Взаємовідносини органів місцевого САМОВРЯДУВАННЯ з органами державної влади в регулюванні СОЦІАЛЬНого захисту населення

Краткое содержание

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади соціальної політики  держави. Узагальнення теоретичних поглядів на соціальну політику держави показує, що її доцільно розглядати як системне явище, що відображає зміст суспільних відносин, рівень демократичного напряму державного устрою на інтереси окремої людини і соціуму загалом, та яке базується на спроможності держави гарантувати соціальний захист, а також несе двовекторне спрямування, що полягає у соціальному розвитку та захисті. При цьому захисна функція соціальної політики є засадничою особливо на трансформаційному етапі, а применшення її значення унеможливлює і саму функцію розвитку як прерогативу соціально-економічного зростання. Соціальна політика як поліфункціональне утворення характеризується відкритістю системи та поєднанням соціальних інтересів.

Стосовно України у державницькому розумінні соціальна політика пов’язується також з реалізацією національної ідеології, втіленням національної ідеї як системи ціннісних орієнтацій та пріоритетів закріплення і розвитку державності.

У дисертаційному дослідженні доведено, що ефективність соціальних процесів безпосередньо залежить від того, наскільки повно соціальне управління вбудоване в систему керівництва економічним розвитком, оскільки вони діалектично пов’язані складові суспільного процесу. Крім того, як показує історичний досвід, реалізація захисної функції соціальної політики обмежується відсутністю чіткої стратегії її розвитку і помилковою тактикою відповідних інституцій. У зв’язку з чим визначено стримуючі фактори впливу на формування соціальної політики: недосконалість законодавчої і нормативно-правової бази соціального управління; відсутність національних соціальних стандартів (норм і нормативів); відсутність оцінки соціальних наслідків управлінських рішень; недосконалість соціальної політики в сфері трудових відносин; відсутність механізмів взаємовідносин органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за зниження рівня життя населення, нерозвиненість принципів патріотизму.

Оскільки питання територіальних особливостей організації соціального захисту населення в теорії державного управління пророблені недостатньо, а запозичувати практичний досвід інших держав Україна може хіба що в частковостях, виникає необхідність нестандартного підходу до розробки концепції взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення з застосуванням багатопрофільного соціологічного моніторингу. З цією метою організаційно-економічна компонента соціально-захисних програм доповнюється в дисертаційній роботі застосуванням авторського підходу до діагностування стану соціально-захисних процесів у великому місті при опорі на інформацію про мотиваційно-потребове ставлення населення до соціальних параметрів життєдіяльності. Це зумовлено також тим, що специфічною особливістю політичної ситуації в Україні є той факт, що за  останні роки спостерігаються несприятливі соціаль­но-демографічні та медико-соціальні тенденції. Перше, що привертає увагу, це зменшення чисельності населення України починаючи з 1993 р. після того, як в Україні було зареєстровано максимальну кількість населення – 52,2 мільйона осіб