УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УЗГОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ І МІСЦЕВИХ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ

Краткое содержание

У першому розділі – "Роль місцевого самоврядування у соціальному захисті населення" – на основі вивчення сутності, змісту і принципів місцевого самоврядування, соціального захисту і соціальної політики як форми реалізації прав людини дисертантом досліджено роль і місце місцевого самоврядування у системі управління соціальним розвитком територіальних громад.

За своєю сутністю місцеве самоврядування є визнанням права громадянина бути джерелом місцевої влади, самому приймати рішення щодо повсякденних питань свого життя і самому відповідати за їхні наслідки. За основні ознаки, що відрізняють місцеве самоврядування від державної влади, визнаються відмінності у характері влади; розмежування сфер компетенції; самостійні джерела коштів; територіально-обмежений виборний принцип.

Світовий досвід знає велике різноманіття організаційних форм місцевого самоуправління з різними схемами формування органів місцевого самоврядування і розмежуванням повноважень між ними, однак основоположними принципами розбудови системи місцевого самоврядування залишаються принципи народовладдя; участі населення у вирішенні як місцевих, так і державних справ; виборності; відповідальності органів місцевого самоврядування перед населенням; розподілення влади; територіальної цілісності; різноманіття організаційних форм здійснення місцевого самоврядування; забезпечення матеріально-фінансової самодостатності; відповідності повноважень органів місцевого самоврядування і ресурсної забезпеченості.

Змістовно місцеве самоврядування є пристосованою до потреб територіальних громад формою автономного здійснення публічної влади, яку держава заохочує і контролює відповідно до Конституції і Законів України. Це створює об’єктивну необхідність ефективного врегулювання принципів взаємодії органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування усіх рівнів.

В роботі показано, що соціальна функція виступає визначальною для муніципального утворення, випереджаючи його економічну функцію. Для місцевого самоврядування пріоритетним є не виживання населення, не просте відтворення його життєвих сил, а накопичення потенціалу його розвитку у вигляді нової якості соціальності, яка має виступати основою місцевої економіки і національної безпеки країни.

На основі дослідження і узагальнення сучасного тлумачення основних понять у сфері соціального захисту населення у роботі показано, що соціальна політика має розроблятися на усіх рівнях місцевого самоврядування на основі їх органічного синтезу у межах, визначених державною соціальною політикою, побудованою з урахуванням зворотного зв’язку за принципом "знизу – уверх".

Обґрунтовано, що муніципальні функції здійснюються тими органами управління, які мають найтісніший контакт з громадянами і можуть виступати виразником його інтересів перед вищими рівнями влади і управління, тому процес планування і прийняття рішень з питань, які безпосередньо стосуються соціально-економічного розвитку місцевих громад, їх органів самоврядування, має відбуватися або спільно з ними, або за безпосередньої їх участі у консультаційних, дорадчих, моніторингових органах.

Здійснення повноважень, делегованих органам місцевого самоврядування центральними чи регіональними органами, мають відповідним чином пристосовуватися до місцевих умов. Досягнення органічної єдності структури органів місцевого самоврядування, принципів і методів, якими вони керуються у своїй діяльності з реалізації делегованих повноважень, підвищить ефективність управління територіальною громадою як єдиним цілим і складовою частиною більш великої соціально-економічної системи.

Показано, що соціальний захист населення, соціально-економічний розвиток територіальної громади, ступінь задоволеності населення умовами життєдіяльності, рівень і спосіб його життя – прерогатива саме органів місцевого самоврядування. При цьому перенесення до центру уваги людини, її інтересів та потреб, наближення влади безпосередньо до громадян потребують чіткого розподілу повноважень між рівнями місцевого самоврядування, тобто за кожним рівнем місцевого самоврядування має закріплюватися відповідний перелік послуг, за надання яких відповідатимуть органи саме цього рівня.

У другому розділі – "Концептуальні засади системи місцевого самоврядування і соціального захисту" – на основі дослідження принципових підходів до формування соціальної політики органів місцевого самоврядування, узагальнення рис національного характеру у ментальності українського суспільства, дослідження основних елементів його структури, а також сутності і основних ознак корпоративного утворення дозволили зробити висновок, що сучасні уявлення про корпорацію і відповідні форми корпоративного управління відповідають принципам і засадам місцевого самоврядування, зокрема муніципального.

Відповідність базових характеристик муніципального утворення і корпорації дозволили сформулювати основоположні принципи розвитку корпоративного управління на усіх рівнях місцевого самоврядування.

Формування соціальної політики органів місцевого самоврядування усіх рівнів має відбуватися на засадах корпоративного управління соціально-економічним розвитком територіального утворення, визначення рівня і повноти реалізації соціального потенціалу його мешканців.

Соціальний потенціал території може бути визначений як система факторів людського капіталу і чинників його активної реалізації у розвитку процесів соціалізації мешканців території (як резидентів, так і нерезидентів) під впливом факторів мінливого зовнішнього середовища.

У роботі показано, що соціальний потенціал населення територіального утворення у найбільш загальному вигляді має включати дві складові:

– пасивну як аналог блоку людського капіталу соціальної реалізації людини, групи людей чи соціальної спільноти, і яку формують стан здоров’я; рівень освіти; ступінь володіння професійними навичками у будь-якій сфері діяльності; рівень загальної культури; індивідуальні особливості людини (вихідні психофізіологічні характеристики);

– активну як чинник здатності і бажання елементу соціальної системи до свідомої реалізації певної соціальної ролі у суспільстві, утворену об’єктивним і суб’єктивним рівнями соціальної захищеності; станом особистісної кризи або її відсутності; мотивацією до задоволення потреб існування, соціальних зв’язків, росту, а також губристичних потреб.

На основі дослідження основоположних засад і принципів територіального маркетингу доведено можливість інтенсифікації соціально-економічного розвитку території шляхом ефективної реалізації соціального потенціалу населення, яке виступає нерезидентами відносно даної території, у структурі соціального потенціалу яких присутні пасивна складова і активна складова, утворена мотиваційними чинниками і показниками характеру і тривалості інтересу нерезидентів до території. Структура соціального потенціалу території схематично представлена на рис. 1.

Виділяючи рівень соціальної захищеності серед чинників активної складової соціального потенціалу території, визначено, що мають розрізнятися його об’єктивна величина і її суб’єктивна оцінка елементами соціальної структури, в першу чергу – індивідуумом.

Ефективність діяльності органів державного управління і місцевого самоврядування у процесі формування, розвитку і реалізації соціального потенціалу території дуже великою мірою зумовлюється ступенем відповідності специфіки роботи з громадою, її спрямованості, цілей, форм і методів до мотиваційного чинника. Особливого значення ця відповідність набуває під час формування і розвитку корпоративних методів управління у практиці державних, регіональних органів управління і місцевого самоврядування, коли об’єкт управління має виступати саме як спільнота силою інтеграційних процесів у громаді, об’єднанні громад тощо на підставі спільних соціальних або економічних інтересів і коли мешканці території усвідомлюють свою приналежність до спільноти.