СТРУКТУРА И ФУНКЦИИ ЦЕЛЕВОГО КОМПОНЕНТА НАПРАВЛЕННОСТИ ЛИЧНОСТИ



Название:
СТРУКТУРА И ФУНКЦИИ ЦЕЛЕВОГО КОМПОНЕНТА НАПРАВЛЕННОСТИ ЛИЧНОСТИ
Альтернативное Название: СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ЦІЛЬОВОГО КОМПОНЕНТА СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, сформульовано об’єкт і предмет, основні гіпотези, завдання дослідження, розкрито його теоретико-методологічні основи. Вказано наукову новизну, теоретичне і практичне значення. Наведено відомості про апробацію результатів дослідження та їх впровадження в практику навчальної, професійної, психодіагностичної та психокорекційної роботи.


У першому розділі «Теоретичні й методологічні проблеми цільового компонента спрямованості особистості» розкривається проблема дослідження спрямованості особистості в психологічній науці. Вперше визначення спрямованості особистості дав С.Л. Рубінштейн, виділивши у ній два так званих «моменти» – предметний зміст діяльності та динамічні напруження, які виявляються у потребах і мотивах особистості. Його послідовники у поняття «спрямованості» вкладали зміст, що відповідав тому, чому саме найбільше уваги вони приділяли у власній науково-дослідницькій роботі. В.М. Мясищев вважав, що у зміст спрямованості особистості обов’язково входять домінуючі відношення, Л.І. Божович – стійко домінуюча система мотивів, Д.М. Узнадзе та А.С. Прагнішвілі – настановлення, М.Ф. Добринін – значимість і т. п. Кількість змістових компонентів спрямованості особистості постійно збільшувалася – від п’яти у С.Л. Рубінштейна до тринадцяти у Б.Ф. Ломова. Ці факти свідчать про відсутність об’єктивних критеріїв оцінки компонентів, що включаються у змістові характеристики спрямованості особистості.


Аналогічні тлумачення виникають і під час спроб опису динамічних відношень у структурі спрямованості особистості. Деякі автори вводять рівневі критерії, описуючи динамічні аспекти спрямованості (О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, В.С. Мерлін, Є.П. Ільїн). Однак у чому виявляється динаміка цих рівнів та особливо «напруженість» (за С.Л. Рубінштейном), автори не уточнюють. Ми підтримуємо позицію С.Д. Максименка і В.А. Семиченко стосовно того факту, що поділ на рівні неефективний, оскільки спрямованість особистості виявляється у різних видах діяльності. В одних випадках діяльності достатньо мотивів-стимулів, а в інших – без змістоутворювальних мотивів неможливо здійснювати діяльність. Під час рівневої побудови компонентів спрямованості важливим є вказівка на критерії, що відрізняють ці рівні, й те, у чому полягає динаміка відношень між ними.


Теоретичний аналіз дослідження проблеми спрямованості особистості показує відсутність об’єктивних критеріїв оцінки змістових компонентів у структурі спрямованості. Такий стан пояснюється тим, що відсутніми є теоретичні роботи системного і цілісного характеру, присвячені цій проблемі. Немає також експериментальних досліджень, що стосуються безпосереднього вивчення спрямованості особистості, оскільки не існує методик, які б дозволили досліджувати дану проблему цілісно і системно.


В історичному аспекті у загальній психології проблему динамічних відношень різних компонентів почав розробляти У. Джеймс. Він увів два види інстанції: «чисте Я» та «емпіричне Я». З. Фрейд увів три відомі інстанції: «Воно», «Я» та «Над-Я». Е. Берн створив ігри та сценарії, що зв’язували інстанції особистості «Дитина», «Батько» і «Дорослий» із поведінкою у зовнішньому середовищі.


Предметний зміст спрямованості особистості у єдності з динамічними тенденціями певною мірою представлений у роботах одного із основоположників гуманістичної психології – А. Маслоу. У його «піраміді потреб» відображено всі групи потреб, що забезпечують життєдіяльність людини, а на вершині піраміди перебуває потреба в самоактуалізації. Разом із тим, у цих напрямках досліджень не виділяються конкретні предмети потреб у зовнішньому середовищі, що не дозволяє в експериментальних умовах виявити чіткі залежності між різними компонентами структури спрямованості, а тим більше динамічні «напруги» між ними.


Цей недолік виправлено у теорії К. Левіна, коли він у ході експерименту вивчав поведінку суб’єкта, наділяючи предмети зовнішнього світу певною валентністю. Валентність показує значущість (притягальність) для індивіда того чи іншого предмета у конкретній ситуації. У сучасній психологічній науці подібні ідеї підтримуються прихильниками ситуаційного підходу та інтеракційної психології (Л.С. Виготський, Л.І. Божович, А. Валлон, Е. Фромм, У. Томас, Д. Магнуссон, М. Аргайл, Х. Саттін, Н.В. Гришина, С.В. Ковальов, А.В. Філіппов).


Деякі автори підходять до розуміння ситуації у більш широкому контексті. П.Я. Гальперін вважав те, що предметом психології є орієнтація суб’єкта у ситуаціях на основі їх психічного відображення, а дії особистості відрізняються від інших видів дій тим, що перед їх виконанням спочатку намічається ціль. А.В. Філіппов і С.В. Ковальов розглядають ситуацію як одиницю психічної діяльності. Н.В. Чепелєва виділяє п’ять видів ситуацій: соціальну, соціальну ситуацію розвитку, життєву, проблемну та психологічну.


Сполучною ланкою між зовнішніми та внутрішніми сторонами ситуацій, з нашої точки зору, є мета. К. Левін і Б.В. Зейгарник класифікують цілі як реальні та ідеальні, зовнішні та внутрішні. Вищим рівнем цілей вони вважають мрію, а нижчим – невдалу спробу досягнення цілі. А. Адлер розрізняв фіктивну ціль, що призводить до неврозів; кінцеву ціль, яка організовує активність особистості та конкретні цілі, що ведуть до кінцевої цілі. Р. Мей вважав, що коли у людини немає цілей, вона відчуває стан пустоти, розпачу, і це може призводити до деструктивних дій. А. Маслоу ставив знак рівності між цілями та потребами.


У працях С.Л. Рубіштейна, О.М. Леонтьєва і Б.Ф. Ломова цілі включено у структуру діяльності. К.О. Альбуханова-Славська визначає важливу роль цілей під час побудови стратегій життя, а уміння регулювати діяльність відповідно до поставлених цілей, підпорядковуватися її цілям вона вважає вищим виявом якості суб’єкта життя. Ю.М. Швалб розробляє проблему свідомості, яка є цілепокладаючою, та пов’язує її з ситуаціями і майбутнім часом.


 


Після проведення теоретичного аналізу проблеми спрямованості особистості було визначено, що для ефективного дослідження даної проблеми з великої кількості компонентів спрямованості слід вичленувати цільовий компонент. Цілі є ланкою, що зв’язує зовнішній та внутрішній світ людини, а у напрямку, що досліджується, – між зовнішніми та внутрішніми умовами ситуацій. Цей аналіз також продемонстрував, що цілепокладання, яке досліджувалося як самостійна проблема, не включало в себе розгляд цілей, які відносяться до спрямованості особистості. З іншого боку, ті, хто вивчав спрямованість особистості, не приділяли достатньої уваги цільовому компоненту та не робили його предметом наукових досліджень. Вищеперераховане коло питань і становить наш дослідницький інтерес.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины