Державна політика правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок із науковими програмами та планами, об’єкт і предмет, мета і завдання, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наводяться дані про апробацію результатів дисертації та публікації.

Перший розділ – “Теоретико-методологічні засади державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки” – складається з трьох підрозділів. Він містить аналіз теоретичних здобутків представників різних наук щодо проблеми державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки, визначення особливостей правового забезпечення трансформації форм власності в аграрному секторі економіки. Досліджується якість законодавства, яке регулює сферу державно-управлінської діяльності в аграрному секторі економіки України.

На основі теоретичних здобутків і напрацювань теоретиків-управлінців уточнюється поняття державного управління аграрним сектором економіки. При цьому визначено, що дослідження суспільних відносин у сфері державного управління аграрним сектором економіки повинно здійснюватись на основі двохаспектного підходу – організаційно-структурного та функціонального. В аграрному секторі економіки панують певні суспільні відносини, які реалізуються через дію суб’єктів господарювання різних форм власності – приватної, колективної, державної, комунальної. Зазначено, що процес зміни форм власності невід’ємний від радикальних перетворень в аграрному секторі економіки. Він відбувається у двох сферах суспільних відносин – майновій і земельній. Для України характерним є те, що зміна форм власності розпочалась раніше у майновій сфері суспільних відносин. У процесі державного управління змінами форм власності в аграрному секторі економіки фактично відсутньою була стратегія перетворень, що зумовило перевагу у вирішенні завдань оперативного управління та тактичних завдань.

Прорахунки на стратегічному рівні в реформуванні аграрного сектора економіки були зумовлені недостатнім розумінням природи власності. Процес реформування системи форм власності полягає в тому, щоб гармонізувати інтереси (публічні, приватні) через оптимізацію структури форм власності. Запропоновано принципи державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки, на засадах яких передбачається трансформація форм власності в аграрному секторі економіки.

Базовим принципом державного управління аграрним сектором економіки є принцип законності. Визначено дві групи чинників, які впливають на якість закону – загальні та спеціальні. Загальні чинники впливають на процес правотворчості: організація діяльності державних інститутів, дотримання принципу науковості при розробці правових актів, рівень правосвідомості та правової культури у суспільстві. Спеціальні – впливають на якість законів та їх реалізацію: відповідність соціальної мети законодавчого регулювання напрямкам розвитку суспільства, закріплених Конституцією України; вибір відповідних засобів та методів досягнення мети правового регулювання; умови, що впливають на правозастосовчу діяльність (економічні, політичні, психологічні чинники, професіоналізм осіб, які здійснюють правозастосування). На визначених теоретичних засадах проаналізовано якість законодавства, яке регулює державне управління аграрним сектором економіки.

Другий розділ – “Генеза державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки” – складається з трьох підрозділів, в яких містяться висновки і рекомендації, що можуть складати основу моделі державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки України.

Визначено, що основними завданнями державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки є вивчення найбільш загальних стійких рис законів і закономірностей управління, на які впливає його правове забезпечення. Такі риси відтворюються у відповідних принципах. Зазначено, що принцип державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки – об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взаємовідносин суб’єкта та об’єкта управління, причому вони відповідають характеру державного режиму і регулюються нормами права.

Концептуальною засадою систематизації принципів державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки є виділення притаманних йому закономірностей як системи в цілому (загальносистемні принципи), а також властивих кожному структурному утворенню аграрного сектора як певної підсистеми (специфічні принципи). Сформульовано відповідні принципи та розкрито їх зміст.

Визначено, що функції державної політики правового забезпечення державного управління – це конкретні види керуючих дій держави в особі уповноважених органів та посадових осіб, відмінних одне від одного за предметом, змістом та способом впливу керівного суб’єкта на об’єкт управління, врегульованого чинним законодавством.

Сформульовано ознаки класифікації функцій державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки: системність, об’єктивність, стадія процесу управління, стадія інформаційного процесу, структурний підхід. За ознакою системності виділено зовнішні і внутрішніх функції. Наявність ознаки об’єктивності дозволила виділити об’єктивні і суб’єктивні функції. Залежно від стадії процесу управління сформульовано наступні: вироблення й прийняття управлінського рішення, організація, регулювання, корегування, облік і контроль. За ознакою стадії інформаційного процесу визначено такі функції: збір, обробка, аналіз інформації; обмін інформацією; прогнозування; регулювання; координування; стимулювання; облік і контроль. За обсягом завдань, які вирішуються в процесі управління, визначено: загальні, спеціальні, специфічні, допоміжні функції. Структурний підхід дозволив визначити основні, забезпечувальні функції та функцію загального керівництва.

Докладно проаналізовано зміст кожної з функцій управління. Зазначено, що функція контролю посідає особливе місце серед інших функцій державного управління аграрним сектором економіки і тому аналізу її змісту слід надавати особливу увагу.

Методи управління визначено як особливий порядок реалізації державної політики правового забезпечення державного управління. Вони являють собою сукупність прийомів, операцій, процедур здійснення управлінської діяльності, певний порядок і спосіб взаємодії суб’єкта та об’єкта управління. Проведено класифікацію методів державного управління на таких засадах: за масштабом застосування (загальні або загальносистемні, спеціальні або локальні); з точки зору організації управління (одноосібний, колегіальний, колективний, комбінований); з позицій впливу суб’єкта управління на його об’єкт (прямий або безпосередній, непрямий або опосередкований).

Загальні методи використовуються на всіх рівнях державного управління аграрним сектором економіки (методи планування, організації, контролю, стимулювання). Спеціальні методи використовуються залежно від окремої сфери державного управління аграрним сектором економіки (методи впливу на кадровий потенціал: психологічні, методи опитування, інтерв’ювання).

За характером впливу суб’єкта управління на його об’єкт виділяють методи прямого (безпосереднього) та непрямого (опосередкованого) впливу.

Окремо виділено регламентарний метод, за допомогою якого розробляються процедури прийняття управлінських рішень. Визначено наступні ознаки управлінського рішення як акту суб’єкта державного управління аграрним сектором економіки: має виконавчий характер; носить усвідомлено-вольовий характер; є формою виразу цілеспрямованого керуючого впливу суб’єкта державного управління на його об’єкт; управлінське рішення має обов’язковий або рекомендуючий для об’єкта управління характер; управлінське рішення – це дія, за допомогою якої вирішується проблема управління; управлінське рішення приймається з урахуванням існуючого зворотного зв’язку. Сформульовано такі форми управлінських рішень: зобов’язуюча, заборонна, рекомендуюча, встановлююча, разового розпорядження (наказу).

Третій розділ – “Організаційно-правове забезпечення державного управління аграрним сектором економіки” – містить чотири підрозділи, в яких досліджуються проблеми організації державного управління аграрним сектором економіки України на різних рівнях управління та його правове забезпечення.

У першу чергу аналізується проблема співвідношення централізації і децентралізації в процесі державного управління аграрним сектором економіки. При цьому зазначається, що її слід розглядати не тільки в контексті організаційно-правового становлення дії органів, які мають повноваження щодо державного управління, але й як категорії, об’єктивно притаманні системі державного управління. У контексті державного управління аграрним сектором економіки існування категорій відображається в проблемі забезпечення балансу інтересів окремих територій і держави в цілому, що, у свою чергу, частково відобразилося в існуванні двох підходів до управління – територіального і галузевого. Територіальний підхід до державного управління розуміється як складова територіальної організації влади, що визначає засади побудови системи уповноважених щодо державного управління аграрним сектором економіки, державних органів та механізм її конституційно-правного функціонування. З іншого боку, галузевий підхід є ще однією складовою територіальної організації влади, причому система уповноважених державних органів побудована на засадах галузевого принципу з перевагою галузевих, а не територіальних інтересів. При цьому доцільною є постановка завдання оптимізації державного управління шляхом поєднання державних і місцевих (регіональних) інтересів. Забезпеченню сполучення інтересів сприятимуть визначені у дисертаційному дослідженні основні положення Концепції державної регіональної аграрної політики щодо повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері управління аграрним сектором економіки. У Концепції сформульовано необхідні поняття, мета, об’єкт регулюючого впливу – регіон, суб’єкти, принципи та завдання, розмежування повноважень, запропоновано виокремити в структурі місцевих адміністрацій управління агропромислового комплексу (у межах обласної, міської міст Києва і Севастополя державних адміністрацій) або відділ сільського господарства (у структурі районної адміністрації). Визначено функції та повноваження відповідних структурних одиниць.

Особливості функціонування системи органів державного управління аграрним сектором економіки на загальнодержавному рівні досліджено з позицій реалізації концепції єдності і розподілу влад як основи демократичного розвитку суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Умовно систему органів управління аграрним сектором економіки наведено на рис. 1.

При цьому зазначено, що всі ці органи об’єднуються у три великі ланки: вища, центральна і місцева та їхні складові частини, які мають характер допоміжних підрозділів державних органів (окремі ланки та підрозділи). Проаналізовано повноваження кожного з органів. На основі здобутків теорії державного управління, результатів даного аналізу сформульовано принципи та функції їхньої діяльності і розкрито їх зміст. Так, функціями визначено: юридична; політична; представницька; соціально-економічного регулювання, забезпечення балансу розвитку аграрного сектора економіки; прогностична; геополітична; організаційна; правозахисна; контрольна