Соколов С.О. Особливості росту і плодоношення абрикоса в умовах південного Полісся України

Краткое содержание

Поживний і водний  режими грунту та дерев. Елементи  мінерального живлення відіграють важливу роль в процесах обміну речовин рослинного організму. На дерново-слабопідзолистих, зв’язанопіщаних, на прісноводному суглинку грунтах досліду № 1 вміст гумусу у верхніх горизонтах (0-30 см) за роки досліджень в середньому складав 1,73-2,15%, легкогідролізованого азоту – 4,52-5,89, фосфору – 13,25-19,26, калію – 17,23-21,24мг на 100 г грунту. На дерново-слабопідзолистих піщаних грунтах досліду № 2 вміст гумусу був меншим і становив в верхньому шарі (0‑30 см) 0,9-1,2%, азоту – 3,4-4,5, рухомого фосфору – 2,3-15,3, обмінного калію – 4,3-7,4 мг на 100 г грунту.

За роки  досліджень вміст поживних елементів в листях дерев ділянки № 1 в середньому становив, %: азоту – 3,07, фосфору – 0,24, калію – 2,79, кальцію – 2,07, магнію – 0,59. У досліді № 2 вміст основних елементів був дещо нижчим і становив, %: азоту – 2,93, фосфору – 0,22, калію – 2,61, кальцію – 2,2, магнію – 0,57. Загальний вміст основних елементів живлення в листках знаходився  на оптимальному для життєдіяльності рослин рівні.

У південному Поліссі сприятливі умови для водозабезпечення абрикоса складаються наприкінці весни та в першій половині літа. Це пов'язано з достатніми запасами вологи в грунті в ранньовесняний період та весняними опадами. Середній вміст вологи в метровому шарі грунту становив у травні – 13,55,  червні – 12,71%. Найбільш посушливим у обох дослідах за роки досліджень  був шар грунту 0-40 см, особливо у липні – 8,98-9,88 мм. Це пов'язано з інтенсивним використанням води основною масою коренів, та витратою її під час бездощів'я.

Оводненість листків коливалось в межах від 63,26 до 66,2. У сортів Самбурський ранній і Червневий цей показник відповідно складав 64,01 і 64,43, з найбільшим у Колгоспного (66,2) та Київського красеня (66,1%). Дерева усіх дослідних сортів мали  більшу оводненість листя, ніж контрольних дерев. Період достигання плодів у липні–початку серпня  характеризувався недостатнім зволоженням грунту і середніми та низькими показниками оводненості листків. Найнижчі показники були в цей період у сортів Самбурський ранній та Червневий.

Динаміка росту дерев та їх штамбів. Висота дерев у 6-річному віці у сортів Київський красень, Червневий, Оболонський складала 3,2-3,5 м. Ці ж сорти мали й найширшу крону (2,9-3,7 м).

Найбільшим середнім приростом  відзначалися сорти Червневий (68,6 см у 1994 р.) і Київський красень (64,7 см у 1993 р.). Сумарний приріст був найбільшим у сортів Червневий (75,4-82,1 м), Колгоспний (72,3-84,3 м) і Київський красень (92,3-95,3 м), і найменший у Самбурського раннього (53,0-64,0 м). Період росту пагонів протягом 1993-1994 років був стабільним і становив в середньому 90-97 днів. Але в 1995 році, через засуху, він припинився майже повністю на початку липня і становив 70-85 днів. Найбільший приріст пагонів був на початку  росту до середини червня–початку липня. В подальшому інтенсивний розвиток пагонів залежав від навантаження дерев врожаєм та погодних умов.

Найбільші показники приросту діаметру штамбу за 1994 рік були у сортів Червневий – 2,83 і Київський красень – 2,72 см і  найменші у Самбурського раннього – 1,7 см у досліді № 2. У досліді № 1 цей показник був найбільшим також у 1994 році в сортів Київський красень (3,34 см) і Оболонський (2,8 см).

Наростання асимілятивної поверхні дерев. Найбільшу площу листової пластинки всі сорти мали у 1993 році 40,58-41,37, дещо меншу у 1994 – 39,98-40,34 і найменшу у 1995 – 34,75-35,49 см² (табл. 1). Найбільшим цей показник був у сортів Оболонський (39,79-40,08), Колгоспний (38,67-41,67) та Київський красень (39,66-40,95 см^2­­), що було на рівні контрольного сорту Краснощокий (38,83-40,12 см²), а найменшим – у Самбурського раннього (34,97-35,38 см²).

Площа листової пластинки була найбільшою у середньо- та пізньостиглих сортів Оболонський та Київський красень у кінці липня – початку  серпня, а у ранньостиглих Самбурський ранній і Червневий – наприкінці червня – початку липня. Отже, максимальних розмірів листки набувають в період достигання плодів.

Найбільша площа листової поверхні у дерев дослідних сортів була в період плодоношення у липні у досліді № 1 у сортів Київський красень (56,9), Оболонський (52,71), найменша – Самбурський ранній (19,67 м²/дер.).  У досліді № 2 вона була дещо меншою, ніж у досліді № 1, але сортова тенденція залишалася незмінною. В перерахунку на об’єм, м²/об’єм крони: у досліді № 1 – 2,05 (Оболонський) та 1,55 (Самбурський ранній), у досліді № 2 – 1,94 та 1,49 відповідно по цих же сортах. У контрольного сорту відповідно по дослідах – 1,96 та 1,76.

Ріст і архітектоніка кореневої системи. На розміщення та силу розвитку кореневої системи дослідних дерев впливали грунтові та кліматичні умови, схеми садіння, а також сортові особливості. У шестирічному  віці в досліді № 2 найбільшу довжину коренів мали дерева сортів Оболонський – 1083,9 м та Київський красень – 1065,7 м, а корінці до 3 мм мали довжину відповідно 825,2 і 889,3 м. Найменшу довжину коренів мали дерева Самбурського раннього – 787,9 м, з корінцями до 3 мм – 657,9 м. Сорти Червневий і Колгоспний мали показники на рівні контролю.  Найбільшу вагу коренів мав сорт Київський красень (10419,5), найменшу Самбурський ранній (6126,4 г). Основна кількість коренів майже усіх сортів у досліді № 1 знаходилась у прошарку грунту 20-60 см. У досліді № 2 основна маса коренів дослідних сортів також знаходилась в шарі 20-60 см, а у сортів Оболонський та Київський красень до 20-80 см.

Розміщення кореневої системи у горизонтальному напрямку показало, що у 5-6 річному віці корені розповсюджуються до 2 метрів від штамбу і майже змикаються з коренями інших дерев. Основна маса скелетних коренів на обох ділянках в усіх сортів розташована на відстані до 1 метра від штамбу дерев, а обростаючі корені (основна їх маса) знаходяться на відстанях від 50 см до 2 метрів, достатньо рівномірно заповнюючи усю площу навколо дерева.

Проходження фенофаз, цвітіння, запліднення та самоплідність квіток. За роки досліджень початок різних фаз розвитку змінювався не тільки по сортах а і за роками. Початок вегетації на обох дослідних ділянках різнився за числами, але за усі три роки він відбувався у III декаді квітня. Кінець вегетації усіх сортів на обох дослідних ділянках був також майже однаковим – у I-II декаді жовтня. Сорти Київський красень, Оболонський та Колгоспний найдовше вегетували.

Сума активних температур вище 10°С необхідних для нормального розвитку абрикоса (М.Ю. Гущин, 1969) за роки досліджень була в середньому від 2567-2590 (1993 р.), до 2827-2845°С (1995 р). Так як початок та кінець вегетації за роки досліджень відбувався майже однаково, тому і забезпеченість сортів сумами активних температур вище 10°С коливалась в незначних межах.

Найважливішою фенофазою для абрикоса є цвітіння – її початок та тривалість. Найбільш ранній строк цвітіння абрикоса відмічений в 1994 році, коли в досліді № 1 воно почалося 20-21, а у досліді № 2 – 17-18 квітня, найпізніший – в 1993 році – з 25 по 28 квітня. Чіткої межи між ранньо- та пізньоквітучими сортами не відмічено, цвітіння дерев тривало від 4 до 12 днів. Тривалість цвітіння залежала перш за все від температури повітря. Найбільш сприятливим роком для цвітіння абрикоса був 1995 рік.

В перший рік плодоношення найбільше квіткових бруньок було закладено на однорічних приростах. На другий і третій рік закладання більшості їх відбувається на дворічних гілках (133-187), менше на одно- та трирічних (відповідно 80-85 та 84-114 шт/м приросту).

Екстремальні погодні умови червня–липня негативно вплинули на закладання квіткових бруньок, особливо на однорічних приростах. Серед усіх дослідних сортів найбільше квіток відмічено на одно- та дворічній деревині у сортів Київський красень (відповідно – 103-106 та 172-183), Оболонський (101 та 149), найменше у Самбурського раннього в досліді № 1 (74-79) та Червневого у досліді № 2 (111 шт/м приросту). На трирічних гілках цей показник у дерев в обох дослідах найменшим був у Колгоспного (80-85), а найбільшим у Київського красеня (117-124 шт/м).

У дерев дослідних сортів сила цвітіння була 3,5-4,5 бала. Відсоток зав'язування плодів різнився по сортах, та залежав від ступеня цвітіння сортів. Найбільшим він був у досліді № 1 у сортів Самбурський ранній (12,6), Оболонський (11,03), в усіх інших – від 7,9 до 8,7%. У досліді № 2 найбільшим цей показник був у Самбурського раннього (17,0), а найменшим у Червневого (9,4).

Усі дослідні сорти є з різним ступенем самоплідності. Найвищу самоплідність відмічено у Київського красеня (24,7), Оболонського (23,4) та Колгоспного (22,1%), а найменшу у Самбурського раннього (14,3), проти контролю (12,8%). Найкращими запилювачами для всіх дослідних сортів були Золотистий, Київський красень, Краснощокий та Аденіс. Обстеження квіткових бруньок на наявність дефективних квіток показало, що найбільше їх було у 1995 році порівняно з 1993 р. (Колгоспний 25,3; Київський красень 21,4; Оболонський 21,3%). Слід відмітити, що це обумовлено екстремальними зимово-весняними умовами, які значно впливають на збільшення дефективності маточок, але менше – на життєздатність пилку.

Стійкість абрикоса до грибкових хвороб. Найшкідливішими для абрикоса є хвороби – моніліоз та клястероспоріоз. Роки досліджень були несприятливі для розвитку клястероспоріозу і сорти абрикоса незначно пошкоджувались хворобою. Шкодочинність моніліозу у 1993 році була незначною (0,3-1 бала), але у 1995 році була епіфітотія розвитку цієї хвороби під час цвітіння, і якби не передчасні заходи по захисту рослин, то по деяких сортах можна б було втратити до 80-90% врожаю. Ступінь ураження сортів становила: Колгоспний 3,5-4,0; Оболонський 3,0; Київський красень 2,6-3; Червневий 2,2-2,4 та Самбурський ранній 2 бали.