КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено зв’язок з науковими програмами, планами та темами установи, встановлено мету і завдання, подано загальну характеристику методів дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення результатів, наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі “Теоретичні засади територіальної організації влади України” окреслено місце цього явища в системі державного управління, що дозволило визначити його головні характеристики, зокрема принципи територіальної організації влади та функції державного управління. Уточнено наступні необхідні для вживання терміни територіальної організації влади, визначення яких у вітчизняній науковій літературі відсутнє взагалі:

Територіальна організація державного управління – система органів державної влади, яка забезпечує організуючий вплив держави на суспільство по всій території країни.

Адміністративний рівень – сукупність органів влади, діяльність яких поширюється на однакові за статусом адміністративно-територіальні одиниці чи всю державу.

Визначення базової термінології територіальної організації влади дозволило здійснити аналіз основних принципів територіального устрою, найважливішими серед яких є централізація та децентралізація. Але розуміння цих принципів неможливе без дослідження сутності децентралізації. Централізація та децентралізація розглядаються українськими науковцями одночасно як принципи, системи і процеси. У роботі обґрунтовано визначення централізації та децентралізації, в першу чергу, як принципів (оскільки категорія “принцип” визначальна відносно двох інших). Ці принципи різною мірою втілюються в певних адміністративних системах, залежно від чого ці системи можуть бути переважно централізованими чи переважно децентралізованими.

Централізація – володіння владними повноваженнями, згідно з якими територіальні органи влади у своїй діяльності максимально підпорядковані центральним органам державного управління.

Децентралізація – володіння владними повноваженнями, відповідно до яких територіальні органи влади є незалежними чи автономними від центральних органів влади.

Для більш повного розрізнення цих явищ уточнено ще один термін – “деконцентрація”, яка є принципом і процесом, але не є системою. У роботі доведено, що деконцентрація є одним з видів централізації, оскільки територіальні органи державної влади, навіть після отримання певного обсягу повноважень, залишаються підпорядкованими центральним.

Особливої уваги в теоретичному аспекті територіальної організації влади потребує термін “регіон”. Серед переважної більшості українських науковців поширена думка про регіон як соціально-економічне утворення. У роботі доводиться перевага позиції тих науковців, що сприймають регіон як адміністративно-територіальну одиницю (О. Топчієв, В. Шилов та ін.), якою в Україні є область та Автономна Республіка Крим. На основі порівняльного аналізу та розрахунків визначено основні параметри регіону в Європі: територія – 10-80 тис. квадратних кілометрів, а населення – 1-6 млн осіб.

Відповідно до зазначених принципів територіальної організації влади відбувається виконання функцій державного управління. Дослідники, які приділяли увагу специфічним функціям державного управління, солідарні у виділенні окремих груп цих функцій, мають місце лише певні відмінності в їх назвах. Таких груп чотири: політичні функції (здійснення державного суверенітету, функції верховної влади тощо), економічні, соціальні та гуманітарні (духовно-виховна, освітньо-культурна сфера тощо). У роботі використовується наступна класифікація специфічних функцій державного управління, об’єднаних у чотири групи:

1. Функції державного суверенітету (оборона, міжнародне представництво, охорона порядку, контроль, регламентація).

2. Економічні функції (забезпечення функціонування фінансової системи та загальне регулювання економіки).

3. Соціальні функції (соціальний захист та охорона здоров’я).

4. Гуманітарні функції (освіта, культурний розвиток та забезпечення умов наукової діяльності).

Це дозволило окреслити основні напрямки реформування територіальної організації влади України, що сприяло побудові логічної схеми подальшого дослідження. Оскільки функції є визначальними відносно структури – “функція створює орган” – першочерговим завданням визнано раціональний розподіл між територіальними органами державної влади та органами місцевого самоврядування повноважень з виконання функцій управління. Другим кроком є приведення у відповідність до виконання функцій структури територіальних органів влади. При цьому дана проблема має два аспекти: загальна структура територіальної організації влади та внутрішня структура територіальних органів державного управління. Логічним завершенням дослідження визначено вироблення підходів до здійснення трансформаційних процесів територіальної організації влади України за вказаними напрямками.

Другий розділ “Історичні аспекти територіальної організації влади України” присвячено дослідженню особливостей розвитку територіальної організації влади на різних історичних етапах і можливостей їх використання при формуванні сучасної системи державного управління України на територіальному рівні. При цьому акцентується увага на розрізненні історичного досвіду та історичних традицій. Першочергова увага приділяється реалізації принципів централізації (Ц), деконцентрації (ДК) та децентралізації (ДЦ) влади за функціями державного управління з акцентуванням уваги на здійсненні цих процесів на регіональному рівні (таблиця).

У процесі дослідження визначено наступні тенденції:

1. Розвиток територіальних органів влади здійснювався у напрямку передачі їм повноважень від центральних органів державної влади.

2. Передача владних повноважень з виконання функцій державного управління зі здійснення суверенітету територіальним органам влади загальної компетенції призводить до послаблення єдності держави та її розпаду.

У роботі доведено, що деструктивних процесів вдавалося уникнути при обмеженні повноважень адміністративно-територіальних одиниць економічними, соціальними та гуманітарними функціями. Здійснення соціальних та гуманітарних функцій державного управління в Україні впродовж значного часу було покладено саме на органи місцевого самоврядування.