Крись П.О. Продуктивність природних і сіяних лучних угідь гірсько-лісового поясу Карпат залежно від внесення місцевих меліорантів та добрив

Краткое содержание

Лучні травостої Карпат та методи їх поліпшення

(огляд літератури)

У розділі проаналізовано стан вивчення проблеми поліпшення природних кормових угідь Карпатського регіону, окреслено основні етапи розвитку наукової думки вітчизняних і зарубіжних вчених з питань формування лучних травостоїв, відтворення родючості ґрунтів з використанням місцевих меліорантів та добрив, зокрема кальціє- та фосфоровмісних сполук і гною. Доказано необхідність вивчення ефективності використання місцевих агромінеральних ресурсів для підвищення продуктивності природних кормових угідь на гірських схилах Карпат. Показано еволюцію розвитку проблеми  з аналізом наявних родовищ агроруд у регіоні, обґрунтовано напрямок дисертаційної роботи.

УМОВИ, ПРОГРАМА І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження з вивчення ефективності застосування хімічних меліорантів та фосфоритів з місцевих родовищ і гною на природних та сіяних лучних травостоях сінокісного використання нами проведено протягом 1998-2000 рр. на Гірсько-Карпатській дослідній станції Закарпатського інституту агропромислового виробництва (с. Н. Ворота Воловецького району Закар-патської області) на Воловецькій верховині, що входить до складу Вододільно-Верховинської геоморфологічної області, в нижньому помірно теплому кліматичному гірсько-лісовому поясі на висоті 560-780 м над рівнем моря.

Польові досліди на кожному типі травостоїв проведено за двома схемами. У 1-й схемі вивчали ефективність застосування на лучних угіддях різних видів та доз хімічних меліорантів (вапняків і доломітів) з місцевих родовищ у порівнянні з заводськими вапняковими відходами та на їх фоні різних доз місцевих фосфоритів у порівнянні з фосфатшлаком і гноєм  (табл.2); у 2-й - різних доз місцевих фосфоритів у порівнянні з фосфатшлаком на фоні без добрив та при внесенні гною (табл.3). Природний травостій - злаково-різнотравний з перевагою біловусу стиснутого, розміщеного на схилі південно-східної експозиції крутизною 8°. Сіяний злаково-бобовий травостій розміщувався на схилі південно-західної експозиції крутизною 7° і формувався на базі травосумішки такого складу: конюшина лучна - 12 кг/га, грястиця збірна - 6, костриця лучна - 6, тимофіївка лучна - 6, костриця тростинна - 4 кг/га.

Грунтово-кліматичні умови Карпатського регіону сприятливі для ведення лукопасовищного господарства. Сума активних температур, залежно від рельєфу становить 1660-2350°С, тривалість безморозного періоду - 220 днів, а активної вегетації - 150 днів, середньобагаторічна сума атмосферних опадів за вегетаційний період становить 473 мм, а середня температура повітря - 7,1°С. За роки досліджень хоч і спостерігались певні відхилення метеорологічних показників від середньобагаторічних рівнів, проте в цілому, погодні умови були сприятливими для лучних трав. Найбільш вологим був 1998 р., коли випало 1521 мм опадів, з них на вегетаційний період - 801 мм, що на 328 мм більше порівняно з середньобагаторічними даними.  1999 і 2000 рр. за рівнем зволоження мало відрізнялись від норми. Середня температура повітря за вегетаційний період в усі роки була дещо вищою від норми на 0,5-3,3°С.

Грунтовий покрив дослідних ділянок представлений типовими для гірсько-лісового поясу Карпат буроземними кислими малогумусними середньосуглинковими щебенюватими грунтами, які характеризуються низьким вмістом рухомого фосфору. Вміст гумусу в шарі грунту 0-20 см - 3,4-3,9%, рН - 3,8-4,1, гідролітична кислотність - 9,6-10,8 і сума увібраних основ - 6,2-7,1 мг-екв. на 100 г ґрунту, вміст рухомого фосфору - 1,8-1,9 і обмінного калію - 10,4-14,1 мг на 100 г ґрунту, вміст загального азоту - 0,52-0,58% і ступінь насичення основами - 39-40%, материнською породою є   елювіально-делювіальні відклади.

Фосфорні добрива та гній вносили щорічно рано навесні, а хімічні меліоранти  - один раз при закладанні дослідів. Місцеві фосфорити і меліоранти розмелювали і просіювали на ситі з отворами 0,25 мм.

Згідно рекомендацій І.А. Власюка (1969) і Ф.П. Топольного (1991, 1992), що базуються на переконливих доказах, порівняльну дію меліорантів вивчали при внесенні у дозі 3 т/га, а гній - у дозі 24 т/га, що еквівалентно Р₆₀.

Розмір посівної ділянки - 20, облікової - 12 м². Повторність чотириразова. Польові досліди закладені за методикою С.В.Щерба (1967) та Інституту кормів УААН (1994).

Урожайність обліковували укісним методом шляхом скошування та зважування зеленої маси на кожній ділянці. Перерахунок на сіно (повітряно-суху масу) проводили шляхом висушування пробного снопа вагою 2 кг зеленої маси, відібраного під час обліку урожаю з наступним сушінням і перерахуванням на стандартну вологість  сіна - 17%.

Для визначення ботанічного складу та структури врожаю відбирали проби зеленої маси з 4-х площадок по 0,25 м² у чотириразовій повторності, які розбирали за ботаніко-господарськими групами на злаки, бобові, різнотрав'я та за видами. В зразках визначали щільність травостою шляхом підрахунку кількості пагонів та структуру врожаю за методикою І.В. Ларіна (1968).

Аналізи ґрунту проводили перед закладанням дослідів і в кінці третього року за такими загальноприйнятими методиками: водопроникність та структуру ґрунту за Качинським, об'ємну масу - за Васильєвим, щільність - щільноміром Є.Голубєва, питому вагу та пористість - за Долговим, вміст у ґрунті гумусу - за Тюріним і Кононовою, рухомого фосфору - за Кірсановим, обмінного калію - на полум'яному фотометрі, карбонатів - за І.Ф.Голубєвим, загального азоту - за К'єльдалем, лужногідролізного азоту - за Корнфілдом, рН сольове - електрометрично, гідролітичну кислотність і суму увібраних основ - за Каппеном-Гільковицем, ємність поглинання - за Бобко-Аскіназі в модифікації Альошина.

Кореневу масу визначали шляхом відбору монолітів ґрунту буром С.С.Шаїна на глибину 0-10, 10-20, 20-30 см у триразовому повторенні з наступним відмиванням на ситах діаметром 2 мм і зважуванням у повітряно-сухому стані.

Хімічні аналізи рослин проводили за такими загальноприйнятими методиками: вміст у сухій масі сирого протеїну - за К'єльдалем, сирого жиру - за Рушковським в апараті Сокслета, сирої клітковини - за Генебергом-Штоманом, сирої золи - спалюванням у муфельній печі, каротину - колориметрично, кальцію - щавелевокислим методом, фосфору - колориметрично, безазотистих екстрактивних речовин - відніманням від 100% вмісту сирих протеїну, золи, жиру, клітковини. Поживність корму оцінювали за вмістом в сухій масі кормових одиниць та перетравного протеїну в кормовій одиниці.

Економічну ефективність застосування меліорантів фосфоритів з місцевих родовищ та гною визначали за Методичними вказівками визначення економічної ефективності добрив (1971), енергетичну оцінку - за методикою О.К.Медведовського, П.І.Іваненко (1989) та "Методичними рекомендаціями по енергетичному аналізу інтенсивних технологій в сільськогосподарському виробництві" (1990).

ФОРМУВАННЯ ЛУЧНИХ ТРАВОСТОЇВ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ МІСЦЕВИХ КАЛЬЦІЄ- ТА ФОСФОРОВМІСНИХ СПОЛУК І ГНОЮ

Проведеними нами дослідженнями встановлено, що під впливом поверхневого внесення місцевих меліорантів (вапняків і доломітів) та добрив (фосфоритів і гною) на лучних травостоях більш інтенсивно нагромаджується суха речовина та прискорюється лінійний ріст лучних рослин в усі міжфазні періоди, починаючи від фази кущіння до цвітіння домінуючих  компонентів.  Так, наприклад, рослини грястиці збірної на природному травостої в середньому за три роки у фазі кущіння у варіанті без добрив досягали висоти у першому укосі 29 см, тим часом як при внесенні 3 т/га вапняку – 39 і фосфориту в дозі Р₆₀  - 40 см, у фазі цвітіння - відповідно 73, 80 і 87 см, на сіяному злаково-бобовому – відповідно  44, 46  і 46  та 100, 102 і 105 см.

Нагромадження урожаю сухої маси за фазами вегетації найбільш інтенсивними темпами відбувалось за поєднаного застосування меліорантів  (3 т/га вапняка чи доломіту) або фосфориту (Р₆₀) з 24 т/га гною  (табл. 1), коли на природному травостої у фазі кущіння в середньому за три роки наросло 5,0-6,7 ц/га, тим часом як у варіанті без добрив 3,2 ц/га, у фазі цвітіння – 21,1-24,0 і 9,4 ц/га. На сіяному, відповідно – 14,3-16,9 і 8,6 та 61,3-62,4 і 39,3 ц/га.