Жуйков О.Г. Основні агротехнічні прийоми вирощування гірчиці сарептської в умовах зрошення Півдня України

Краткое содержание

ОГЛЯД СТАНУ ВИВЧЕНОСТІ ПРОБЛЕМИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОЩУВАННЯ ГІРЧИЦІ САРЕПТСЬКОЇ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ

 Проаналізовано сучасний стан вивчення елементів технології вирощування культури вітчизняними і зарубіжними авторами, а саме: способи сівби і норми висіву насіння гірчиці, норми мінеральних добрив при вирощуванні культури на різних рівнях вологозабезпеченості, сучасний сортовий склад гірчиці сизої, складові комплексної системи хімічного захисту.

УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

 Викладена характеристика грунтово-кліматичних особливостей зони за роки проведення досліджень, наведені використані методики проведення дослідів, спостережень, лабораторних аналізів, охарактеризована агротехніка вирощування культури.

Польові досліди проведені протягом 1999 – 2001 рр. на дослідному полі Інституту землеробства південного регіону УААН, розташованому в Дніпровському районі м.Херсона на масиві Інгулецької зрошувальної системи, лабораторні дослідження – у відділі аналітичних досліджень ІЗПР УААН. В усіх дослідах дотримувалися необхідних методичних умов, що дозволили об’єктивно проводити оцінку дії та взаємодії факторів, які вивчалися.

Грунт дослідної ділянки – темно-каштановий середньосуглинковий середньо­солонцюватий малогумусний на льосовидному суглинку. Потужність гумусового горизонту становить 47 – 52 см, ґрунт в цьому шарі вирізняється високим ступенем розпушеності, зв’язністю та схильністю до запливання. Найменша вологоємкість метрового шару ґрунту складає 21,3%, вологість в’янення 9,1% від маси сухого ґрунту, об’ємна маса зазначеного шару 1,43 г/см³, а загальний запас вологи 1714 м³/га. Вміст гумусу в орному шарі ґрунту (0 – 25 см) становить 2,11% і характеризується чіткою тенденцією зниження із глибиною, вміст валового азоту – 0,15%; валового фосфору – 0,09% і загального калію – 2,63% (вміст доступних форм зазначених елементів мінерального живлення становить відповідно 2,26; 4,39 і 33,0 мг/100 г ґрунту.

Клімат у районі розташування дослідного господарства характеризується недостатньою кількістю атмосферних опадів, їх неоднорідністю за ефективністю та нерівномірністю розподілу впродовж вегетаційного періоду, значною кількістю суховійних днів, котрі супроводжуються відносною вологістю повітря, нижчою за 50%, і вітром швидкістю 10 – 12 м/с і більше, тривалим безморозним періодом і теплими осінню і зимою. Згідно з даними Херсонської агрометеорологічної станції, що розташована на відстані 2 км від дослідного поля, тривалість безморозного періоду в середньому триває 182 – 190 днів, середньодобова температура повітря коливається в межах +9,7...+11,7 ^оС, сума активних температур повітря, вищих за +10 ^оС, складає 3200 – 3400 ^оС. Кліматичні умови за роки проведення дослідів були неоднорідними: дуже сприятливими для росту і розвитку гірчиці вони виявилися у 2001 році; порівняно сприятливими – у 1999 році і дуже несприятливими – у 2000 році, що певним чином позначилося на рівні продуктивності рослин у виконаних польових дослідах.

Основний метод досліджень – дво- та однофакторний польовий дослід, закладений методом часткової рендомізації  відповідно до методики польових дослідів з вивчення агротехнічних прийомів вирощування сільськогосподарських культур (Горянський М.М., 1970; Доспєхов Б.О., 1985).

 У двохфакторному польовому досліді вивчалася залежність урожайності та якості насіння гірчиці сарептської від способу сівби і норми висіву. Схема досліду містила такі варіанти досліджуваних факторів:

–        фактор А – спосіб сівби: суцільний рядковий з міжряддям 15 см і широкорядний з міжряддям 60 см;

–        фактор В – норма висіву (млн. схожих насінин на 1 га): 1.0; 1.5; 2.0; 2.5; 3.0.

У двохфакторному досліді вивчався вплив рівня вологозабезпеченості та норми мінеральних добрив на насіннєву продуктивність і якісні показники гірчиці сарептської. Схема досліду мала такий вигляд:

–        фактор А – рівень вологозабезпеченості: без зрошення і зрошення (поливи в фазу утворення стручків при передполивному порозі 70% НВ у горизонті 0-50 см).

–        фактор В – норма мінеральних добрив (кг д.р./га): без добрив – контроль; Р₆₀; N₃₀Р₆₀; N₆₀Р₆₀; N₉₀Р₆₀; N₁₂₀Р₆₀.

Сортовий склад культури оцінювався за комплексом агробіологічних показників в однофакторному польовому досліді. Вивчалися такі сорти: Донская 5 – контроль; Тавричанка; Тавричанка 5 і Роксолана.

Елементи системи хімічного захисту гірчиці сарептської від комплексу шкідливих організмів досліджувалися в однофакторному польовому досліді за такою схемою: без захисту – контроль; захист від хвороб (передпосівне протруєння насіння); захист від бур’янів (обробіток гербіцидом у період вегетації); захист від шкідників (обробіток інсектицидом у період вегетації); комплексний захист (поєднання всіх заходів).

Повторність чотириразова, посівна площа ділянки першого порядку 78,5 м², облікова – 50,0 м². У дослідах з вивчення агротехнічних заходів і хімічного захисту культури висівався сорт Тавричанка 5. Процес наукових досліджень супроводжувався аналізами ґрунтових і рослинних зразків, спостереженнями за динамікою росту та розвитку рослин гірчиці. Усі спостереження проводилися у двох несуміжних повтореннях.

Агротехніка гірчиці сарептської в польових дослідах виконувалася згідно з факторами, що вивчалися.

Після збирання попередника, яким за роки проведення досліджень була озима пшениця, проводили лущіння стерні дисковою бороною БДТ-7 в агрегаті з трактором Т-150К на глибину 8 – 10 см, вносили фосфорні добрива вручну згідно зі схемою досліду (у решті дослідів – фоновою нормою Р₆₀ розкидачем НРУ–0.5) і виконували полицеву оранку плугом ПЛН-5-35 на глибину 23 – 25 см.

Рано навесні по мірі дозрівання ґрунту проводили боронування зябу боронами БЗТС-1, а через 5 – 7 днів поле додатково культивували з одночасним боронуванням машиною КПС-4 на глибину 6 – 8 см. Після цього вносили азотні добрива вручну згідно схеми досліду (в інших дослідах – фоновою N60 машиною НРУ-0.5) і зароблювали в ґрунт одночасно з передпосівним обробітком агрегатом РВК-3,5 на глибину 3 см.

Посів проводився сівалкою СН-16 на глибину 3 см заздалегідь протруєним насінням (1 кг/т препарату вітавакс 200) способом посіву і нормою висіву  залежно від схеми досліду.

 Догляд за посівами гірчиці сарептської був представлений хімічним обробітком сходів проти капустяних блошиць (інсектицид Бі-58 Новий  дозою 0,6 л/га), хімічним прополюванням варіантів рядкового (гербіцид лонтрел 300 в дозі 0,3 л/га) і дворазовою міжрядною культивацію широкорядного посіву.

Вегетаційні поливи проводилися агрегатом ДДА-100МА при передполивному порозі 0,5 м шару ґрунту 70% НВ у фазу утворення стручків.

Однофазне збирання врожаю проводилося  комбайном “Sampo-130”.

ЗАЛЕЖНІСТЬ ІНТЕНСИВНОСТІ РОСТОВИХ ПРОЦЕСІВ, РОЗВИТКУ, УРОЖАЙНОСТІ ТА ЯКОСТІ НАСІННЯ ГІРЧИЦІ САРЕПТСЬКОЇ ВІД СПОСОБУ СІВБИ І НОРМИ ВИСІВУ

При вирощуванні гірчиці сарептської на зрошенні максимальні показники врожайності зеленої маси у всіх варіантах досліду зафіксовані в фазі цвітіння культури. У цілому, рядковий спосіб сівби за врожайністю зеленої маси переважав широкорядний на 0,93 – 1,96 кг/м²  або 140,1 – 156,5%.

Починаючи з кінця фази утворення стручків, а особливо в фазу молочно-воскової стиглості насіння, було відмічене різке зниження цього показника, що пояснюється інтенсивною втратою рослинами листкового апарату і зменшенням обводненості тканин.

Загальна врожайність сухої речовини за варіантами досліду серед усіх періодів обліку набула максимальних значень саме в фазі молочно-воскової стиглості насіння. За врожайністю сухої речовини рядковий спосіб переважав широкорядний за всіх норм посіву і протягом всіх фенологічних фаз.

Так, у фазі молочно-воскової стиглості насіння середня врожайність сухої речовини за рядкового способу сівби становила 1455 г/м², що більше відповідного показника за широкорядного способу сівби (998 г/м²) на 457 г/м² або 45,8%.

Максимального значення площа листкового апарату за рядкового способу сівби гірчиці досягла в фазі цвітіння культури і перевищувала площу посіву в середньому в 2,9 рази (максимум 4,3 рази), на широкорядному – у фазі утворення стручків (відповідно 3,0 при максимумі 3,4 рази).

Динаміка чистої продуктивності фотосинтезу гірчиці сарептської впродовж вегетаційного періоду характеризувалася такою тенденцією: збільшення норми висіву викликає зростання показника в період сходи – цвітіння за обох способів сівби, а починаючи з фази цвітіння, тенденція змінювалася на зворотню.

 Максимальне значення показника фотосинтетичного потенціалу гірчиці спостерігалось у період цвітіння – плодоутворення і за рядкового способу сівби становило в середньому 45,0 тис. м²/га/добу, за широкорядного – 53,4 тис. м²/га/добу.

Середнє значення фотосинтетичного потенціалу за весь період за рядкового способу сівби становило 85,7 тис. м²/га/добу, за широкорядного – 107,7 тис. м²/га/добу, що на 22,0 тис. м²/га/добу або 25,7% більше.

Максимум середньодобового приросту висоти рослин співпадав у часі з періодом максимального утворення зеленої маси, сухої речовини, площі листкової поверхні (фаза бутонізації – цвітіння) і становив, у середньому, за рядкового способу сівби 14,0 см/добу (за максимуму 16,0 см/добу у варіанті з нормою висіву 3,0 млн шт./га), для широкорядного способу сівби – відповідно 8,3 см/добу (9,1 см/добу за норми висіву 3,0 млн. шт./га), що менше за рядковий на 5,7 см або 68,7%.

     Усі без винятку показники структури врожаю гірчиці були більш оптимальними за рядкового способу сівби.Так, середня кількість гілок першого порядку за цього способу сівби становила 5,3 шт., що на 0,1 або 1,9% більше за відповідний показник за широкорядного способу сівби; кількість стручків на одній рослині – відповідно 90,7 проти 87,9 шт. (більше на 2,8 або 3,1%); кількість насінин в 10 стручках – 147,2 проти 146,5 шт. (більше на 0,7 або 0,5%); маса насіння з однієї рослини – 3,03  проти 3,04 г.

У цілому за роки досліджень встановлена значна перевага за врожайністю рядкового способу сівби над широкорядним. Так, у 1999 році за середньої врожайності насіння гірчиці за рядкового способу сівби 14,1 ц/га, а широкорядного – 9,9 ц/га вона склала 4,2 ц/га або 42,4%; у 2000 році – відповідно 10,5 і 5,0 ц/га (5,5 ц/га або 110,0%); у 2001 році – 17,1 і 12,7 ц/га (4,4 ц/га або 34,6%), а за роки досліджень – відповідно 13,7 ц/га за рядковому і 9,2 ц/га за широкорядного (перевага у 4,5 ц/га або 48,9%).