ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та публікації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади взаємодії органів влади і громадських організацій у гарантуванні соціальної безпеки” – розкрито сутність та напрямки державної політики соціальної безпеки, досліджено форми, типи та види взаємодії органів влади і громадських організацій, а також узагальнено досвід розвинених країн світу щодо участі громадських організацій у запобіганні соціальним ризикам.

Розкриття сутнісних особливостей, закономірностей і властивостей, що притаманні взаємодії органів влади і громадських організацій у процесі формування та реалізації державної політики соціальної безпеки, можливе лише через теоретичне узагальнення таких явищ, як взаємодія органів влади і громадських організацій та соціальна безпека.

У дисертації систематизовано основні підходи до визначення терміна “взаємодія”, а саме: системний, функціональний, методологічний та процесуальний. Узагальнення цих підходів дозолило визначити взаємодію, як співпрацю на засадах координації з чітким збереженням правил, встановлених за згодою сторін. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що у практиці взаємовідносин органів влади і громадських організацій існують такі види взаємодії:

– безпосередня взаємодія – розв’язання актуальних проблем, які не можуть бути вирішені державою;

– консультативна взаємодія – спрямування державної політики в необхідне русло;

– інноваційна взаємодія – розробка та впровадження нових напрямків вирішення проблеми, впровадження політики;

– наглядова взаємодія – контроль за прозорістю та відкритістю реалізації державної політики.

Результати дослідження взаємодії органів влади і громадських організацій дозволяють стверджувати, що між владними та громадськими інституціями відбувається взаємодія чотирьох типів: фіскального, регулятивного, надання послуг, політичного.

Використання етимологічного методу надало можливість обґрунтувати взаємодію органів влади і громадських організацій як засновану на об’єктивно існуючих взаємозв’язках, законодавчих принципах та ініціативі сторін, упорядковану і погоджену діяльність, що здійснюється у вигляді співробітництва, підтримки та взаємної допомоги. Дослідження об’єктів і суб’єктів соціальної безпеки дозволило визначити її як стан, що передбачає реалізацію в суспільстві загальних принципів соціальної справедливості, забезпечення громадянам держави якісних життєвих стандартів. З огляду на це можна дійти висновку, що взаємодія органів влади і громадських організацій у процесі формування та реалізації державної політки соціальної безпеки сприятиме своєчасному, ефективному, оптимальному і комплексному вирішенню спільних завдань у соціальній сфері.