МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ВОДОПОСТАЧАННЯ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та гіпотезу дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх впровадження, апробації й опублікування.

У першому розділі – «Теоретико-методичні та нормативно-правові засади функціонування та розвитку системи водопостачання» – досліджено методичні напрацювання щодо організації водопостачання як інфраструктурного підрозділу регіону; проаналізовано державну політику у сфері водопостачання на сучасному етапі та механізми її реалізації, здійснено аналіз нормативно-правових засад реформування водопостачання як галузі житлово-комунального господарства.

Аналіз наукових розробок з питань водопостачання свідчить, що вони переважно стосуються виробничо-технологічних аспектів функціонування та реформування  галузі (В. Сліпченко, Б. Охримюк, В. Кравченко, Н. Олійник, О. Романюк, С. Корнійчук,  Ю. Хіврич та ін.).

Не отримали належного наукового відображення питання організації  водопостачання як інфраструктурної системи життєзабезпечення регіону. До цього часу не були предметом спе­ціаль­ного дослідження питання реалізації державної політики у сфері водопостачання АРК.

У розділі доводиться, що докорінне реформування організаційно-економічного механізму функціонування водопостачальних підприємств зумовило необхідність уточнення ряду методичних визначень у цій сфері.

Запропоновано уточнення визначення регіональної системи водопостачання як сукупності організаційно-економічних елементів, на основі скоординованої взаємодії яких забезпечується цілісність та ефективне функціонування цієї системи і можливість реалізації відповідної державної політики.

Такими елементами, крім традиційних технологічно пов’язаних об’єктів, пропонується вважати власників джерел водопостачання та  власників об’єктів (підприємств) водопостачання, виробників та постачальників послуг, споживачів, регуляторів у сфері водопостачання, а також комплекс сервісних служб. З урахуванням регіональної специфіки АРК окремим елементом цієї системи є об’єкт водопостачання сільських територіальних громад. Уточнення та розрізнення понять «виробник» та «виконавець» послуг водопостачання як суб’єктів регіональної системи набуло особливої актуальності з розвитком ринкових договірних відносин.

Вивчення складу та функцій системи водопостачання (централізоване водопостачання, постачання привізної води, комплекс спеціалізованих споруд водовідведення, артезіанських свердловин, мереж, колекторів, систем очищення вод тощо) показало, що це складний інфраструктурний комплекс, потужне інженерно-технічне господарство.

До того ж нині воно функціонує в умовах динамічних змін: галузь, як і інші підрозділи житлово-комунального господарства, перебуває у стані реформування. Тому проблеми водопостачання та якості питної води потребують комплексного вирішення і формування відповідної державної політики у цій сфері.

Установлено, що державна політика у сфері водопостачання на даному етапі має багатоаспектне спрямування. Це:

- політика у галузі ефективного використання і охорони водних ресурсів;

- екологічні аспекти функціонування галузі;

- регуляторна, тарифна, фінансова політика, підвищення економічної ефективності суб’єктів господарювання у сфері водопостачання;

- реформування системи управління та інституційної структури галузі;

- підвищення якості питної води та покращання якості послуг;

- захист прав споживачів;

- технічна політика модернізації та енергозбереження.

Основними суб’єктами вироблення державної політики за наведеними функціональними напрямами є органи державного управління, при тому що реалізація цієї політики практично відбувається на місцевому рівні, адже водопостачання як мережне господарство технологічно прив’язане до конкретної території.

Виходячи з цього у розділі обґрунтовуються положення щодо:

- доцільності при виробленні державної політики розглядати водопостачання не тільки як галузь економічної діяльності та природну монополію, а й як регіональну систему життєзабезпечення з відповідними організаційно-економічними системними елементами; 

- необхідності врахування регіонального чинника при впровадженні тих чи інших механізмів реалізації державної політики у сфері водопостачання;

- потреби удосконалення регіональних механізмів реалізації державної політики у сфері водопостачання АРК. 

У другому розділі – «Аналіз стану реалізації державної політики у сфері водопостачання на території Автономної Республіки Крим» – здійснено аналіз чинної функціонально-інституційної структури та системи управління водопостачанням АРК; систематизовано за ступенем впливу на реалізацію державної політики технологічні й функціонально-організаційні особливості сфери водопостачання АРК, на основі чого доводиться, що вона є специфічним об’єктом державної політики, управління та реформування.

Проблеми питної води, належного рівня постачання води в АРК завжди були надзвичайно гострими. Сьогодні 28 населених пунктів з населенням    17 тис. осіб забезпечуються тільки привізною водою. У багатьох населених пунктах, включаючи і курортні зони, цілодобове водопостачання відсутнє, в семи містах вода подається за графіком. У курортний період у зв'язку із збільшенням чисельності споживачів у 3-5 разів ситуація різко погіршується.

Ключовою проблемою, що перешкоджає стабільному розвитку  водопостачання в АРК, є недостатня кількість доступних джерел питної води і їх нерівномірний розподіл по території регіону. Фактично тільки 2 з 14 районів мають освоєні запаси якісних підземних вод і в достатньому обсязі. Значна ж частина території республіки відчуває дефіцит води.

Організаційна структура водопостачання АРК характеризується невпорядкованістю та складною ієрархією. Діяльність з водопостачання і (або) водовідведення здійснюють понад 233 суб'єкти господарювання різних організаційно-правових форм і практично усіх форм власності: державні підприємства, підприємства власності АРК, комунальні підприємства власності територіальних громад, органи самоорганізації населення; господарські товариства, приватні підприємства і підприємці - фізичні особи. Інституційними суб’єктами структури управління, крім органів центральної виконавчої влади та їх територіальних представництв в АРК, виступають республіканські урядові та відомчі структури.

У розділі зроблено висновок, що форма комунального підприємства є «уразливою» для сфери водопостачання через невпорядкованість інституту комунальної власності та усіх майнових зобов’язань і низький рівень контрольованості діяльності цих підприємств.

У розділі обґрунтовано, що на сьогодні реалізація державної політики у сфері водопостачання АРК ускладнена через невпорядкованість організаційної та функціонально-інституційної структури цієї сфери. Основними недоліками існуючої системи організації є:

- неврегульованість норм чинного законодавства стосовно правового режиму майна АРК, що породжує невизначеність статусу заснованих на цій власності унітарних підприємств, порядку встановлення тарифів на їх послуги та ін.;

- невпорядкованість інституту «власника», що зумовлює незацікавленість з боку органів місцевого самоврядування у фінансуванні модернізації мереж;

- відсутність єдиних підходів до встановлення тарифів, недотримання  законодавчо встановленої вимоги щодо відшкодування з місцевих бюджетів різниці між економічно обґрунтованими витратами на виробництво послуг і погодженими тарифами через процедуру погодження (а не затвердження) тарифів підприємствам некомунальної форми власності;

- невідповідність вимогам чинного законодавства засновницьких документів багатьох підприємств, правового механізму передачі комунального майна, що негативно позначається на господарській діяльності підприємств, створює загрозу визнання їх правомочності недійсною і застосування фінансових санкцій;

- наявність великої кількості дрібних суб'єктів господарювання, які не мають організаційних і фінансових можливостей отримання необхідних дозвільних документів, що зумовлює їх діяльність поза правовим полем та ймовірність припинення.

У третьому розділі – «Удосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері водопостачання АРК» – розроблено пропозиції щодо удосконалення організаційних, фінансово-економічних та функціонально-регуляторних регіональних механізмів реалізації державної політики у сфері водопостачання АРК.

Виходячи з виявлених організаційно-інституційних проблем водопостачання в АРК доводиться пріоритетність на сучасному етапі механізмів реорганізації цієї регіональної системи. Обґрунтовано, що серед організаційних інструментів для АРК пріоритетне значення мають:

- централізація системи управління підприємствами із забезпеченням їх доступу до кредитних ресурсів, сучасної матеріальної бази, отримання всієї необхідної дозвільної документації для надання відповідних послуг;

- затвердження в законодавчому порядку органу регулювання тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення для підприємств, що перебувають у власності АРК;

- забезпечення інституційних умов для оптимізації системи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій всіх форм власності на основі концепції, передбаченої в рамках реалізації Закону України «Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства України на 2004-2010 роки»;

- створення умов для вдосконалення системи регулювання діяльності суб'єктів господарювання у сфері сільського водопостачання;

- забезпечення галузі професійними кадрами, здатними ефективно здійснювати управління і технічну експлуатацію об’єктів водопостачання.

У водопостачанні як у сфері природної монополії децентралізація доцільна, але ускладнена чинниками об’єктивного характеру. У розділі проаналізовано задекларовані державною політикою у сфері реформування житлово-комунального господарства такі організаційні механізми удосконалення діяльності підприємств - природних монополій, як передача в оренду, концесію. Свідченням дискусійного характеру їх упровадження є розробка проектів кількох документів щодо особливостей та обмежувальних умов оренди, концесії об’єктів житлово-комунального господарства, в яких акцентується увага на потребі в чіткій формалізації процедури передачі й убезпечення від можливих негативних наслідків.

Крім механізмів децентралізації, в державній політиці у сфері реформування житлово-комунального господарства наголошується на актуальності укрупнення комунальних підприємств, створення регіональних компаній тощо.

Ґрунтуючись на наведених вище положеннях державної політики, враховуючи функціонально-організаційні особливості й недоліки децентралізації, запропоновано модель реорганізації регіональної системи водопостачання АРК (див. рисунок), в основу якої покладено принцип оптимального поєднання централізації та децентралізації шляхом створення республіканської водної компанії та визначення функціональних параметрів суб’єктів регіональної системи водопостачання, а також інституціоналізації підприємств водопостачання, створених на базі співтовариств сільських територіальних громад (ПБС).

Серед основних принципів державної політики реформування водопостачання – стимулювання інвестиційної діяльності, що є однією з найскладніших проблем галузі. У процесі реалізації заходів загальнодержавної та регіональних відповідних програм реформування у цій сфері поки що не отримано відчутних результатів. Тому в дисертаційному дослідженні особливе місце відводиться фінансово-економічним механізмам. Обґрунтовується доцільність інвестиційного механізму (механізму залучення інвестицій у галузь) як окремого фінансово-економічного інструменту розвитку водопостачання.