ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА : ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ ФОРМИРОВАНИЕМ ЦЕННОСТНЫХ ОРИЕНТАЦИЙ СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовані актуальність обраної теми, ступінь дослідження проблематики у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, сформульовані мета, основні завдання, визначена наукова новизна, окреслені теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження, практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

У першому розділі – „Формування ціннісних орієнтацій суспільства: історичні та теоретико-методологічні аспекти державного управління” – викладено теоретико-методологічні основи дисертації, проаналізовано результати досліджень вітчизняних і зарубіжних учених стосовно проблем формування ціннісних орієнтацій суспільства.

Науковий інтерес до проблем розвитку соціокультурної сфери, у межах якої формуються ціннісні орієнтації суспільства, виявляли мислителі різних історичних епох. До цієї теми зверталися Конфуцій, Чжень Лунь, Аристотель, Платон, Ґегель. Дослідження культурного розвитку суспільства та ролі в цьому процесі держави знайшли своє відображення в працях М. Вебера, Т. Гоббса, Дж. Лока, П. Сорокіна, А. Тойнбі, Й. Фіхте, П. Штомпки та ін.

Аналіз трансформаційних процесів в українському суспільстві дає можливість зазначити, що досить актуальним є усвідомлення й переосмислення значення соціокультурної складової розвитку суспільства в загальному історичному контексті, де, зокрема, закладається потенціал позитивних змін, формуються нові тенденції державотворення. Дослідження вищезазначеного дає змогу виявити потенціал синергетичного підходу, який дозволяє теоретично обґрунтувати та визначити шляхи підвищення ефективності державного управління в соціокультурній сфері за допомогою соціосинергетичних принципів взаємодії суб’єктів управлінської діяльності на підґрунті органічного поєднання національних, державних та загальнолюдських цінностей. Але спроби перенесення цих принципів у соціокультурну сферу не завжди приводять до очікуваних результатів, оскільки немає можливості врахувати специфічні особливості суспільства та своєрідність соціальних об’єктів.

На підставі аналізу праць сучасних науковців, таких як Г. Атаманчук, Б. Гаєвський, В. Карлова, С. Кіндзерський, Ю. Куц, Н. Липовська, В. Мартиненко, І. Надольний, С. Серьогін, А. Стойка, С. Чукут та інших, визначається, що проблема державного управління соціокультурною сферою, яка, на думку автора, є головною у формуванні ціннісних орієнтацій, посідає чільне місце в системі державотворення.

Проведений теоретичний аналіз дав можливість уточнити сутність таких понять, як „цінності”, „ціннісні орієнтації”, „державне управління формуванням ціннісних орієнтацій суспільства”, та встановити їх ієрархію. „Цінності” визначаються як особливе соціальне явище, що є найважливішим фактором, який стимулює, мотивує поведінку та вчинки індивіда, регулює його особисте й суспільне життя й одночасно виступає як спосіб та результат самореалізації особистості. Оскільки система цінностей є однією з основних характеристик особистості, то, спираючись на неї, людина демонструє внутрішню готовність здійснювати ті чи інші дії з метою задоволення потреб, запитів чи інтересів, визначає спрямованість своєї поведінки. Цінності, відбиваючись крізь призму індивідуальності, входять до структури особистості у формі особистісних цінностей, або ціннісних орієнтацій, та являють собою джерело мотивації її поведінки. „Ціннісні орієнтації” трактують як „цілі, прагнення, бажання, життєві ідеали, система визначених норм” (В. Ольшанский), „настанови на ті або інші цінності матеріальної і духовної культури суспільства” (А. Здравомислов), „конкретне ставлення до навколишнього середовища” (В. Водзинська), „моральність особистості” (О. Зотова), „детермінанти прийняття рішень” (Ю. Жуков), „основний канал перетворення культурних цінностей у стимули і мотиви практичної поведінки людей” (В. Алексєєва). „Ціннісні орієнтації” в нашому дослідженні ми визначили як настанови щодо тих чи інших цінностей суспільства, які поділяються особою, є метою її життєдіяльності, а тому набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки членів суспільства.

Для детального дослідження державного управління ціннісними орієнтаціями суспільства автором запропоновано виокремити соціокультурну сферу, до якої належать культура, освіта, соціальний захист, молодіжна та інформаційна політика, що є найбільш значущими у процесі формування ціннісних орієнтацій різних соціальних верств населення.

Спираючись на аналіз наукових праць автор визначив, що головною рушійною силою трансформаційних змін у суспільстві є зміни саме в соціокультурній сфері, тому особлива увага в дослідженні приділена складовим цієї сфери: культурі, яка включає специфічний спосіб організації та розвитку життєдіяльності, норми суспільства, його традиції, переконання, сукупність матеріальних i духовних цінностей, створених людством упродовж його історії; освіті, яка відіграє важливу роль у формуванні особистості, її вихованні та відповідає за передачу традицій, норм, надбань суспільства; соціальному захисту, що попереджає соціальну напруженість у суспільстві, яка може бути зумовлена соціальною нерівністю; молодіжній та інформаційній політиці, що дають можливість організувати інформаційний простір й забезпечити доступ до використання цінностей суспільства молодому поколінню.

Проведений аналіз теоретичних і методологічних основ державного управління соціокультурною сферою показав, що головною метою цієї сфери є збереження культурних надбань, задоволення інтелектуальних, естетичних та інших духовних потреб суспільства, вплив на формування особи, її соціальний захист, що, у свою чергу, створить умови для подальшого розвитку суспільства й системи державотворення. Здійснюється державне управління через суб’єкти управлінської діяльності, а саме через органи державного управління різних рівнів. Також певний вплив на розробку та впровадження директивних документів здійснюють державні службовці, які у своїй роботі спираються на особисту систему ціннісних орієнтацій і мають бути носіями й рушійною силою суспільного розвитку, виступати провідними управлінцями процесів формування ціннісних орієнтацій суспільства.

Проаналізувавши наукові здобутки в цій галузі, дисертант під „державним управлінням формуванням ціннісних орієнтацій суспільства” розуміє цілеспрямований організаційний, правовий, інформаційний вплив держави на ціннісні орієнтації особистості, залежно від системи цінностей суспільства, який стимулює і мотивує поведінку, вчинки індивіда, регулює його особисте й суспільне життя через вибір альтернативних дій та, у свою чергу, створює умови для соціокультурного розвитку суспільства.

Розглянувши основні аспекти проблеми формування ціннісних орієнтацій, слід ще раз зазначити, що вони мають ґрунтуватися на всьому розмаїтті та багатстві української та світової культурної спадщини, сприяти сучасним процесам державотворення, відродженню національної самобутності українського народу. Усе це має відбуватися через органічне поєднання національних, державних та загальнолюдських цінностей.

У другому розділі - „Визначення та узгодження державних пріоритетів у формуванні ціннісних орієнтацій українського суспільства” – проаналізовано вітчизняну та зарубіжну нормативно-правову базу в соціокультурній сфері, а також визначено фактори соціокультурного розвитку та державні пріоритети у формуванні ціннісних орієнтацій сучасного українського суспільства.

Порівнюючи зарубіжний та вітчизняний досвід правового забезпечення соціокультурної сфери, автор зробив висновок, що Україна, цілком імовірно, є європейським лідером за кількістю законів, спрямованих на регулювання питань щодо формування ціннісних орієнтацій суспільства. Але якість та практичне впровадження законодавчого підґрунтя не відповідає вимогам сьогодення, тому необхідним є вивчення та застосування зарубіжного досвіду, нагромадженого в цій сфері. Одним із здобутків управління в країнах Європейського Союзу, на наш погляд, є політика laissez-faire (невтручання) в соціокультурній сфері, основна ідея якої полягає у створенні сприятливого податкового режиму для культурної індустрії та усуненні митних чи інших міждержавних бар’єрів на шляхах культурного обміну. Звернути уваги слід також на досвід законодавчої децентралізації Німеччини, де існують спеціальні адміністративні, муніципальні, статутні, нормативні акти, які входять до законодавства окремих федеральних земель.

Відсутність чіткого законодавства, яке б визначало нормативно-правові відносини в соціокультурній сфері, а також фінансування її розвитку за залишковим принципом негативно впливають на реформування системи ціннісних орієнтацій українського суспільства. Тому одним із головних пріоритетів державного управління має стати розробка нормативно-правового забезпечення, з урахуванням зарубіжного досвіду, для вдосконалення законодавства України щодо підтримки вітчизняної культури, національної системи освіти, обдарованої молоді, забезпечення умов для надійного соціального захисту населення, формування та здійснення адекватної інформаційної політики, особливо у сфері їх практичної реалізації.

Найбільш загальною тенденцією, характерною для сьогодення України, є еволюція цінностей українського суспільства. Система ціннісних орієнтацій радянського періоду була піддана значним і різноплановим змінам. З позиції суспільного розвитку ці зміни можуть виступати як фактор, що сприятиме процесу розвитку суспільства, так і деструктивним фактором, який виступає як сила протидії тим змінам, що відбуваються.

Українське суспільство перебуває в стані невизначеності та варіативності вибору ціннісної еволюції. Якщо українській управлінській еліті не вдасться консолідуватися у визначенні напрямку ціннісних трансформацій, урахувати позиції, інтереси й ціннісні орієнтації більшості населення, держава буде рухатися від однієї кризи до іншої.

У результаті експертного дослідження, яке проводилося під час виконання дисертаційної роботи, було встановлено рівень розвитку складових соціокультурної сфери, у межах якої формуються ціннісні орієнтації, де зафіксовано, що стан культури та освіти перебуває на низькому рівні, і саме на його підвищення мають бути спрямовані зусилля державного управління. На думку експертів, значні позитивні зміни можливі за умов установлення державних пріоритетів розвитку соціокультурної сфери, перерозподілу повноважень між центральними, регіональними та місцевими органами влади. Серед основних чинників, які стримують роботу органів державного управління  в цій сфері, є відсутність необхідної матеріальної бази, некомпетентність кадрового потенціалу, низький рівень нормативно-правової бази.

Таким чином, визначаючи пріоритети та встановлюючи напрями реформування системи державного управління соціокультурною сферою, слід зазначити, що вони мають бути спрямовані на: удосконалення існуючої нормативно-правової бази для сфер культури, освіти, соціального захисту, молодіжної та інформаційної політики, суміжних сфер суспільного життя, що відповідала б сучасним світовим вимогам та українським особливостям; реорганізацію майнових та фінансово-господарчих взаємин у соціокультурній галузі, аби привести їх у відповідність до загального напрямку суспільно-економічних реформ;  створення умов для підготовки та постійного творчого зростання кадрового потенціалу соціокультурної сфери, яке давало б працівнику відчуття престижності та професійної необхідності в суспільстві; заохочення, становлення й зміцнення мережі недержавних, незалежних організацій (творчих спілок, фундацій, професійних гільдій, виконавських колективів тощо) на рівні з функціонуванням державних інституцій, які забезпечуватимуть розвиток культури через багатоманітні творчі, господарські, адміністративно-правові форми її існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою.  

У третьому розділі „Удосконалення державного управління формуванням ціннісних орієнтацій” – окреслено шляхи вдосконалення державного управління розвитком соціокультурної сфери, а також досліджено регіональну специфіку державного управління в процесі формування ціннісних орієнтацій.

Історична спадщина, культурні традиції, система освіти й соціального захисту, молодіжна та інформаційна політика є компонентами, які закладають підвалини для соціокультурного розвитку. Регіональна неоднорідність створює унікальність держави, але, водночас, може бути й фактором уповільнення процесу консолідації суспільства. Регіональний чинник за впливом на специфіку розвитку держави виявляється одним із ключових. Розбіжності в специфіці ідентифікацій свідчать про значну амплітуду розходження позицій громадян у різних регіонах щодо низки питань соціокультурного розвитку, насамперед стосовно державної мови, вибору суспільно-політичної моделі управління, геополітичного вектора, розколу православ’я тощо. Це дає підстави для виявлення впливу регіональних особливостей на перспективи становлення нації та спільної ідентичності в державі, на формування системи ціннісних орієнтацій суспільства.

У сучасних умовах поки що не відбулося суттєвої реорганізації органів державного управління на регіональному і місцевому рівнях, тому система державного управління й засоби її впливу на формування ціннісних орієнтацій суспільства потребують подальшого вдосконалення, яке має визначатися потребами й пріоритетами соціокультурного розвитку суспільства. Передусім для ефективного впливу державного управління на формування ціннісних орієнтацій суспільства в сучасних умовах необхідною і важливою умовою є створення такої системи управління, яка передбачала б чітке розмежування управлінських функцій між центральними, регіональними і місцевими органами державного управління, за умови надання їм більших можливостей у формуванні й визначенні засобів впливу, з урахуванням особливості регіону.

Завдяки такому підходу можна чітко виокремити, які проблеми соціокультурного розвитку мають розв’язуватися на регіональному і місцевому рівнях, а які на рівні держави і відповідних органів. При цьому розподіл компетенції в цій сфері має відбуватися за принципом, коли на більш високий рівень управління передаються лише ті функції, які не можуть бути ефективно реалізовані на нижчому.

На регіональному та місцевому рівнях удосконалення системи державного управління формуванням ціннісних орієнтацій суспільства має відбуватися шляхом залучення громадськості до відповідних управлінь при місцевих органах влади. Суттєвим моментом позитивних змін при цьому є перехід від суто державного управління до державно-громадського. В основі такої співпраці має бути формування конструктивних зв’язків між багатьма рівноправними соціально-культурними суб’єктами регіону (області, району): органами державної влади і управління, закладами культури різних форм власності, самодіяльними творчими колективами, громадськими організаціями, національно-культурними товариствами, молодіжними об’єднаннями та рухами з метою залучення їх до управління соціокультурним розвитком. Наявність реальних, а не формальних зв’язків приведе до заміни адміністративного управління на управління співробітництва, партнерської взаємодії різних суб’єктів, діяльність яких пов’язана з розвитком соціокультурної ситуації в регіоні. Структура такого органу має формуватися з урахуванням специфіки та особливостей культурного життя регіону (області чи району).

Вагомий вплив на процеси формування ціннісних орієнтацій здійснюється за допомогою соціальної реклами, головним завданням якої є процес формування світоглядних цінностей суспільства з додержанням конституційних принципів, норм, прав і свобод людини і громадянина. Соціальна реклама є ефективним методом державного впливу на свідомість громадян. Вона надзвичайно корисна в аспекті впливу на поведінкові стереотипи широких мас населення, привертаючи увагу до суспільно значущих проблем, значною мірою формуючи світогляд особи, її ціннісні орієнтації, погляди, настановки і транслюючи ідеї, соціальні настрої тощо.

Особливої уваги потребує розгляд впливу на формування ціннісних орієнтацій суспільства діяльності державних службовців, які безпосередньо формують та впроваджують систему суспільних цінностей. Визначено, що у зв’язку з цим є об’єктивна потреба переосмислення ролі державних службовців у державотворчих процесах. Від їх світогляду, системи цінностей, орієнтирів суспільного розвитку залежить значною мірою ефективність реформування державного управління й дієвість проведення суспільних трансформацій. Отже, особливість сучасних професійних вимог і необхідних якостей державних службовців України, на думку автора, полягає в актуалізації формування національно-державницької свідомості, патріотизму, бажання сприяти своєю працею утвердженню громадянського, демократичного суспільства, державної незалежності з відповідними ціннісними орієнтаціями, без чого службовець не зможе приносити реальну дійову користь українському суспільству, українській державі.