ГУМАНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ (ДЕРЖАВНО - УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок із науковими дослідженнями, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, методи та наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження” розглянуто історіографію проблем свідомості, суспільства як спільноти громадян певної держави, владних відносин і гуманізму. Проаналізовано значення гуманістичних цінностей для розвитку демократичних держав та зв’язок гуманізації суспільної свідомості із втіленням у державному управлінні принципів справедливості та взаємоповаги.

На основі системного аналізу наукових праць, написаних у різні періоди суспільного розвитку як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками, подано загальну характеристику джерельно-літературної бази та понятійно-категорійного апарату дослідження.

Виявлено, що ідеал гуманізму майже не розглядався дослідниками як важливий аспект суспільно-владних стосунків, який влада повинна розвивати і підтримувати в суспільній свідомості для покращення співпраці та взаємодії. Ця проблема залишилась на периферії державно-управлінської науки і практики. Попри те, з проаналізованих філософських, політологічних і соціологічних праць чітко простежується висновок, що люди змогли об’єднатися в суспільство і досягти інтелектуального прогресу завдяки гуманістичним цінностям співпраці та взаємодії, які неможливі без взаємоповаги і толерантності.

Проблеми суспільної свідомості й гуманізму знайшли своє відображення в працях багатьох дослідників протягом всієї інтелектуальної, культурної, цивілізаційної історії людства. Платон і Арістотель, Т. Гоббс і Д. Локк, І. Кант і Г. Гегель, К. Г. Юнг, З. Фройд, Г. Маркузе, Х. Ортега-і-Гассет, Г. Лебон та інші внесли свій вклад в усвідомлення ролі й значення гуманістичних принципів у суспільній життєдіяльності та людській культурі.

Для розгляду проблем втілення гуманістичних ідеалів у життєдіяльність суспільства і влади, побудови справедливого державного устрою важливо врахувати особливості української ментальності, традиції братств, громадівства та думки, погляди, праці видатних митців і філософів нашого народу, зокрема Г. Сковороди, М Костомарова, І. Франка. Саме в нас традиційним ідеалом був прообраз громадянського суспільства, як найбільш ефективного і справедливого способу вирішення проблем спільноти, найбільш демократичного утворення, що сприяє самореалізації кожного громадянина, розвиває стосунки взаємодопомоги і взаємопідтримки серед громадян.

Радянська наука особливо наголошувала на впливовості й значенні пропаганди для формування громадської думки, поставила на перший план ідеологічний аспект, що мало часто  негативний вплив на суспільну мораль, її традиційні корені, основні цінності. Однак науковці Б. Грушин, В. Тугаринов, Б. Чагін, Л. Войтасек, А. Уледов та ін. глибоко висвітили складові, функції, форми суспільної свідомості, роль і значення кожного компонента у сприйнятті суспільно-політичної дійсності та громадській, суспільно-політичній діяльності, що мало значення для розвитку теорій, які досліджували засоби впливу на суспільну свідомість.

Гуманізація суспільної свідомості, інформування і захист громадян від маніпулятивних технологій розгядається у працях вчених С. Московічі, С. Кара-Мурзи, Р. Чалдіні, Ф. Зімбардо,  М. Ляйппе та ін.

Феномен громадянського суспільства безсумнівно ставить на новий рівень проблему гуманізації суспільної свідомості, особливо із зростанням її ролі в суспільно-політичному житті країни. Тут значної ваги набуває дослідження соціального капіталу і шляхів його накопичення. Цю проблему вивчали Р. Патнем, Ф. Фукуяма, Ю. Саєнко, Є. Гугнін, В. Чепак, М. Лесечко, А. Чемерис, А. Карась, Н. Черниш, А. Колодій, В. Матвієнко, Б. Кравченко та ін.

ХХІ століття поставило перед дослідниками проблему маніпуляції суспільною свідомістю і тут особливо важливими є шляхи захисту суспільства від цього згубного і негуманного впливу, а також убезпечення влади від спокуси скористатися цією технологією тоталітарних режимів.

У розробці та реалізації такого проекту (наразі нескоординовано і неефективно) беруть участь різні сили: демократичні, соціал-демократичні політичні партії, правозахисні та екологічні рухи та організації, пацифістські та релігійні течії, філософи, науковці, державні службовці (останні ‑ найменше). Всі ці сили об’єднують загальнолюдські цінності та усвідомлення, розуміння того, що розвиток суспільства, подолання труднощів, які постали перед цивілізацією, будуть в першу чергу пов’язані з розкріпаченням, збагаченням, звільненням людської особистості, розкриттям найкращих здібностей, душевних порухів, навичок та подоланням відчуження людини від людини, спільноти, держави, плодів її праці.

Захистити, розкрити і реалізувати творчі, будівничі здібності та можливості людини – така глобальна ціль, мета гуманістичного руху. Глобальний гуманізм розглядає благо людини як найвищий критерій, з допомогою якого оцінюється рівень суспільного життя і суспільної свідомості. Зрілість свідомості суспільства характеризується такими загальнолюдськими цінностями, як добро, співучасть, співчуття, емпатія, толерантність, здатність сприймати іншу людину як рівноправного громадянина своєї країни, який має глибоку самобутню особистість, досвід, знання, культуру, погляди, що їх готовий використати на користь держави і кожного громадянина.

У другому розділі – “Гуманістичний зміст суспільної свідомості” аналізується структура суспільної свідомості, її формування та фактори, що сприяють розвитку або масовізації цього важливого рушія життєдіяльності суспільства.

Подано визначення суспільної свідомості як своєрідного, розуміючого охоплення буття, його пояснення, узагальнення до рівня ідеального уявлення про майбутнє. Ідеальне майбутнє, як правило, передує реальному буттю. У цьому плані “розуміюча свідомість” передує діяльності, цілеспрямовує її, визначає горизонти розвитку суспільства.

Виділено структурні елементи суспільної свідомості, такі як емпірична суспільна свідомість, теоретична суспільна свідомість, суспільна психологія та ідеологія. На кожен рівень суспільної свідомості впливають свої чинники, які сприяють її формуванню і розвитку в певному напрямку.

Важливим висновком, який можна зробити з праць численних дослідників свідомості, є врахування її визначального впливу на реальність суспільного життя, яка безпосередньо залежить від сприйняття, оцінок, взаємин, планів. Тому вплив саме на свідомість громадян сприймався диктаторами як найстійкіша і найбажаніша влада.

Наголошено на значенні та особливостях масової свідомості в структурі суспільної свідомості, а також її особливій вразливості перед маніпулятивними технологіями. Виявлено, що знижений критичний потенціал, навіюваність масової свідомості знижує контроль моральних норм над натовпом і спричиняє небезпеку повернути суспільний розвиток в русло агресії, насилля.

Функціонування масової свідомості нині дуже тісно вплетене у вирішення багатьох соціально-економічних і суспільно-політичних завдань національного та глобального масштабу. Свідомість натовпу бідніша, більш специфічна, з обмеженим ареалом дії, але саме її прагнуть запустити і використати також засоби масової інформації, виробники та розповсюджувачі продукції та ідей.

В міру того як маси все більше залучаються в ті чи інші соціальні процеси: виробничі, споживчі, політичні – активно, в якості суб’єктів, чи пасивно, в якості об’єктів історичної, соціальної дії, їх голос все об’єктивніше (незалежно від ідеологічних установок тих чи інших форм політичного управління, а також нерідко всупереч цим установкам) набуває значення дієвого фактора в процесі ефективного соціального управління, в тому числі прийняття рішень інститутами влади.

У зв’язку з поняттям масової свідомості варто звернути увагу на явище громадської думки, що з феномену, традиційно обмеженого рамками тих чи інших “замкнутих” спільностей (груп родових, етнічних, “цехових”, професійних і т.п.), а в ширших масштабах проявлялося лише епізодично, в наш час перетворюється в постійнодіючий і дієвий (ефективний) елемент життя держав. Громадська думка виступає поряд з “класичними” спільностями (групами) в якості відносно самостійного агента, що активно бере участь в соціальній і політичній боротьбі, в тому числі у процесі вироблення і ухвалення відповідальних рішень практично на всіх рівнях соціального управління. Це вербальна реакція суспільства чи групи на події та факти життя.

Механізм розвитку суспільної свідомості формується в процесі соціалізації особистості, її цінностей, принципів, стереотипів, установок, які закладаються в процесі спілкування з іншими через сім’ю, школу, неформальні групи, офіційні установи, засоби масової інформації. Всі соціальні інституції формують громадську думку і розвивають духовний потенціал суспільства, (хоча деколи у негативному напрямку або навіть на певному етапі і гальмують цей розвиток).

Гуманна і демократична держава повинна гарантувати захист від негативного впливу на суспільну свідомість, від маніпуляцій і поширення упереджень, сприяти розвитку, духовному зростанню і вдосконаленню громадян.

Проаналізовано суспільну свідомість як носія морально-етичних принципів, духовного потенціалу особистості, що є умовою розвитку суспільства. Розглянуто роль зв’язків між людьми у збільшенні культурних надбань суспільства, втіленні його цілей, планів та ідей, а також самовизначенні індивіда в світі.

Гуманізація суспільної свідомості означає гуманізацію суспільного буття, адже мораль передує праву і політиці та повинна стати їх основою. Гуманістична мораль і моральність мають велике значення для духовного життя людини і суспільства. Їх складові ідеї орієнтуються на визнання вищими цінностями свободи, рівності, самоцінності людини. Гуманістична мораль є обмежувачем, стримуючим фактором руйнівної діяльності людини щодо природного і соціального середовища, життя і духу людини. Отже, тема гуманізму і тема людини висувається на перший план всією логікою суспільного розвитку. Історія людства є історією передусім боротьби проти болю і страждань. Ця боротьба є рушієм прогресу.

Розглядаючи гуманізуючі складові суспільної свідомості, запропоновано її поділ на естетичну, етичну, екологічну, релігійну, правову, гендерну, кожна з яких відображає певну сторону життя суспільства в розрізі привнесення у неї ідеалів краси, добра і справедливості.

Значна роль в утвердженні гуманних суспільних ідеалів належить естетичній свідомості, яка відображає буття у формі певних художніх образів, що здійснюють вплив на органи чуття, викликаючи емоційну реакцію. В основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій є художнє виробництво і споживання (соціальна культуротворча діяльність, яка повинна поширюватись на все суспільне життя).

Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву, що є єдністю естетично-пізнавальної та естетично-творчої основ. Свій вплив на розвиток суспільних відносин, на людей мистецтво може успішно здійснювати лише за умов, коли воно сприймається і відчувається ними (людьми).

Для успішного розвитку естетичної свідомості суспільства важливим є пошук шляхів діалектичного поєднання національного та загальнолюдського в мистецтві. Процес збагачення естетичної свідомості, мистецтва в цілому може відбуватись лише за умов всебічного відродження і вільного розвитку національного мистецтва, в основі якого лежить найбільш прогресивне в досягненнях національних культур.

Кінець ХХ століття з особливою гостротою поставив питання виживання людської цивілізації та вичерпуваності природних ресурсів.

Вчені в рамках створеного в 1968 році Римського клубу провели дослідження, що виявило нагальну потребу виховання у глобальному масштабі екологічної свідомості людей і необхідність вироблення стратегії сталого розвитку в кожній країні світу. Ця концепція передбачає зміну ставлення до природи, ціннісних орієнтацій і зменшення обсягів виробництва.

Говорити про “зрілість” суспільства не можна без уваги до ролі та образу жінки в суспільній свідомості, її діяльності в суспільстві та впливу на суспільне життя ґендерних стереотипів. Також варто згадати і значення  традиційно жіночих рис для виховання толерантності та уваги до найвищих загальнолюдських цінностей (лагідність, підтримка, згладження агресії). Ґендерна проблематика все активніше завойовує український інтелектуальний простір, що хоча й повільно, та все ж незворотньо, спричиняє зміни в сферах політики (аналіз, обговорення, законопроекти, пропозиції), а отже і суспільній свідомості.

Етична свідомість концептуальна і категорична, тож поряд із світоглядним все більше значення надається прагматичному аспекту її функціонування в соціумі. Від етичної свідомості прагнуть отримати настанови і вимоги (рекомендації), які можна використати в пропаганді і культуротворенні. Етичні вимоги, хоч і “завищені” розкривають, однак, соціальну природу людини, регулюють діяльність всіх соціальних інститутів. Саме етична свідомість поширює відчуття і усвідомлення людської гідності. Етична раціоналізація посилює чи послабляє ту чи іншу установку, що панує в суспільстві, вплітається в “мову реального життя”. Етична свідомість вдосконалює світ для кращого життя людини.

Для ефективної діяльності політично-соціальної системи України вагоме значення має національна свідомість як психологічне утворення, що характерне для групи людей, об’єднаних соціально-культурними та мовними особливостями. Це феномен самоідентифікації народу, причетності кожної людини до духовних коренів.

Вважається, що національна свідомість містить в собі те, що називають політичним міфом. Хоча, це скоріше духовне національно-етнічне світобачення і світосприйняття людини, її культурна і моральна основа, віковий досвід народу. Це не просто ілюзія чи вимисел, а джерело ідентичності людини і основа її духовності, творчості та самоствердження в світі й спільноті. Це смислоутворюючий чинник.

Соціальний капітал є найважливішим індикатором гуманістичного потенціалу суспільства, адже без довіри і взаємодії неможливе щастя людини, розвиток держави і ефективне управління. Соціальний капітал накопичується в громадянському суспільстві, а тому сприяння влади громадським організаціям забезпечить гуманізацію суспільної свідомості. Там, де історично склались цивільні громади з активним і налаштованим на спільні дії населенням, умови для запровадження демократичних інститутів були незрівнянно сприятливіші, ніж там, де панували ієрархічні патронатно-клієнтні стосунки. Громади продукували соціальний капітал, а він забезпечував сприятливу для демократичних інститутів поведінку населення і регіональних еліт. Складовою соціального капіталу є спонтанна комунікабельність (здатність до спілкування) або спроможність створювати нові асоціації і розгортати співробітництво, відповідно до встановлених у суспільстві принципів. Як репрезентант цінностей спільноти соціальний капітал належить до соціальних, а не індивідуальних чеснот.

Згадуються чотири джерела вироблення норм, запропонованих Ф. Фукуямою: раціональне, ієрархічне, спонтанне, араціональне і у зв’язку з цим обґрунтовується необхідність державної влади та ієрархії для збільшення гуманістичного потенціалу суспільства. Зазначається, що соціальний капітал накопичується лише в межах громадянського суспільства, яке ще не достатньо розвинене в Україні.

Аналізуючи гуманістичний потенціал суспільної свідомості, неможливо оминути роль релігії (особливо в наш час), церкви та навколорелігійних об’єднань. Вплив таких структур, як і самих релігійних догм, оцінюють неоднозначно, адже підносячи людину до рівня “дитини Бога” і найдосконалішого творіння на землі, релігія водночас позбавляє людину свободи думки, дії, вибору. Служителі культу брали на себе виключне право проголошувати “господню волю”. Релігійні почуття людей часто використовувались владою, щоб отримати підтримку непопулярних заходів, дій, указів і, навіть, оголошення війни. Провідні діячі численних релігійних конфесій і сект виховують у пастви нетерпимість до іновірців, що скоріше заважає, ніж сприяє взаємодії та справжній повазі до людини, розкриттю її духовного потенціалу (приклади на підтвердження цієї думки можна знайти як в християнському, так і в мусульманському середовищі).

Отже, можна констатувати, що не варто опиратись на релігійну сферу у вирішенні складного і важливого завдання гуманізації суспільної і владної свідомості, адже сучасний стан церкви не сприяє гуманізації суспільної свідомості через розкол християнських конфесій, що викликає значні прояви фанатизму і нетерпимість, а втручання церкви в політичне життя країни наразі має швидше серйозні негативні, ніж позитивні наслідки. Тому в справі гуманізації важливу роль відіграє вся сукупність цінностей політичних, правових, моральних і релігійних.

Продемонстровано сучасний стан суспільної свідомості в Україні і нагальну потребу в гуманізації, зокрема і для підвищення ефективності державного управління.

Метою гуманізуючого впливу є зрілість суспільної свідомості, що передбачає глибоке розуміння кожною людиною (громадянином) відповідальності за справи громади, нації, стан політичної та управлінської систем, повагу до народних (національних) цінностей і традицій, зацікавленість та усвідомлену політичну і громадську активність, правосвідомість, що включає аналіз і осмислення правових норм, вміння захищати свої права. Досягнення цілісної, всеохоплюючої зрілості суспільної свідомості полегшує ефективну взаємодію суспільства і держави, рухає прогрес, розвиває культуру нації через впровадження і популяризацію гуманістичних цінностей у суспільстві.

Зріла свідомість дозволяє суспільству ефективно розвивати громадські організації, а також повною мірою використовувати можливості місцевого самоврядування для розвитку і поширення цінностей спільноти.

Функціонування політичної системи неможливо уявити без повсякденної діяльності великої кількості людей, яким для ефективної співпраці необхідно налагоджувати взаємні контакти, що потребують точок дотику на основі спільності поглядів, життєвого середовища і цінностей. Саме тому настійною вимогою часу є всебічне дослідження суспільної свідомості, моніторинг стану суспільної свідомості, врахування у владних рішеннях громадської думки, сприяння гуманізації суспільної свідомості. Та суспільство ХХІ століття вимагає і глибших досліджень. Розширений аналіз державного управління різних країн свідчить про необхідність децентралізації влади, доцільнішого розподілу владних повноважень (адже центральні владні органи не здатні повністю вирішувати потік проблем, що зростає все швидше). Отже, проблема суспільної свідомості чимраз тісніше переплітається з феноменом громадянського суспільства як ефективним механізмом її розвитку і вдосконалення (переходу на вищий рівень, гуманізації, демократизації). Адже оптимальне суспільство формується через свідомість кожного.

За останні десятиліття багато змін відбулось у суспільній свідомості також і завдяки структурам громадянського суспільства. Громадські організації сприяють формуванню суспільної свідомості, особливо молоді. Однак, попри великі позитивні зрушення, централізація і тотальний владний контроль ще остаточно не зламані. Принаймні в Україні система, що склалась, демонструє нерозвиненість громадянської свідомості й залежність всіх сфер життя регіонів від центральної влади. Та політику (державному службовцю) важливо усвідомити, що адміністративна система, яка гальмує розвиток громадянського суспільства, деформує моральну основу суспільства, перешкоджає вихованню відповідальності та самостійності громадян. Звідси надто велика залежність суспільства від влади, яка пропонує емоційну ширму замість змістовного і системного мислення, необхідного для вирішення проблем країни.

Відкрите демократичне суспільство створює реальні передумови для функціонування відкритої політичної еліти, зокрема, надійної системи важелів для її підготовки, ротації, відставки. Отже, не можна не помітити, що громадянське суспільство є підсистемою державності. Це активність громадян, готових віддати енергію на виконання завдань, що формуються системою державного управління. Держава – надбудова над суспільством (громадянським), яке є важливим механізмом саморегуляції політичної системи (за умови високого розвитку суспільної свідомості), державна влада тоді сприяє розвитку громадянського суспільства, тісно співпрацює з громадськими організаціями.

Проблемою української влади є не лише низький рівень співпраці з громадськими організаціями, а й гальмування розвитку і применшення ролі місцевого самоврядування, що понижує ефективність усієї системи державного управління.

Зрілість суспільної свідомості – це багатогранний і цілісний феномен, що включає громадську і політичну культури, засвоєння, перетворення і використання у взаєминах з суспільством, державою, світом, кожною людиною моральних, естетичних, філософських, релігійних цінностей, наукових знань і елементів світогляду.

            Внеском дослідників, філософів і вчених у зростання продуктивності політичної системи і накопичення гуманістичних цінностей в суспільній свідомості та державному управлінні є гуманітарна експертиза, що була б моніторингом гуманістичного потенціалу законодавства, нормативно-правових актів, а також дороговказом у вирішенні широкого кола суспільних проблем.

Без розв’язання найзагальніших соціокультурних проблем, таких як пропорційні вибори, формування уряду, відповідальність, становлення громадянського суспільства і громадського телебачення, гуманітарна експертиза непродуктивна, а без неї неможлива демократична держава – інтегратор соціуму (нормативно-правові механізми, місцеве самоврядування, соціальні орієнтири громадської думки, діалог влади і суспільства).

Загрози громадянському суспільству, а отже і гуманізації суспільної свідомості (це політичний популізм, політичне моралізування і традиція очікування благ від провідника) існуватимуть доти, доки країна не візьме на озброєння свідому політику створення відповідних умов для його розвитку. Ця політика, як найжорстокіший припис, має включати в себе дотримання “букви” права самими політиками.

У третьому розділі – “Роль держави у формуванні суспільної свідомості” міститься детальний опис принципів і механізмів, що дозволяють владі здійснювати гуманізуючий вплив на суспільну свідомість. Особливу увагу присвячено такій негативній тенденції нашого часу, як маніпуляція суспільною свідомістю, що неухильно збільшує масштаби і арсенал засобів впливу. Наголошено на необхідності захисту державою своїх громадян від втручання в їх життя, процес вибору, формування потреб та інтересів.

Визначено роль суспільної свідомості для ефективного функціонування політичної та державно-управлінської систем, а також місце моралі як регулятора політичних відносин. Проаналізовано демократичний і авторитарний стилі керівництва, механізм прийняття владних рішень і значення співпраці та демократії для ефективного управління.

Слід констатувати, що серед управлінських рішень в Україні ще не знайшли свого місця рішення стосовно гуманізації суспільної свідомості, вони слабо відображені в гуманітарній політиці держави, що пропонує швидше формування, а не реалізацію такої політики в практичному, повсякденному житті, не передбачає планів та бюджетних затрат, а тим більше реформування державної служби в сфері дієвої співпраці з громадськими організаціями, врахування і сприяння розвитку громадської думки. Поставлена проблема не знайшла свого адекватного вирішення в науковій літературі.

Гуманітарна політика держави є джерелом і механізмом гуманізації суспільства. Вона орієнтує всі сфери управлінської діяльності на людину, її потреби і їх задоволення як на головну мету, спрямовує почуття і розум людей на взаєморозуміння і взаємоповагу. Її метою є впровадження в суспільство ідей свободи, справедливості, демократії, солідарності, миру, екологічної безпеки. Які б не були різні за змістом, сферою дії, об’єктом і суб’єктом впливу освіта, виховання, інформаційна, мистецька та інша діяльність, вони повинні базуватись на гуманістичних принципах.

Отже, гуманітарна політика в Україні повинна стати втіленням демократичних і гуманістичних принципів державного управління, якими є повага до людини і її потреб, демократизм і відкритість, служіння на користь кожного громадянина і захист його інтересів. Саме це сприятиме гуманізації всіх сфер суспільного життя і суспільної свідомості.

Пропонуються принципи і методи, які б могли застосовуватися в державному управлінні для гуманізації суспільної свідомості.

Державне управління є складним соціально-економічним явищем, що впливає практично на всі сторони суспільного життя Тому таке велике значення має якість цієї діяльності. В центрі концепції ефективного державного управління перебуває людина, яку розглядають як найвищу цінність для держави.

Принципи державного управління: прозорість, відкритість, законність, відповідальність, втілені через систему відповідних організацій (управління з питань гуманітарної політики, міністерства, відомства, комітети Верховної Ради України, Секретаріат Президента тощо), є дороговказом і основою для здійснення процесу гуманізації суспільної свідомості та демократизації політичного і суспільного життя України. Їх реалізація морально-етичними, соціально-політичними, економічними, правовими та іншими методами, у відповідності із законами цілепокладання, руху(змін), зворотнього зв’язку, сприятиме високій ефективності державного управління і по-справжньому демократичній політичній діяльності.

Проаналізувавши основні складові впливу державного управління на процес гуманізації суспільної свідомості, можна зробити висновок, що попри широке застосування владою засобів впливу на суспільну свідомість, використання зокрема і всього арсеналу наданих суспільною психологією засобів, результати надто незначні, коли йдеться про позитивний і гуманізуючий вплив на суспільну свідомість. Суттєва абстрактність і не завжди передбачуваність цієї сфери вимагає розробити не так швидкодіючу і стовідсотково ефективну систему механізмів і засобів для виконання актуального завдання, як осмислити можливі підходи і дії органів влади щодо гуманізації суспільної свідомості. Одним із таких підходів є врахування громадської думки як шлях до відкритості влади, що сприяє гуманізації суспільної свідомості та запобігання маніпуляціям.

Досліджено проблему використання владою технологій впливу на суспільну свідомість у напрямку спрощення і підвищення керованості, зниження критичного потенціалу і здатності громадянина робити власний глибоко обдуманий і обґрунтований вибір.

Панування стало способом, яким влада організовує життя людей. Передбачаються тільки “дозволені” зміни, відкидаючи інші. Культура, політика, економіка через технології зливаються у всюдисущу систему, що поглинає або відштовхує всі альтернативи, а притаманний їм потенціал виробництва і росту стабілізує суспільство і утримує технічний прогрес в рамках панування (приклад – радіо і телебачення). Права і свободи втрачають традиційні раціональні підстави і зміст. В умовах підвищення рівня життя непідкорення системі стає “безглуздим”, особливо, коли це пов’язано з економічними і політичними невигодами і загрожує безперебійній діяльності цілого. Це свобода тяжко працювати або вмерти з голоду. Розвинуте індустріальне суспільство підійшло до матеріалізації ідеалів і це одна з найскладніших проблем сучасної цивілізації, що пригнічує ще дуже багато країн світу (ознаки є і в Україні).

Маніпуляція змінює погляди через асоціації, метафори, стереотипи, гру увагою і пам’яттю. У семантичній сфері маніпуляція відбувається через спрощення, твердження, повторення, дроблення, термінованість, сенсаційність, показ смерті та насилля (фабрикація фактів, відбір подій, анонімна сіра і чорна пропаганда). Так формуються бажані соціальні установки і оцінки.

У демократичній державі, яка визнає найвищою цінністю людину, повага до потреб кожного і захист від маніпуляцій реалізуються через практичне використання результатів регулярного моніторингу громадської думки, тобто через залучення механізму “зворотнього зв’язку”. Така система дозволяє відслідковувати відгук на владні рішення і дії, адже реакцію суспільства не можна точно передбачити наперед, а також ефективно запобігає використанню маніпулятивних технологій.

Розглянуто систему зворотнього зв’язку, без якої неможливе ефективне функціонування державного управління, адже це елемент народовладдя, що і є основою демократичних суспільств. Інформацію з каналу зворотнього зв’язку дозволяють відслідковувати вільна преса, чесні журналісти різних засобів масової інформації. Без цього втрачаються суспільні зв’язки, громадяни переносять свою активність і зацікавленість виключно в приватну сферу, зникає можливість контролю влади, затягується прийняття рішень (які втрачають актуальність), надходить необ’єктивна і неправдива інформація про стан системи.

Зворотній зв’язок повноцінно можливий за умови існування чіткої громадської позиції, яка не зводиться до захисту суспільних інтересів, що уже закріплені на законодавчому рівні, а передбачає постійне врахування нових потреб, що неминуче випереджають розвиток держави і дозволяють їй рухатись вперед (пришвидшують прогрес). Адже від оперативності реагування на потреби і запити суспільства залежить стабільність соціально-політичної системи, ефективна і гармонійна взаємодія влади і соціуму.

В організації зворотнього зв’язку має проявлятись поєднання направленого розвитку економіки і ринкової діяльності, глибокий науковий аналіз “сигналів” суспільної системи і міра напруженості, накопичення протестних настроїв у суспільстві. Принцип зворотнього зв’язку є визначальним для демократичних політичних режимів. Правлячі еліти відстежують настрої в суспільстві і враховують їх у процесі прийняття рішень і корегування політики держави.

Зворотній зв’язок як своєрідний регулятор влади виконує функції контролю, консультування, припису. Саме виконання побажань громадськості є гарантом, що владний вплив на суспільну свідомість буде не маніпуляцією, а актуалізацією здібностей і можливостей кожного громадянина, пробудженням гуманістичного потенціалу суспільної свідомості.

У четвертому розділі – “Гуманізація суспільної свідомості засобами державного управління” розкрито роль національної ідеї як гуманізуючого чинника, а також значення компромісного способу розв’язання конфліктів для гуманізації суспільної свідомості.

Розглянуто інституційні та законодавчі можливості українського державного управління у сфері гуманізації суспільної свідомості, а також запропоновано якості, необхідні державному службовцю, який зацікавлений в успішному здійсненні цього завдання, а саме толерантність, оперативність, законослухняність, патріотизм, повага до громадян, що стане важливим елементом соціально-культурного будівництва.

Цілком зрозуміло, що ефективне забезпечення гуманізації суспільної свідомості громадян може бути належним лише за умов, коли структура, форми діяльності, сам стиль роботи, ставлення до людини в апараті державного управління будуть оптимальними у плані відчуття та швидкого реагування на будь-які негативні моменти, які стримують у тому чи іншому випадку практичне здійснення прав і свобод, втілення гуманістичних цінностей (практичне), а також законних інтересів членів суспільства.

Те ж саме можна сказати про співвідношення прав, свобод і законних інтересів громадян з компетенцією органів державного управління. У чинному законодавстві багато випадків, коли існує неузгодженість між відповідними правами й інтересами громадян та відповідними обов’язками тих чи інших управлінських структур, що дає останнім можливість, м’яко кажучи, не проявляти належної активності у реалізації прав громадян, захисті їх від порушень. Така ситуація сприяє зростанню недовіри до влади, а згодом і повного неприйняття будь-яких її заходів. Це зводить нанівець будь-які шанси державних управлінських структур впливати на суспільну свідомість. Негативну установку подолати досить важко.

Обгрунтовано значення утвердження національної ідеї як стратегії розвитку нації для втілення гуманістичних ідеалів українського народу. Доведено, що вона пов’язана з утвердженням демократичних та соціальних цінностей, а тільки тоталітарні режими не дбають про духовний стан спільноти. Запропоновано заходи підтримки і збереження української мови та культури.

Найбільшою перешкодою досягнення громадської консолідації в сучасній Україні є високий рівень національного нігілізму, успадкований від російської та комуністичної імперії. Тому саме національна ідея є визначальною потребою часу і засобом гуманізації суспільної свідомості українців, бо ж Homo sovieticus за своєю суттю є абсолютно бездомний як у прямому (займає державне помешкання), так і в переносному, культурофілософському значенні – ідеальний чужинець, який ні за що не відповідає. А без відповідальності кожного за свою спільноту, громаду, націю, країну, владу, державу неможливо і відповідати за вибір системи цінностей, нарощувати гуманістичний потенціал, об’єднуватись на спільних культурних засадах. Тоталітарній державі немає потреби дбати про духовний стан спільноти, а гуманістичні цінності небезпечні через страх нести відповідальність за свої дії. Органи управління повинні це враховувати, щоб не втратити час відновлення і надолужити втрачене, увійти в світовий контекст і зайняти там гідну позицію. Життя вимагає від влади рішучих дій, щоб по-справжньому будувати гуманне суспільство і гуманну владу, забезпечити демократію і соціальний захист, залишити національну культуру для майбутніх поколінь і не зникнути в безмірі історії. Все це неуникно вимагатиме свого вирішення в складному світі боротьби і конкуренції. І Україна змушена вирішувати такі проблеми, якщо українці хочуть зберегти свою національну ідентичність і понести українську культуру в майбутнє засобами могутньої, суверенної, багатої, демократичної держави – Україна.

Пропонується через аналіз конфліктів, їх учасників, причин виникнення і способів їх розв’язання досягнути вміння узгоджувати інтереси і уникати ущемлення прав кожного громадянина, що буде яскравим втіленням гуманізму. Через аналіз політичної системи та особливостей демократії як зіставлення інтересів різних соціальних груп виявлено способи уникнення авторитарних тенденцій у владі.

Отже, варто зазначити, що лише справжня, розвинута демократична і правова держава має численний набір ефективних методів вирішення конфліктів суспільства і влади без використання фізичного насилля, дискримінації, відкидання проблеми та інших елементів, що здатні лише поглибити протистояння, виступають проти людських прав, честі й гідності. Вміння вирішувати конфлікти є також і ознакою розвинутої суспільної свідомості, що здатна спрямувати соціум на цивілізоване обстоювання своїх інтересів, а владу ‑ до швидкого, але демократичного вирішення суспільних проблем. Саме потреба в оперативному реагуванні на спалахи протесту і незадоволення в суспільстві є ще однією дуже важливою причиною для влади необхідності розуміти суспільну свідомість і ефективно використовувати всі гуманні, етичні та демократичні важелі впливу на рівень розвитку суспільної свідомості, процес її гуманізації.

Варто відзначити необхідність вирішення конфлікту національної ідентичності та примирення українського народу (що не означає такого компромісу, який загрожував би національним інтересам чи територіальній цілісності держави).

Вирішення конфліктів може бути яскравим детектором стосунків, які панують між владою і суспільством, і сприяти зростанню їх гуманістичного потенціалу і гуманізації свідомості як суспільства, так і влади. Потреба вирішення конфліктів і їх попередження може бути одним з мотивуючих чинників для державного управління та місцевого самоврядування гуманізувати суспільну свідомість. А для цього і власну діяльність.

Проаналізовано зв’язок між демократизацією процесу державного управління і гуманізацією суспільної свідомості.

Ефективність політичної системи значною мірою залежить і від типу управлінських завдань та організаційних умов, у яких приймаються рішення і виконуються управлінські дії, а також від особистих характеристик управлінця і стану управління.

На сучасному етапі державне управління значно більше потребує гуманізації, ніж суспільна свідомість, і така ситуація не сприяє демократичному розвитку держави і не відповідає ідеалам гуманізму, псує і суспільні стосунки, і моральний стан усієї взаємопов’язаної суспільно-владної системи.

Збільшити практичне значення і ефективність гуманізації державного управління (що сприятиме і гуманізації суспільної свідомості) можна через розробку етичного кодексу державного службовця і пакету документів, спрямованих на підвищення гуманістичного потенціалу влади, оздоровлення і етизацію владної системи і мотивування органів державного управління та місцевого самоврядування втілювати у своїй діяльності гуманістичні норми і цінності. Тому варто наголосити, що така управлінська проблема як гуманізація суспільної свідомості, при її вирішенні та створенні сприятливих організаційних умов, сприятиме підвищенню гуманності управлінця і всієї системи державного управління.