У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, ступінь наукової розробленості проблеми, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів роботи, особистий внесок здобувача та ступінь апробації результатів дослідження.
У першому розділі – “” – проаналізовано сучасний стан наукових розробок з теми дисертаційної роботи, визначено сутність поняття “аналіз державної політики”, розкрита методологія дослідження.
У зарубіжній науковій літературі аналіз державної політики є розвинутою галуззю теоретичних та прикладних досліджень. На основі класифікації базових фундаментальних досліджень з проблем державної політики визначено напрями вивчення процесу державної політики і його аналізу, основними з яких визнано дослідження стадій, теоретичних та аналітичних моделей державної політики (Т.Дай, Дж.Андерсен, Дж.Кінгдом, Т.Соренсен); вплив окремих учасників політичного процесу та інституцій на процес вироблення та впровадження політики (Ч.Ліндблом, Е.Вудхауз, М.Кан, Дж.Кінгдом, К.Фредерік, Дж.Хернандес, Б.Роджерс, А.Дорон, Т.Ліден, Е.Міллер); роль політичних аналітиків (Є.Дрор, А.Мелтснер, Р.Тонг); дослідження аналізу політики як міждисциплінарного підходу (Н.Луттберг, М.Рейн, В.Віліас, П.Сабат’є); результати впровадження аналізу державної політики в різні галузі політики (П.Олкок, А.Екшайн, М.Мей, Б.Роджерс, А.Дорон та М.Джонс, Т.Ліден та Є.Міллер, Дж.Доерн, А.Маслов та М.Принц, В.Фредерік, Д.Пост та К.Дейвіс та ін.). Існують універсальні дослідження, в яких автори намагаються охопити всі аспекти державної політики та ролі аналізу політики у процесі її вироблення (М.Хоулет, М.Рамеш, В.Парсонс, А.Шнейдер, Ф.Кастлс). Дослідження із зазначеної проблематики забезпечують теоретичне і методологічне підґрунтя проведення аналізу державної політики та мають на меті забезпечити управлінців-практиків технологіями, інструментами, методами, які допомогли б аналітикам та виробникам політики на різних стадіях політичного процесу.
Однак методи та інструменти, які були розроблені в країнах з розвинутою демократією, не можуть бути використані в Україні, де процес вироблення політики ускладнюється комплексом проблем трансформаційного періоду, нерозвинутістю інститутів громадянського суспільства, правової держави тощо.
Виявлено, що попри все більшого поширення аналізу державної політики як нового напряму теорії та практики державного управління, у вітчизняному управлінському та науковому середовищі до цього часу відсутні комплексні, багатоаспектні дослідження, які б мали прикладний характер та були адаптовані до умов розбудови громадянського суспільства та його партійної структурованості.
Аналіз ступеню розробки проблеми засвідчив, що теоретико-історичні засади та передумови становлення й формування цілісної системи аналізу державної політики у сфері державного управління в Україні залишаються недослідженими в українському науковому середовищі. Не існує єдності щодо понятійно-категоріального апарату, у розумінні сутності аналізу державної політики, не розроблені єдині інструменти здійснення аналізу політики, що заважає його інтенсивному розвитку як наукового напряму. Беручи до уваги, що аналіз державної політики як сфера практичної діяльності перебуває в Україні на стадії становлення, пріоритетами досліджень у вітчизняному науковому середовищі, на думку дисертанта, мають стати процес вироблення рекомендацій, проблема визначення та вибору альтернатив, роль недержавних дослідних організацій у процесі аналізу державної політики, підготовка аналітиків політики, проблема імплементації державної політики тощо.
Результатом розгляду концептуальних підходів до розуміння сутності аналізу державної політики стало запропоноване автором тлумачення поняття аналізу державної політики як інтелектуальної діяльності, що здійснюється на замовлення клієнта, основою якої є збирання та аналіз інформації щодо конкретної політичної проблеми, а продуктом є порада або рекомендація щодо прийняття найбільш ефективного рішення з розв’язання визначеної проблеми. Аналіз державної політики є певною технологічною процедурою, яка включає в себе шість етапів: формулювання проблеми, визначення критеріїв оцінки, розробка альтернатив, оцінка альтернатив, вироблення рекомендацій, презентація рекомендацій. Така послідовність етапів вважається дисертантом найбільш прийнятною та ефективною.
Автор пропонує використовувати поняття “аналіз державної політики”, відрізняючи його від “політичного аналізу”, “відстоювання політики” та інших понять, щодо яких у науковій літературі існує тенденція до ототожнення. Слід мати на увазі, що метод аналізу державної політики може використовуватися як на загальнонаціональному (державному) рівні, так і на регіональному або місцевому рівнях з метою підвищення ефективності процесу вироблення політики.
У другому розділі – “Генеза аналізу державної політики” – розглядаються передумови виникнення аналізу державної політики як наукового напряму та основні етапи його становлення. Розкривається взаємозалежність характерних рис і особливостей аналізу політики та розвитку політичної думки й політичної ситуації, яка складалася на певному історичному етапі в зарубіжних країнах та сформувалася на українському ґрунті.
Дослідження процесу становлення та розвитку аналізу державної політики як пізнавальної та практичної діяльності дозволяє зробити ряд висновків:
– передумовою зародження аналізу політики були пошуки такої політики, яка б узгоджувала державні та громадські інтереси, що зменшувало напруження в суспільстві та прискорювало його прогресивний розвиток;
– аналіз державної політики обумовлений політичним процесом, який відображає конфлікти цінностей різних груп та верств суспільства, що намагаються досягти реалізації власних інтересів за допомогою державної політики;
– початкові уявлення щодо аналізу політики змінювалися з часом відповідно до розвитку політичної, філософської та суспільної думки, розвитку суспільних наук та, зокрема, науки державного управління.
Доведено, що в процесі свого розвитку аналіз державної політики запозичував методи інших наук, наприклад, статистичний метод, системний аналіз, дослідження операцій, аналіз вигід-витрат та витрат-результативності, фінансування програм тощо, що свідчить про мультидисциплінарний характер аналізу політики.
Виявлено, що аналіз державної політики має глибокі корені свого становлення і в Україні. Перші спроби законодавчо організувати суспільне життя та виробити правила управління державою були зроблені ще за часів Київської Русі (“Руська правда”, “Повчання дітям” Володимира Мономаха). Поради, що надавалися , мали на меті подолати суперечності, які могли виникнути в процесі володарювання, тобто в процесі вирішення суспільних та політичних проблем.
Про необхідність створення інституту радників говорять С.Оріховський, П.Могила, П.Орлик та інші, що свідчить про усвідомлення прогресивною українською інтелектуальною елітою необхідності залучення до вирішення державних проблем гідних, освічених людей-експертів.
Розглядаючи розвиток українських територій, що опинилися під владою Росії, слід відзначити вплив останньої на процес вироблення політики в Україні. В Україну були без змін перенесені ті моделі державного устрою та державного управління, які існували в Росії. Причому не враховувалися специфіка територій та необхідність пропорційного представництва населення України на високих управлінських посадах, що спричинило невдоволення російською політикою. Спроби впровадження ідей російських ліберально налаштованих реформаторів (М.Сперанського, М.Бунге) також зробили внесок у формування підґрунтя для розвитку аналізу політики, бо були спрямовані на поліпшення та вдосконалення державної політики.
Як реакція на насаджування єдиної політики Росії на території України та утискання прав останньої починають виникати суспільно-політичні ідеї, що можна розглядати не просто як національно-визвольні, а значно ширше: як пошук альтернативних шляхів вирішення нагальних проблем з урахуванням інтересів українців як окремої національної групи в суспільстві (М.Драгоманов, М.Грушевський і В.Винниченко).
Дисертантом розглянуті передумови виникнення аналізу державної політики в колишньому СРСР. З’ясовано, що в СРСР існувала така система влади, зокрема така система економічних відносин, яка не сприяла розвитку та імплементації методів аналізу державної політики. У цей час здійснювався науковий аналіз політичних процесів у багатьох країнах та регіонах світу, передумовою чого було зростання зовнішньополітичної активності, а проблеми, що стали з'являтися в соціальному житті країни, залишалися без належного наукового аналізу і, отже, без відповідного політичного реагування.
У період після Другої світової війни характерною рисою стало підвищення ролі неурядових дослідних організацій, які можна розглядати як необхідну умову для успішного розвитку аналізу політики та як інструмент ефективної взаємодії держави і громадянського суспільства.
Аналіз державної політики в його сучасному розумінні сформувався як результат намагань науковців знайти універсальний метод підвищення ефективності вироблення державно-управлінських рішень та ліквідувати прогалину між описовою політичною теорією і політичною практикою сучасних держав. Аналіз політики мав допомогти узгодити політичну теорію та практику шляхом проведення емпіричного аналізу існуючих політик.
Кожна галузь наукового пізнання у своєму розвиткові проходить етап інституціоналізації. Розглянувши процес становлення аналізу державної політики, автор виділяє в межах цього етапу кілька підетапів:
1) заснування в межах кожного напряму соціальних студій спеціальних організацій, призначених для проведення прикладних, орієнтованих на практичну політику досліджень;
2) створення фахових міждисциплінарних організацій;
3) розробка у великих вищих навчальних закладах навчальних програм з аналізу політики;
4) створення центрів або інститутів політики в більшості основних університетів;
5) розвиток неуніверситетських організацій з дослідження державної політики;
6) створення спеціальних дослідницьких підрозділів з аналізу державної політики у складі центральних, регіональних або муніципальних (місцевих) органів влади; залучення на постійну роботу фахівців, які отримали базову підготовку з відповідних дисциплін.
Виявлено, що розвиток аналізу політики наприкінці ХХ ст. безпосередньо пов'язаний з теорією “постіндустріального” суспільства. Ця теорія підтверджує зростання значущості аналізу державної політики в процесі вироблення політичних рішень. Однак сама роль цієї галузі знань розглядається з двох протилежних позицій: як головний елемент процесу вироблення політики та як допоміжний інструмент волевиявлення політиків з метою захисту інтересів тих чи інших груп або верств суспільства.
У третьому розділі – “Аналіз державної політики в практиці державного управління зарубіжних країн та можливості його застосування в Україні” – досліджуються та аналізуються особливості і переваги застосування методів аналізу державної політики в практиці державного управління західних країн на прикладі Канади, США, Великої Британії. З’ясовуються проблеми імплементації аналізу державної політики в теорію та практику державного управління в Україні, розглядаються перспективи, визначаються умови та пропонуються рекомендації щодо успішного його впровадження.
У розділі розглядається діяльність організацій та установ, а саме: неурядових дослідних організацій – мозкових центрів, університетів, незалежних аналітиків, підрозділів органів державної влади тощо, які здійснюють аналіз державної політики на замовлення публічних замовників.
Розглянуто досвід Канади, США та Великої Британії із запровадження вивчення аналізу державної політики у вищих навчальних закладах, зокрема за програмою “публічне адміністрування”, та в діяльність органів влади різних рівнів. Наголошується на тому, що застосування методів аналізу державної політики спричинило відчутне підвищення ефективності державної влади та поліпшення показників державного сектору в цих країнах.
Значна увага в розділі приділена аналізові сучасного стану поширення знань з аналізу державної політики в Україні. З'ясовано, що сучасний процес вироблення та здійснення державної політики в Україні набагато складніший, ніж у радянську добу, що обумовлено проблемою зіткнення інтересів його численних гравців, які беруть участь у розробці політичного курсу держави. Не сприяє впровадженню аналізу політики в практичну діяльність органів державного управління й збереження системи анонімності, непрозорості і непідзвітності державної влади перед громадськістю.
Дисертант виділяє характерні риси процесу прийняття рішень в Україні: трансформаційний характер політичної системи; “радянська” ментальність апарату, яка не сприяє використанню новітніх управлінських технологій; непідзвітність та непідконтрольність влади перед суспільством; недосконалість правової бази; незавершеність адміністративної реформи тощо.
Розглядаються основні вимоги до навичок та вмінь виробників і аналітиків політики, наявність яких буде сприяти ефективному виробленню політики останніми. В Україні аналітики політики повинні виконувати роль посередників між державною службою, політиками та громадськістю в цілому. Вони мають об'єктивно, професійно і нейтрально служити уряду, допомагаючи йому досягти стратегічних цілей держави. Одним із методів забезпечення ефективної роботи аналітиків може бути створення об'єднаних аналітичних служб.
У політичній системі повинні існувати різні інституційні структури, що здійснюють аналіз державної політики. Визначено, що в Україні відсутнє повне інституційне забезпечення аналізу державної політики, однак останнім часом спостерігаються позитивні зрушення в цьому напряму.
У розділі також містяться рекомендації та пропозиції щодо подолання перешкод на шляху поширення аналізу державної політики в науковій та академічній сферах. Автор робить висновок, що головними передумовами успішного впровадження аналізу державної політики є: створення системи академічних і незалежних аналітичних центрів; створення аналітичних підрозділів безпосередньо у складі уряду, центральних і місцевих виконавчих органів влади та місцевого самоврядування; викладання базових засад аналізу державної політики для людей, які займаються виробленням державної політики та для тих, чиїм завданням є аналіз можливих альтернатив з метою вироблення рекомендацій щодо вибору найкращої з них.
Детально розглядаються та аналізуються характерні ознаки аналізу політики стосовно політичного керівництва та державного управління. Це дає підстави стверджувати, що аналіз політики має риси і політичного керівництва, і державного управління.
Автор робить висновок, що аналіз політики дає можливість виробити оптимальне за існуючих умов управлінське рішення та мінімізувати його очікувані і непередбачувані наслідки в майбутньому, що позитивно вплине на якість державних послуг. Упровадження механізмів аналізу політики має стати не лише результатом реформи державного управління та технологій прийняття державно-управлінських рішень, але й інструментом цих перетворень, що сприятиме підвищенню ефективності та відповідальності державного управління. | 
