СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ (теоретико-історичний аналіз)

Краткое содержание

У Вступі подано загальну характеристику дисертації, визначено актуальність і рівень наукової розробленості даної теми, її зв’язок із науковими програмами, визначено об’єкт, предмет, методологію дослідження, його мету й основні завдання, підкреслено наукову й практичну новизну, рівень реалізації наукових розробок, подано інформацію про апробацію результатів дослідження, зазначено особистий внесок дисертанта в наукове розроблення теми.

У першому розділі - “Етичні виміри сучасної державної служби України (аналіз стану досліджуваної проблеми)” - аналізується сучасний стан розробленості проблеми соціально-етичного потенціалу державної служби. Підкреслюється, що дослідження принципово нового соціально-етичного феномену, а тим більше державотворчого впливу соціально-етичного потенціалу державної служби вимагає наявності відповідної методології. Для аналізу етичних парадигм функціонування державної служби запропоновано комплексний методологічний підхід, що базується на принципі еволюції, центральною ідеєю якого є поєднання розробленої в дисертації "системи еволюційних мір", деяких парадигм синергетики, а особлива увага приділяється моральному суб’єкту.

“Система еволюційних мір” складається з “міри”, “помірності”, “домірності”, “доцільності”, “адекватності” і “толерантності”. "Міра" є "стислою характеристикою" стану суспільства, у даному разі - етичних параметрів державної служби. Для аналізу етичних парадигм функціонування державної служби доцільно застосовувати поняття, що є субкатегоріальними відносно "міри" - домірність і помірність. "Домірність" є відповідністю явища певному еволюційному етапу. Вона характеризує зовнішній аспект зв’язків явища як результату активності суб’єкта. Друга, внутрішня сторона явища в системі еволюційних мір характеризується через поняття "помірності". Помірність характеризує врівноваженість явища навколо його власної етичної максими, яка є можливою на даному етапі й тому виступає як його етична міра. Для конкретного аналізу діяльності державних службовців доцільно застосовувати третій рівень запропонованої системи еволюційних мір. Ідеться про доцільність, адекватність і толерантність. Зазначені поняття є характеристикою повсякденної діяльності державних службовців, мають своїм змістовним стрижнем "міру" й висвітлюють етичні виміри державного управління. Доцільність характеризує вірність вибору конкретного кроку для досягнення певної мети. Позитивної етичної забарвленості "доцільності" надає те, наскільки дія, яку вона характеризує, відповідає меті, що стоїть на шляху еволюційного розвитку людської сутності. Суттєвим показником етичності діяльності державних службовців є її адекватність етичній мірі ситуації. Для запобігання конфліктним ситуаціям обов’язковою характеристикою діяльності державних службовців має бути їх толерантність.

Для побудови комплексної методології із синергетики залучено поняття біфуркації, невизначеності, неврівноваженості й нестабільності. Їх інтерпретовано в межах етики державної служби наступним чином: біфуркація характеризує таку точку еволюції, від якої з рівною долею вірогідності може продовжуватись розвиток за різними сценаріями. Обрання певного шляху в ситуації невизначеності й нерегламентованості характеризує етичну міру прийнятого управлінського рішення. Ситуації неврівноваженості й нестабільності, притаманні самоорганізованим системам у безперервному процесі розвитку, характеризуються необхідністю здійснення вибору, насамперед - морального. Запропоновано також погляд на моральний суб’єкт, згідно з яким існує необхідність переорієнтації із сприйняття людини як покладеного об’єкта на домірний часу, суспільству й творчості суб’єкт.

Завданням розвитку українського суспільства на сучасному етапі є побудова громадянського суспільства. Тому всі сторони або характеристики соціально-етичного потенціалу державної служби мають відповідати існуючій меті. У поданій характеристиці фактично зафіксовані основні аспекти суспільного потенціалу, від актуалізації яких залежить швидкість і якість розбудови громадянського суспільства в Україні. “Джерела” характеризують “ресурсний” аспект потенціалу, фіксуючи вже набуту ним на попередніх етапах розвитку потужність. До джерел соціально-етичного потенціалу державної служби можна віднести суспільно-історичний професійний досвід, професійну підготовку, використання надбань національної культури, включеність у процеси  розвитку суспільної моралі. Близьким до джерел елементом характеристики потенціалу є “можливості”, через які описується спектр вірогідних впливів потенціалу на суспільство. Формалізовано можливості, зафіксовані в нормативно-правовій базі, а їх змістовність виявляється в етичній площині як авторитетність і соціальна значущість. “Засоби” є конкретизацією впливів соціально-етичного потенціалу державної служби і в них найбільш яскраво виявляється ступінь відповідності нормам моралі.

Розглядувана в такому ракурсі державна служба розкриває свій соціально-етичний потенціал наступним чином. В аспекті джерел – як такий елемент соціуму, що знаходиться в постійному розвитку, який здійснюється на основі накопиченого досвіду і є одночасно ресурсом для здійснення коригуючих впливів для подальшого розвитку суспільства. Що стосується “можливостей” як характеристик соціального потенціалу державної служби, то йдеться про вірогідність спектра впливів на суспільство, що здійснюються в межах чинного законодавства і є характеристикою її функціонування. Витлумачений з погляду “засобів” суспільний потенціал державної служби характеризується легітимними впливами на суспільство і є уточнюючим параметром у відношенні до “можливостей”.

У розділі доведено, що принцип дуальності й доповнення був характерним для всього державно-політичного устрою Київської Русі епохи Володимира І - Ярослава Мудрого. Це стосується взаємовпливів князя, дружини, боярства, старійшин і віча в повній варіативності їх взаємовпливів. Київське віче мало право запрошувати князів на престол, фіксуючи угоду з ними в так званому "ряді". У ньому йшлося про те, "як князь буде волость тримати й рядити". Зазначена якість врядування стосувалась переважно етичних параметрів. Це свідчить про розвинуту моральну свідомість тогочасного суспільства, рівень розвитку якої зумовив необхідність юридичного оформлення етичних вимог віча до князя.

В умовах розбудови вітчизняної демократії особливий інтерес становить досвід Давньої Греції, де реальну участь у державному управлінні брав кожен громадянин, і тому свідомо виховувався як така особа, від державницьких рішень якої може залежати доля полісу. Крім того, особливої уваги заслуговують вимоги щодо професійної підготовки потенційних майбутніх управлінців.

Досвід давньокитайської імперії Хань може бути цікавим з погляду забезпечення національної безпеки. Ідеться про беззаперечні історичні свідчення щодо неможливості нападу на державу, виконавчий апарат якої відрізняється високою моральністю, а структура державності і схема здійснення управлінських рішень відповідають принципам помірності, домірності, доцільності й адекватності. Крім того, корисними можуть бути підходи давньокитайських державців щодо забезпечення довіри народу до носіїв влади і її високого авторитету.

Проведений у розділі аналіз дозволяє стверджувати, що для розглянутих держав (Київська Русь епохи Володимира - Красне Сонечко та Ярослава Мудрого; полісна система класичної доби Давньої Греції; давньокитайська імперія Хань) є типовими такі принципи:

-       рівень розвитку державності безпосередньо залежить від ступеня розвиненості етичного потенціалу "чиновництва";

-       у теоретичних розробках, у моральних нормах, етичних кодексах зафіксована необхідність морального самовдосконалення  "чиновництва" як фактора державотворення;

-       існував взаємовплив теоретичної етики й етичної практики "чиновництва", які у взаємодії створюють необхідну потужність для розвитку державності;

-       на рівні теоретичної свідомості були сформовані моральні ідеали носіїв влади і сформульовані вимоги щодо етичних аспектів здійснення державотворчих функцій;

-       теоретичні погляди на етичні аспекти функціонування інституту "чиновництва" й вимоги щодо етики здійснення ним владних повноважень формувались у суспільствах, світоглядні ситуації яких характеризувались поліфонізмом світобачення й гармонійним поєднанням кількох філософських напрямів, що у своїй єдності створювали потужний потенціал;

-       запорукою як вдалого процесу державотворення, так і забезпечення стабільності держави вважалось знаходження при владі її високоморально розвинутих носіїв;

-       принципи "міри", "мірності", "помірності", "домірності" певного явища процесу державного управління трактувались як "благо", моральне добро.

У другому розділі - “Етичні чинники підвищення ефективності функціонування державної служби в Україні” -  проаналізовано теоретичні засади морального самовдосконалення державних службовців. Запропоновано визначення "вдосконалення" - як набли­ження, збільшення адекватності, зростання домірності до дечого, чим лю­дина не є, до того, що стане її новою якістю. Ідеться не тільки про екстенсивний розвиток, так би мовити “вшир”, а й про інтенсивний варіант розвитку, коли самовдосконалення виявляється у процесі самообмеження.

У результаті дослідження доведено, що переважна більшість (9 з 11) наведених американськими вченими М.Вудкоком і Д.Френсісом якостей, необхідних для державного службовця, набуваються шляхом особистого самовдосконалення. Інші дві риси, необхідні про­фесійному управлінцю, передбачають його наявність як необ­хідну компоненту.

Визначено, що унікальний у струк­турі держави статус системи державної служби дозволяє їй, вирішуючи внутрішньоорганізаційні аспекти проблеми морального вдосконалення, впливати на аналогічні процеси в державі в цілому. Такі дії сприяли б під­вищенню її авторитету серед громадськості. Крім того, статус державної еліти забезпечує вплив системи державної служби на цінності, що домінують у суспільстві, і загальна для інституту державної служби орієнтація на цінності, пов’язані з моральним самовдосконаленням, викликала б від­повідні зміни в ціннісних орієнтаціях суспільства. Особливо це стосується етапу законотворчої діяльності, коли у правових нормах відображається існуюча морально-правова свідомість і закладає­ться правове підґрунтя її ж подальшого розвитку, становлення майбутніх принципів як на рівні теоретичної думки, так і повсякденного буття на­роду.

Розглянуто феномен авторитетності державної служби. Він виникає при співпаданні очікуваних якостей із фактом їх прояву. Сам харак­тер очікуваних якостей об’єктивно зумовлюється станом розвитку суспіль­ства й тими домінуючими на конкретний період моральними цінностями, які сфокусовано концентрують у собі найближчі цілі розвитку суспільства. Специфіка феномену авторитетності в державній службі полягає в необхідності співпадання позитивних домінант, передбачених законодавством, насамперед Конституцією України, особистих моральних установок державного службовця, ціннісних очікувань його оточення.

У розділі проаналізовано основні принципи підвищення ефективності функціонування державної служби України. До них належать моральність, професіоналізм, формування стратегії поведінки державних службовців, запобігання стресогенних ситуацій; домірність ритмам поступального розвитку суспільства; доцільність функціонування державної служби з погляду забезпечення реалізації еволюційних завдань суспільства; рівень морального саморозвитку державного службовця як носія державної служби; помірність як ознака діяльності державних службовців; толерантність і як спосіб світосприйняття, і як засіб зняття стресогенних ситуацій; адекватність як спосіб запобігання стресогенним ситуаціям; дотримання правил етикету як похідного відносно норм етики. Усі зазначені фактори підвищення ефективності функціонування державної служби випливають з її соціально-етичної природи й розкриті в даному дослідженні за допомогою запропонованої системи еволюційних мір. Ключовим є положення, згідно з яким найбільш ефективною буде  діяльність носіїв державної служби, що відповідає (є домірною) ритмам поступального розвитку суспільства. Така домірність соціально-етичній ситуації забезпечується завдяки механізмам суспільної моралі. Специфіка їх функціонування зумовлює безпосередню залежність рівня (міри) ефективності діяльності особистості від рівня (міри) її морального розвитку. Така закономірність існує як на рівні індивідуальності, так і на рівні колективу, де спрацьовує один із законів синергетики, коли результат спільної активності індивідів перевищує суму окремих зусиль. Таким чином, можна стверджувати, що від активності морального самовдосконалення державних службовців як носіїв державної служби залежить ефективність функціонування державної служби в цілому.

Ряд факторів, що спричиняють зниження ефективності функціонування державної служби України, зумовлені немобільністю свідомості її носіїв і виявляються як інертність у всіх видах їх діяльності. Можливість подолання цих антиеволюційних виявів знаходиться в етичній площині й також залежить від морального самовдосконалення державних службовців.

Важливим чинником підвищення ефективності функціонування державної служби є запобігання стресогенних ситуацій, що належить до сфери етики й вимагає професійної етичної експертизи тих потенційно стресогенних ситуацій, що виникають у процесі функціонування державної служби. У дисертаційному дослідженні окреслюються можливі шляхи нейтралізації по­тен­ційно стресогенних ситуацій, що виникають у системі державної слу­жби.

Таким чином, у розділі обгрунтовується значення й аналізується специфіка впливів етичних факторів на підвищення ефективності функціонування соціально-етичного феномена державної служби.

У третьому розділі - “Вплив етичних аспектів державної служби на стабільний розвиток економіки українського суспільства (на прикладі підтримки малого підприємництва)” –  державна служба розглядається як складний соціально-етичний феномен, що віддзер­калює всі сторони життя суспільства - політичну, економічну, духовну тощо, відбиваючи їх у своїй структурі. Це дозволяє їй мати адекватні засоби для здійснення регулюючих впливів. Важливим аспектом суспільного буття є економічна сфера активності, що створює необхідну базу для розвитку інших сторін. Як випливає із світового досвіду, для забезпечення становлення й розвитку ринкової економіки, і саме у її “гуманітарному”, соціально оріє­нтованому аспекті, необхідно забезпечити ефективну підтримку малого підприємництва. Це особливо актуально для України, де безробіття набу­ває прогресуючого характеру, оскільки розвиток малого під­приємництва сприяє створенню нових робочих місць. Результати дослідження свідчать про низький рівень розвитку малого підприємництва в Україні.

Аналіз стану розвитку малого підприємництва в Україні виявив, що існує кілька основних причин, які негативно впливають на його станов­лення. Серед них не останнє місце займає недостатній рівень професійної толерантності у державних службовців. До найсуттєвіших перепон для роз­витку малого підприємництва належать також нерозвиненість ринкової інфраструктури, що вказує на відсутність доцільної дії; на­явність значної кількості податків, обов’язкових платежів і відраху­вань, часто в необґрунтованих обсягах (недомірність дій державних служ­бовців). Серед причин гальмування розвитку малого підприємництва в Україні, слід назвати недомірність і не­доцільність дій державних службовців. Однією з найбільш суттєвих пере­пон на шляху розвитку малого підприємництва є також надмірна адміністрати­вна зарегульованість діяльності малих підприємств.

Підкреслюється, що саме адмі­ністративні бар’єри насамперед підлягають руйнуванню, оскільки най­частіше вони викликані необ’єктивними причинами. З нашого погляду, доцільно говорити не про “руйнування”, а про реорганізацію, результатив­ність якої залежатиме від того, під яким “кутом зору” вона буде здійснена.

Стверджується думка, що вектором реорганізації має бути “етичність”, витлумачена відповідно до кожного рівня як певний еволюційний крок у напрямі гуманізації. Тобто, найбільшої підтримки й уваги потребують соціальні явища, що забезпечують розкриття й реалізацію тих сторін людської природи, які відповідають вимогам  еволюційного етапу і є відповіддю на “виклик часу”.

Розглядається негативний вплив і роль корупції як складного соціального явища, яке має яскраво вира­жену моральну забарвленість і може долатись утвердженням як правових норм і методів, так і соціально-етичних норм, принципів, методів.