ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Краткое содержание

У вступі подано загальну характеристику дисертації, визначено актуальність і рівень наукової розробленості даної теми, її зв’язок із науковими програмами, об’єкт, предмет, методи дослідження, його мету та основні завдання, підкреслено наукову й практичну новизну, рівень реалізації наукових розробок, подано інформацію про апробацію результатів дослідження, зазначено особистий внесок дисертанта в наукове розроблення теми.

Перший розділ – “Теоретико-методологічні принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування” – присвячений загально теоретичним аспектам функціонування органів місцевого самоврядування.

Здійснюється аналіз теоретико-методологічних основ дослідження місцевого самоврядування, зокрема приділяється увага вивченню особливостей місцевого самоврядування як об’єкта дослідження науки управління, виясненню змісту принципів діяльності органів місцевого самоврядування, розкриттю сутності методів їх діяльності, характеристиці підходів до дослідження організаційно-функціональних принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування як до важливої проблеми управління та висвітленню принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування у світлі теорій та концепцій науки державного управління.

Органи місцевого самоврядування розглядаються як система, що водночас є підсистемою системи місцевого самоврядування. Вони функціонують, взаємодіючи із середовищем, у якому перебувають, причому це функціонування спирається на їх певну впорядкованість та на впорядкованість відношень і зв’язків як між ними самими, так і між ними та середовищем. Функціональна характеристика органів місцевого самоврядування дає змогу виробити більш повне уявлення про їх призначення, місце і роль у системі місцевого самоврядування, дає організаційно-управлінську характеристику їх діяльності і є власне тим критерієм, який дає змогу визначити їх конкретні повноваження, вибудувати їх управлінську структуру та організувати роботу.

Будь-яка соціальна діяльність, у тому числі і діяльність органів місцевого самоврядування, є складним структурованим поняттям, яке об’єднує цільову і предметну орієнтацію, а також способи, форми і методи здійснення. Діяльність органів місцевого самоврядування зумовлюється потребами об’єкта (територіальної громади, соціальної групи) і здійснюється шляхом використання вироблених практикою людства відповідних об’єктивних форм і методів. Звичайно, ця діяльність залежить і від цілей, інтересів, волі, можливостей, ресурсів самих органів (суб’єктів). Діяльність будь-якого органу місцевого самоврядування в цілому має цільову орієнтацію. Саме ціль виступає як інтегруючий фактор, що об’єднує всі елементи у систему. Формування цілей відбувається через з’ясування в першу чергу цілей надсистеми (держави). Цілі органів місцевого самоврядування формуються,  враховуючи цілі держави і системи місцевого самоврядування.

Критеріями формування функцій місцевого самоврядування є система цінностей та ресурси. Вони виступають своєрідним фільтром, через який проходять протофункції, під яким розуміємо функції самоорганізованих та самокерованих систем, що передують виникненню місцевого самоврядування.

Виходячи з критерію, хто здійснює функцію – окремий орган чи група органів, – можна функції поділити на системні і звичайні. Функції збирають у групи шляхом регуляції і кореляції. Зміна функцій рано чи пізно приводить до перебудови структури органу управління чи його частин, і відповідно зміна структури веде до зміни функцій. Отже, функція є призначенням, роллю одного з елементів соціальної організації (чи певної цілісності) стосовно іншого чи стосовно цілісності (системи) в цілому.

Система місцевого самоврядування  є  відкритою системою, що забезпечує адаптацію, цілепокладання, інтеграцію, регуляцію (латентну підтримку зразка). Вона має дві осі орієнтації: 1) внутрішнє-зовнішнє (власні проблеми чи події у навколишньому середовищі) та 2) сьогоденні-довготермінові цілі-потреби.

Коли і як виникають соціальні дії, які з появою місцевого самоврядування стають його функціями ? Чи правильно говорити про те, що ці функції існували ще до появи місцевого самоврядування ? Для відповіді на ці питання досліджуються  організаційні першопочатки суспільства.

Перший етап – самоорганізація з властивими їй протофункціями. Під протофункцією розуміються будь-які соціально значущі дії, будь-яка діяльність соціальної системи, що самоорганізовується. Будучи сповнена хаосу, система,  що самоорганізовується, породжує соціальні протофункції, які її впорядковуючи врівноважують.

Версифікація еволюційних перспектив самоорганізованої системи зумовлюється її автономністю, яка відкриває можливість формування розгалуження альтернативних шляхів її розвитку.

Самоорганізоване соціальне середовище розглядається не як інертний об’єкт, що змінюється під впливом зовнішніх факторів, а як об’єкт, здатний до самоорганізації, що проявляє при цьому свою “волю”, тобто самоорганізація проявляється самовільно як невід’ємна властивість будь-якого соціального середовища при відсутності будь-яких зовнішніх організуючих впливів.

Другий етап – самоуправління. На певному етапі процесу розвитку та збільшення соціального капіталу (соціальні зв’язки) у системі, що самоорганізовується, зароджується самоусвідомлення. Система самоусвідомлюється як така, виробляє власні цілі й організовує діяльність. Об’єктом управління є вся система. Роль центру виконує сама система. На цьому етапі через самоусвідомлення виробляється розуміння блага системи. Центром (тобто самою системою) визначаються функції, які реалізовуються свідомо з використанням ресурсів системи. Насправді це просто посилення певних функцій через перерозподіл ресурсів. Система, яка ставить цілі, відповідно перерозподіляє наявні ресурси, пригнічуючи або стимулюючи розвиток окремих функцій.

Соціальна система, що самоуправляється, характеризується перш за все наявністю семантично центрованої та стабільно визначеної структури. Система, що самоорганізується, характеризується наявністю нелінійної організації цілісності, яка залишає можливість реалізації її внутрішнього креативного потенціалу самоконфігурації. У цій динамічній соціальній системі відсутній центр свідомої дії. Іншими словами, це – децентрована система.

Третій – самоврядування. На цьому етапі діють усі механізми, які були характерні для систем, що самоорганізовуються, та самоуправлінських систем. Але тепер центр системи локалізується. На попередньому – другому рівні (рівні самоуправління) функцію центру виконувала вся система, а на першому - центр взагалі був відсутній. Поява локалізованого центру є усвідомленою дією системи. Локалізований центр формується як апарат, що управляє. Починають формуватися моделі управління і методи.

Методи діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються наявністю таких функцій, як адміністративні, економічні, організаційні. Адміністративними є ті, які реалізуються на основі застосування наказів, розпоряджень, вказівок органу місцевого самоврядування чи керівної особи. Економічні функції здійснюються через використання органом місцевого самоврядування економічних важелів, наприклад, системи місцевих податків.

У наш час багато методів, що їх використовує орган управління в процесі своєї діяльності, трансформуються під впливом застосування сучасних комп’ютерних технологій, які дають змогу обробляти величезні масиви даних за короткі терміни і з малими затратами часу. Завдяки цим технологіям можна широко застосовувати на цілком новій основі такі методи, як моделювання, картографічний та ін.

Запропонована класифікація принципів формування та діяльності органів місцевого самоврядування й довела, що такі принципи визначаються як особливостями структурно-організаційної будови органів місцевого самоврядування, так і специфікою функціонування всієї системи органів місцевого самоврядування.

У першому розділі вивчено та узагальнено підходи до дослідження місцевого самоврядування, діяльності його органів, які автор поділив на дослідження самоврядних проблем управління, зокрема вивчення проблем формування нових методів діяльності органів місцевого самоврядування та дотримання найважливіших принципів їх працівниками (службовцями). У межах першого підходу розглядаються два напрями:

1) вивчення методів і принципів діяльності органів місцевого самоврядування з точки зору місця та ролі останнього в політико-правовому та соціально-економічному розвитку окремо взятої країни;

2) дослідження методів і принципів діяльності органів місцевого самоврядування в рамках інститутів місцевого самоврядування в зарубіжних державах з метою виявлення найбільш раціональних форм та методів роботи, оптимальних адміністративних структур та засобів нормативно-правового регулювання, запровадження яких в Україні сприятиме розвитку демократії та добробуту населення. Використані підходи до вивчення принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування в інших державах, тобто в рамках другого підходу, засвідчують, що якість і рівень застосування останніх мають бути підвищені до такого ступеня, який би забезпечив реальність місцевого самоврядування в Україні.

Здійснений аналіз сучасних концепцій держави, сучасних концепцій та уявлень про місцеве самоврядування та сучасних концепцій управління установами, організаціями та підприємствами дав можливість не тільки зрозуміти природу організаційно-функціональних принципів і методів, які використовуються сучасними органами місцевого самоврядування в процесі свої діяльності, а й дав змогу окреслити напрями подальшого дослідження з метою пошуку шляхів підвищення їх ефективності, результативності та економічності.

У другому розділі – “Фактори формування принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування” – розкрито сутність чинників, які детермінують організаційно-функціональні принципи і методи, що їх використовують муніципальні органи при реалізації власних та делегованих функцій. Запропоновано авторську класифікацію факторів. Усі фактори пропонується поділити на два блоки: фактори формування органів місцевого самоврядування; фактори формування принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування. Структура факторів у розрізі обох блоків однакова і включає такі групи: історичні, політичні, правові, соціально-економічні, культурологічні та інші фактори.

Дослідження особливостей впливу історичних факторів на формування принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування дало змогу виділити три періоди цього процесу:

-         період виникнення розрізнених самоврядних принципів і методів в управлінні (з найдавніших часів – до запровадження Магдебурзького права);

-         період апробації самоврядних принципів і методів управління в містах (від запровадження Магдебурзького права на початку ХІІ ст. – до першої, оформленої у письмовому вигляді Конституції Пилипа Орлика);

-         період пошуків ефективних форм реалізації місцевого самоврядування (від Конституції Пилипа Орлика – до наших днів).

Дослідження історичних факторів формування організаційно-функціональних принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування має надзвичайно важливе значення для визначення сучасного стану організації діяльності самоврядних органів.

.

Формування держави, законодавство, згідно  з яким вона функціонує і розвивається, місце держави в системі світових політичних відносин, особливості політичних процесів в її межах, внутрішній політико-адміністративний устрій та інші системи політичної сфери розглядаються як політичні фактори формування органів місцевого самоврядування, принципи і методи їх діяльності.

Проведений екскурс в історію розвитку місцевого самоврядування на території сучасної України дав можливість не тільки проаналізувати дію історичних факторів, а й виявити і відстежити генетичні корені місцевого самоврядування та, безумовно, принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування, які підтверджують висновок, що місцеве самоврядування є органічною формою самоорганізації соціуму, такою невід’ємною рисою його існування і функціонування, яка проявляється на певному етапі розвитку держави.

Оцінюється роль сучасних політико-правових факторів формування органів місцевого самоврядування, принципів і методів їх діяльності як виняткової за значенням. Робиться висновок, що в незалежній Україні вони в цілому є сприятливими для розвитку місцевого самоврядування.

Установлено, що з розвитком законодавчого поля держави зростає стимулююча роль політичних факторів стосовно розвитку місцевого самоврядування, поліпшення діяльності його органів. Одночасно виявлено, що діяльність органів місцевого самоврядування виступає не менш потужним фактором розвитку політичної системи в Україні.

У розділі наголошується, що соціально-економічні фактори детермінують формування структури органів місцевого самоврядування, визначення принципів і застосування методів у процесі їх діяльності. При цьому доведено, що від ефективності діяльності органів самоврядування залежить рівень соціально-економічного розвитку територіальних громад, ступінь задоволеності їх населення умовами життєдіяльності, рівень і спосіб його життя. Показано необхідність запровадження для узгодженого розвитку функціонування системи самоврядних органів з розвитком соціально-економічних потреб громадян моніторингу соціально-економічного стану територіальної громади, створивши відповідні структурні підрозділи.

Роль соціально-економічних факторів розвитку місцевого самоврядування важко переоцінити: саме вони зумовили виникнення місцевого самоврядування в суспільстві, від їх дії залежить структура органів місцевого самоврядування  і, безперечно, принципи і методи, якими вони керуються в процесі своєї діяльності.

Як відомо, з розвитком суспільства зростає число соціальних, економічних, політичних параметрів, за якими оцінюється якість управління. Зміни суспільних відносин, нові завдання, які стоять перед місцевою владою, потребують змін у системі організації виконавчих органів місцевого самоврядування для забезпечення ефективності управління територіальною громадою як єдиним організмом.

Вплив соціально-економічних факторів на діяльність органів місцевого самоврядування, на формування принципів і методів, які застосовують в процесі діяльності, особливо активізувалася в період реформування української економіки. У зв’язку з цим виникла необхідність перебудувати роботу відділів і управлінь, виконкому, перейти на нові принципи управління, зумовлені ринковими відносинами.

Соціально-економічні фактори викликають зміну соціально-економічного середовища, формування соціально-економічної ситуації, що зумовлює появу в діяльності органів місцевого самоврядування нових функцій, зокрема управління комунальним майном, управління вільними економічними зонами, управлінських служб з підтримки малого бізнесу і підприємництва, із стимулювання конкуренції, регулювання відтворювальних процесів на території (лісонасадження, рекультивація земель), моніторингу рівня життя населення тощо.

Здійснюється аналіз факторів місцевого самоврядування за такою класифікацією: генетичні фактори, еволюційні, інтеграційні та прогностичні фактори.

Здійснено оцінку факторів, які тією чи іншою мірою стосуються діяльності органів місцевого самоврядування.

У складі всіх факторів, що визначають особливості діяльності органів місцевого самоврядування, їх склад, структуру та принципи і методи, якими вони керуються, можна визначити групу інших факторів, що є надзвичайно диверсифікована і не менш важлива, ніж проаналізовані вище групи факторів.  В її складі є як лімітуючі, так і фактори, що стимулюють розвиток місцевого самоврядування.

До групи інших факторів ми відносимо всі ті фактори, що не ввійшли до попередніх груп. Серед них, наприклад, екологічні фактори, на які необхідно особливо зважати в наш час, оскільки вони можуть переважати усі інші, разом узяті фактори (так, у зоні відчуження, що виникла в результаті Чорнобильської катастрофи, життєдіяльність є взагалі неможливою; очевидно, що в зонах екологічних конфліктів структура органів місцевого самоврядування повинна бути специфічно відповідною до проблемної ситуації території).

Надзвичайно важливим серед інших факторів є злочинність, що, безперечно, впливає на структуру місцевого самоврядування як суспільної реальності, а в результаті – і на діяльність самоврядних органів.

Акцентується увага на якостях особистості як факторі діяльності органів місцевого самоврядування. Від таких якостей залежить ефективність діяльності депутатського корпусу, голови ради, членів виконавчих комітетів, різних комісій тощо.

У третьому розділі – “Оцінка організаційно-функціональних принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування через його сучасні проблеми і регіональні особливості” – здійснено класифікацію сучасних проблем функціонування органів місцевого самоврядування в умовах трансформації українського суспільства, проведено аналіз політико-правових проблем, досліджено принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування у світлі соціально-економічних проблем, проаналізовано регіональні особливості діяльності органів місцевого самоврядування, виявлено роль органів місцевого самоврядування в сучасній регіональній політиці.

Проведене дослідження свідчить, що окремі групи проблем, зокрема проблеми становлення і розвитку самого місцевого самоврядування та проблеми, що їх повинні розв’язувати органи місцевого самоврядування, потребують застосування специфічних підходів не тільки до вивчення, а й до розробки системи заходів, спрямованих на їх розв’язання.

На основі дослідження сформульованих у науковій літературі проблем місцевого самоврядування автор запропонував власну їх класифікацію, згідно з якою усі проблеми, які тією чи іншою мірою пов’язані з місцевим самоврядуванням, умовно можна поділити на дві великі групи:

– проблеми відновлення і розвитку місцевого самоврядування як політико-правового інституту (інститутів) та формування державою системи гарантій діяльності органів місцевого самоврядування щодо здійснення визначених функцій;

– проблеми, які повинні розв’язувати безпосередньо територіальна громада, представницькі органи – рада (сільська, селищна, міська, районна, обласна) та голова (сільський, селищний, міський); виконавчі, функціонально-галузеві і територіальні органи місцевого самоврядування. У складі кожної групи виділено політико-правові, соціально-економічні і регіональні проблеми.

Пропонується класифікація наявних у науковій літературі, засобах масової інформації, нормативно-правових актах оцінок проблем місцевого самоврядування, яка має такий вигляд: евристичні, експертні, пізнавально-критичні, споживацькі та службові оцінки, а також виявлені фактори першого і другого порядку, які впливають на якісні і кількісні характеристики оцінок проблем місцевого самоврядування.

Усі групи оцінок мають надзвичайно важливе значення: усі вони в кінцевому рахунку сприяють розвиткові місцевого самоврядування. Проте кожна з них здійснюється, виходячи з власного (ясна річ, узагальненого) бачення еталона місцевого самоврядування. У деяких представників згаданих груп еталоном виступають зарубіжні моделі місцевого самоврядування, дехто конструює свій еталон, який є адекватним відображенням власних інтересів і т.ін.

У цьому розділі на прикладі аналізу окремих питань з політико-правових проблем місцевого самоврядування показана їх багатогранність і глибина. Зроблено висновок, що їх розв’язання здійснюється в процесі функціонування правової системи України, розвиток і вдосконалення якої має здійснюватися крізь призму інтересів та цінностей людини в умовах реальної демократії.

Наголошується, що однією з найважливіших проблем управління, в тому числі і проблем місцевого самоврядування, є рівень кваліфікації кадрів.

Зазначимо, що в наш час важко переоцінити роль органів місцевого самоврядування, яку вони можуть відіграти в розв’язанні економічних проблем шляхом сприяння створенню нових форм господарювання і малого бізнесу. Ця роль зможе проявитися насамперед ось у чому: роздержавлення і приватизація об’єктів місцевого господарства в цілому і комунальної власності зокрема; надання фінансової допомоги малому і середньому бізнесу; створення цільового фонду підтримки малого і середнього бізнесу; надання пільгових кредитів та інших коштів (пожертвування великих підприємств регіону, добровільні внески підприємців, громадян та ін.) для створення мережі малих підприємств соціально-економічної інфраструктури; надання допомоги в оренді приміщень; надання аудиторських, юридичних та інформаційних послуг; створення ринкової інфраструктури для малого та середнього бізнесу.

Досліджуються соціально-економічні проблеми місцевого самоврядування.

Зазначається, що регіональні особливості діяльності органів місцевого самоврядування зумовлюються дією низки факторів, найважливішими серед яких є: географічне положення територіальних громад; величина та конфігурація адміністративно-територіальної одиниці, яка виступає просторовою базою розміщення територіальної громади; особливості політико-адміністративного устрою України; характер територіальної організації українського суспільства.

Говорячи про регіональні особливості місцевого самоврядування, не можна не згадати і про екологічні проблеми та їх територіальні особливості. У зв’язку з цим доцільно наголосити на нових підходах до розв’язання таких проблем, що їх розробляють сучасні вітчизняні учені. При цьому на рівні місцевого самоврядування необхідно звертати особливу увагу на єдність людини і довкілля. Про таку єдність необхідно постійно пам’ятати, розв’язуючи будь-які проблеми місцевого самоврядування.

Саме тому екологічна компонента регіонального управління і місцевого самоврядування повинна включати широкий спектр заходів – від формування досконалого законодавства до розвитку і зміцнення екологічної свідомості широкого загалу. Вирішення таких завдань можливе лише за наявності досконалої та достовірної інформації. Використання саме такої інформації є об’єктивною необхідністю, яка щоразу, ставить нові вимоги до процесів гармонізації розвитку людини і довкілля. Отже, тільки завдяки налагодженому екологічному моніторингу на рівні місцевого самоврядування можна зберегти людину і природу в їх нерозривній органічності.

Ефективний розвиток суспільства можливий лише при злагодженому функціонуванні всіх ієрархічних рівнів управління, тобто при такому функціонуванні, яке забезпечило б узгодженість місцевого, регіонального і національного розвитку. Незважаючи на це, в наш час практично відсутні економічні теорії, які б могли повноцінно розкрити і пояснити узгодженість (взаємозв’язаність чи може навіть органічну єдність) місцевого і регіонального розвитку. Актуальність створення таких теорій особливо зросла в наш час, коли в розвинених державах світу в умовах демократії і самоврядування виникли нові ідеї місцевого розвитку. В основі цих ідей – використання переваг території (ресурсних, інфраструктурних та інших) для стимулювання такої економічної діяльності, яка є, по суті, органічною функцією населення.

Ось тут і постає з особливою гостротою питання регіональної політики і тієї ролі місцевого самоврядування, яку воно повинно відіграти в її реалізації. Адже цілком зрозуміло, що регіональний розвиток, реалізація загальнонаціональних інтересів аж ніяк не є простою сумою результатів місцевих розвитків. Отже, відразу постає питання про компроміси, які, очевидно, повинні розв’язуватися на користь більшості і на користь національної безпеки в сучасному надзвичайно динамічному світі. Такі компроміси можливі при відпрацьованому на належному рівні законодавстві.

Сьогодні загострилась проблема координації організаційного впорядкування і систематизації діяльності всіх регіональних органів управління, особливо щодо чіткого визначення функцій і меж загального керівництва й управління регіоном, інформаційного забезпечення такого управління. Необхідно, на наш погляд, створити сучасну (ринкоспрямовану) загальнотериторіальну інформаційну інфраструктуру регіону, регіональну статистику, в тому числі з виділенням сільської місцевості та міст. Комплекс усіх цих питань можна раціонально вирішувати при створені різних типів регіональних автоматизованих систем управління, які покликані інформаційно якнайповніше забезпечити елементи технології регіонального управління.

Вивчення регіональних проблем місцевого самоврядування дало змогу зробити висновок, що регіональним особливостям розвитку територіальних суспільних систем повинні відповідати чітко виражені регіональні особливості діяльності органів місцевого самоврядування, методи, які вони використовують для реалізації відповідних функцій. Встановлено, що від розв’язання регіональних проблем залежить не тільки подальший стабільний розвиток окремих територіальних утворень (одиниць) – міст і сільських поселень у різних регіонах України, а й українського суспільства в цілому, оскільки тільки за умов розв’язання проблем місцевого самоврядування можливе будівництво політично й економічно незалежної демократичної держави, пріоритетом стратегічного розвитку якої є інтереси людини.

У четвертому розділі – “Інформаційне забезпечення реалізації принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування”- розкривається роль інформатизації діяльності як фактора побудови інформаційного суспільства, подається концепція інформатизації діяльності органів місцевого самоврядування, аналізуються особливості застосування комп’ютерних технологій для забезпечення реалізації принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування на наявній матеріально-технічній базі, характеризуються підходи до забезпечення захисту інформації.

Для створення надійних основ інформаційної діяльності органів місцевого самоврядування, що потребує серйозних наукових напрацювань і багатоваріантних пропозицій, які б відразу проходили випробування практикою, пропонується власна модель інформатизації діяльності у сфері управління, в основі якої лежать:

-           по-перше, інформаційна взаємодія у вигляді постійного внутрішнього обміну інформацією між органами управління на конкретній самоврядній території і споживачами управлінських та громадських послуг;

-           по-друге, зовнішня інформаційна взаємодія у вигляді постійного обміну інформацією органів управління на конкретній території самоврядування, споживачів управлінських та громадських послуг, засобів  масової інформації через міжнародну систему Inte et.

У дисертації висвітлюються й обґрунтовуються доцільність, особливості і соціально-економічні наслідки формування інформаційної системи моніторингу управлінських рішень та створення інтегрованої системи обробки інформації для обслуговування діяльності органів місцевого самоврядування. Показано, що вдосконалення функціонування органів місцевого самоврядування сьогодні залежить від швидкості впровадження і широти застосування сучасних комп’ютерних технологій.

Наводиться огляд законодавчо-правової бази, яка регламентує сферу інформатизації в Україні. Показано, що неузгодженість та ситуативний підхід при її формуванні обумовили наявність цілого ряду проблем правового регулювання інформаційних відносин: колізії правових норм та їх суперечливе тлумачення при застосуванні на практиці; суперечливе та некоректне тлумачення правового змісту поняття “інформаційні відносини” (у зв’язку з тим, що законодавчі та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату); неоднакове тлумачення тотожних за назвою та формою понять і категорій, що приводить до їхнього неоднозначного розуміння та застосування на практиці; розбіжності у розумінні структури і складу системи законодавства в сфері інформаційних відносин та підходів до їх формування (нерідко, в окремі закони включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах, що приводить до колізій норм, а, найчастіше, і до ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акту); концептуальна неузгодженість нових правових актів, у сфері суспільних інформаційних відносин, з раніше прийнятими.

Перелічені проблеми уже фактично сформували необхідність визначення методології, систематизації інформаційного права, розробки його концепції, доктрини, що відповідали б вимогам практики.

Аналізуються можливості сучасних інформаційних технологій та особливості їх застосування у самоврядуванні, вивчається рівень розвитку технічного та програмного забезпечення, здійснюється огляд досвіду, отриманого на шляху інформатизації органів самоврядування на прикладі кількох міст – обласних центрів, оцінюються деякі рішення щодо інформатизації муніципальних структур, реалізовані в розвинених державах світу, висвітлюються підходи до загальної концепції інформатизації сучасного міста в умовах України.

При цьому певний акцент робиться на надзвичайно актуальному питанні – реалізації інформаційного обігу, зокрема електронного документообігу в органах місцевого самоврядування, адже наявна практика інформатизації міських рад та їх виконавчих органів, як правило, розпочинається саме з цього.

Суттєвим є те, що можливості комп’ютерних мереж дають змогу реально використовувати синергетику групи. Безперечною перевагою інформатизації (геоінформаційних технологій) є можливість “накладання” (комплексна оцінка) різних вузькоспеціалізованих даних на одну і ту ж територію. Це саме той випадок, коли отримується принципово нова інформація, результат синтезу тематичних прошарків. Саме в такий спосіб визначаються вартість земельних ділянок, зони підвищеного екологічного забруднення, пункти розміщення об’єктів і багато іншого.

Як показує практика, інформаційне забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування не лише вдосконалює форми та методи, а й породжує нові елементи їх діяльності. Вдосконалення функціонування органів місцевого самоврядування не просто залежить, а детермінується швидкістю впровадження і широтою застосування сучасних інформаційних технологій. Про це засвідчують наявні і такі, що розробляються, концепції інформатизації міста та спроби їх реалізації в умовах великих міст України, зокрема таких як Київ, Львів, Луцьк, Харків.

Таким чином, інформатизація муніципальної структури веде до: підвищення продуктивності праці персоналу; зростання ефективності діяльності організації; поліпшення оперативності її роботи; економії коштів та чіткої інвентаризації ресурсів; підвищення виробничої дисципліни; прийняття збалансованих рішень; отримання принципово нової інформації; можливості моделювання і прогнозу ситуацій; прозорості процесу прийняття рішень.

Що ж до структури системи інформатизації міст, то в ній виділено такі функціональні складові: інформатизація управління містом з питань компетенції міської влади, визначеної нормативно-правовими актами України; інформатизація управління та забезпечення функціонування комунальних підприємств та організацій комунальної власності (міського господарства); інформатизація управління та підтримка функціонування підприємств та організацій державної власності на території міста, в тому числі управління частками державного майна в акціонерних товариствах, що функціонують на території міста; інформатизація населення, тобто задоволення інформаційних потреб кожного мешканця міста.

Для успішної інформатизації міста в цілому необхідне створення міської інформаційної інфраструктури, яка повинна включати в себе: організаційні структури щодо узагальнення первинної (вхідної) інформації, різноманітної спрямованості (баз даних); приймально-передавальне інформаційне середовище в складі сучасних технічних засобів зв’язку для передачі даних і застосування інформаційних технологій щодо використання інформаційних ресурсів; систему баз даних і знань, у тому числі галузевого, міжгалузевого, професійного та проблемно-орієнтованого призначення як вхідну інформацію для обґрунтування управлінських рішень; локальні та регіональні інформаційно-обчислювальні мережі, що об’єднують бази даних і знань,  відповідне технічне оснащення, придатне для підключення до загальнодержавної та міжнародної інформаційної мережі; систему сервісного обслуговування інформаційної мережі міста.

Синергетичний ефект, який місто отримає від інформатизації, полягатиме в узгодженості та підвищенні якості управлінських рішень, що їх приймає керівництво міста. У зв’язку з цим програма інформатизації міста матиме велике практичне значення й оцінюватиметься не лише економічними, а й соціальними критеріями підвищення рівня життя територіальної громади міста.

П’ятий розділ -“Тенденції диверсифікації та вдосконалення організаційно-функціональних принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування”- присвячений пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування, зміцненню економічних основ місцевого самоврядування, перспективним напрямам удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування через використання нових принципів та застосування нових методів.

Матеріал, представлений в п’ятому розділі, засвідчує, наскільки важливо дбати про перспективи розвитку принципів і методів діяльності органів місцевого самоврядування. При цьому наголошується на необхідності вдосконалення законодавства України в царині місцевого самоврядування. Адже якщо вже сьогодні неможливо уявити собі демократичну, соціальну і правову державу без повноцінного місцевого самоврядування, то в перспективі тим більше. Ефективність подальшого розвитку місцевого самоврядування залежить від пошуку шляхів удосконалення та інтенсивності впровадження нових методів і принципів діяльності органів місцевого самоврядування, від розвитку його функцій. Відзначено, що розвиток функцій місцевого самоврядування залежить від визначення науково обґрунтованого співвідношення загальнодержавних, регіональних та місцевих (колективних, групових та особистих) інтересів за ієрархією управлінської вертикалі.

Автор наголошує на важливості концентрування уваги на таких інструментах стратегічного управління, як використання програм і стратегій розвитку територіальних громад, генеральних планів розвитку населених пунктів та інших документів, а також на необхідності обов’язкового їх вивчення працівниками самоврядних органів, що сприятиме узгодженню державного і самоврядного управління та дотриманню інтересів територіальних громад.

Для того, щоб стратегії соціально-економічного розвитку регіонів були реальним й ефективним інструментом управління регіональним розвитком, необхідно, на думку автора, їх в обов’язковому порядку погоджувати з самоврядними органами управління в межах регіону, для якого розробляється стратегія. Доцільно також, щоб стратегічні плани розвитку територіальних громад проходили експертизу у відповідних органах державної влади. Це дало б змогу узгодити їх із заходами державного значення і на цій підставі отримати додаткові ресурси розвитку.

Особливо актуальною в наш час є розробка генеральних планів і стратегій соціально-економічного розвитку малих міст. На думку багатьох фахівців, учених, управлінців, саме малі міста повинні відіграти провідну роль в економічній, політичній та соціальній стабілізації в країні. У процесі розробки стратегічної мети розвитку малого міста, як і будь-якого іншого територіального утворення (великого міста, сільського населеного пункту), повинні брати участь на тих чи інших засадах спеціалісти-містобудівельники та фахівці, які володіють методами стратегічного планування і постійно працюють над такими проблемами.

У розділі підкреслюється, що подальший розвиток місцевого самоврядування залежить насамперед від зміцнення його економічних основ. Аналізуючи нові наявні підходи до розвитку фінансів місцевих органів влади, підкреслюється, що органи місцевого самоврядування не можуть не володіти повноваженнями у сфері фінансово-кредитних відносин, господарської діяльності тощо, і це повинно бути чітко і недвозначно закріплено в законодавстві.

Підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування потребує зміцнення економіки України, вдосконалення регіональної політики. І, звичайно, необхідно удосконалити адміністративно-територіальний поділ держави.

Розглядаються варіанти зміни територіального устрою України,  вдосконалення обласного поділу на основі територіального критерію і наявності центрів міжрайонного значення. З точки зору приведення нашого законодавства у відповідність з європейськими вимогами, пропонується скористатися офіційно визначеними Єврокомісією підходами при проведенні адміністративно-територіальної реформі Україні, зокрема щодо відповідності наших адміністративно-територіальних одиниць (АТО) наявній в Євросоюзі класифікації адміністративно-територіальних одиниць (NUTS), який передбачає існування п’яти рівнів АТО.

Зауважується, що універсальних моделей чи алгоритмів щодо організації території не існує, а доцільність тих чи інших змін диктується загальнодержавними завданнями та конкретними обставинами. Для того, щоб наші зусилля не були марними, потрібно врахувати явні чи приховані тенденції цього процесу і, безумовно, бути обачними.

Подаються пропозиції з удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування в перспективі. Пропонується розробити типові схеми самоврядування з визначенням концептуальних підходів до формування структури управління містом з урахуванням його величини. Зважаючи на те, що місто – єдиний організм, розробити, відповідно до складності його будови, схему управління ним.

На основі врахування того, що функціонування органів самоорганізації населення розширює соціальну основу місцевого самоврядування, забезпечує умови для реалізації громадянами їх конституційних прав на участь в управлінні державними і громадськими справами, автор аналізує політико-правову природу нових форм самоорганізації населення.

Підкреслюється, що майбутнє, безсумнівно, урізноманітнить форми народовладдя, адже без активної участі населення у державно-суспільній сфері життя розвиток є неможливим.