ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ : ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ КОНФЛИКТНОГО ПОВЕДЕНИЯ ВОЕННОСЛУЖАЩИХ СРОЧНОЙ СЛУЖБЫ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь розробки теми в працях вітчизняних та зарубіжних вчених, її зв’язок з науковими планами, програмами та темами, встановлено мету та завдання дисертації, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, контингент опитаних військовослужбовців строкової служби, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, обґрунтованість та достовірність результатів, показано апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження конфліктної поведінки військовослужбовців строкової служби” – було проведено аналіз та теоретичне узагальнення наукових знань щодо сутності конфлікту, конфліктної поведінки особистості, психологічних особливостей її вияву у військовому середовищі та розкрито генезис досліджуваної проблеми, а також проаналізовано зв’язок конфліктної поведінки з негативними явищами військової служби, зокрема позастатутними взаєминами.

Аналіз теорій та концепцій зарубіжних вчених, представників психологічної науки виявив різні підходи до розгляду конфліктної поведінки, серед яких найбільш вагомі розкриті в роботах Р. Амстутца, Е. Берджеса, І. Вілкінсона, Д. Кіпніс, Т. Лірі, А. Маслоу, Р. Парка, К. Томаса, В. Штерна, С. Шмідта, З. Фрейда. Водночас аналіз теорій та концепцій вітчизняної психологічної науки, висвітлених у працях А.Я. Анцупова, Г.О. Балла, М.Й. Боришевського, А.В. Брушлінського, Н.В. Гришиної, С.Д. Максименка, Л.Е. Орбан-Лембрик, Р.С. Немова, М.І. Пірен, В.А. Роменця, С.Л. Рубінштейна, Т.М. Титаренко, В.О. Татенка з даної теми, виходячи з потреб практики та методології запобігання конфліктам, вказує на необхідність розроблення єдиної методології виявлення осіб, схильних до конфліктної поведінки, з урахуванням специфіки строкової військової служби.

Узагальнення поглядів на сутність конфліктної поведінки, зокрема А.Я. Анцупова, Г.В. Ложкіна, В.М. Радчук, В.І. Ілійчука, Є.В. Єгорової дає можливість визначити, що конфліктна поведінка – це активність особистості, її боротьба у конфліктній ситуації, що спрямована, з одного боку, на досягнення предмета конфлікту, з іншого – блокування можливостей іншої людини заволодіти предметом конфлікту; це стійкий тип взаємодії з виявом ворожої та агресивної реакції на вчинки інших людей.

Аналіз соціально-психологічних передумов виникнення та загострення конфліктної поведінки військовослужбовців, зокрема строкової служби  обґрунтованих в працях Є.В. Єгорової, С.П. Куранова, Г.В. Ложкіна, К.К. Платонова, В.Ф. Перевалова, А.Я. Подоляка, M.Г. Рамсей, К.Б. Уолкера,  А.І. Шипілова, Ж.Х. Харріса виявляє, що конфліктна ситуація є найбільш значущою серед інших, на такій позиції сходяться погляди інших дослідників.

Проведений в дослідженні аналіз наукової літератури щодо психологічних особливостей конфліктної поведінки особистості, а також аналіз стереотипних уявлень особового складу строкової служби на особливості конфліктної поведінки військовослужбовців розкриває зв’язок конфліктної поведінки із психологічними особливостями особистості, зокрема з підвищеною збудженістю, екстрапунітивним характером реагування на фрустрацію, амбівалентністю міжособистісних стосунків, прагненням нав’язати свою волю, завищеною самооцінкою, значним досвідом конфліктного протиборства та низькою нормативністю у регуляції власної поведінки.

Отже, зроблене науково-теоретичне узагальнення сучасних поглядів на сутність та психологію конфліктної поведінки особистості під кутом єдності позитивного і негативного в особистості відкрило можливість розгляду конфліктної поведінки як конструктивної, так і деструктивної форми у конфліктній ситуації.

Встановлено, що конфліктна поведінка військовослужбовців строкової служби детермінується характером, темпераментом та здібностями особистості, проте зміст та сутність зв’язків конфліктної поведінки із психологічними особливостями особистості потребує подальшого розкриття.

У другому розділі – “Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження психологічних особливостей конфліктної поведінки військовослужбовців  строкової служби” – обґрунтовано методи та методики емпіричного дослідження, описано розроблену схему експериментального дослідження проблеми конфліктної поведінки особистості, проаналізовано експериментальні дані щодо психологічних особливостей конфліктної поведінки військовослужбовців строкової служби.

 Аналіз методів наукового дослідження, розроблених О.О. Бодальовим, Л.Ф. Бурлачуком, С.Д. Максименком, Н.В. Чепелєвою, Л.І. Уманцем, В.О. Татенком, М.Г. Ярошевським в контексті вирішення специфічних наукових завдань даного психологічного дослідження, дозволив практично оцінити і підібрати сукупність прийомів та методів, що найбільш ефективно розкривають психологічні особливості конфліктної поведінки особистості. Більшість вибраних методів дослідження використано в незмінному вигляді.

Для виявлення осіб, схильних до конфліктної поведінки, нами було модифіковано моделі системи міжособистісних стосунків, що розроблена Т.Лірі. Головною перевагою розробленої моделі відносно її авторського варіанту є наявність шкал та числових показників внутрішніх критеріїв ворожості та домінантності для виявлення військовослужбовців, схильних до конфліктної поведінки, які корелюють, з одного боку, з високим індексом ворожості, отриманим за методикою А.Басса та А.Дарки, з іншого – з показниками екстрапунітивної реакції на ситуацію фрустрації, отриманими за методикою Розенцвейга.

Виходячи з поставлених завдань, емпіричне дослідження було сплановано у два етапи: перший – організація і проведення констатувального  експерименту щодо виявлення психологічних особливостей конфліктної поведінки військовослужбовців строкової служби; другий – організація і проведення формувального експерименту для виявлення закономірностей психологічної корекції їх конфліктної поведінки.

Для вирішення завдань констатувального  експерименту з вибірки 581 особи було відібрано три групи по 15 досліджуваних у кожній: експериментальні групи складалися з осіб, схильних до конфліктної поведінки деструктивно-конфліктного типу (група № 1) та конструктивно-конфліктного (група № 2), у контрольну групу (група № 3) увійшли особи, які не схильні до конфліктної поведінки.

Аналіз настановлень військовослужбовців групи № 1 виявляє, що 94,7 %  опитаних готові твердо і непоступливо відстоювати свою позицію, 37 % осіб групи № 2 схильні до такої ж думки та мають стійке переконання в тому, що конфлікт є найбільш дієвим способом вирішення проблем. У контрольній групі виявлено, що не більш як 38 % осіб вступають у конфлікт у разі його нав’язування.

Конфліктні уміння осіб експериментальних груп суттєво відрізняються від умінь осіб контрольної групи. Для військовослужбовців експериментальних груп виявлено характерним уміння відстоювати свою позицію, заперечувати у суперечці, захоплювати психологічну ініціативу, брутально висловлюватися у бік опонента. Крім конфліктних умінь, виявлено конфліктні “навички” щодо негайного реагування у конфлікті на дії суперника та раптового завдавання першого удару. Для осіб групи № 1 виявлена, не притаманна особам у групах № 2 та 3, схильність до спонтанних агресивних дій, яка розкривається у наступальній поведінці, ворожості та рішучості в досягненні мети конфлікту.

Аналіз результатів, отриманих за методикою “Три Т”, виявив у групах залежність форми конфліктної поведінки від особливостей темпераменту особистості. У групі № 1 було 12 холериків та 3 сангвініки; у групі № 2 – 4 холерики, 8 сангвініків 2 флегматики; у групі № 3 – 8 меланхоліків та  7 флегматиків. Високу частоту вступу в конфлікти виявили військовослужбовці груп № 1 та № 2 з холеричним та сангвінічним темпераментом, у яких особистісні показники сили нервової системи були вище 20 балів за тестом “Три Т”. Військовослужбовці із слабкою нервовою системою (17 балів і нижче за шкалою слабкості) за цим самим тестом мали незначну кількість конфліктних контактів у порівнянні з військовослужбовцями із сильною нервовою системою, а в разі високих показників інертності нервової системи (вище 18 балів) виявляли свідоме ухиляння від конфліктної поведінки.

Військовослужбовці з рухливою нервовою системою (17–19 і вище балів) інтенсивніше конфліктували, ніж ті, у кого цей показник був нижчим, крім того, вони вирізнялися швидкістю переходу в конфліктній ситуації до конфліктних форм поведінки. Військовослужбовці з інертною нервовою системою виявили схильність до пошуку компромісу та небажання вступати у конфлікт.

Показники неврівноваженості нервової системи у військовослужбовців групи № 1 та № 2 позитивно корелювали (коефіцієнт кореляції 0,76 та 0,85) з показниками схильності до конфліктної поведінки, виявленими за тестом Розенцвейга. Військовослужбовці з урівноваженою нервовою системою були схильні стримувати себе від конфліктної поведінки, частіше йшли на компроміс або ухилялися від деструктивних дій, що було виявлено при порівнянні результатів тесту з результатами, отриманими за тестом Т. Кілмена.

Показники екстраверсії пов’язані з появою та загостренням конфліктної поведінки в ситуаціях міжособистісної взаємодії, а саме: чим вище показник екстраверсії, тим частіше виникала конфліктна поведінка, і навпаки, чим вище показник інтроверсії, тим рідше було її виникнення.

Негативізм військовослужбовців виявився фактором ескалації конфлікту та спричиняв до загострення конфліктної поведінки. Він знаходив свій прояв у саркастичних висловах, глузуванні, висміюванні, які характерні для міжособистісної взаємодії осіб групи № 1.

Використання методики діагностики стилю поведінки особистості в конфліктній ситуації Т. Кілмена (в адаптації Н.В. Гришиної) розкрило, що вияв рис характеру особистості, схильної до конфліктної поведінки, зумовлений способом реагування на ситуацію. У групі № 1 виявлено зв’язок конкурентного стилю поведінки з агресивністю та ворожістю – військовослужбовці схильні до жорсткої та безкомпромісної поведінки, стиль пристосування не використовується. В групі № 2 виявлено, що 42 % опитаних дотримуються компромісного стилю та стилю співробітництва – решта конкурентного стилю. В групі № 3 виявлено, що характерними стилями поведінки є уникнення та пристосування, зокрема  близько 19 % дотримувалися компромісного стилю та стилю співробітництва.

Порівняльний аналіз результатів, отриманих за методикою діагностики показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки  (в адаптації А.К. Осницького), в групі № 1 виявив тенденцію до прояву ворожості та агресивності у конфліктній поведінці (рис. 1). Найбільш суттєвим показником конфліктної поведінки є  індекс ворожості, що корелює (0,89) з високим рівнем ворожості, виявленим за методикою ДМС (Л.М. Собчик).