чинна Конституція України гарантує громадянам широкі права й можливості брати участь у процесі вироблення й прийняття рішень органами державного управління (ст. 5, 11, 17, 36, 38, 40, 55, 69), проте не визначено гарантії та чіткі процедури участі громадян у такому процесі, а також не регламентовано забезпечення громадян інформацією про діяльність органів державного управління. Щоправда, є відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, однак вони чітко не визначають механізму співпраці влади й громадянського суспільства. Визначення таких механізмів і вироблення дієвих норм участі громадян у здійсненні державної політики захисту прав людини дозволило б значно інтенсифікувати процес співробітництва з Радою Європи.


У третьому розділі “Удосконалення державної політики співробітництва з Радою Європи у галузі захисту прав людини” проаналізовано пріоритетні напрямки підвищення ефективності діяльності органів державного управління України з виконання зобов’язань щодо забезпечення прав і свобод людини. Зокрема у сфері законотворчої діяльності Верховної Ради України протягом досліджуваного періоду помітна суттєва актуалізація проблем захисту прав і свобод людини та організовані парламентські слухання з проблем забезпечення свободи поглядів і переконань (2001 р.), що зумовило сприяння свободі преси й засобів масової інформації в Україні, створення рівних умов для засобів масової інформації, державну підтримку та соціальний захист журналістів; сприяння громадським засобам масової інформації.


Зауважено, що здійснення державної політики співробітництва у сфері захисту прав людини неможливе без налагодження політичного діалогу, зміцнення засад громадянського суспільства, досягнення справжнього розподілу та збалансування гілок законодавчої, виконавчої й судової влади, створення відкритої, чесної та підзвітної суспільству системи врядування, забезпечення повної відповідності українського законодавства і практики принципам і нормам Ради Європи. Органи державного управління України повинні розробити спеціальні заходи для імплементації Європейської хартії місцевого самоврядування й зміцнення розвитку місцевої демократії, а також спеціальні програми розвитку демократичної поведінки та практики дій політичних лідерів, забезпечити виконання спеціальних програм у сфері захисту нацменшин, виконання спеціальних навчальних програм у сфері захисту прав людини для працівників прокуратури, судів і адвокатури. Важливим пріоритетом вдосконалення державної політики захисту прав людини є дотримання засад плюралістичної демократії і верховенства права, що проголошує Статут Ради Європи.


Наголошено, що Парламентська Асамблея Ради Європи схвалила наполегливість нової влади у розкритті виборчих порушень 2004 р., водночас  вона підкреслила, що вкрай необхідно притягнути до відповідальності не лише тих, хто виконував незаконні накази, а насамперед організаторів масових фальсифікацій, підкупів, насилля, щоб попередити майбутні порушення та вкорінити принцип верховенства права. Для вдосконалення державної політики захисту прав людини Парламентська Асамблея Ради Європи рекомендувала посилити контрольну функцію парламенту, зокрема ухвалити закон про слідчі комісії Верховної Ради України. Органи державного управління України повинні продовжувати судову реформу, реформування Генеральної прокуратури України з метою забезпечення незалежності та ефективності правового захисту громадян. Вдосконалення захисту прав і свобод людини можливе через створення професійної асоціації адвокатів шляхом прийняття нового закону про адвокатуру. Необхідно також реформувати Службу безпеки України відповідно до стандартів Ради Європи (резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи №1713 (2005 р.)). Ефективність захисту прав і свобод людини неможлива без впровадження системи безоплатної правової допомоги відповідно до стандартів Ради Європи і практики Європейського суду з прав людини.


Встановлено, що Україна, співпрацюючи з Радою Європи, підтвердила свої зобов’язання захищати права і свободи своїх громадян в Основному Законі, де задекларовані державні гарантії судового захисту цих прав як на національному, так і на міжнародному рівнях. Однак у суспільстві й державі ще немає усвідомлення факту, що без перетворення суду в рівноправну складову конституційного механізму влади неможливий процес розбудови правової держави й громадянського суспільства. Гарантією реалізації прав і свобод громадян може бути тільки незалежність судів усіх рівнів. Державна політика співробітництва з Радою Європи в галузі захисту прав і свобод людини повинна передбачати остаточне визначення оптимальної моделі судоустрою та завершення його структурної перебудови. Цьому сприятиме усвідомлення прав і свобод людини як визначальної суспільної цінності, трансформація суспільної ментальності, зміна стереотипів національної політичної культури та правосвідомості. Судову систему необхідно привести у відповідність до Основного Закону держави. Вимоги Ради Європи констатують, що в Україні відсутній дієвий контроль за діяльністю суддів, який можна вдосконалити, зокрема через залучення професійної асоціації суддів до процедури їх призначення; також потребують уточнення повноваження Вищої ради юстиції щодо формування суддівського корпусу, Міністерства юстиції.


            Доведено, що за останні роки в наукових дослідженнях недостатньо уваги приділялось проблемі судоустрою, а також питанням вдосконалення теорії прокурорського нагляду, наглядовому праву як окремої галузі. Це пов’язано з думкою про доцільність збереження за прокуратурою функції загального нагляду, адже прокуратуру можна розглядати як самостійний вид правоохоронної діяльності держави.


            Дослідження зарубіжного досвіду засвідчили, що у більшості розвинених країн наявна розгалужена система правоохоронних і контролюючих органів, яким держава делегувала захист інтересів та законом гарантованих прав і свобод. В Україні було б доцільно створити таку систему, до якої потрібно включити і державні правоохоронні органи і громадські інституції, а також адвокатуру. На нашу думку, закон про адвокатуру повинен враховувати, що вона не є громадським об’єднанням, а покликана здійснювати професійний захист прав і свобод громадян, а не тільки сприяти захисту таких прав.


 


            Доведено, що державна політика захисту прав і свобод людини не може бути ефективною без налагодження відповідної професійної освіти фахівців із права, а також правової освіти громадян. У контексті співробітництва з Радою Європи Україна зобов’язана налагодити кваліфіковану фахову підготовку державних службовців усіх рівнів влади, працівників правоохоронних органів, на професіоналізмі яких ґрунтується державна політика захисту прав і свобод людини. Невід’ємним компонентом повинна стати чітка система викладання науки про права людини, а також забезпечення широкого ознайомлення суспільства з основними правами людини – правова просвіта громадян. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины