У вступі обгрунтовано вибір та актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, вказано на зв’язок роботи з тематикою наукових досліджень Національної академії державного управління при Президентові України, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів дослідження, наведено дані щодо їх впровадження, апробації та опублікування.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи професіоналізму державних службовців” – висвітлюються теоретичні засади понятійного визначення професіоналізму державного службовця, розкриваються його сутність, стан та особливості формування, розглядається методологія вивчення проблеми.
Хід дослідження полягає в методологічному обгрунтуваному переході від теоретичного аналізу базових понять (“державна служба як професія”, “державна посада”, “професіоналізм службовців”, тощо) до розгляду якісно-ціннісних характеристик професіоналізму державних службовців в умовах реформування українського суспільства.
Визначаючи суперечливу природу професіоналізму, автор проводить емпірічне дослідження сутності та характеру функціонування професіоналізму державних службовців, що формують розуміння його особливостей, шляхів і факторів розвитку.
Методологічно базовим є те, що професіоналізм державних службовців розглядається як основа ефективності державної служби, від якої суттєво залежать як аномальні розлади в її діяльності, так і можливості зростання, розвитку та надійності її соціального функціонування.
Сутність професіоналізму державних службовців розкривається, виходячи із специфіки їх буття, як соціально-професійної групи інтелігенції, своєю соціальною позицією, статусом та офіційно-регламентованим характером виконання функцій.
Вищенаведене свідчить про те, що професіоналізм державних службовців характеризується поєднанням цінностей: загальнолюдських, професійних, державних тієї соціальної групи, до якої він входить, адже осмислений перехід до нової “філософії управління” потребує не часткових змін, а оновлення професійного змісту діяльності службовця.
Логічним результатом джерелознавчого аналізу концептуальних підходів до визначення професіоналізму стало запропоноване автором поняття професіоналізму державних службовців “як соціального явища, як якісно-ціннісного комплексу поєднання знань, умінь, навиків, практичного досвіду, індивідуальних особливостей людини, яка надаючи державні послуги населенню, формує базисне підгрунтя соціальних перетворень та надійності функціонування державної служби, забезпечує при цьому довіру громадян до влади.
Підставою для такого висновку є аналіз досліджень зарубіжних та вітчизняних науковців щодо ефективності управлінської діяльності на основі розвитку професіоналізму, як здатності державних службовців визначати, з врахуванням конкретних умов і реальних можливостей, найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними завдань у межах нормативно визначених повноважень.
Якість державної служби визначається не лише загальною кваліфікацією державних службовців, їх соціальною активністю і відповідальністю (що саме по собі є важливими якісними характеристиками), але й професійними можливостями людини.
Виходячи з аналізу специфіки роботи кадрів державної служби та понять “державний службовець”, “інтегративна компетентність”, “психологічна компетентність”, “компетенція”, автор пропонує таке бачення особливостей професіоналізму державних службовців, який структурно на рівні органу влади формується в систему:
- з організації на функціонування державної служби на базі сучасних наукових знань та передового досвіду, творчого використання фахових здобутків, умінь і навиків усіх службовців;
- з оптимально можливого прояву здібностей, особистих якостей службовців, на основі їх раціонального використання на посадах, створення найбільш дієздатних колективів;
- з найбільш повного використання професійно-творчого кадрового потенціалу органів державної влади.
Отже, сутність професіоналізму, як зазначає дисертант, не була б повною мірою зрозумілою, коли б процес його розвитку не розглядавсь з позицій сумісності професійної державної служби з принципами демократії, які постійно знаходяться у фокусі наукової уваги спеціалістів різних галузей.
Таким чином, у межах першого розділу проаналізовано науково-теоретичні основи дослідження професіоналізму державних службовців і окреслено відповідні аспекти подальшого його розгляду на основі поєднання управлінського, соціологічного та етичного підходів в аналізі даної проблеми.
У другому розділі – “Професіоналізм державних службовців – основа якісного функціонування державної служби України” – узагальнюються результати аналізу стану професіоналізму державних службовців; розкриваються його деформації і суперечності; визначається залежність від умов соціальної трансформації і реформування суспільства; досліджуються конкретні особливості функціонування в системі управління та фактори впливу на його розвиток.
Виходячи з огляду на існування реальної потреби в системному оновленні всього змісту діяльності державної служби, характері та умовах праці державних службовців, дисертантом доведено, що суттєвого значення у процесі розвитку професіоналізму державних службовців набуває роль особистісного фактора, наукових знань, компетентності, практичного досвіду, професійної культури.
На основі соціологічних досліджень автором зроблено спробу систематизовати негативні тенденції, що є характерними в процесі відбору кадрів на державну службу:
підбір і просування державних службовців по службовій кар’єрі здійснюється часто не на підставі професійних досягнень, а на основі особистої відданості керівникові;
розроблені критерії, норми і стандарти в системі відбору кадрів для державної служби мають в своїй більшості формальний характер;
на розвиток професіоналізму державних службовців негативно впливають різноманітні фактори зовнішнього і внутрішнього середовища.
Виходячи з парадигмального підходу до розгляду проблеми професіоналізму державних службовців, дисертантом визначені початкові чинники вибору і оцінки пріоритетів професійного розвитку кадрового потенціалу:
- облік глобальних, національних та регіональних тенденцій змін у пріоритетах кадрової політики і перспективах їх розвитку, професіоналізації кадрової діяльності в органах державної влади;
- необхідність покращення оцінки кадрового потеціалу державної служби з метою підвищення соціального статусу службовців;
- порівняльний аналіз соціальних аспектів професійного розвитку кадрового потенціалу зарубіжних країн;
- можливість здійснення кадрових програм з врахуванням їх ресурсного забезпечення, конкурентноспроможних методик і кадрових технологій;
- розробка і реалізація кадрового механізму взаємодії органів державної влади і громадянського суспільста для інтеграції цілей і погодження інтересів різних рівнів державної влади при виборі пріоритетів професійного розвитку кадрів державної служби.
Значна увага в розділі зосереджена на аналізі особливостей, які супроводжують процес професійного становлення державних службовців, що дало можливість автору виділити соціально обумовлені протиріччя між:
- кількісними параметрами апарату державної служби і ефективністю його діяльності як соціального інституту;
- потребою в стабілізації кадрового складу, необхідністю його професійного оновлення і зниження вікового рівня державних службовців;
- професійним розвитком кадрового апарату, як дієвою основою державної служби, в зв’язку з оновленням соціальних функцій органів виконавчої влади в процесі адміністративної реформи;
- конституційним правом громадян на рівний доступ до державного управління і реальною практикою реалізації державних інтересів в процесі відбору кадрів в органи державної влади;
- посиленими вимогами суспільства до державних службовців і обмеженими їх можливостями в розвитку своєї компетентності.
В дисертації зроблено спробу систематизувати критеріїв, завдяки яким можна оцінити стан професіоналізму:
- наявність рівня освіти, готовність державного службовця до оновлення і збагачення своїх професійних знань власними зусиллями, бачення і пошук службового зростання;
- оцінка професіоналізму у параметрах його якості (теоретичні знання, досвід роботи) і кількості (ранг, рейтинг, імідж державного службовця);
- рівень процесу організації праці державного службовця за встановленими певними нормативами для його професії, процедури і технології виконання завдань; бажані результати, які необхідно досягнути у процесі діяльності.
У роботі показано як негативно на організацію та розвиток професіоналізму державного апарату впливає відсутність належного прогнозування та проектування структурних перетворень, запізнення з реформуванням кадрової політики, недостатнє використання демократичних управлінських інститутів у діяльності держави.
Узагальнення значного емпіричного матеріалу дозволило зробити висновки про те, що неспроможність частини службовців розв’язувати назрілі проблеми породила в їх середовищі певну деморалізацію і апатію, синдром утоми від політики, соціально-моральне невдоволення низьким рівнем соціального захисту. Все це нівелює потребу службовців у їх професійному вдосконаленні, ослаблює базові моральні риси - відповідальність й посилення безвідповідальності.
Автором з’ясовані внутрішні та зовнішні фактори впливу на розвиток професіоналізму державних службовців: матеріальна та моральна мотивація, професійні знання та уміння здобуті в процесі службової діяльності, в період підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, самоосвіті та самовдосконаленні.
Аналіз показує, що втрата позитивної мотиваційної орієнтації і порушення усталеної системи цінностей породжує: дезорієнтованість, відчуженість у прийнятті рішень, уболіванні за позитивний результат.
Дослідження дало змогу встановити, що однією із основних причин професійної деформації державних службовців є відсутність законодавчого закріплення і реалізації на практиці принципу діяльності посадової особи “чим вища посада, тим вища відповідальність”. При цьому, на думку автора, авторитет, ефективність та результативність праці державних службовців можуть зрости за умови коректного, уважного та адекватного ставлення до відвідувачів та підлеглих. Вивчення дотримання професійної культури в партнерських взаєминах службовців виявило провідну роль особистісного фактора, зростаючу індивідуалізацію службових відносин, потребу в освоєнні техніки партнерського спілкування, вміння вирішувати конфліктні ситуації.
З огляду на існування потреби в системному оновленні змісту функціонування органів виконавчої влади, автором визначено характерну особливість професіоналізму державних службовців, яка обумовлена тим, що їх діяльність є інтелектуальною, психологічно насиченою, безпосередньо не пов’язаною із створенням матеріальних цінностей, однак яка забезпечує раціональність, гармонійність і ефективність суспільного розвитку.
На думку дисертанта, інтеграція України у європейське співтовариство стає полем політичної, правової, гуманітарної та економічної діяльності, що потребує глибокого аналізу шляхів формування нової моделі професіоналізму державних службовців.
У третьому розділі – “Формування нової моделі професіоналізму державних службовців України” – висвітлено організаційно-правову базу та державну спрямованість формування нової моделі професіоналізму державних службовців; визначено управлінські особливості цього процесу; розкрито роль професійної підготовки державних службовців у розвитку професіоналізму кадрів державної служби.
Механізми професійно-кваліфікаційного розвитку державної служби показані автором, як узгоджена сукупність законодавчих і нормативних положеннь, структурно-організаційних і технологічних засобів, форм і методів, які забезпечують якісні зміни професійного потенціалу державних службовців.
Зроблений автором аналіз Концепції адміністративної реформи в Україні, Комплексної програми підготовки державних службовців, Наукової програми дослідження розвитку державної служби та вдосконалення кадрового забезпечення державного управління, основних напрямів реформування Національної академії державного управління при Президентові України, Програми розвитку державної служби на 2005 – 2010 роки та низки інших документів дало можливість сконцентрувати увагу дисертанта на визначенні особливостей формування професіоналізму державних службовців, які повинні поєднувати в собі необхідні ділові, політичні та моральні якості.
У розділі розрито сутність державної кадрової політики, яка полягає у залученні, закріпленні і використанні на державній службі висококваліфікованих спеціалістів, у створенні умов щодо реалізації ними професійного потенціалу для успішного виконання посадових обов’язків і забезпечення функціонування органів державної влади, особливо в період, коли держава цілеспрямовано мінімізує своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті послуги, які в даний період розвитку суспільства в змозі гарантувати й які неможливо знайти на ринку послуг.
Автор приходить до висновку про те, що базовою умовою формування професіоналізму державних службовців є зацікавленість, в першу чергу, держави, яка здійснює управління цим процесом, відображаючи свою потребу у кадрах-професіоналах і, відповідно, кожного працівника.
Під управлінням процесом формування кадрів професіоналів дисертант вбачає наукову організацію цієї роботи, де на основі врахування об’єктивних умов та регулюючого впливу соціального середовища, досягається відповідність професійних якостей завданням і цілям нашої держави.
Сьогодні, зважаючи на умови перехідного періоду, акцент зроблений на управлінні як оптимізації професійного розвитку, заснованому на свободі волі, змістом якої є усвідомлення людиною як свого професійного рівня, так і всього колективу.
Таким чином, формування нової моделі професіоналізму стає безпоседнім обов’язком державного службовця, потребою держави, і в цілому всього суспільства, на основі удосконалення складових системи професійного навчання, підвищення вимог до освітнього рівня державних службовців та пов’язане з цими процесами поглиблене вивчення ділових, професійних і моральних якостей.
Отже, як зазначає автор, наша держава, за історично незначний час свого існування, створила соціальні інститути, розробила методи, виробила обгрунтовані методики, потреби та критерії, що складають систему професіоналізації персоналу державної служби. Важливими компонентами цієї системи виступають:
- професійна орієнтація і професійний відбір;
- накопичення і передача професійного досвіду через різноманітні організаційні форми і, перш за все, через систему професійної освіти;
- управління персоналом та його професійним досвідом, що складає в цілому зміст роботи з кадрами і знаходиться в стадії постійного розвитку.
У розділі особлива увага сконцентрована на напрямах формування нової моделі професіоналізму державних службовців, які автор тісно пов’язує з процесом службової (професійної соціалізації) – повноцінним входженням службовця у своє професійне й соціальне становище, де службовець як інтелігент і як громадянин має поєднувати професійні цінності з вищими цінностями суспільства.
Розглядаючи процес формування професіоналізму державних службовців у контексті підвищення престижу державної служби, автор визначає роль професійного навчання як важливого чинника у вирішенні кадрових питань інших суб’єктів господарювання, що, в свою чергу, створить підвалини до переходу на державну службу високопрофесійних працівників з недержавного сектора економіки.
З огляду на проблему, яка вивчається, автор приходить до висновку, що в процесі навчання державних службовців необхідно цілеспрямовано здійснювати вплив на формування у слухачів морально-психологічних (особливо етичних), норм поведінки.
Особливої уваги потребує раціональна складова – світогляд, що формується на основі поглядів особи, які в процесі практичної діяльності трансформуються на професійні переконання як підгрунтя мотивації поведінки. Це дає підстави для утвердження якісно-ціннісного підходу в організації професійної діяльності державних службовців. Реалізація такого підходу можлива при умові творчого ставлення службовців до своєї справи, що передбачає, в першу чергу, наявність їх особистих позитивних якостей, з’ясування соціального статусу державних службовців в контексті Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки та спрямованості його діяльності на якість і своєчасність надання управлінських послуг, на реалізацію інтересів громадян та формування довіри народу до влади.
Все це дало можливість дисертанту визначити стрижневий напрям та основну мету органів влади по формуванню нової моделі професіоналізму державних службовців, яка визначається зміною негативного іміджу державної служби, що історично склався.
Цей процес потребує багато зусиль та немало часу і визначається вмінням службовців своєчасно інформувати громадськість про позитивні зрушення в діяльності державної служби, оскільки поєднання публічної влади зі справедливістю легітимізують державу та піднімають її престиж.
Автором обгрунтовано, що професіоналізм державних службовців є основним чинником оновлення державної служби, джерелом ефективності державного управління, оскільки управлінець-професіонал спроможний бути цілеспрямованим лідером, володіючи при цьому культурою праці, здібностями аналітика, умінням стратегічно мислити, створювати атмосферу довіри та інтелектуальної колегіальності, поважати права людини.
Таким чином, отримані результати наукового дослідження дозволили дисертанту стверджувати, що існуючі тенденції щодо формування професіоналізму державних службовців на Україні тільки досягають своєї вершини, і це потребує комплексної, цілеспрямованої, безперервної та кропіткої роботи, оскільки комплекс професійних якостей, на відміну від політичних характеризується значно більшою інерцією та усталеністю.
ВИСНОВКИ
У дисертації проведено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яке полягає у дослідженні сутності, стану та особливостей формування професіоналізму державних службовців, що сприятиме інтенсивному розвитку кадрового потенціалу державного управління та досягненню успіху в розбудові української держави. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, характеризуються науковою новизною та дають можливість зробити низку узагальнюючих висновків і рекомендацій, що мають теоретичне і практичне значення.
Аналіз наукової літератури з проблем державного управління та державної служби свідчать, що професіоналізм державних службовців не виступав як предмет спеціальних досліджень, більшість дослідників опосередковано торкались розв’язання цього складного завдання, що зумовило необхідність поглибленого вивчення сутності, стану та проблем його формування.
1. Виходячи з аналізу особливостей роботи кадрів державної служби, автором розкрита сутність професіоналізму державних службовців, ключовими словами якої є: державна служба, державна посада, компетенція, компетентність, професійний досвід, потреба у професійному зростанні, самореалізації та якісному виконанні службових обов’язків.
На основі аналізу категорій “професія”, “професійна культура”, “професіоналізм” тощо, в дисертації визначено поняття “професіоналізм державного службовця” - як якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких знань, практичного досвіду, загальнолюдських цінностей, що відображає ступінь самоорганізації особи, ефективність її професійної діяльності, сприяє розвитку авторитету державної служби.
2. У процесі наукової роботи обгрунтовано, що розвиток професіоналізму державних службовців супроводжується соціальним характером деформацій перехідного періоду українського суспільства, що призвело до ослаблення професійних управлінських якостей службовців: порушення дії механізмів відповідальності, дисципліни та соціального контролю, посилення традицій архаїчного суспільства з його системою привілеїв, відновлення гірших стереотипів традиційного чиновництва, меркантилізації відносин службовців (протекціонізм, хабарництво, бюрократизм, корупція та інше).
3. З огляду на професіоналізм державних службовців, як принцип державної служби, визначено його основні риси: здатність державного службовця оперативно, з урахуванням конкретних умов і практичних можливостей, знаходити найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених завдань у межах нормативно визначених повноважень; вміти аналізувати та прогнозувати розвиток ситуації, і на основі компетенції, наданою певною посадою, гармонізувати відносини влади і соціуму, що має сприяти розвитку як особистості державного службовця, так і громадянина, піднесенню авторитету державної влади.
4. За результатами дослідження доведено, що професіоналізм державних службовців розглядається як професіоналізм соціально-професійної групи інтелігенції. Специфічним для них, як ні одної іншої групи інтелігенції, є характерне органічне поєднання базових функцій інтелігенці (фахово-спеціальної та культурно-соціалізуючої) з основною для службовців – управлінсько-організаційною.
Базисом культурно-соціалізуючої функції є професійна культура, яка є іманентною характеристикою ефективності, властивою самій природі управлінсько-організаційній діяльності.
У професійній культурі державні службовці синтезують пласти професійної етики та загальньнолюдські цінності, цінності державної служби та професійні цінності своєї соціальної групи.
Осмислення суті професійної культури надає можливість поглибити сутнісні характеристики професіоналізму, акцентувавши увагу на способі реального функціонування в різних типах соціальних відносин, в даному випадку відносин державного службовця і громадян держави, керівника та підлеглого. Вимоги до службовця в суспільстві особливо завищені, і це в свою чергу стимулює потребу у його професійному зростанні.
5. Формування професіоналізму державних службовців – це накопичення професійного управлінського досвіду, досягнення високої якості в управлінській діяльності, при чому доцільно наголосити, що в даному випадку йдеться про професійну управлінську діяльність, оскільки управлінська діяльність в тому чи іншому вигляді властива більшості людей, але не для всіх вона є професією.
6. Процес формування професіоналізму державних службовців має свої особливості, які визначені потребою в організаційно-правовому забезпеченні цілісності та єдності процесів прогнозування і планування професійного розвитку кадрів, науково обгрунтованими програмами системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, якісним ресурсним забезпеченням навчального процесу, матеріальним та моральним стимулюванням, справедливим та обгрунтованим заохоченням управлінського апарату з боку держави у його професійному зростанні.
7. Змістовна частина нової моделі професіоналізму державних службовців, розроблена дисертантом, поєднує в собі концептуальні засади, на основі яких мають формуватись та реалізовуватися нормативно-правові акти розвитку державної служби і відповідно професійна діяльність службовців. Поряд з цим, вона визначає структуру, зміст та основні принципи державної служби, права та обов’язки державних службовців, професійно-кваліфікаційні характеристики їх посад, посадові інструкції, основні положення Концепції адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу та Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки.
На основі вище викладеного автором зроблена спроба сформувати загальні вимоги до нової моделі професіоналізму державних службовців:
глибоке засвоєння основних складових теорії державного управління;
досконале володіння знаннями, вміннями, навиками, які необхідні для забезпечення виконання функцій держави в кожній конкретній сфері діяльності;
вміння розробляти проекти нормативно-правових актів, розпоряджень та впроваджвати їх на практиці;
прагнення та готовність забезпечувати розвиток всіх сфер життєдіяльності людини (економічної, соціальної, духовної, політичної);
наявність таких якостей як ініціативність, творчість, здатність до виправданого ризику, людська порядність;
володіння кандидатом на посаду державного службовця принаймні однією з офіційних мов Європейського Союзу;
освоєння комунікативних навиків та основ ведення переговорів, використання інформаційних технологій з метою формування позитивного іміджу державної служби.
Відповідно до цього дисертантом доведено, що професіоналізм державних службовців гармонізує внутрішньоорганізаційні відносини і взаємовідносини державних службовців із громадянами, що зумовлює розвиток ефективності державного управління та сприяє іміджу державної служби.
За результатами аналізу дослідження дисертантом запропоновані такі практичні рекомендації:
- з метою мотивації державних службовців до активної творчої діяльності, підвищити стимулюючу роль посадових окладів, доплату за ранг, ввести почесне звання «Заслужений державний службовець»;
- Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України удосконалити методику щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них обов’язків і завдань, затверджених Наказом Головного управління державної служби України 31.10.2003 р.;
- Головному управлінню державної служби України відповідно до Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки розробити дієву систему моніторингу професіоналізації державної служби;
- у контексті адаптації інституту державної служби в Україні до європейських стандартів постійно працювати над актуалізацією змісту професійної підготовки управлінських кадрів;
- створити умови для вільного доступу до інформації, яка стосується наявності вакантних посад державних службовців та вимог до кандидатур для роботи в органах виконавчої влади;
- на всіх рівнях діяльності органів державної влади запровадити інтегровану базу якісного складу державних службовців та аналізу показників кадрового потенціалу державного управління на його відповідність професійно-кваліфікаційним характеристикам посад в державних органах;
- у фахових журналах “Вісник Національної академії державного управління при Президентові України” та “Вісник державної служби” запровадити постійні рубрики “Професійний досвід”, “Кращий державний службовець”, “Вони формують авторитет державної служби” та надати можливість молоді на сторінках цих видань висвітлювати основні ідеї та пропозиції щодо формування професіоналізму державних службовців.
З урахуванням актуальності розглянутої проблеми, подальшого дослідження потребують: механізм співпраці досвідчених державних службовців і молоді, державних службовців і громадян, вплив професіоналізму державних службовців на вирішення соціально-економічних та політичних завдань, роль особистісного фактора та авторитет керівника у формуванні професіоналізму.
| 
