Чинчик О.С. Оптимізація сортової агротехніки вирощування сої за рахунок способу сівби та удобрення в умовах західного Лісостепу України

Краткое содержание

ВИКОРИСТАННЯ СОЇ ТА РОЗВИТОК ТЕХНОЛОГІЇ ЇЇ ВИРОЩУВАННЯ

(огляд літератури)

Опрацьовано та визначено за вітчизняною і зарубіжною науковою літературою стан дослідження технологій вирощування сої у різних біокліматичних поясах та зонах. Проаналізовано формування урожайності цієї зернобобової культури залежно від способів сівби та удобрення, а також її сортових особливостей. За результатами проведеного огляду наукової літератури було розроблено робочу гіпотезу, обґрунтовано мету і завдання досліджень.

УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження за темою дисертаційної роботи проводили впродовж 2001-2003 рр. на дослідному полі Подільського державного аграрно-технічного університету та з 2004 по 2007 рр. в господарствах Хмельницької і Чернівецької областей.

Досліди закладалися на чорноземі типовому середньоглибокому  важкосуглинковому на лесовидному суглинкові, який характеризувався такими показниками в шарі ґрунту (0-30 см): вміст гумусу (за Тюріним) – 4,38-4,26 %; азоту, що легко гідролізується (за Корнфільдом) – 137-118 мг/кг; рухомого фосфору (за Чіріковим) – 86-85 мг/кг; обмінного калію (за Чіріковим) – 168-165 мг/кг; рН (сольове) – 6,9-6,7; гідролітична кислотність – 0,73-0,83 мг-екв./100 г ґрунту.

Агрометеорологічні умови 2001-2003 років відзначалися досить значними відхиленнями кількості опадів та теплового режиму, що відповідно позначилось на формуванні продуктивності сої. Так, впродовж вегетаційних періодів сума опадів та середньодобова температура повітря складали відповідно: 2001 р. – 437,8 мм і 16,3⁰С; 2002 - 349,8 мм і 16,7⁰С; 2003 - 259,9 мм і 16,7⁰С.

Дослідження за темою дисертаційної роботи проводились шляхом закладання польових дослідів відповідно до загальноприйнятої методики (Доспехов Б.О, 1985; Мойсейченко В.Ф, Єщенко В.О., 1994) за трифакторною схемою в чотириразовому повторенні. Посівна площа елементарної ділянки складала 29,16, облікова – 25 м². Схема досліду була сформована за методом розщеплених ділянок з їх частковою рендомізацією в ланці сівозміни після озимої пшениці. В дослідах вивчались районовані сорти сої: Чернівецька 9 (Чернівецька ДСГС, Інститут землеробства УААН), Агат (Красноградська ДС ІЗГ УААН, Інститут кормів УААН), Подільська 1, Подільська 416 (Інститут АЕ і Б, Подільська ДАТА, Інститут кормів УААН). Урожайність досліджуваних сортів сої вивчалась залежно від рядкового (15 см) і широкорядного (45 см) способів сівби, а також норм мінеральних добрив: без добрив, P₆₀K₃₀ + (N₁₅), N₃₀P₆₀K₃₀ + (N₁₅), N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅). За контроль був прийнятий варіант сорту Подільська 1, що висівався рядковим способом сівби без внесення добрив.

Фенологічні спостереження за ростом і розвитком рослин виконували відповідно до „Методики державного сортовипробування сільськогосподарських культур” (1985 р.).

Підрахунок густоти рослин в посівах проводили двічі впродовж вегетаційного періоду:   у  фазі  повних сходів  і  перед збиранням  врожаю. Для

цього використовували метод пробної площадки.

Оцінку фотосинтетичної продуктивності встановлювали за показниками площі листкової поверхні (методом висічок) та масової частки сухої речовини. Після чого розраховували фотосинтетичний потенціал та чисту продуктивність фотосинтезу.

Використання рослинами ФАР визначали за методикою Х.Г.Тооминга, Б.І. Гуляєва.

Кількість і масу бульбочок на коренях рослин сої визначали за методикою Г.С. Посипанова. Після чого за цієї ж методикою розраховували загальний і активний симбіотичний потенціал.

Облік урожаю зерна проводили методом суцільного збирання та зважування бункерної маси з кожної ділянки з послідуючим перерахунком на стандартну вологість та засміченість згідно ДСТУ 2240-93.

Біохімічну оцінку зразків зерна проводили на вміст: “сирого” протеїну (загальний азот множили на 6,25); “сирого” жиру  – за обезводненим залишком шляхом екстрагування ефіром в апараті Сокслета.

Економічну ефективність вирощування сої визначали після проведення виробничих дослідів і складання технологічних карт та за цінами, що склалися на 2006 рік (Мацибора В.І.).

Біоенергетичну оцінку технологій вирощування сої встановлювали за методикою і довідковими даними, які визначені О.К. Медведовським та         П.І. Іваненком. 

ПРОЦЕСИ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ В АГРОЦЕНОЗАХ СОЇ, СФОРМОВАНИХ СОРТОМ, СПОСОБОМ СІВБИ ТА НОРМОЮ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ

Тривалість вегетаційного періоду сої впродовж років досліджень. Результатами досліджень встановлено, що на тривалість вегетаційного періоду сої суттєво впливали сортові особливості культури, спосіб її сівби та удобрення, а також погодні умови за роки проведення досліджень. Так, погодні умови 2001 року спричинювали найбільш тривалий вегетаційний період у сої, а погодні умови 2003 року сприяли найменшій тривалості вегетації цієї зернобобової культури. Що стосується внесення мінеральних добрив на рядкових посівах сої, то їх застосування сприяло подовженню вегетаційного періоду. Зокрема, порівняно із контрольним варіантом і відповідно до сорту при внесенні P₆₀K₃₀ + (N₁₅) вегетаційний період подовжувався в середньому на 1-3 доби. Застосування мінеральних добрив в нормі N₃₀P₆₀K₃₀ + (N₁₅) подовжувало вегетаційний період на 3-4 доби, а збільшення кількості азоту до N₄₅ в нормі N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) формувало найбільш подовжений вегетаційний період, який був на 4-6 діб більшим порівняно із варіантами без добрив. Що стосується широкорядних посівів (45 см) сої, то тут відзначалася так ж тенденція, але вегетаційний період у сортів був більш тривалим порівняно із рядковими посівами сортів, що вивчались. А саме: у сорту Подільська 416 на варіанті без добрив вегетаційний період в середньому за роки досліджень складав 121 діб, а при внесенні N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) – 127 діб або збільшувався на 6 діб; у сорту Подільська 1 на варіанті без добрив вегетаційний період складав 126 діб, а при внесенні N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) – 132 доби або також збільшувався на 6 діб; у сорту Чернівецька 9 на варіанті без добрив вегетаційний період складав 114 діб, а при внесенні N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) – 121 добу або подовжувався на 7 діб і сорту Агат на варіанті без добрив вегетаційний період складав 123 доби, а при внесенні N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) – 129 діб або збільшувався на 6 діб.

Отже, тривалість вегетаційного періоду сортів сої в досліді залежала не тільки від сортових особливостей та погодних умов, але й досить суттєво варіювала під дією норм мінеральних добрив та способу сівби сої.

Особливості фотосинтетичної продуктивності сої в досліді. В результаті проведених досліджень нами було встановлено, що соя має параболічний характер формування площі листкової поверхні, тобто, величина асиміляційного апарату рослин цієї сільськогосподарської культури зростає від початку гілкування до цвітіння (максимум виявлений на кінець цвітіння) і на початок дозрівання площа листкової поверхні починає знижуватися до остаточного опадання листків в період повного дозрівання зерна сої. Так, зокрема, серед сортів, що вивчались в досліді сорт Чернівецька 9 формував найбільшу площу листкової поверхні і при застосуванні мінеральних добрив на рядкових (15 см) посівах в нормі N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) площа листкової поверхні складала 48,8 тис.м²/га (табл. 1). Це було більше за варіант без внесення мінеральних добрив на 3,3 тис.м²/га і за варіант контролю на 3,6 тис.м²/га. Сорт Агат мав найменшу площу листкової поверхні на рядкових посівах сої порівняно із іншими сортами, що вивчались в досліді та на варіанті без застосування мінеральних добрив асиміляційна поверхні на кінець цвітіння складала 43,4 тис.м²/га, що було менше за контрольний варіант на 1,8 тис.м²/га.

На широкорядних (45 см) посівах сої максимальна площа листкової поверхні за період вегетації сортів, що вивчались, була меншою порівняно із відповідними варіантами рядкового (15 см) способу сівби. Кращий показник площі листкової поверхні на широкорядних посівах сої виявлений у сорту Подільська 1 і на варіанті із застосуванням N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) становив 47,7 тис.м²/га, але це було на 1,1 тис.м²/га менше порівняно із кращим варіантом рядкового способу сівби (сорт Чернівецька 9, що удобрювався N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅).

Крім визначення площі листкової поверхні, досить важливим є визначення тривалості її роботи, що безпосередньо впливає на формування урожайності рослиною. Таким показником, який це визначає є фотосинтетичний потенціал. За результатами проведених досліджень нами було встановлено, що на контролі фотосинтетичний потенціал склав 2,734 млн. м² дн./га (табл. 1). При внесенні мінеральних добрив фотосинтетичний потенціал зростав і найбільш підвищеним на рядковому посіві був у сорту Подільська 1 при застосуванні норми N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) і складав 3,152 млн. м² дн./га. Визначений ФПП перевищував варіант без добрив на 0,418 млн. м² дн./га. На широкорядних (45 см) посівах сортів сої, що вивчались в досліді зберігалися такі ж залежності формування ФПП відповідно до удобрення, але розраховані показники відрізнялися від таких же одержаних на рядкових  посівах вказаних сортів. Зокрема, найвищий показник ФПП в досліді, був розрахований на рівні 3,167 млн. м² дн./га на широкорядному посіві сорту Подільська 1, що удобрювався N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅). Визначений показник перевищував контроль на 0,433 млн. м² дн./га і кращий варіант рядкового способу сівби на 0,015 млн. м² дн./га.

Узагальнюючим показником продуктивності різних культур є вихід сухої речовини господарсько цінної маси врожаю рослин (листя + стебла + зерно, корені + гичка та ін.). Тому при проведенні досліджень нас цікавило, як саме будуть формувати рівень нагромадження сухої речовини фактори, що вивчалися в досліді. За період проведення досліджень ми визначали нагромадження сухої речовини в динаміці за всіма фазами росту і розвитку сої, але найбільше нас цікавила максимальна кількість сухої речовини, яку соя продукувала в період дозрівання насіння. Найбільшу кількість сухої речовини в досліді на варіанті без внесення мінеральних добрив продукував рядковий посів сорту Чернівецька 9, який формував її кількість на рівні 7,52 т/га (табл. 1). Це було на 0,06 т/га більше порівняно із контролем. Мінеральні добрива також виявилися ефективним стимулом нагромадження сухої речовини рядковими посівами вказаного сорту і при внесенні N₄₅P₆₀K₃₀ + (N₁₅) продукували її максимальний показник в досліді на рівні 8,93 т/га. Сформована кількість сухої речовини перевищувала контрольний варіант на 1,47 т/га.