| Краткое содержание: | Як відомо, інвестиційна активність банку, представлена його діяльністю на фондовому ринку, значною мірою підпадає під ризик потенційного конфлікту інтересів. За визначенням, конфлікт інтересів – це конфлікт між особистими інтересами та посадовими або професійними обов’язками працівника банку або конфлікт між його конкуруючими обов’язками, який переважно виникає, коли працівник може впливати на діяльність банку таким чином, що це може призвести до прямих чи опосередкованих фінансових прибутків такого працівника, його родини або ділових партнерів.
Ця проблема в світовому масштабі інтенсифікувалась із процесами концентрації у фінансовій галузі, коли величезні концерни отримали у своє обслуговування значну частку бізнесу з обох сторін – як покупців, так і продавців цінних паперів. В результаті відносно нещодавно, у 2000 му році під час дотком-скандалу виявились численні зловживання збоку відповідальних працівників інвестиційних підрозділів банків, зокрема Citigroup та Merrill Lynch, що були за висновками Комісії з цінних паперів США спричинені саме конфліктом інтересів.
В Україні ж банки ніколи не зазнавали значної конкуренції збоку інших фінансових установ в контексті обслуговування фондових операцій своїх клієнтів. Як правило, така діяльність банку здійснюється одним окремим інвестиційним підрозділом, який концентрував в собі всі можливі функції та надавав повний перелік послуг, пов’язаних із розміщенням, обігом та зберіганням цінних паперів. Тому вкрай важливим є проблема побудови такої моделі функціонування банківської діяльності на фондовому ринку, яка б виключала або мінімізувала потенційний конфлікт інтересів.
Основне джерело конфлікту інтересів лежить між функціями банку як аналітика та як комісіонера (брокера або андеррайтера). Таким чином, у сфері фінансових ринків конфлікт інтересів у діяльності фінансових аналітиків виникає переважно у випадках, коли аналітичні огляди готуються у відділах у зв'язку з наданням банком брокерських послуг та ряду інших фінансово-економічних послуг, наприклад, з андеррайтингу, злиттів і поглинань, що є повсякденною практикою в діяльності універсальних мультисервісних банків.
У контексті багатопрофільної банківської діяльності на фондовому ринку конфлікт інтересів може виникати в наступних чотирьох випадках.
Перший випадок – відділ інвестиційної діяльності банку приймає на себе зобов'язання з андеррайтингу цінних паперів фірми-клієнта на місцевій або міжнародній біржі. При цьому відділ фінансового аналізу не цілком правомірно використовується як інструмент підтримки успішного андеррайтинга й створення підвищеного попиту на розміщувані цінні папери за допомогою опублікування позитивних аналітичних звітів. Очевидно, що тут і виникає конфлікт інтересів, що істотно впливає на якість і незалежність аналітичних оглядів, що опубліковуються в рамках роад-шоу випуску.
Другий випадок – аналітики банку через велику конкуренцію в галузі послуг з проведення андеррайтингу або намагаючись увійти на цей ринок не зважуються опублікувати негативні звіти, щоб не втратити довіру можливих клієнтів. Вони думають, що клієнти не будуть надалі звертатися за послугами з розміщення їхніх цінних паперів до андеррайтера, що публікує негативні аналітичні звіти, які знижують вартість корпоративних цінних паперів.
У третьому випадку на аналітиків здійснюється тиск усередині банку з метою опублікування позитивних звітів і рекомендацій для збільшення покупок цінних паперів, що вчиняються клієнтами через відділ брокерських операцій банку для підвищення величини обороту угод і, як наслідок, збільшення загальної суми комісії банка як брокера.
Нарешті, четвертий випадок виникнення потенційного конфлікту інтересів виникає, коли винагорода фінансових аналітиків залежить не тільки від якості підготовлених ними аналітичних звітів і рекомендацій, але й пов'язана з рентабельністю діяльності департаменту інвестиційної діяльності або з обсягом його робіт. На практиці часто обсяг робіт даного департаменту залежить від звітів, що публікуються відділом аналізу.
Об'єктивність фінансового аналізу також може бути порушена через існування особистих інтересів самих фінансових аналітиків або їхніх афілійованих осіб у збільшенні вартості цінних паперів, що трапляється досить часто, навіть якщо є прямо виражені заборони регулятора на здійснення подібних дій (інсайдерська торгівля заборонена в Україні згідно ст. 45 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»).
Крім наявності конфліктів інтересів, що впливають на об'єктивність аналітичних звітів, фінансові аналітики внаслідок характеру їхньої діяльності й специфічної природи їхньої професії найбільш піддані різним формам зловживань на фінансових ринках.
По-перше, через особливе положення фінансових аналітиків у банку можливе одержання ними конфіденційної інформації з інших відділів і подальше здійснення угод з акціями на основі даної інформації. По-друге, якщо передбачається, що опублікування аналітичного звіту може вплинути на ціну цінних паперів аналізованого емітента, насамперед при проведенні аналізу відомими аналітиками (star analysts, таких як Ерік Найман з Укрсоцбанку), можливі випадки вчинення аналітиками угод з цими паперами до опублікування звіту. Адже їм відомо, що опублікування звіту й, відповідно, рекомендацій вплине на біржову ціну паперів.
Отже, банку при створенні моделі діяльності на фондовому ринку треба дотримуватись ряду вимог для запобіганню потенційного конфлікту інтересів, серед яких основні: надання послуг з аналізу цінних паперів, не пов'язаних зі спробою одержання вигоди у відділі інвестиційної діяльності, та припинення якого-небудь тиску з боку інвесторів на фінансових аналітиків, усунення зв'язків між відділами фінансового аналізу й відділами інвестиційної діяльності.
Конкретними менеджерськими рішеннями для дотримання цих цілей можуть стати:
а) поділ відділів аналізу й інвестиційної діяльності;
б) одержання послуг незалежних аналітиків та на запровадження навчальних програм для інвесторів;
в) заборона опублікування аналітичних звітів, якщо схвалення на це було дано співробітниками відділу інвестиційної діяльності;
г) розкриття фінансовими аналітиками інформації про можливих власників досліджуваних цінних паперів;
д) розкриття всієї інформації про оплату, отриманою банком від емітентів, огляд акцій яких дається в аналітичному звіті фахівцями з відділу аналізу такого банку;
е) виявлення і усунення наявної залежності винагороди фінансових аналітиків від доходів відділу інвестиційної діяльності;
ж) розкриття інформації про кожний серйозний випадок конфлікту інтересів.
з) заборона на опублікування звіту або рекомендацій банком, що діяв в якості андеррайтера або менеджера при розміщенні випуску цінних паперів емітента, протягом визначеного строку після завершення цього випуску цінних паперів;
и) заборона на дії фінансових аналітиків відносно здійснення угод із цінними паперами у випадку угод, чинених до первинного випуску цінних паперів емітента, що належить до тої ж галузі, куди входять і інші емітенти, що працюють із тим самим фінансовим аналітиком та угод, чинених у певний період часу до й після опублікування звіту по цих цінних паперах.
Особливо важливо для дозволу конфліктів інтересів створення свого роду «китайської стіни», тобто таких внутрішніх механізмів, при яких обмежується зв'язок між відділами компанії й не дозволяється поширення інформації між ними.
Відомі західні банки впровадили організаційні зміни у своїх інвестиційних підрозділах у намаганні запобігти конфлікту інтересів. Так, Citigroup поступила найбільш радикально, виділила в окрему дочірню компанію Smith Ba
ey аналітиків ринку акцій та роздрібний брокерський бізнес. Dresdner Kleinwort Wasserstein (DrKW) запровадило посади «наглядових аналітиків», які розмежовувають комунікації між дослідно-аналітичним підрозділом та підрозділом корпоративного фінансування. В Goldman Sachs аналітики супроводжуються працівником compliance підрозділу при кожній його зустрічі з працівником інвестиційного фронт-офісу, і між цими підрозділами заборонений обмін повідомленнями електронної пошти [79].
Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог відокремлення складових інвестиційного підрозділу банку, можна запропонувати наступну його організаційну структуру, що складатиметься з трьох блоків: фронт-, мідл – та бек-офісу (див. рис. 3.1.)
Рис. 3.1. Зразкова організаційна модель інвестиційного підрозділу
Прокоментуємо складові блоків (офісів) та їх функції. Фронт-офіс складається з чотирьох підрозділів.
Підрозділ, що безпосередньо працює із клієнтами й пропонує їм наявні у банку продукти й послуги, так званий «sales підрозділ». Основна аудиторія sales підрозділів – клієнти й потенційні клієнти компанії. Функції цього підрозділу: залучення нових клієнтів, ініціація максимальної кількості угод наявними клієнтами та пропозиція нових інструментів фінансового ринку наявним клієнтам.
Підрозділ, що підтримує постійний зв'язок з потенційними інвесторами та організовує своєчасне повідомлення інвесторам позитивної інформації про діяльність банку, його клієнтів, передбачуваних корпоративних подіях, що стосуються появи нових фінансових інструментів (наприклад, емісії акцій і облігацій). Основні функції такого відділу: забезпечення розміщення випусків цінних паперів при виконанні банком функцій андеррайтера, а також своєчасне інформування наявних і потенційних клієнтів про корпоративні події емітентів, запланованих емісіях, наявних аналітичних матеріалах.
Підрозділ, що укладає угоди с цінними паперами як з доручення клієнтів, так і за рахунок власних коштів банку – трейдинговий підрозділ. Такий підрозділ може входити до складу казначейства банку, а не до інвестиційного департаменту. Трейдинговий підрозділ взаємодіє з уже наявними клієнтами, контрагентами, бізнес-партнерами.
Підрозділ, що забезпечують компанію й клієнтів аналітичними матеріалами. Аналітичні підрозділ активно контактує із зовнішнім середовищем – професійними учасниками ринку, відповідними підрозділами емітентів, потенційними інвесторами. Співробітники аналітичного підрозділу контактують з робітниками фронт-офісу лише через мідл-офіс або керівника бізнесу. Те саме обмеження може стосуватись і відділу ризиків.
Зауважимо відображене на рис. 3.1 розподіл фронт-офісу на три групи підрозділів. Таке відокремлення дилерсько-брокерського, андеррайтерського та аналітичного підрозділу саме покликано необхідністю уникнення конфлікту інтересів. Для цього зазначене виокремлення робиться територіальним (різні приміщення) та інформаційним (контроль за обміном інформацією), при чому такий контроль пропонується покласти на мідл-офіс.
Мідл-офіс інвестиційного підрозділу забезпечує внутрішнє інформаційне середовище професійного учасника фондового ринку. Його основною функцією має бути повна й своєчасна передача інформації, по-перше, від підрозділів фронт-офісу підрозділам бек-офісу, по-друге, між трьома відокремленими групами підрозділів фронт-офісу. Тобто саме на цей підрозділ мають бути покладені функції «китайської стіни». Організаційно це може бути забезпечено за прикладом німецького Dresdner Kleinwort Wasserstein через запровадження окремої посади, власник якої організовуватиме зустрічі аналітиків та ризик-менеджерів з трейдерами та працівниками sales підрозділу. Але основною задачею мідл-офісу буде забезпечення взаємодії фронт- і бек-офісів, зокрема в процесі торгівлі цінними паперами. Працівники мідл-офісу вводитимуть дані про укладені торговцем угодами (так звані «тікети») у систему автоматизованого обліку, оформлятимуть договори і контролюватимуть здійснення бек-офісом розрахунків за цими договорами. Крім того, мідл-офіс матиме у своєму складі ризик-підрозділ, основним завданням якого буде контролювання затверджених КУАП лімітів в розрізі цінних паперів та контрагентів. Це зумовлено недоліками традиційної організації роботи фронт – та бек-офісу. Працівники бек-офісу можуть контролювати загальний ліміт за цінним папером або ліміт за окремим трейдером в лише момент здійснення розрахунків, а трейдери мають піклуватись лише про власний ліміт і не мати змоги оцінити загальний стан портфелю. Таким чином, в кожний конкретний момент часу може виявитись, що загальний портфель банку вже незбалансований через те, що трейдери, не підозрюючи цього, вичерпали ліміт за окремими цінними паперами, і подальші угоди з цими цінними паперами неможливі. Якщо ж за акцептованими торговцями банку біржовими пропозиціями не буде проведено розрахунків (їх не пропустить бек-офіс через перевищення лімітів), це негативно відобразиться на репутації банку як торговця. Це відбувається тому, що ані фронт-, ані бек-офіс на проводить моніторингу портфелю в режимі реального часу одночасно в усіх розрізах: за цінними паперами, за трейдерами, за портфелями тощо. Тому і постає необхідність у створенні «інформаційного прошарку» між підрозділами фронт-офісу та бек-офісу.
Щодо бек-офісу, то його підрозділи необов’язково мають безпосередньо підпорядковуватись керівнику інвестиційно-банківського департаменту та бути його складовою частиною (на рис. 3.1 такі непрямі відносини позначено пунктирною лінією замість суцільної). Як правило, централізація функцій бек-офісу здійснюється в масштабах всього банку для отримання ефекту масштабу за рахунок автоматизації, єдиного приміщення, меншої кількості керівників тощо. Але якщо у банку поєднаний інвестиційно-банківський підрозділ та казначейство, цілком можливо виокремлення бек-офісу, який би обслуговував саме такий об’єднаний блок. У будь-якому випадку, у складу бек-офісу, що обслуговує діяльність банку на фондовому ринку, бажано мати розподіл обов’язків на такі три групи.
По-перше, це підрозділ, що обліковує угоди і операції із цінними паперами відповідно до чинного законодавства, та здійснює грошові розрахунки за ними.
По-друге, підрозділ, що займається адміністративною підтримкою клієнтів та банку, наданням звітів відповідно до вимог регуляторів і т. д.
Нарешті, депозитарний підрозділ забезпечує облік і перехід прав на цінні папери та зберігання сертифікатів цінних паперів. Вимоги до організації роботи депозитарного підрозділу детально розписані у п. 1.3 цієї роботи. На відміну від інших підрозділів, які мають суто функціональний і не обов’язково організаційно відокремлений поділ, депозитарний відділ має бути структурно і територіально (окреме приміщення) відокремленим від інших складових частин інвестиційного департаменту.
Така структура відповідатиме одночасно вимогам Національного банку щодо розподілу функцій між фронт-офісом і бек-офісом і у якості специфічного підрозділу матиме у своєму складі мідл-офіс, який гратиме роль «китайської стіни» між вищезазначеними підрозділами. Однак наявність «китайської стіни» між фронт – та бек-офісом інвестиційного департаменту не виключають співпраці його працівників з співробітниками з відповідних підрозділів інших структурних одиниць банку. Так, доцільною буде організація (за прикладом Credit Suisse First Boston та Goldman Sachs [31]) тісної співпраці спеціалістів аналітичного відділу та відділу ризиків інвестиційного департаменту з кредитними експертами підрозділу корпоративного кредитування банку в рамках роботи над залученням облігаційних позик клієнтів. Така співпраця має сенс, оскільки послугами андеррайтера зазвичай користуються клієнти банку, які вже вичерпали кредитний ліміт у ньому, а отже, у банка є позитивний і тривалий досвід співпраці з цим клієнтом, і експерти з корпоративного кредитування мають чітку і повну уяву про його бізнес, якою можуть поділитись з працівниками аналітичного і ризик-відділу інвестиційного департаменту при формуванні ними стратегії виходу на ринок публічного боргу та структуруванні випуску облігацій. У той самий час працівники sales підрозділу фронт-офісу інвестиційного департаменту можуть співпрацювати з відділами продажу департаменту корпоративного кредитування, адже клієнтська база у цих департаментів значною мірою перехрещується.
Що стосується системи мотивації, насамперед політики винагороди, для працівників інвестиційного департаменту запропонованої структури, то вона повинна відповідати принаймні однієї вимоги: винагорода працівників бек-офісу не повинна залежати від результатів діяльності працівників фронт-офісу або рентабельності інвестиційного департаменту банку в цілому (що по суті є одним і тим самим, адже єдиним центром доходів департаменту цінних паперів є фронт-офіс). Для працівників бек-офісу та мідл-офісу доцільним буде встановити фіксований розмір заробітної плати із виплатою премії за результатами діяльності банку щоквартально та за підсумками річної діяльності банку. У той же час логічним і справедливим буде слідування світовій практиці і прив’язка винагороди працівників фронт-офісу до отриманого доходу. Але з огляду на негативний світовий досвід, пов’язаний з маніпулюванням даними про прибутки та збитки трейдерами з метою отримання більших бонусів, виплату бонусів працівникам трейдинг-відділу пропонується здійснювати тільки після отримання і підтвердження відповідної частини звіту незалежного зовнішнього аудитора, тобто раз на рік. Щодо працівників відділу продажу та відділу по зв’язкам з клієнтами, то їх змінну частину заробітної плати доцільно було б прив’язувати до обсягу додатково залучених у банк оборотів від нових чи існуючих клієнтів, а також до обсягу розміщення випусків цінних паперів, при чому розумним виглядатиме певний мінімальний розмір премії за кожне окреме розміщення незалежно від його обсягу, адже репутація банку на ринку андеррайтингу чи не в першу чергу базується на кількості здійснених розміщень клієнтів. Виплату змінної частини працівниками цих відділів можна здійснювати одночасно з виплатою працівникам бек-офісу премії за результатами річної діяльності банку. |
