ФОРМИРОВАНИЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ СТРАТЕГИИ НА ИНФОРМАЦИОННОМ РЫНКЕ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ

Краткое содержание

Розділ 1. Теоретико-методичні засади державного регулювання інформаційного ринка. Дослідження передумов формування ринку інформації дало можливість констатувати, що розвиток бізнесу зумовив нові потреби в діловій і комерційній інформації. Встановлено, що необхідність комплексного задоволення потреб бізнесу в інформації призвела до появи служб, які інтегрують надання спеціалізованої інформації. Ці організації для збереження і забезпечення незалежності отримують пряму і непряму підтримку з боку держави яка розглядає їх як необхідний елемент державної машини, оскільки з її застосуванням вирішувалися безпосередньо завдання держави.

В основі процесу усуспільнення та інтернаціоналізації в інформаційній діяльності, ініційованого державою, покладено зростання значення статистичної та демографічної інформації. Центри статистичної інформації надавали інформаційні послуги в національному, а потім і в міжнародному масштабах.  Даний вид інформації та послуг став першим об'єктом широкої міжнародної кооперації на міждержавному рівні спочатку усередині колоніальної системи окремої країни, потім груп країн, а потім континентів і світу в цілому. Доведено, що загострення проблеми реалізації, глобальні економічні кризи та перехід до організації бізнесу на принципах маркетингової концепції, що почався в першій половині XX століття, підсилили роль спеціальної статистичної і демографічної інформації як основного джерела об'єктивної інформації про ринок. Обгрунтовано, що еволюція інформаційних потреб бізнесу викликала зміни в секторах ринку інформаційних послуг і продуктів, пов'язаних з інформацією для фахівців, де традиційно домінувала держава. Зародження ринку інформації сприяло зміні державної політики в області інформації і зростанню державних витрат в цій сфері.

Аналіз еволюції інформаційного ринку дозволив виділити роль держави в розвитку інформаційних служб і систем патентної інформації. При цьому, у зв'язку із початковою комерційною суттю патентного методу захисту інтелектуальної власності, державна система патентування відразу ж працювала частково на комерційних засадах, стягуючи мита з патентователів та власників (утримувачів або володарів) патентів. Держава взяла на себе функцію захисту споживачів, сформувавши систему стандартизації. Тому на даному сегменті ринку інформаційних послуг і продуктів роль держави була істотно нижча, ніж в сегменті патентної, ділової і комерційної інформації, але вище, ніж в секторі інформації для фахівців.

У більшості розвинених країн на ринку представлені інформаційні організації всіх трьох типів власності - державний, суспільний, приватний. Співвідношення часток ринку, освоєних інформаційними організаціями, що базуються на цих трьох типах власності, істотно розрізняється в залежності від країни та області інформаційного ринку. У роботі виділені основні типи інформаційних організацій державної форми власності. Форми власності, що домінують, в інформаційній діяльності визначають не лише особливості її організації, але і пріоритети в основних напрямах роботи з точки зору охоплюваних видів інформації та інформаційних послуг. Дуалізм комерційної і некомерційної інформаційної діяльності зумовив особливості процесів усуспільнення та інтернаціоналізації в даному секторі ринку.

Аналіз досвіду розвинених країн показує, що виключно на ринкових принципах не працює інформаційна інфраструктура в жодній країні. Причини полягають в тому, що на сьогодні платоспроможний попит на інформаційні послуги не лише не забезпечує ресурси, необхідні для саморозвитку інформаційної інфраструктури в цілому, але і не покриває повністю витрати на її функціонування. У роботі запропоновані пріоритетні напрями вирішення завдань інформаційного забезпечення держави. Ці напрями покликані забезпечити умови гармонійного, збалансованого та пропорційного розвитку інформаційної діяльності за рахунок раціонального використання ресурсів, виділених з державного бюджету, і залучення інвестицій із недержавного сектора економіки шляхом створення для них режиму найбільшого сприяння.

Аналіз сучасних підходів свідчить про відсутність єдиної думки про те, які продукти і послуги слід відносити до інформаційних. Однією з особливостей всіх визначень інформаційних продуктів та послуг є відсутність чіткої межі, що їх розділяє. Поняття інформаційної послуги дуже широке. Доцільно доповнити загальноприйняту для послуг класифікацію наступними ознаками: диференціація продуктів і послуг за видами потреб, що задовольняються за особливостями виробництва, споживання, формах власності та соціальної значущості і за підтримуючими технологіями.

Найбільш коректно було б відносити до інформаційних продуктів ті, які засновані на інформаційних ресурсах, а до послуг відносити всі дії, які призначені для безпосереднього задоволення інформаційних потреб. Враховуючи те, що інформаційні послуги та продукти доповнюють та заміняють один одного, а також їх тісний зв'язок в процесі виробництва і споживання, інформаційні послуги нераціонально відокремлювати від розгляду інформаційних продуктів.

Встановлено, що ринок інформації - товарний ринок, оскільки інформація, що обертається на ринку, є товаром, але дуже специфічним товаром. Ця специфічність полягає у способі “виробництва”, обробки, передачі, зберігання і продажу інформації. Термін “виробництво” для інформації не завжди точний, оскільки часто вона є “побічним продуктом”, що супроводжує які-небудь дії, зміни зовні і усередині суб'єктів ринкової економіки. Про виробництво інформації можна говорити, якщо мова йде про технології, ноу-хау та ін. Оскільки між цими двома видами інформації є істотна різниця, інформаційний ринок можна розділити на дві частини: ринок інформаційних продуктів і послуг та ринок технологій і ноу-хау.

Зростання використання Інтернет сприяло зміні підходів до ведення інформаційного бізнесу. Мережа Інтернет вчинила вплив на ринок інформаційних послуг та продуктів, зробила інформаційний ринок дійсно глобальним; доповнила існуючу структуру ринку інформаційних послуг і продуктів; запропонувала інформаційній діяльності нову модель бізнесу, засновану на безкоштовних послугах; створила умови для розвитку сектора ділової і комерційної інформації, надала ринку характер масового; відкрила нові напрями розвитку ринку інформаційних послуг і продуктів.

Глобалізація зв'язку в світовому масштабі ставить Україну в особливе положення. Знаходячись на стику цивілізацій, між Заходом та Сходом, Україна стає найбільшим транзитним телекомунікаційним вузлом між найважливішими економічними регіонами Європи, Азії, Північної Америки. Доведено, що український ринок інформації розвивається в тому ж напрямі, що і світовий ринок.

Розділ 2. Дослідження проблем формування стратегії держави на інформаційному ринку. На основі аналізу світового досвіду встановлено, що в умовах переходу до ринкової моделі розвитку інформаційної діяльності пряме державне бюджетне фінансування повинне скорочуватися і одночасно повинна збільшуватися частка фінансування з недержавних джерел. Це, одночасно, скорочує роль державного адміністративного управління інформаційною інфраструктурою і вимагає реформування державної політики в області інформації. Разом з тим в руках держави в особі органів державної влади і управління, як і раніше, залишаються законодавчі важелі, які можуть цілеспрямовано формувати правові і економічні умови функціонування інформаційної інфраструктури, що забезпечують її рух і розвиток в необхідному напрямі. Комплексний розгляд цих процесів, що відбуваються в інформаційній сфері суспільства, сучасних методів її державного регулювання вельми актуально для України, оскільки в цій області держава не має стратегії. Наявні спроби написання концепцій інформаційного простору лише частково вирішують проблему, оскільки власне простір формується вже не стільки державою, скільки ринком і новими комерційним структурами. Нормативна база, що діє зараз у сфері інформаційно-комп'ютерних технологій в Україні, на жаль, не повністю відповідає запитам суспільства і вимагає подальшої розробки і реформування. У чинному законодавстві практично не зачіпаються питання захисту інформації. В той же час наявна необхідність подібних засобів захисту і важливість законодавчого закріплення загальних правил роботи з інформаційними засобами.

Встановлено, що формування національної інформаційної інфраструктури, що працює на ринкових принципах, багато в чому залежить від регулюючої діяльності держави у напрямі збереження як державного сектора найбільш критичної з погляду національної безпеки частки національних інформаційних ресурсів, а також у напрямі створення правових і організаційно-економічних механізмів, які в найбільшій мірі сприяють залученню недержавних інвестицій до інформаційної інфраструктури. Відмічено, що, не дивлячись на те, що роль держави в становленні комерційних інформаційних мереж була мінімальною, власне цей розвиток став можливим, перш за все, завдяки залученню до комерційного обігу державних інформаційних ресурсів, а також за рахунок того, що телекомунікаційна інфраструктура, яка створена за рахунок бюджетних коштів, була відкрита для комерційного використання.

Виявлені суперечності, що виникають при використанні державної інформації. Вирішення виявлених протиріч стало можливим завдяки обґрунтуванню принципів, що стосуються формування цін, розширення доступу до інформації, урахування інтересів держави і громадян.

Доведено, державна інформаційна політика повинна сприяти залученню недержавних організацій-виробників інформаційних ресурсів до єдиного інформаційного простору як суб'єктів інформаційних стосунків. До її функцій належить надання можливості недержавним структурам діставати санкціонований доступ до державних інформаційних ресурсів у встановленому порядку. Ще одне завдання політики полягає у розширенні сфери платних інформаційних послуг.