ДИДАКТИЧНАЯ ИГРА КАК СРЕДСТВО АКТИВИЗАЦИИ УЧЕБНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СТУДЕНТОВ УНИВЕРСИТЕТА

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, теоретико-методологічну основу, методи, етапи, наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, особистий внесок здобувача, шляхи забезпечення вірогідності та надійності результатів дослідження, представлена апробація результатів дослідження та впровадження їх у практику, наведені дані про структуру роботи.

            У першому розділі “Педагогічні основи використання гри у процесі

 навчання майбутніх спеціалістів” міститься історико-педагогічний аналіз проблеми гри та ігрової діяльності у психолого-педагогічній теорії та практиці. Проведено аналіз багатозначного поняття “гра” і різних підходів до нього та підтверджено факт, що гра є предметом дослідження різних наук (філософії, етнографії, біології, фізіології, психології, педагогіки). З’ясовано, що гра – явище досить різнобічне, звідси й розбіжності у підходах до цього поняття, оскільки вчені розглядали його з різних позицій: гра – філософське  поняття (І.Кант); стан вищої гармонії пізнавальних здатностей людини (Ф.Шиллер); символічне повторення ситуації, яка в минулому завдала дитині психологічної травми (З.Фрейд); підготовка до справи (К.Гроос); звільнення від надлишку енергії (Г.Спенсер); холоста робота механізму, котрий ще не знадобився для справи (Д.Н.Узнадзе); своєрідний, але необхідний підрозділ “справи” (Г.О.Нодія); відтворення людської діяльності (Д.Б.Ельконін); діяльність “ніби непотрібна і разом з тим необхідна” (С.П.Рубінштейн);  провідний вид діяльності дошкільнят (Г.Леве); діяльність, не пов’язана з життєвими інтересами (А.А.Смірнов); єдність ігрової діяльності та ігрової форми (А.А.Тюков); інструментально даний фрагмент реальності соціуму (Є.М.Смірнов); особливим чином організована діяльність групи людей (Є.М.Смірнов); широке коло діяльності тварин та людей (“Філософський енциклопедичний словник”); засіб навчання та виховання (“Енциклопедія ігор”); генетична та функціональна основа мистецтва (“Енциклопедія ігор”);  форма проведення людиною вільного часу (“Енциклопедичний збірник”).

Навіть цей далеко не повний список визначень гри дозволяє констатувати, що на сьогодні не існує чіткого визначення гри як явища, відсутні конкретні критерії його визначення, більше того, відсутнє обгрунтування гри як дидактичного явища, не достатньо чітко визначено її місце серед категорій дидактики.

У більшості визначень гра розглядається як один з видів діяльності, тісно пов’язаний з іншими – навчанням та працею. На наш погляд, визначення “гра – це діяльність” недостатньо чітке. З точки зору дидактики, гра, так як і навчання, і праця – це процеси, протягом яких особистість займається ігровою, навчальною або трудовою діяльністю.

Визначення “гра – це форма”, на нашу думку, не зовсім відповідає дійсності. Форма, з філософської точки зору, це зовнішній вираз певного змісту, тоді гра була б і зовнішньою формою, і внутрішнім змістом. Форма, з педагогічної точки зору, як форма  організації навчання, це обмежена в часі і просторі взаємозумовлена діяльність учителя і учнів. В історії освіти відомі різні форми організації навчання, на сучасному етапі загальноприйнятою формою є урок. У переліку позаурочних форм навчання ми також не знаходимо гри.

Визначення “гра – це прийом” можливе, на наш погляд, якщо гра використовується як разова дія, якщо використовуються певні елементи гри. Але явище “гра” наскільки багатогранне та багатофункціональне, що його реально спрямовувати на забезпечення більш широких дій.

Визначення “гра – це спосіб організації особливого виду діяльності, яка передбачає відтворення різних видів людської діяльності”, на нашу думку, найбільше відповідає сутності поняття. Оскільки упорядковані способи діяльності вчителя і учнів, спрямовані на ефективне розв’язання навчальних завдань – це  методи навчання,  то ігри слід розглядати саме серед методів навчання.

Аналіз різних підходів до визначення сутності гри, її ролі та місця в житті людини, різних спроб класифікацій тих чи інших видів ігор дозволив поглибити дослідження цієї проблеми. В роботі визначено ряд критеріїв для розподілу ігор на групи та запропоновано обгрунтовану розширену класифікацію ігор за цими критеріями: за віком, за метою, за призначенням, за засобами проведення, за кількістю учасників, за часом підготовки, за ступенем керівництва та за часом проведення.

В роботі прокоментовано різні підходи щодо термінології та проаналізована ступінь синонімічності та відмінності між термінами “навчальна гра”, “пізнавальна гра”, “педагогічна гра”, “дидактична гра”.

В широкому розумінні, всі ігри, в які людина грає з дитинства, є навчальними, тому що з їх допомогою дитина чи доросла людина засвоює  певні аспекти досвіду. Будь-яка гра, в яку людина грає впродовж життя, є, в певному розумінні, пізнавальною, тому що людина пізнає світ, життя, або його конкретні прояви. Говорячи про ігри у навчальному процесі, ми вкладаємо у ці поняття більш конкретний зміст.

Гру, яка використовується у навчальному процесі як системі, доречно називати загальним поняттям “педагогічна гра” або “навчально-педагогічна”.  При використанні таких ігор зусилля викладача спрямовуються не тільки на засвоєння змісту навчальної дисципліни, але й на формування понять про певні норми поведінки. Навчальна гра передбачає розв’язання навчальних завдань, всі інші її функції, не пов’язані безпосередньо з навчанням, залишаються на другому плані.

Оскільки процес навчання має двосторонній характер, гра має певне значення як для процесу научіння (дидактична гра), так і для процесу учіння (пізнавальна гра). Тобто, дидактична гра – це навчальна гра, яка застосовується у процесі навчання, виконує певні навчальні функції, має певну навчальну мету і завдання.

Отже, при своїй певній синонімічності, ці поняття визначають конкретне місце кожної з цих ігор у процесі навчання. При цьому необхідно наголосити на тому, що вони тісно пов’язані між собою. Використовуючи будь-яку з цих ігор, викладач реалізує всі функції гри, хоча їх ієрархічний ряд буде різним.

Обгрунтований висновок, що гра може бути методом навчання, виступив  основою для аналізу сутності дидактичної гри. Не маючи на меті перегляд існуючих класифікацій методів навчання, в роботі знайдено місце дидактичній грі серед існуючих категорій дидактики, зокрема, серед практичних методів навчання, спираючись на найбільш поширену класифікацію методів навчання за джерелом знань. Обгрунтовано належність дидактичної гри до вправи, зокрема, до творчої вправи, яка використовується  в навчальному процесі, вміщує навчальне завдання та в штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку, забезпечує досягнення певної навчальної мети.