МЕХАНІЗМ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її наукової розробки, з’ясовується зв’язок з науково-дослідними роботами установи, розкривається мета, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження, формулюється наукова новизна і практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ - “Теоретико-методологічні засади механізму удосконалення регіонального управління в сфері зайнятості населення” – містить аналіз основних ускладнень щодо змісту поняття механізму удосконалення регіонального управління зайнятістю населення, чинників, що забезпечують рухомість, змінність державного управління та концептуальних підходів щодо ринкових відносин на ринку праці.

         В сучасній наукові літературі неможливо знайти ні тлумачення сутності механізму удосконалення взагалі, ні механізму удосконалення регіонального управління зайнятістю населення, зокрема. Складність полягає і в задіянні понятійного апарату різних наук для дослідження механізму удосконалення регіонального управління: науки державного управління, економічної науки, кібернетики, соціології, політології тощо.

         Аналіз наукової літератури щодо з’ясування змісту понять “механізм”, “управління”, “державне управління”, “регіональне управління” і “зайнятість”, а також звернення до етимології зазначених слів – усе це дозволяє акцентувати на певних загальних моментах.

         “Механізм удосконалення” можна вважати засобом розв’язання суперечностей управління. В реальній соціальній практиці він має бути конкретним, спрямованим на  досягнення конкретних цілей; впливати на конкретні фактори (або найважливіші чинники управління та їхні зв’язки), водночас, ґрунтуючись на них.

         На відміну від попереднього “механізму”, “механізм удосконалення” виступає своєрідним зовнішнім і при тому динамічним впливом, зокрема, на регіональне управління зайнятістю й може оцінюватись з позицій можливостей впливу на досягнення кінцевого очікування результату управлінської діяльності.

         Механізм удосконалення, що стосується регіонального управління у сфері зайнятості, повинен мати “доступ” до базових чинників та передумов регіонального (державного) управління – законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального.

По-перше, цілі, завдання, принципи функціонування регіонального управління зайнятістю визначаються правовими нормами. Тільки правовим полем в цивілізованому суспільстві регламентуються відносини а життєдіяльності громадян.

         По-друге, лише існування ринкових товарно-грошових відносин зумовлює наявність економічних важелів, здатних забезпечити реальну можливість запровадження “механізму удосконалення”, надання якісних послуг населенню з працевлаштування, освіти, охорони здоров’я тощо.

         По-третє, забезпечення ефективного вирішення завдань політики зайнятості, здійснення реальної керованості суспільними процесами на регіональному ринку праці неможливе без системи відповідних органів (у нашому випадку – органів регіонального управління, центрів зайнятості у їх співпраці з недержавними організаціями).

         По-четверте, регіональне управління зайнятістю населення зумовлено, насамперед, людським фактором (задоволення потреб громадянина, всебічним розвитком особистості), тобто стосується соціального аспекту ринкових відносин.

         Таким чином, механізм удосконалення регіонального управління у сфері зайнятості населення є засобом розв’язання суперечностей законодавчо-правового, економічного, організаційного і соціального характеру в їхніх взаємозалежностях та засобом “збудження” органі державної влади з їх єдності з громадськістю для реалізації активної політики зайнятості.

         Найбільш конкретними і визнаними серед фахівців вважаються три теорії зайнятості, що ґрунтуються на світовій економічній думці: класична, марксистська та кейнсіанська. Кожна із них має як свої позитивні пріоритеті, так і вади. Зокрема, класична теорія зайнятості торкається не лише економічної проблематики, а включає й питання соціального та гуманістичного спрямування, обґрунтовує певне уявлення про людську природу, наголошуючи на схильностях людини до егоїзму (індивідуалізму). Марксизм же позбавляє людей матеріальних залежностей, мотивації до праці, надає громадянам “рівні можливості” у бідності, “знімає” проблему зайнятості (за виключенням “насильницького” переміщення людей в інші, перспективні для індустріального розвитку, регіони та хронічної нестачі кваліфікованої робочої сили на державних підприємствах).

         Головним пунктом кейнсіанської теорії зайнятості є визнання фіскальної та монетарної  політики як стимуляторів розширення ефективного сукупного попиту. Кейнс, по суті, виходить із економічної моделі людини з усіма можливими позитивними та негативними наслідками.

         Управління суспільством і проблеми, пов’язані з цим, поступово актуалізуються в дослідженнях фахівців упродовж ХХ ст. Особливу зацікавленість науковців викликають питання наукового управління в класичній адміністративній школі, людських стосунків та науки поведінки, кількісний, системний та ситуативний підходи у менеджменті та ін.

         Значний вплив на розвиток методології сучасної науки управління справила синергетика. Її об’єктом дослідження стають механізми самоорганізації та саморуйнування (“порядку” і “хаосу”) упорядкованих нелінійних, відкритих, дисипативних структур, що можуть зводитись до єдиного “малюнку подій” і навіть описуватись засобами математичного формалізму. Нове світобачення ґрунтується на принципі “порядку через флуктуації” (порядку через випадковості), звертаючись при цьому до “конструктивності” хаосу, який організовує структуру, позбавляючи її всього зайвого в структурній організації (дисипація).

У другому розділі - “Сучасний механізм удосконалення регіонального управління в сфері зайнятості та реалії українського суспільства” - визначаються основні тенденції розвитку сучасного ринку праці, характерні риси у становленні регіонального управління сферою зайнятості в Україні (на прикладі Харківської області), а також досліджуються принципи державної політики зайнятості та можливості впливу на неї демократичними засобами.

Історичні умови розвитку виробництва та соціокультурні особливості окремих держав зумовлюють застосування певної множини форм і методів управління, завдяки чому на ринку праці визначаються різні його моделі. З огляду на відсутність у науці єдиної думки щодо визначення моделей ринку праці, в дисертації пропонується розрізняти три основні його моделі: європейську, американську та східну. Це дозволяє здійснити порівняльний аналіз і з’ясувати загальні характеристики сфери зайнятості окремих країн-лідерів з урахуванням тенденцій розвитку світової цивілізації. До загального можна віднести: проведення активної політики держави на ринку праці (обмеження фіскальних заходів, запровадження “політики солідарності” в зарплаті і ін.); запровадження економічних методів управління на основі існування різних форм власності (стимулювання підприємців до створення нових робочих місць, податкові пільги, державна підтримка розвитку окремих галузей виробництва тощо); підвищення конкурентноздатності робочої сили на ринку праці (докорінна зміна характеру праці у зв’язку з новітніми технологіями, інформаційні технології та ін.); підвищення життєвого рівня населення та дієвість упровадження соціальних гарантій.

Не менш важливо визначитись і з основними тенденціями розвитку сучасного ринку праці. Серед них найважливішими є: глобалізація; прискорення темпів суспільного розподілу праці; визнання людини головним соціальним ресурсом; зміна характеру праці (поява значної кількості так званих нетипових робіт); посилення міграційних процесів; зростання ролі міжнародного трудового права і демократизації суспільно-трудових відносин.

В дисертації прослідковується еволюція механізмів регулювання (управління) зайнятістю в Україні у відповідності із запропонованою періодизацією. Зокрема, сучасний стан (90-ті роки ХХ ст.) характеризуються загальною затяжною кризою та радикальними соціально-економічними реформами, генезисом ринкових відносин, в тому числі, становленням ринку праці.

Наголошується на тому, що регіональне управління зайнятістю в недалекому минулому базувалося на “пануванні” бюрократичної системи управління, за якої завжди “губилась” особистість. Окрім того, в його упровадженні не враховувався економіко-географічний та інфраструктурний фактори.

Аналіз змісту та основних параметрів зазначених факторів розгортається на прикладі Харківської області, як значимого регіону України з характерними для інших регіонів соціально-економічними проблемами: серйозні суперечності між попитом та пропозицією, галузева й територіальна диспропорція в розміщенні людських ресурсів, невідповідність механізмів регулювання потребам збалансованого розвитку ринку праці, що спричиняє зростання напруженості в українському суспільстві.

Щодо інфраструктурного фактора, мається на увазі дієва та ефективна інфраструктура сфери надання послуг із зайнятості, тобто забезпечення соціального партнерства як форми співпраці різних суб’єктів ринку праці з метою опрацювання загального підходу державних та громадських організацій і структур до розробки єдиної стратегії розв’язання питань зайнятості населення.

Для запровадження механізму удосконалення, тобто для реальної можливості змін або розвитку регіонального управління, зокрема, сферою зайнятості населення, необхідним і достатнім є упровадження у суспільстві демократичних принципів суспільних відносин. Лише у такий спосіб механізм удосконалення отримує дієві “канали впливу” на регіональне управління сферою зайнятості.

                Третій розділ - “Перспективи запровадження в Україні механізму удосконалення регіонального управління в сфері зайнятості населення” – присвячено обґрунтуванню ідеї людиномірності регіонального управління людськими ресурсами, поглибленню концептуальних засад щодо регіонального управління зайнятістю та з’ясування змісту модернізації Державної служби зайнятості України з акцентом на регіональний компонент.

          В європейській ідеї та європейській традиції нової історії джерелом суспільного прогресу не випадково вважається і є людина. Саме з появою справжнього громадянина у громадянському суспільстві, виникають передумови реалізації його звичайних (природних) прав, свобод та відповідальності перед суспільством за свої дії.

          В свою чергу, і від суспільства (зокрема, від органів державної влади) вимагається a priori повага та довіра до кожної окремої людини (джерела суспільного поступу). Йдеться про реалізацію в суспільному житті, в тому числі, і в регіональному управлінні сферою зайнятості населення, принципу людиномірності.

Проведений в дисертації аналіз дозволяє сформулювати основні положення та напрямки концепції механізму удосконалення регіонального управління зайнятістю, яка включає: адміністративну реформу державних і самоврядних органів щодо сфери зайнятості (упорядкування функціональних обов’язків, забезпечення освітнього рівня фахівців, упровадження політики соціального партнерства, розширення сфери надання послуг населенню і т. ін.), реформування фінансово-економічної сфери з метою підвищення конкурентоспроможності робочої сили (політика “регіоналізації” бюджетів, стимулювання підприємств, що вирішують проблеми зайнятості; фінансова підтримка малого та середнього підприємництва; створення сприятливого інвестиційного клімату та ін.), трансформацію гуманітарної сфери в напрямку максимальної мобілізації творчих можливостей людини (формування позитивної думки громадян стосовно практики самозайнятості, інститути та засоби адаптації населення до ринкових умов, пріоритетність активної молодіжної політики та політики, спрямованої на розвиток сім’ї тощо), модернізацію Державної служби зайнятості України з посиленням регіонального компоненту (правове забезпечення партнерських стосунків в управлінні персоналом, упровадження “культу” професіоналізму та професійної культури, внесення “духу патріотизму” та якісних управлінських послуг громадянам та ін.).

Таким чином, регіональне управління зайнятістю є одним з головних важелів досягнення повної, продуктивної та вільно обраної праці в Україні. Проте, зазначене може стати реальністю із запровадженням низки першочергових заходів:

- чіткого розподілу повноважень і компетенцій між органами регіонального управління для розв’язання фінансово-бюджетних завдань у сфері зайнятості;

- реформування та удосконалення місцевих податків і зборів;

- створення багатоканальної системи формування бюджету сфери зайнятості, згідно з якою кожен рівень бюджетної системи (місцевий бюджет, бюджет центру зайнятості тощо) повинен мати власні закріплені доходи (обсяг цих доходів має бути достатнім для виконання покладених на ці органи повноважень);

- розробки органами регіонального управління механізму “вирівнювання” соціально-економічного розвитку територій регіону;

- формування збалансованості місцевих бюджетів щодо мобільності робочої сили на регіональному ринку праці (ринок житла, відповідна соціальна інфраструктура тощо);

- створення умов для зацікавленості органів місцевого самоврядування в розвитку й підтримці підприємництва, особливо, серед безробітного та незайнятого населення.