ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ ШКОЛЯРІВ ДО СИСТЕМАТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНИМИ ВПРАВАМИ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та сформульовано гіпотезу дослідження, розкрито методологічну основу, методи дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, обгрунтовано вірогідність одержаних результатів, подано відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів, наведено дані про структуру дисертації.

У першому розділі - “Теоретичні основи мотивації до фізкультурної діяльності” - зроблено психолого-педагогічний аналіз підходів до розуміння проблеми мотивації, вирішено проблему дефініцій базових понять, зроблено психолого-педагогічний аналіз понять “мотивація”, “мотив”, “потреба”; уточнено формулювання понять “фізкультурна діяльність”, “фізкультурний інтерес”; наводиться класифікація мотивів занять фізичною культурою і спортом; виділяються мотиви, які є найбільш характерними для учасників фізкультурної діяльності; конкретизовано та уточнено зміст понять “мотив фізкультурної діяльності”, “мотив до занять фізичними вправами”. Визначено, що “позитивна мотивація до занять фізичними вправами” – це сукупність внутрішніх та зовнішніх спонукань, що спрямовують і регулюють усвідомлені дії до досягнення оптимальної психофізичної організації особистості відповідно з її цілями та потребами суспільства.

Встановлено, що мотиви фізкультурної діяльності (потреби, інтереси, життєві плани, прагнення, усвідомлення обов’язку і відповідальності тощо) неможливо, в принципі, сформувати без залучення суб’єкта діяльності в її процес. Реально мотиви проявляються в активності людини, отже, по фізичній активності особистості можна робити висновки про рівень розвитку мотивації. Формування мотивації до фізичного вдосконалення здійснюється у процесі участі школярів у фізкультурній діяльності, яка є одним з видів соціальної діяльності і спрямована на досягнення фізичного вдосконалення.

У роботі доведено, що пізнавальний інтерес і інтерес до занять фізичними вправами пов’язані між собою. З одного боку, фізкультурний інтерес є частиною більш широкого пізнавального інтересу, з іншого - інтерес до занять фізичними вправами містить елементи пізнавального інтересу. Разом з тим, ці інтереси розрізняються в залежності від мети діяльності. Пізнавальний інтерес спрямований на здобуття знань, інтерес до занять фізичними вправами – на фізкультурну діяльність, яка також ставить перед учнями пізнавальні завдання. Він виражений у спрямуванні розуму, почуттів, волі і дій до фізкультурної діяльності, до оволодіння необхідними знаннями, вміннями і навичками.

Теоретична частина дослідження показує, що для ефективної розробки і планування навчально-виховної роботи з фізичного виховання, для оптимального вибору технологій, методів, прийомів, засобів і форм здійснення фізкультурної діяльності, необхідно враховувати вікові, статеві та індивідуальні особливості мотивації учнів, виявляти, які мотиви є провідними і переважають у мотиваційній сфері школярів.

Визначаючи зміст і спрямованість практичної діяльності, слід враховувати, що потреби, інтереси, мотиви, ідеали можуть у людини змінюватись і закріплюватись в певній ієрархії. Мотивація до фізичного самовдосконалення не з’являється сама по собі, її “модель” потрібно формувати в ситуаціях навчального процесу, фіксувати і закріплювати позитивні мотиви та нейтралізувати вплив негативних.

Встановлено, що діагностика індивідуально-типологічних особливостей учнів є підгрунтям для створення неоднорідного навчального середовища, організації диференційованої роботи учнів на уроці та самостійних тренувальних заняттях. З урахуванням комплексу наявних знань про індивідуальний психо-фізичний розвиток дитини, її індивідуальні особливості, обрано такі критерії для створення типології учнів за їх ставленням до занять фізичними вправами: ступінь активності, ініціативи, самостійності учнів у процесі виконання фізичних вправ; участь школярів у спортивно-масових заходах, які проводяться в школі протягом навчального року; заняття в секціях та групах ЗФП; рівень знань з фізичної культури; здатність до адекватної взаємооцінки та самооцінки процесу і результатів засвоєння програмного матеріалу; здатність школярів до самоконтролю.

Діагностика індивідуальних особливостей не повинна обмежуватись одноразовим заходом. Це має бути постійний процес моніторингу змін у мотиваційно-потребнісній сфері учнів для варіювання стратегій навчально-виховного процесу, забезпечення оптимальних умов для їх навчання і подальшого розвитку.

У теоретичній частині дослідження визначено, що формування позитивної мотивації школярів до систематичних занять фізичними вправами буде ефективнішим, якщо дотримуватись сукупності таких дидактичних умов:

-         формування позитивного ставлення до занять фізичними вправами;

-         цілеспрямоване мотивування та стимулювання до фізкультурної активності;

-         формування інтересу до фізкультурної діяльності;

-         оволодіння знаннями з фізичної культури та формування вміння самостійно займатись фізичними вправами.

У другому розділі - “Дослідно-експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов формування мотивації до систематичних занять фізичними вправами” - розкрито зміст, методику та результати констатуючого і формуючого експериментів, зроблено узагальнюючі висновки до другого розділу.

Мета констатуючого експерименту полягала у виявленні наявного рівня організації роботи з формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами в загальноосвітній школі, дослідженні потенційних можливостей школи щодо створення педагогічних умов, які забезпечують більшу її ефективність.

Констатуючий експеримент проводився у такій послідовності: аналіз програмно-методичних і нормативних документів на предмет визначення стану методичного забезпечення проблеми; опитування, анкетування вчителів; відвідування уроків, на яких здійснювались спостереження, анкетування, співбесіди, тестування фізичної підготовленості учнів.

Шляхом вивчення шкільної документації було виявлено, що проблема не отримала належного методичного забезпечення, незважаючи на те, що школи працювали над оптимізацією навчально-виховного процесу, котра передбачає і мотивування до навчальної діяльності.

З метою з’ясування місця фізичної культури у житті школярів, здійснено соціологічне дослідження, яке дало змогу виявити існуюче на даний період положення: із числа опитаних учнів 9-х та 11-х класів не займаються фізичною культурою у позаурочний час 25-30% школярів, самостійно займаються 10 -14%, відвідують спортивні секції та гуртки ЗФП 30-40% старших підлітків та старшокласників. Встановлено причини негативного ставлення школярів до шкільних занять фізичною культурою: на недоліки матеріального забезпечення посилаються 38,5% респондентів; на недостатню вимогливість до відвідування занять – 35,6% школярів; брак часу відзначили 33,3%; на недостатній методичний рівень проведення занять вказало 21,4%; відсутній інтерес до занять у 18,5% респондентів; на особисту недисциплінованість – 15,2% указань і на відсутність взаєморозуміння з учителем – 9,3%. У ході дослідження встановлено причини, що заважають займатись фізичними вправами вдома: на брак часу посилаються 35,9% школярів, відсутність бажання відзначили 33,3%; не знають, як займатись та потребують допомоги в організації проведення самостійних занять вдома 20,5% учнів. З’ясовано, що на брак часу вказують переважно ті школярі, котрі не мають знань та вмінь щодо правильного планування режиму дня.

Виявлено ставлення батьків до занять дітей фізичною культурою і спортом. В результаті анкетування встановлено, що 75-85% батьків схвалюють такі заняття; 2,5-5% - не схвалюють; 10-20% батьків вважають достатніми заняття фізичними вправами в школі і лише 7,0% батьків надають допомогу дітям в організації та проведенні самостійних тренувальних занять. Отже, при зовнішньо позитивному ставленні більшості батьків до занять дітей фізичними вправами, лише деякі з них надають реальну допомогу і здійснюють контроль за заняттями фізичними вправами своїх дітей.

Як показали досліджені нами факти, 68% опитаних вчителів не відчувають задоволення від взаємовідносин з учнями на уроці; 39,5% вважають, що винні в цьому учні, які не оволоділи елементарними нормами поведінки; 60,4% мають труднощі при виборі правильного стилю спілкування з школярами на уроці й поза ним; 31,9% учителів не могли гідно вийти з конфліктної ситуації, що виникла на уроці; 37,8% відчувають труднощі в активізації навчальної діяльності учнів.

Формування мотивації до занять фізичними вправами і розвиток фізичних якостей – взаємопов’язані педагогічні завдання, що вирішувались у експериментальній частині дослідження. Визначення рівня фізичної підготовленості учнів (1071 особа) за основними нормативними вправами, що включені до “Державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України” свідчать, що середні результати фізичної підготовленості обстежених учнів середнього та старшого шкільного віку знаходяться на рівні, нижчому за середній, а якісна оцінка рівня фізичної підготовленості – незадовільна. Результати дослідження підтвердили, що програмний матеріал з фізичної культури, де подано різноманіття вправ для формування рухових навичок та умінь, не реалізується у практичній діяльності значної кількості (40-45%) учнів, особливо тих, що мають низький рівень фізичної підготовленості. Недостатня рухова активність цих учнів призводить до того, що на кінець навчального року вони не оволодівають багатьма вправами, які мають прикладне значення. Це негативно впливає на фізичний розвиток дітей, сприяє зниженню працездатності організму і підвищенню стомлюваності. Крім того, такий фізичний стан відбивається і на формуванні характеру дітей: у них з’являється невпевненість у собі, замкненість, небажання займатися фізичними вправами.

Для дослідження мотиваційної сфери фізичного виховання учнів використовувалась методика з наданим переліком мотивів, розроблена М.В.Матюхіною і модифікована під фізкультурну тематику. Ця методика дозволяє дитині краще усвідомити свої мотиви, визначити, які з них мають більше чи менше для неї значення. За допомогою даної методики в мотиваційній сфері школярів виявлялись мотиви обов’язку і відповідальності, самовизначення і самовдосконалення, мотиви благополуччя, мотиви престижу, мотиви уникнення неприємностей, пізнавальні мотиви, пов’язані з заняттями фізичною культурою.

Як показали результати дослідження, у більшості школярів не сформовані суспільно значимі мотиви фізкультурної діяльності, не формується інтерес до систематичних занять фізичними вправами.

Проведені дослідження свідчать про те, що теоретичні відомості на уроках фізичної культури повідомляються не завжди в повному обсязі, безсистемно. Більшість школярів не вміють самостійно складати індивідуальні плани для тренувальної діяльності, у них відсутні найпростіші уявлення про основні методи розвитку сили, швидкості, витривалості, спритності, правила тренування, умови росту рівня фізичної підготовленості.

Подолання зазначених недоліків і обгрунтування необхідних педагогічних умов підвищення результативності формування мотивації до занять фізичними вправами зумовило розробку програми формуючого експерименту, в ході якого вирішувались завдання, спрямовані на обгрунтування необхідних та достатніх умов для формування у школярів позитивної мотивації до занять фізичними вправами: розробити систему спонукань учнів до активної фізкультурної діяльності; розробити систему основних та додаткових знань з фізичної культури, необхідну учням для самостійних занять фізичними вправами; сформувати в учнів вміння самостійних занять з розвитку основних фізичних якостей; реалізувати принцип індивідуального підходу до планування та організації фізкультурної діяльності школярів; організувати самостійні заняття фізичними вправами у позашкільний час.

Експериментальна робота у процесі шкільних занять з фізичного виховання здійснювалась за такими напрямками: вдосконалення змісту теоретичних і практичних занять з фізичного виховання та перевірка його впливу на формування у школярів мотивації до занять фізичними вправами; активізація пропаганди занять фізичною культурою і спортом у навчальному закладі; зближення прагнень та інтересів школярів з завданнями фізичного виховання; здійснення органічного зв’язку навчальних занять з самостійними заняттями фізичними вправами за місцем проживання.

З метою підвищення ефективності формуючого експерименту було модифіковано структуру уроку. За рахунок більш активного проведення основної частини уроку виділявся час в підготовчій частині  для проведення теоретичної підготовки та в заключній частині для проведення методичної підготовки учнів.

Робота з формування мотивації до занять фізичними вправами включала методичну та теоретичну підготовку учнів; вивчення прийомів самоконтролю за динамікою фізичної підготовленості; залучення учнів до самостійних занять фізичними вправами; застосування методів і прийомів самооцінки впливу самостійних занять на підвищення рівня фізичного розвитку учнів.

Формуючий експеримент проходив у три етапи:

На першому етапі повідомлялись загальні теоретичні відомості з фізичного виховання, фізіології, гігієни, валеології. Учні знайомились з індивідуальними картками-завданнями, правилами організації та проведення самостійних занять фізичними вправами, навчались контролю та оцінці свого фізичного стану, з ними організовувались самостійні заняття фізичними вправами в домашніх умовах за завданням вчителя. У бесідах формувалась суспільно значима мета практичної діяльності школярів на певний період.

На другому етапі учні навчались плануванню, взаємооцінці, взаємоконтролю, підбору відповідних засобів для розвитку окремих фізичних якостей; з ними проводились індивідуальні заняття за планами, складеними учнями разом з учителем. Формування мотивації до фізкультурної діяльності проводилось за допомогою вибору особисто значимого і цікавого для школярів навчального матеріалу, який сприяв виробленню у них моральної впевненості у цінності занять фізичними вправами, створенню атмосфери демократичного стилю спілкування з вчителем та експериментатором.

На третьому етапі проводилась подальша робота по формуванню у школярів позитивних мотивів фізкультурної діяльності, озброєнню їх знаннями, вміннями та навичками з фізичної культури. Переважаючою була орієнтація на пізнавальні мотиви, мотиви самовизначення і самовдосконалення, усвідомлення можливості зміцнення здоров'я за допомогою систематичних занять фізичною культурою. Школярі займались в домашніх умовах фізичними вправами за самостійно складеними та відкорегованими учителем планами. Проводились комплексні тестування фізичної підготовленості учнів з метою наочного показу позитивних зрушень в розвитку рухових якостей (шляхом оперативного контролю)

Для визначення рівня сформованості мотивації до занять фізичними вправами були встановлені такі показники:

-         наявність у мотиваційній сфері визначеного блоку мотивів;

-         ставлення до предмета «фізична культура»;

-         систематичність самостійних тренувальних занять фізичними вправами або заняття в спортивних секціях чи групах ЗФП;

-         рівень фізичної підготовленості.

За критерії сформованості мотивації до фізичного самовдосконалення у дослідженні були прийняті такі рівні: високий (активно-творчий), середній (активно-репродуктивний), низький (адаптивно-репродуктивний).

У зв’язку з тим, що одним з показників рівня сформованості мотивації до занять фізичними вправами є ставлення до предмета “фізична культура”, учні умовно розподілялись на п’ять основних груп щодо їх ставлення до занять фізичною культурою: з активно-позитивним ставленням, з пасивно-позитивним, з байдужим, з пасивно-негативним та активно-негативним ставленням. Таким чином, завдання вчителя полягало в тому, щоб забезпечити поступову трансформацію ставлення до фізичної культури в учнів з більш низького рівня на найбільш високий – активно-позитивний, оскільки найвищих результатів досягають учні, в яких сформовано активно-позитивне ставлення до занять фізичною культурою.

Мотиви занять фізичною культурою були умовно поділені на три групи. До високого рівня розвитку позитивної мотивації були віднесені мотиви самовизначення і самовдосконалення, обов’язку і відповідальності, пізнавальні мотиви, пов’язані з змістом і процесом фізкультурної діяльності. До середнього рівня – мотиви престижу та благополуччя. До низького – мотиви уникнення неприємностей (негативна мотивація). Виявлено, що чим більше полімотивована мотиваційна сфера учня, тим вищий рівень розвитку його мотивації.

Експериментальні дані, що характеризують рівень розвитку мотивації школярів до фізкультурної діяльності, наведено в табл.1. З таблиці видно, що отримані перед початком експерименту результати щодо сформованості у школярів експериментальних і контрольних класів мотивації до фізкультурної діяльності майже не відрізнялись. Наприклад, в експериментальних 9-х класах з низьким рівнем мотивації було виявлено 38 учнів, що склало 41,3%, з середнім – 46 (50,0%), високим – 8 (8,7%). В контрольних класах ці показники були такими: з низьким – 39 (43,8%), середнім – 41 (46,1%), високим – 9 (10,1%) учнів.