УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь наукової розробленості науково-практичного завдання, указано на зв’язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету і завдання дослідження, його об’єкт та предмет, охарактеризовано методологічну базу, висвітлено наукову новизну роботи, її наукове та практичне значення, наведено дані щодо апробації, упровадження та публікації отриманих результатів.

У першому розділі – «Сутність та стан дослідження діяльності керівника в органах державної влади» – на підґрунті огляду наукових, нормативно-правових, статистичних та аналітичних джерел виділено проблемні завдання забезпечення державної служби керівниками відповідного рівня підготовки, наведено авторське визначення сутності поняття «керівник органу державної влади» та вимоги до його професійно-кваліфікаційних характеристик, а також розкрито місце й роль керівника в ієрархії структур державного управління. Виявлено динаміку змін у складі керівних кадрів державної служби України, охарактеризовано стан розробки проблеми вдосконалення діяльності керівника в наукових дослідженнях.

Визначено, що реформування, оновлення та вдосконалення інституту керівника в системі державної служби має розглядатися як обов’язкова умова здійснення політичних та соціально-економічних реформ в Україні. Важливою передумовою вдосконалення діяльності керівника на сьогодні залишається її нормативне забезпечення.

Виходячи з того, що жоден з нормативних документів щодо функціонування державної служби не дає чіткого визначення поняття «керівник» у цій системі, автор пропонує розглядати керівника в органах державної влади як особу, що очолює структурний підрозділ або окрему групу виконавців, вимоги до діяльності якої передбачають необхідність і здатність виконання від імені держави і з урахуванням визнаних суспільством цінностей планових, організаційно-розпорядчих, мотиваційних та контрольних функцій відносно підлеглих. За такого визначення керівник має володіти всією сукупністю повноважень, прав та обов'язків посадової особи й зобов'язаний використовувати їх для виконання своїх функціональних завдань на високому рівні володіння фаховими знаннями та навичками з управлінської діяльності.

Доведено, що під час визначення проблем удосконалення діяльності керівника, перш за все, слід виходити з його суспільного призначення, сутності необхідних професійних знань, умінь та навичок, особистих якостей та умов, в яких він має виконувати свої функціональні обов'язки, а також управлінських технологій, які є у його розпорядженні. Наведено загальну характеристику діяльності керівника органу державної влади з урахуванням вимог, що ставляться до керівника будь-якого державного органу чи установи незалежно від рівня його підпорядкування. У дисертаційній роботі сформовано загальну модель кваліфікаційних характеристик керівника, що охоплює та змістовно розкриває його посадові права та обов’язки, а також визначає вимоги до вмінь і навичок.

Показано, що відмінності в професійній стратегічній, координаційно-оперативній та поточно-тактичній діяльності керівників суттєво залежать від їх належності до вищого, середнього або нижчого рівнів у структурі державного управління.

Проаналізовано динаміку змін основних показників розвитку складу керівників у системі державної служби України з використанням статистичних даних та оцінок, наведених у звітах Головного управління державної служби України за 1999 – 2003 pp., що дозволило виявити сучасні тенденції у цих процесах. Визначено, що серед керівного складу органів державної влади більшість становлять особи зі стажем роботи на посаді від одного до трьох років, одночасно збільшується кількість керівників, які працюють на займаній посаді менше одного року. Динаміка вікових показників свідчить про тенденцію поступового омолоджування керівного складу державних службовців.

Автор згрупував численні наукові пошуки та розробки з проблеми вдо­сконалення діяльності керівника за певними аспектами діяльності та поведінки керівника, а також за підходами до їх дослідження. Серед таких аспектів можна виділити історичний, адміністративний, політичний, економічний, соціальний, освітній, етичний, організаційно-правовий, а серед підходів до їх дослідження -соціологічний, елітарний, психологічний, функціональний, технологічний, соціоінженерний, конфліктологічний, конкурентний, парціальний, рефлексивно-ціннісний, аксіологічний, інноваційний тощо.

Установлено, що пошук науковців щодо вдосконалення діяльності керівника переважно зосереджений на дослідженні еволюційного розвитку фор­мування особистості керівника; розгляді його діяльності в економічному, адміністративному, організаційно-правовому аспектах; аналізі її психологічної та моральної складових, а також етичних норм поведінки. Здебільшого в науковій літературі керівник розглядається як менеджер у системі управління взагалі і менше – у системі державного управління. Значно більшу увагу приділено системі відносин між державою та суспільством, ролі при цьому вищого керівного складу органів державної влади та управління (управлінської еліти), а також співвідношенню «керівник – лідер».

Водночас недостатньо дослідженими залишаються питання розробки інструментарію вдосконалення діяльності керівника в органах державної влади в Україні. Перш за все це стосується розробки відповідних інноваційних концептуальних моделей і підходів, у тому числі для проведення поглиблених експертних соціологічних досліджень, що мають базуватися на теоретико-методологічному аналізі, а також їх застосування під час формування комплексних і професійних навчальних програм підготовки державних службовців.

У другому розділі – «Теоретико-методологічне обґрунтування шляхів удосконалення діяльності керівника в органах державної влади» – запропоновано концептуально-методологічні підходи щодо відображення діяльності керівника в органах державної влади, розкрито роль професіоналізму як ключового напряму вдосконалення діяльності керівника, показано важливу роль професійного навчання у сфері державного управління, запропоновано парадигмальний підхід до формування освітньо-професійних програм підготовки державних службовців.

Розроблено структурно-функціональну модель діяльності керівника, яка базується на виділенні політичної, адміністративної та правової складових, розкрито зміст їх основних аспектів (рис. 1).

Однією з найважливіших, а часто домінуючою в діяльності керівника, є політична складова, яка передбачає його специфічну й особливу відповідальність за підготовку проектів політичних рішень, а також забезпечення їх реалізації. Правова складова фактично присутня в діяльності всіх керівників, але першочергове значення має для керівника органу державного управління, який діє від імені і за дорученням держави. У жодній іншій сфері діяльності, окрім роботи у владних структурах, такі складові діяльності не є домінуючими. З адміністративною складовою найчастіше пов'язуються уявлення щодо сутності діяльності керівника. Сьогодні вона має розглядатися в аспекті ідеології мене­джменту, а головними завданнями ставить удосконалення стилю та технології діяльності.