УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено ступінь розробленості наукової та практичної проблеми, сформульовано мету, завдання та гіпотезу, конкретизовано об’єкт та предмет дослідження, охарактеризовано методи дослідження, висвітлено наукову новизну роботи та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації, впровадження та відомості про публікації.

У першому розділі – “Методологічні аспекти дослідження управління комунальною власністю” – на основі огляду наукових та нормативно-правових джерел розглянуто управління комунальною власністю територіальних громад як складову публічного управління, суспільні відносини, що складаються в процесі управління комунальною власністю, особливості формування комунальної власності в Україні, а також досвід формування комунальної та муніципальної власності в зарубіжних країнах і управління нею.

Системний аналіз наукових праць і літературних джерел з проблеми дослідження показав, що питання управління комунальною власністю територіальних громад, механізм реалізації управління цією власністю розкривається не повною мірою. Було виявлено також, що серед науковців не припиняються дискусії стосовно місця комунальної власності в інституті власності. На думку українських вчених, така форма власності розглядається як один із різновидів публічної (О.В.Батанов, Н.Р.Нижник, А.Ф.Ткачук) або громадської власності (І.А.Грицяк, В.В.Кравченко, М.І.Пухтинський, М.О.Теплюк). Огляд аналітичних джерел свідчить, що запровадження в Україні комунальної власності як одного з різновидів публічної власності мало означати створення таких фінансово-еко­номічних засад місцевого самоврядування‚ які відповідають об’єктивним законам її розвитку. Більшість дослідників (Н.Р.Нижник, Ю.А.Тихомиров, А.Ф.Ткачук) визначають, що право власності – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з привласненням матеріальних благ громадянами. Як показав функціо­нальний аналіз, суспільні відносини, які складаються в процесі управління комунальною власністю, в Україні недостатньо розвинені, оскільки територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо не беруть участі в управлінні майном комунальної власності. З метою розв’язання цієї проблеми запропоновано запровадити на законодавчому рівні поняття “громадівська власність” як складову суспільних відносин в управлінні комунальною власністю територіальних громад. Виділено такі види власності територіальних громад: громадівську; муніципальну; комунальну; спільну.

Досліджуючи процес становлення комунальної власності в Україні, більшість вчених та практиків виокремлюють два її етапи: перший – з моменту прийняття Закону України “Про власність” до прийняття Конституції України (1991-1996 рр.), другий – від прийняття Конституції України донині. На основі системного та історико-правового аналізу особливостей формування комунальної власності в Україні запропоновано нову періодизацію становлення комунальної власності: перший етап (1990-1996 рр.) – установчий; другий етап (1996-1997 рр.) – період певної невизначеності щодо управління майном органами місцевого само­врядування; третій етап (з 1997 р. і донині) – законодавче очікування визначення процесу управління комунальним майном на всіх рівнях. Вивчення наукових праць і законодавчих актів показало, що процес формування комунальної власності в Україні ще не завершений й потребує чіткого законодавчого врегулювання щодо подальших його перспектив.

За результатами системного аналізу виявлено спільну тенденцію до подальшого розвитку принципів управління муніципальною (кому­наль­ною) власністю в розвинених країнах – перебування значної частини майна в управлінні органів місцевого самоврядування. Із розширенням масштабів і ускладненням функціонування об’єктів забезпечення життєдіяльності локальних спільнот громадян дедалі більше повноважень щодо управління муніципальною (комунальною) власністю передається на місця. Видається доцільним запровадження в Україні таких підходів з передачею регіонам державного майна, розміщеного на їх території, розширенням повноважень щодо управління цим майном, зокрема спільною власністю територіальних громад. А це, у свою чергу, потребує вдосконалення діючої системи управління комунальною власністю, підвищення ролі громад та органів місцевого самоврядування.

Як свідчить аналіз наукової літератури з досліджуваної теми, питання управління комунальною власністю науковцями вивчалися побіжно, тому поза їх увагою залишилися деякі проблеми. На основі цього дисертантом визначено основні напрями наукового дослідження:

–       теоретичні засади управління комунальною власністю в Україні;

–       удосконалення управління комунальною власністю в Україні;

–       тенденції розвитку управління комунальною власністю в Україні;

–       основні та комплексні підходи до створення підприємств і організації структур комунальної власності в Україні;

–         оптимізація механізму управління комунальною власністю в Україні.

У другому розділі – “Теоретичні засади управління комунальною власністю в Україні” – узагальнено результати аналізу нормативно-правових основ управління комунальною власністю, досліджено систему управління комунальною власністю на сучасному етапі та особливості управління спільною власністю територіальних громад на регіональному рівні.

Проведено аналіз нормативно-правових актів щодо здійснення управлінських функцій стосовно майна комунальної власності тери­торіальних громад та об’єктів їх спільної власності, який свідчить про недостатнє регулювання питань реалізації управління комунальною власністю в Україні. Обгрунтована можливість управління громадівським майном безпосередньо територіальною громадою та вказано на необхідність законодавчого визначення механізму такого управління.

За результатами дослідження встановлено наявність дублюючих еле­ментів у структурі управління комунальною власністю в Україні, відсутність взаємозв’язку між елементами цієї структури – органами, уповноваженими управляти об’єктами спільної власності територіальних громад та територіальними громадами, а також сільськими, селищними, міськими, районними у містах радами. Зазначені недоліки враховані у запропонованій інноваційній моделі реалізації управління комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах та їх спільною власністю у системі місцевого самоврядування в Україні (див. рисунок).

Вивчення практики управління об’єктами спільної власності територіальних громад, яке здійснюють обласні та районні ради, показало, що за єдиної нормативно-правової бази, яка регламентує ці питання, органи місцевого самоврядування застосовують різні підходи до управління таким майном. Форми і методи управління суттєво відрізняються навіть у сусідніх областях, а обсяг повноважень відповідних рад реалізується не завжди відповідно до чинного законодавства України. Деякі органи місцевого самоврядування, до повноважень яких належить управління об’єктами спільної власності територіальних громад, ще остаточно не визначилися стосовно створення відповідних структур управління, пояснюючи це тим, що на зако­нодавчому рівні відсутнє чітке визначення механізму їх створення.