Мойсієнко В.В. Агроекологічні основи удосконалення кормовиробництва в Поліссі України

Краткое содержание

ПРОДУКТИВНІСТЬ ТА  ЕКОЛОГІЯ  КОРМО ВИРОБНИЦТВА

 В УМОВАХ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ (огляд літератури)

Подано аналіз результатів досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів з питань вирощування й кормової оцінки кормових культур, висвітлена продуктивність та еколого-стабілізуюче значення їх у польових та кормових сівозмінах, біоекологія природних трав’яних фітоценозів Полісся, шляхи формування пасовищних травостоїв, особливості ведення кормовиробництва на природних кормових угіддях Полісся України, антропогенна трансформація, відновлення лучних фітоценозів та особливості одержання екологічно безпечних кормів в умовах радіоактивного забруднення території та використання  їх тваринами, зелений конвеєр у системі кормовиробництва Полісся. Результати вивчення особливостей формування, шляхів підвищення урожайності і якості кормових агрофітоценозів та виробництво кормів з них свідчать, що вони стосуються окремих регіонів і окремих елементів технології.

МЕТОДИКА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Експериментальні польові та виробничі дослідження  виконані впродовж 1985-2003 рр. на дослідному полі Державного агроекологічного університету, на сіяних та природних сіножатях і пасовищах поліських районів.

Ґрунти у дослідах переважно дерново-підзолистого типу із середнім та низьким вмістом поживних речовин. У стаціонарі кормової сівозміни (дослід №1, 1989-1999 рр.) – дерново-підзолисті легкосуглинкові, на водно-льодовикових відкладах, рН сольової витяжки – 4,2-5,5; вміст  рухомих форм фосфору – 8,5-9,5 мг, калію – 6,3-7,3 мг на 100 г ґрунту, гумусу – 1%.

Схема кормової сівозміни типова для господарств з розвинутим молочно-м`ясним скотарством: перше поле – вико-вівсяна сумішка з підсівом конюшини лучної  та тимофіївки лучної; друге – конюшина лучна + тимофіївка лучна першого року використання; третє – конюшина лучна + тимофіївка лучна другого року використання; четверте – озиме жито на зелений корм + кукурудза на силос; п`яте – люпин на зелений корм; шосте – озиме жито на зерно + капустяні (післяжнивно); сьоме – кормові буряки. Продуктивність і якість кормових культур вивчали за двох систем  удобрення: органічній – 20 т гною та органо-мінеральній – 10 т гною на гектар сівозмінної площі і еквівалентна кількість мінеральних добрив. Система обробітку ґрунту під кормові культури загальноприйнята для  зони  Полісся України. Облікова площа ділянки – 50-100 м². Повторність – триразова.

Вивчення ефективності сінокісно-пасовищного і пасовищного використання бобово-злакового травостою за циклами випасу (дослід № 2) проводилося у дослідному господарстві "Вереси" Житомирського району впродовж 1985-1987 рр. Ґрунти дерново-середньопідзолисті суглинкові на водольодовикових відкладах. Агрохімічні показники ґрунту (0-20): рН_КCl – 6,3, гідролітична кислотність –  1,12 мг-екв./100 г ґрунту, сума поглинених основ – 16 мг-екв/100 г ґрунту, гумус – 2,3%, Р₂О₅ – 7,2 і К₂О – 8,5 мг на 100 г ґрунту. Випасання худоби – загінне. Облікова площа виробничих дослідів – 5 га. Повторність 4-разова.

Польовий дослід № 3 з вивчення довгорічних сінокісно-пасовищних бобово-злакових травостоїв проводився у 1987-1989 рр. на дослідному полі ДААУ. Ґрунти дерново-слабопідзолисті середньо суглинкові на водно-льодовикових відкладах. Агрохімічні показники ґрунту (0-20): рН_КCl – 6,2, гідролітична кислотність – 1,15 мг-екв/100 г ґрунту, сума поглинених основ – 17 мг-екв/100 г ґрунту, гумус – 2,12%, Р₂О₅ – 8,13 і К₂О – 8,15 мг на 100 г ґрунту. В дослідах вивчали сінокісний, пасовищний та сінокісно-пасовищний режими використання сіяних травостоїв. За контроль  прийнята сумішка конюшини з тимофіївкою. Повторення в досліді 4-разове. Посівна площа ділянки 64 м², облікова – 50 м². Розміщення ділянок в досліді системне, в один ярус. Фони добрив: під лядвенець рогатий – Р₉₀К₁₂₀, бобово-злакові сумішки – Р₉₀К₁₂₀ і по 20 кг азоту навесні і під кожен укіс, злакові – Р₉₀К₁₂₀ і по 45 кг азоту навесні та під кожен укіс.

Досліди № 4-8 проводились в умовах радіоактивного забруднення на сіяних та природних кормових угіддях впродовж 1999-2003 рр. і присвячені вивченню особливостей забруднення різних типів лук Полісся ¹³⁷Cs,  вмісту ¹³⁷Cs в ґрунтах та рослинності різних кормових угідь Полісся, питомої активності ¹³⁷Cs у кормових травах та вирішенні проблеми кормового білка в цих умовах, особливостей накопичення радіонуклідів в різних частинах кормової рослинності лучних екосистем, впливу поверхневого та докорінного поліпшення на продуктивність та якість травостоїв. Активність ¹³⁷Cs у ґрунті та травостої визначали за такої щільності забруднення території: 1-5 Кі/км²  (1-185 кБк/м²);  5-10 Кі/км² (185-370 кБк/м²);  10-15 Кі/км² (370-555 кБк/м²).

Клімат Полісся помірно-континентальний з відносно теплим  і вологим літом та м`якою  зимою.  Середньорічна  температура  повітря 6,4-6,8⁰С. Сума ефективних температур  (більше 5⁰С)  складає 2300-2350⁰С. Середньорічна кількість  опадів 570-650 мм. Протягом вегетаційного періоду випадає 70% річних опа­­­дів, але випадають вони нерівномірно. Сума активних температур (понад 10⁰С за вегетацію, яка триває 160-175 днів) складає 2330-2666⁰С (у 1999 році – 2937⁰С), в той час як для озимих зернових необхідно 1200-1660, кукурудзи на силос у молочно-восковій стиглості – 1700-2000⁰С. Аналіз агрокліматичних умов зони показує, що після збирання озимих на зелений корм залишається біля 145-160 днів вегетаційного періоду, за який можна виростити ще один-два урожаї зеленої маси як основних, так і проміжних кормових культур. Агроекологічні дослідження проведені в різні за кліматичними умовами роки,  про що свідчить рівень продуктивності  кормо­­­вих культур як в сівозміні, так і на природних кормових угіддях.

У ґрунті визначали вміст гумусу – за Тюріним, азоту – за Гінзбург, рухомого фосфору і калію – за Кірсановим, рН сольової  витяжки і гідролітичну кислотність – потенціометричним методом, суму поглинених основ – за Капеном-Гільковицем. Фенологічні спостереження та облік урожаю проводились за методиками ВНДІ кормів та Інституту кормів УААН (1971,1998). Вміст мікроелементів та солей важких металів у кормах проводили на атомно-адсорбційному спектрофотометрі. У рослинних зразках визначали: вміст сухої речовини, сирої клітковини – за Геннеберг та Штоманом, золи – методом сухого озолення, безазотистих екстрактивних речовини (БЕР) – розрахунковим шляхом, жиру – за Рушковським, кальцію і магнію – трилонометричним методом, цукру – з реактивом антропа, крохмалю – гідролітичним розчепленням,  каротину – за Цирелем, нітратів – потенціометричним  методом. Поживність корму визначали за сумарним вмістом протеїну, жиру, клітковини і БЕР з урахуванням коефіцієнтів перетравності та констант відкладення жиру, виражених у кормових одиницях. Енергетичну поживність кормів, зокрема валову енергію (ВЕ) – розрахунковим методом за даними хімічного аналізу та вмісту поживних речовин з використанням відповідних коефіцієнтів. Визначення обмінної енергії корму (ОЕ) проводили за вмістом перетравних поживних речовин та енергетичних коефіцієнтів за методиками, викладеними О.К. Медведовським та П.І. Іваненком (1988), а також Ю.О. Тараріко, О.С. Несмашною і Л.Д. Глущенко (2001). Економічну оцінку вирощування кормових культур проводили згідно із загальними виробничими нормами й обліком усіх витрат, прямих і накладних видатків за розцінками, які склалися на 1995 р. Математичну обробку даних проводили методом дисперсійного і кореляційно-регресивного аналізів (Б.А.Доспехов,1985; В.Ф.Мойсейченко, В.О.Єщенко та ін., 1994, 1996).