ОСОБЛИВОСТІ Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ (1946 – 2001 рр.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне значення, охарактеризовано особистий внесок здобувача стосовно робіт, надрукованих у співавторстві, наведено дані щодо апробації отриманих результатів, обґрунтовано хронологічні межі дослідження.

У першому розділі – “Огляд літератури за темою і вибір напрямів дослідження” - аналізується стан досліджуваної проблеми, зміст наукових праць, пов’язаних із розвитком державного управління освітою в Україні, визначаються напрями сучасних наукових досліджень окресленої проблеми.

При аналізі літературних джерел увага приділялася висвітленню питання управління освітою за визначеними для дослідження періодами розвитку освіти: 1946-1959 рр., 1959-1965 рр., 1965-1991 рр., 1991-2001 рр. Виявлено, що праці вітчизняних та зарубіжних учених радянського періоду (1946-1991 рр.) – Є.С.Березняка, А.Г.Бондар, М.М.Грищенка, О.А.Завадської, Є.Н.Мединського, У.Ш.Файрадової, Г.О.Дорохової, Ф.Г.Паначина та ін. – містять у собі документальні матеріали, дослідники застосовують науковий підхід при аналізі та розгляді проблем. У монографіях та статтях відображені хід і тенденції розвитку середньої та вищої освіти. Однак при цьому дослідникам бракує об’єктивності, їх дослідження мали переважно пропагандистський, інформаційний та пояснювальний характер, що було наслідком об’єктивних соціально-політичних реалій. В основу їх досліджень був покладений марксистський підхід, згідно із яким провідна роль у суспільному розвитку відводилася матеріальному виробництву, а це призводило до відведення освітній галузі другорядної ролі в житті суспільства. У працях дослідників радянського періоду система освіти розглядалася крізь призму керівної ролі комуністичної партії, яка мала монополію на управління як політичною, так і духовною сферами життя.

Розкрито стан дослідженості проблеми з 1991 р. В розділі показано науковий внесок авторів - Ю.М.Алексєєва, М.М.Дарманського, Г.А.Дмитренка, С.О.Довгого, Л.М.Карамушки, С.В.Крисюка, В.І.Лугового, В.К.Майбороди, С.В.Майбороди, Н.Р.Нижник, Н.Г.Протасової та ін. - в її розробку. Виявлено, що провідною ідеєю робіт сучасних учених є прагнення об’єктивно оцінити практичну значущість основних положень розбудови освітньої системи України та управління нею. Автори, критично аналізуючи радянське минуле, відтворюють реальну картину соціально-економічного, політичного і духовного життя суспільства.

У дослідженні на основі аналізу різних підходів дослідників (В.Б.Авер’янова, В.Г.Афанасьєва, І.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.Ю.Бикова, В.М.Князєва, С.В.Крисюка, В.І.Лугового, В.К.Майбороди, С.В.Майбороди, Г.Райта, В.А.Ребкала, В.А.Скуратівського, В.П.Троня, В.В.Цвєткова та ін.) уточнено зміст понять “державне управління освітою”, “державна політика в галузі освіти” на основі аналізу понять “державне управління”, “державна політика”, “освіта”. Висвітлено характерні ознаки державного управління, його взаємозв’язок із державною політикою.

Зарубіжні автори Є. Днєпров, Д. Солтис, С. Судзукі, М. Фуллан та інші у своїх роботах здійснювали розробку проблем управління освітою, проектів реформування системи освіти. На основі аналізу їх праць можна зробити висновок, що проблема управління освітою існує і в інших країнах. Також встановлено, що зарубіжний досвід ще вивчений недостатньо, а тому не може використовуватися в Україні в повній мірі.

У процесі дослідження всебічно аналізуються публікації журналів “Вісник Української Академії державного управління при Президентові України”, “Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України”, матеріали щорічних науково-практичних конференцій УАДУ, в яких увага приділяється питанням розвитку системи управління освітою в Україні, досвіду управління освітою зарубіжних країн, оцінювання якості освіти, підготовки фахівців з управління освітою.

Системний аналіз наукових праць свідчить, що розвиток державного управління освітою в Україні ще залишається недостатньо вивченим, дослідження все ще розрізнені, методично не об’єднані. Окремі праці дають змогу лише незначною мірою розкрити зміст проблеми. На цій основі визначено найважливіші напрями теми, що потребують наукового дослідження: періодизація розвитку системи державного управління освітою в Україні; визначення понять державне управління освітою й державна політика у галузі освіти України; виявлення цілей, структури й функцій центральних органів державного управління освітою в історичному розвитку; виявлення провідних тенденцій, закономірностей і принципів розвитку системи державного управління освітою України.

У другому розділі – “Державне управління в галузі освіти України (1946-1959 рр.)” - розкриваються організаційні передумови розвитку системи державного управління освітою. Це був період повоєнного відновлення діяльності системи центральних органів управління освітою України.

У розділі здійснено аналіз системи державного управління освітою УРСР у визначений період.

25 березня 1946 р. було утворено Міністерство освіти УРСР на базі Народного Комісаріату освіти УРСР. Ці зміни були здійснені відповідно до закону, прийнятого Верховною Радою СРСР від 15 березня 1946 р., яким передбачалося перетворення рад народних комісарів у ради міністрів і народних комісаріатів у міністерства. Відповідно до Конституції УРСР Міністерство освіти УРСР належало до групи республіканських міністерств і було головним органом управління освітою в питаннях, які стосувалися компетенції Української РСР.

Реорганізація системи управління мала наслідком передачу університетів і науково-дослідних інститутів від Міністерства освіти УРСР (у компетенції якого залишалися лише педагогічні та учительські інститути) до загальносоюзних органів та відповідно призвела до зміни структури самого міністерства.