| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження та визначено ступінь її наукової розробленості, окреслено мету й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, висунуто основну гіпотезу, охарактеризовано методологічну базу, розкрито наукову новизну та практичну значущість роботи, а також наведено дані про зв’язок роботи з науковими програмами, апробацію, упровадження й оприлюднення результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.
У першому розділі – “Науково-теоретичні засади просторово-часової організації професійної діяльності посадових осіб місцевого самоврядування в системі публічного управління” – проаналізовано сучасний стан наукових досліджень, присвячених проблемі діяльності посадових осіб місцевого самоврядування та її просторово-часової організації. Розкрито теоретико-методологічні аспекти функціонування органів місцевого самоврядування в системі державного управління в Україні, висвітлено проблематику професійної діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, концептуальні підходи до вивчення просторово-часової організації діяльності людини, обґрунтовано вибір напряму, концепцію та загальну методику дослідження.
Останнім часом дослідження проблем державного управління та місцевого самоврядування знайшли відображення в роботах В. Авер’янова, Г. Атаманчука, В. Бакуменка, Ю. Битяка, Н. Гончарук, Н. Драгомирецької, С. Дубенко, В. Князєва, В. Лугового, В. Майбороди, Т. Мотренка, Н. Нижник, О. Оболенського, П. Павленчика, Т. Пахомової, С. Серьогіна та ін. У цих роботах подане системне уявлення про державне управління та його складові, визначено особливості становлення та розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні, розкрито теоретико-методологічні підходи дослідження сфери публічного управління.
Особливого значення в цьому контексті набули роботи Г. Атаманчука, В. Бакуменка, С. Дубенко, Є. Курасової, Н. Липовської, Ю. Молчанової, Н. Нижник, О. Оболенського, В. Олуйка, Л. Пашко, Н. Рашитової, М. Рудакевич, С. Серьогіна, В. Тимофієва, Т. Філіпової, С. Хаджирадєвої та ін., які присвячені проблемам методології державного управління, системного аналізу державного управління та державної служби, оптимізації кадрового забезпечення державної служби, дослідженню соціально-психологічних аспектів організації діяльності державних службовців тощо.
Здійснення дослідження з позицій діяльнісного підходу обумовило звернення до низки праць, присвячених проблемам професіоналізації, професійної мобільності, кадровим проблемам державного управління, державної служби та місцевого самоврядування, зокрема С. Дубенко, Н. Драгомирецької, В. Князєва, Є. Курасової, В. Лугового, О. Оболенського, В. Олуйка, С. Серьогіна, С. Хаджирадєвої, Ю. Шарова, І. Шпекторенка та ін.
Дослідження також ґрунтувалося на досягненнях у галузі психології, зокрема, автор спиралася на роботи таких вчених, як Г. Вудроу, П. Девіс, Л. Дуб, А. Еддінгтон, Р. Кнапп, К. Левін, Дж. Нюттен, П. Парк, В. Франкл, Дж. Фрезер, П. Фресс, О. Шульце, Л. Сохань, Б. Цуканов, Ю. Швалб. У цих дослідженнях розглядаються деякі часові характеристики діяльності (В. Зінченко), часові умови або специфіка окремих професій (В. Денисов, Д. Завалішина, Ш. Шадбуа). Проблема дефіциту часу в професіях різного типу, в різних умовах праці і станах людини досліджувалась багатьма вітчизняними вченими (Д. Завалішина, Н. Завалова, Г. Зараковський, В. Зінченко, В. Пономаренко). Але не отримали належного розвитку ті дослідження, які мають своєю метою вивчення питання про суб’єктивне планування, розрахунок і використання часу посадових осіб органів місцевого самоврядування. Між іншим, саме у цієї категорії специфіка повсякденної трудової діяльності тісно пов’язана з високими вимогами, які пред’являються до нервово-психічної сфери.
Таким чином, встановлено, що проблематика організації діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування є актуальною і має достатній рівень опрацювання у науковій літературі. У той же час питання оптимізації просторово-часової організації діяльності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування як науково-теоретична та прикладна проблема вимагає більш детального опрацювання й вироблення на цій основі практичних рекомендацій і їх подальшого впровадження.
Аналізуючи проблеми місцевого самоврядування як складової публічного управління, автор доходить висновку, що воно є цілісною системою демократичних інститутів і лише у такому вигляді дозволяє територіальним громадам самостійно, під власну відповідальність, активно розвивати самоврядні ініціативи населення і, в межах Конституції та законів України, вирішувати питання місцевого значення. Водночас такий підхід до місцевого самоврядування вимагає матеріального, правового, організаційного та іншого його забезпечення.
Аналіз евристичних можливостей теоретичних засад дав підстави запропонувати як методологічну основу дослідження системний, структурно-функціональний, міждисциплінарний та діяльнісний підходи. Дана методологічна база дозволяє поглибити розуміння життєдіяльності таких інститутів соціуму як публічна служба, державна служба та служба в органах місцевого самоврядування, а також пріоритетні напрями їх співвідношення, визначити особливості професійної діяльності службовців. Під час розробки методичного апарату й інструментальних засобів проведення досліджень обгрунтовано залучення методів моделювання, системного аналізу, експерименту та соціально-психологічної діагностики.
Доведено, що інститут місцевого самоврядування можна розглядати як інститут публічної служби. Функціонування органів місцевого самоврядування як складових елементів інституту публічної служби розглядається в діяльнісному й організаційно-правовому аспектах. Ключовим у визначенні діяльнісного аспекту є аналіз специфіки професійної діяльності посадових осіб місцевого самоврядування у контексті їх соціально-правового статусу як публічних службовців. Організаційно-правовий аспект служби в органах місцевого самоврядування розглянуто в контексті аналізу особливостей організації проходження служби в органах місцевого самоврядування, визначення принципів служби, посадових повноважень, особливості просторової та часової організації діяльності посадових осіб місцевого самоврядування.
Розглянувши розвиток концепції «часу-простору» в суспільних науках, визначено, що переважна більшість учених розглядають час як суб’єктивний феномен (Г. Вудроу, П. Девіс, Л. Дуб, А. Еддінгтон, Р. Кнапп, К. Левін, Дж. Нюттен, П. Парк, Л. Сохань, В. Франкл, Дж. Фрезер, П. Фресс, Б. Цуканов, Ю. Швалб, О. Шульце та ін.). Головне спрямування їх розвідок полягає у вивченні здатності людини організовувати свою діяльність на далеку часову перспективу та прогнозувати свою діяльність. Будь-яка діяльність, якщо вона не організована самим суб’єктом, стає причиною перенапруження людини, яке, накопичуючись, переходить у стомлення й роздратування. Організована належним чином діяльність суб’єкта впливає на підвищення ефективності організації в цілому, збереження її стабільності у кризових ситуаціях.
Дослідження розкриває значення для людини простору й часу, в якому протікає її життєдіяльність, і від яких, в основному, залежить її стан. Обґрунтовано, що час – основа організації, упорядкування і координації діяльності людей. Саме в діяльності співвідноситься, пов’язується або вступає в протиріччя час, починаючи від часу – швидкості, ритмів психофізіологічних процесів, закінчуючи вимогами і нормами часу здійснення діяльності. Продуктивність праці – це основна часова характеристика діяльності: підвищення її продуктивності відбувається за рахунок скорочення необхідного часу. При цьому порушення, обмеження простору діяльності, відсутність вільного бюджету часу, на думку автора, сприяють професійному вигоранню, впливають на активність життєдіяльності, загальний емоційний і фізичний стан посадової особи місцевого самоврядування. Під «особистісним часом» автор розуміє психотемпоральну організацію особистістю своєї свідомості й самосвідомості, поведінки й діяльності в процесі соціальної взаємодії. Просторово-часова організація діяльності посадових осіб місцевого самоврядування полягає в тому, щоб, спираючись на часові параметри психіки службовців і враховуючи просторовий формат виконання посадових обов’язків, оптимально поєднувати у часі й просторі їх активність і діяльність.
У другому розділі – “Характеристика діяльності посадових осіб місцевого самоврядування” – доведено, що місцеве самоврядування визнається однією з фундаментальних засад правової держави й громадянського суспільства, способом їх створення та функціонування. Виділено формалізовані ознаки місцевого самоврядування. З точки зору автора, це те, що його суб’єктами (носіями) є жителі села чи добровільно об’єднані у сільську громаду жителі кількох сіл, селища, міста; воно призначене для вирішення питань місцевого значення; здійснюється в межах законодавства України; має самостійну (самоврядну) й державну (делеговану) компетенцію; питання в межах місцевого самоврядування вирішуються самостійно або під відповідальність його органів і посадових осіб.
Доведено, що детермінанти ефективної діяльності місцевого самоврядування можуть бути як об’єктивні (врахування територіальних чинників місцевого самоврядування, особливо на низовому рівні; демографічні, соціально-економічні, соціокультурні, морформетричні характеристики областей – розмір області, районів, розташування обласного центру, транспортна мережа тощо)), так і суб’єктивні (професійні, соціальні, психологічні, особистісні тощо).
До професійних детермінант належать: професійна здатність, компетентність, професійні здібності, освіта тощо (тверді громадянські позиції, певні фундаментальні й спеціалізовані знання та вміння, високі моральні якості, відповідальність, вміння домагатись узгодження загальнодержавних інтересів та інтересів кожного громадянина, зокрема, бути готовим відстоювати істину, законність і правопорядок).
Основу соціальних детермінант трудової діяльності складають сама людина та її певні властивості, що формують ядро цих детермінант. Таким чином, як соціальні детермінанти ефективності професійної діяльності виділено фактори, що визначають трудовий потенціал окремих працівників, їх груп, умови його формування, використання й відтворення. Соціальні детермінанти виявлено як зовнішні (загально соціальний та організаційний рівні), так і внутрішні (підструктура соціального досвіду, що поєднує знання, навички, вміння та звички, набуті в особистому життєвому досвіді індивіда, й спрямованості особистості, представленої інтересами, схильностями, бажаннями, ідеалами, світоглядом, переконаннями, моральними якостями й етичним потенціалом особистості тощо).
Обґрунтовано, що психологічні детермінанти визначені індивідуальними особливостями окремих психічних процесів або психічних функцій, що стали властивостями особистості: пам’яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів, волі.
До особистісних детермінант належать: біологічні та психофізіологічні властивості індивіда, риси індивідуально-виконавського або інструментального характеру, (витривалість, працездатність тощо); індивідуально-психологічного (темперамент, особливості перебігу психічних процесів тощо); соціально-психологічного характеру (стиль міжособистісних стосунків); духовно-культурного рівня, що включає систему ціннісних орієнтацій, світогляд, життєві принципи; просторово-часової організації (сприйняття часу, ефективність розподілу часу, управління часом, формування особистісного простору, усвідомлення просторових перспектив діяльності тощо).
Встановлено, що вимоги до професійної компетенції посадових осіб місцевого самоврядування можна умовно поділити на дві групи. Першу складають знання та вміння щодо професійної діяльності в системі місцевого самоврядування, а саме: висока поінформованість з питань розвитку системи місцевого самоврядування, законодавчої, нормативно-правової бази; знання щодо досвіду роботи в інших регіонах, областях, районах; уміння використовувати сучасні інформаційні технології, засоби комунікації та зв’язку; здатність і вміння підтримувати дисципліну та відстоювати розподіляти повноваження та відповідальність серед підлеглих; координувати діяльність усіх служб і підрозділів як єдиної системи управління органом місцевого самоврядування; вміння проявляти високу вимогливість до себе та підлеглих; конкретність і чіткість у вирішенні оперативних питань і повсякденних справ; враховувати та контролювати результати своєї діяльності та роботи органу місцевого самоврядування.
посадових осіб пов’язана із здатністю працювати з людьми й управляти собою. У процесі виконання своїх функцій посадові особи місцевого самовряування вступають у взаємодію з широким колом осіб – колегами, підлеглими, керівниками, громадянами тощо. Щоб працювати з людьми, вказана категорія осіб повинна мати багато специфічних особистісних якостей, які підсилюють довіру та повагу з боку тих, з ким вони безпосередньо контактують. Це, насамперед: витриманість і тактовність за будь-яких обставин; цілеспрямованість; рішучість під час прийняття управлінських рішень, а також наполегливість, енергійність в їх реалізації; вміння відстоювати свої погляди; самокритичність під час оцінювання своїх дій і вчинків; правильне сприйняття критики та вміння робити з цього висновки; вміння використовувати свої права та повноваження.
Показано, що організаційні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування мають певну специфіку. На відміну від системи державних органів, місцеве самоврядування основане не на ієрархічній підпорядкованості органів і окремих посадових осіб, а має спиратися на максимальне наближення влади до людей і відсутність багаторівневих стосунків між вищими й нижчими органами. Простір діяльності сформований в одній площині: територіальна громада – рада (голова) – виконавчі органи і головними принципами діяльності тут мають бути демократизм і колегіальність.
У третьому розділі – “Шляхи вдосконалення просторово-часової організації діяльності посадових осіб місцевого самоврядування” – запропоновано програму та методику емпіричного дослідження просторово-часової організації діяльності посадових осіб місцевого самоврядування й управління їх робочим часом і розроблено методико-технологічну модель оптимізації просторово-часової організації діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, яка складається з таких складових: оцінювання професійних якостей – діагностика особистісних якостей – діагностика часового контролю особистості – корекція часового контролю особистості за допомогою тренінгу – оцінювання ефективності діяльності посадової особи органу місцевого самоврядування у межах конкретного організаційного простору.
Обґрунтовано, що просторово-часова організація діяльності та управління часом – дуже складна й індивідуальна система, тому не доцільно жорстко регламентувати час посадових осіб місцевого самоврядування, не враховуючи особливості індивідуальних темпоральних характеристик та особистісного простору. Оволодіваючи управлінням часу в межах особистісного простору, посадова особа повинна вивчати не стільки яку-небудь певну технологію організації часу, а саме методи формування індивідуальної технології, яка найбільше відповідає її характеру, темпераменту, вродженим біологічним ритмам і специфіці професійної діяльності, структурі організаційного та особистісного простору.
Результати експерименту, проведеного автором протягом 2003– 2004 рр. із залученням посадових осіб місцевого самоврядування Одеської області свідчать про те, що за законом переживання власного часу суб’єктом у кожної посадової особи існують свої індивідуальні точки стартів і зони підйомів та спадів продуктивності праці, які суворо узгоджуються з тривалістю власного великого біологічного циклу людини. Проведене дослідження дозволило виявити тих осіб, які «відстають» – у них відсутнє достатнє робоче напруження, тих, які встигають, і навпаки, тих, які «випереджають», що забезпечує оптимальний рівень продуктивності діяльності. Розуміння посадовою особою своїх індивідуальних ритмів відкриває для неї можливості більш повного врахування фактору часу у процесі діяльності (поступового і раціонального його використання), послідовного вдосконалення форм і методів управління, оптимізації управлінської діяльності.
Автором розроблена система тренінгів («Управління часом посадовими особами місцевого самоврядування», «Володар часу», «Тайм-менеджмент. Управління власною, корпоративною ефективністю (із використанням персонального комп’ютера (ПК) і кишенькового персонального комп’ютера (КПК)», «Ефективний помічник керівника органу місцевого самоврядування: управління часом») для посадових осіб місцевого самоврядування. Тренінги спрямовані на виявлення причин неефективної часової організації діяльності посадових осіб і корекцію особистісної часової організації їх діяльності.
Розроблено рекомендації щодо оптимізації просторово-часової організації діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, які передбачають реалізацію таких практичних заходів:
1) проведення щоквартальних семінарів з проблем ефективного використання часу посадових осіб за участю всіх фахівців сільських, селищних, районних, міських рад на базі обласної ради із залученням начальників управлінь, відділів і служб;
2) проведення короткотермінових семінарів з відповідальними особами стосовно аналізу положення про структурні підрозділи рад з метою уникнення дублювання їх функцій та оптимізації організаційного простору;
3) проведення роботи стосовно підвищення рівня знань посадових осіб щодо використання індивідуальних психокорекцій них програм і методик управління власним часом, впорядкування особистісного простору у відповідності з напрямами роботи конкретного органу місцевого самоврядування;
4) оптимальна організація робочого місця посадової особи органу місцевого самоврядування;
5) упровадження в систему підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування запропонованих автором тренінгів з управління часом та впорядкування особистісного простору.
|
