У вступі розкрито актуальність і ступінь розробленості теми, вказано на її зв'язок з науковими проблемами, планами, темами, напрямами досліджень, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації та публікації за темою дисертації.
першому розділі – "Теоретичні засади соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні" – здійснюється аналіз наукової літератури з проблематики дослідження, розкривається зміст понять соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні.
Відтоді, коли поняття громадянського суспільства вперше було використане у коментарі XVI ст. до "Політики" Аристотеля, проблема взаємовідносин держави і суспільства ставала дедалі більш актуальною. До цієї проблеми звертались такі відомі вчені, як Т.Гоббс, Локк, Шефтсбері, Мандевіль, Макіавеллі, А.Шольцер, Руссо, Монтеск'є, Д.Юм, А.Фергюсон, Е.Дюркгейм, Берклі, Кант, Гегель, Маркс, Геллнер, К.Поппер та ін.
Зауважимо, що багатовимірність сфер діяльності громадянського суспільства, національні традиції та особливості правового регулювання тієї чи іншої країни пояснюють розмаїття організаційних видів та форм неурядових організацій.
Установлено, що нинішній розвиток українського суспільства свідчить про нагальну потребу в трактуванні успішного функціонування громадянського суспільства як потенційного засобу: зниження ступеня закритості держави в цілому та представників державної влади зокрема; обмеження впливу держави на суспільство; збалансування повноважень різних гілок влади; унеможливлення повернення до авторитарних та інших недемократичних методів прийняття державних рішень.
Індивід, сукупність індивідів, соціальні спільноти становлять основу виникнення, функціонування та розвитку громадянського суспільства. Саме на базі особистих інтересів, їх єдності та спільних проблем, що постають на шляху реалізації цих інтересів, індивіди утворюють певні громадські об'єднання. Таким чином, громадянське суспільство відображає встановлення соціальних зв'язків між індивідами.
Показано, що соціальне партнерство між органами державної влади та громадськими організаціями – це особливий соціальний та управлінський інститут, на основі якого реалізується певний тип соціально-управлінських відносин, спрямований на досягнення консенсусу і позитивного результату в процесі взаємовідносин органів державної влади та громадських об'єднань.
Питання дослідження становлення і розвитку громадянського суспільства, після багатьох років замовчування та заперечення необхідності його вивчення стало предметом обговорення, але чіткого його розуміння досягти не вдалось.
Науковий аналіз соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань неможливий без з'ясування і оцінки громадянського суспільства і держави, та визначення меж впливу державних органів на суспільство.
Вивчення наукової літератури з теми дослідження, організаційно-правових питань соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні свідчить, що науковцями ці питання вивчалися побіжно, тому поза їх увагою залишилися деякі проблеми.
З огляду на це дисертантом установлено основні напрями наукового дослідження, визначено недосконалість понятійного апарату, запропоновано глосарій до складу якого входять терміни, що відображають взаємодію органів державної влади та громадських організацій.
У другому розділі – "Організаційно-правові питання соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні" – досліджуються питання громадянського суспільства як учасника механізму соціального партнерства з органами державної влади в Україні, громадські об'єднання як визначальна засада демократизації держави та суспільства в Україні, механізм соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні, практика участі інститутів громадського суспільства в розвитку місцевого самоврядування в Україні.
Досліджено, що в основу діяльності як громадянського суспільства, так і неурядових організацій країн-членів ЄС покладено п'ять основних типів відносин, а саме: об'єднання; визнання; комунікація; взаєморозуміння; довіра.
З’ясовано, що основними принципами становлення і функціонування правової держави, так само як і принципами її взаємовідносин з громадянами і громадянським суспільством, є:
- законодавчий захист прав і свобод людини як безумовний пріоритет державної політики в усіх сферах громадського життя;
- взаємна відповідальність громадян і держави, обумовлена законами;
- верховенство закону у всіх сферах громадського життя;
- регламентація повноважень держави на основі поділу гілок влади та система конституційно-правового контролю за їх діяльністю з боку інститутів громадянського суспільства;
- наявність демократичного механізму постійної підтримки влади в демонополізованому стані, що виключає можливість її зосередження в руках однієї особи, державної або суспільно-політичної структури, окремої професійної спільноти людей;
- дотримання демократичних вимог, закріплення у законах принципів і механізмів демократії, яка властива громадянському суспільству.
Аналіз діяльності громадських організацій у Вінницькій, Волинській, Донецькій, Львівській, Полтавській, Закарпатській областях та Автономній Республіці Крим з органами влади свідчить, що громада постає як доволі сконсолідована та відкрита для співпраці між різними організаціями громадянського суспільства.
Органи державної влади, громадські організації та представники бізнесу накопичили певний досвід суспільно-корисних ініціатив, що може стати фундаментом для досягнення певного рівня співпраці – від разових акцій до системної роботи.
Проте досить нечисленні громадські організації ще мають низку проблем, пов’язаних з внутрішньою організацією, так і з визначенням своєї місії, цільової групи, стратегічної мети діяльності. Це, у свою чергу, зумовлює і нечіткість формулювань різних пропозицій влади чи громадських організацій, що ускладнює співпрацю.
Водночас і влада не завжди розглядає „третій сектор" як рівноправного партнера через низку об'єктивних (система фінансування, законодавча база, загальнодержавна стратегія роботи влади з громадськістю) і суб'єктивних факторів (лише розумний і сучасний керівник може скористатися ініціативою громади, громадської організації та спрямувати їх на розв'язання актуальних проблем).
Основних заходів у цьому напрямі можуть вжити громадські об'єднання для розвитку правової держави та громадянського суспільства.
По-перше, необхідно розробити реальні механізми контролю населення за діяльністю органів місцевого самоврядування та закріпити їх законодавчо, а також запровадити звітування перед населенням та механізми відзиву посадових осіб та депутатів.
По-друге, потрібне створення системи Інформування населення про діяльність органів місцевого самоврядування. Необхідні не лише публікація рішень, а й вживання комплексу заходів стосовно єдиної інформаційної політики в регіонах. Ця функція перебуває в стадії становлення.
Доцільно розробити і затвердити перелік питань, які в обов'язковому порядку мають бути оприлюднені. Це дасть змогу уникнути маніпулювання інформацією в органах влади, виключити можливість вільної інтерпретації отриманої інформації співробітниками ЗМІ.
Аналіз чинного законодавства щодо громадських об'єднань показує, що в цій сфері існують такі проблеми: поділу громадських організацій (ГО) на статуси, що обмежує права і можливості громадян; подвійної реєстрації ГО в Міністерстві юстиції і в державному реєстраторі; дискримінаційного реєстраційного збору, що набагато більше, ніж бізнес-сектор; відсутності Єдиного реєстру, який би містив повну та відкриту інформацію про засновників і діяльність ГО і благодійних організацій (БО).
Обґрунтована доцільність формування підтримувального середовища для розвитку неурядових організацій (НУО). Уряд насамперед має чітко і привселюдно заявити, що добровільність є важливою перевагою громадянського суспільства і що НУО відіграють істотну роль у демократичній європейській політичній культурі.
Як свідчить досвід багатьох країн, основною перешкодою для діяльності НУО є неточність та обмеженість законодавства (непередбачуваність застосування законів), непоінформованість широких верств населення щодо діяльності неурядових організацій як у власній, так і у сусідніх країнах і, як наслідок, низька активність населення в життєдіяльності «третього сектора» країни.
Важливою складовою державного управління є його механізм, що має забезпечувати вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності певного об'єкта. Фактори управління органів державної влади та громадських об'єднань в Україні поділяються на зовнішні і внутрішні. Для зовнішніх і внутрішніх факторів характерне прагнення змін на користь як органів державної влади, так і громадських об'єднань і до взаємного узгодження спільних інтересів. Донедавна механізм управління розглядався як частина системи управління, за якої конкретні мета, шляхи і засоби розвитку держави, регіону, органів державної влади трансформуються в систему інтересів людей та їхніх дій. Механізм управління мав на меті підпорядкування інтересів людей рішенням, що приймаються «зверху».
Стратегічні цілі соціального партнерства мають полягати у встановленні міцних зв'язків між органами державного управління та громадськими об'єднаннями, організації співпраці між ними, наданні населенню регіону інформаційної, правої, просвітницької підтримки, сприянні розвитку місцевих громад та налагодженні регіонального партнерства, удосконаленні управління та навчанні персоналу.
Механізм соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні має базуватись на таких принципах, як: відкритість системи державного управління та його підсистеми – державної служби; добровільність об'єднання; неприбутковість мережі громадських об'єднань; правове забезпечення участі громадян та громадських об'єднань у процесі підготовки та прийняття державних рішень; гласність та прозорість при інформуванні громадян про рішення, прийняті органами державної влади, їх діяльність і діяльність державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; виявлення та усунення підстав, що сприяють корупції та зловживання службовим становищем в органах державної влади та запобігання їм; підконтрольність системи державного управління громадянському суспільству; відкритість до соціального партнерства нових громадських об'єднань та органів державного управління.
Сьогодні в Україні практично немає дієвого механізму соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань, який би базувався на вищезазначених принципах.
Доведено, що механізми соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань мають базуватись на таких організаційних діях. Органи державної влади мають проводити свою політику через громадські слухання; громадські ради; звітування перед громадськістю; консультації з громадськими організаціями з найбільш важливих питань соціального розвитку регіону; особисті прийоми громадян; прес-конференції; "гарячі лінії".
Показано, що громадські об'єднання взаємодіють з органами державної влади, використовуючи такі організаційні форми, як: звернення до органів державної влади; консультування лідерів громадських об'єднань з органами державної влади; надання рекомендацій та пропозицій органам влади; участь у заходах державної влади та громадських соціальних програмах та ін.
третьому розділі – "Перспективи розвитку соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні" – досліджуються: міжнародний досвід соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань та напрями розвитку соціального партнерства органів державної влади і громадських об'єднань в Україні.
Аналіз міжнародного досвіду Великої Британії, Ірландії, Німеччини, Франції, США та інших держав щодо налагодження соціального діалогу між органами державної влади та громадськими об'єднаннями дає підстави зробити висновки:
1) у всіх демократичних країнах світу відбувається соціальний діалог між органами державної влади та громадськими об'єднаннями;
2) громадські об'єднання підтримують взаємовідносини з усіма органами державної влади;
3) соціальний діалог між органами державної влади та громадськими об'єднаннями може бути довготривалим і тимчасовим;
4) соціальний діалог може формуватись та відбуватися фактично і юридично;
5) щоб соціальний діалог був рівноправним діалогом учасників, громадські об'єднання мають володіти інформацією, а органи державної влади – забезпечити відкритий доступ до неї.
Важливим напрямом розвитку соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні є розробка стратегічного плану. Він має відображати, на наш погляд, стратегію, тобто прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення цілей у соціальному партнерстві між учасниками – органами державної влади та громадськими об'єднаннями.
Для забезпечення дієвого соціального партнерства між органами державної влади та громадськими об'єднаннями велике значення має формування соціального капіталу.
Соціальний капітал, відображений в нормах і межах громадської участі, створює умови для кооперації та координації дій заради взаємної вигоди, виступає і ресурсом, і результатом соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань.
Ініціатива окремих громадян або їх груп є початковими формами соціальної самоорганізації. Тому механізми розвитку і підтримки ініціативи набувають особливої ваги. Вони бувають двох видів: механізми створення умов і підтримки ініціатив та інновацій в системі державного управління і механізми створення та підтримки ініціатив громадських організацій, об'єднань.
Важливим напрямком удосконалення соціального партнерства органів державної влади та громадських організацій, є вдосконалення соціальних гарантій.
Соціальні гарантії – це система соціально-економічних та правових методів, що забезпечують умови життєдіяльності членів суспільства, соціальних груп, реалізацію їхніх інтересів, різноманітних зв'язків і відносин. | 
