Психологічні особливості сприймання музики особистістю залежно від соціальної адаптованості : Психологические особенности восприятия музыки личностью в зависимости от социальной адаптированной

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет та методичний інструментарій. Висвітлено наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів роботи. Подано дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження та впровадження їх у практику.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження сприймання музики особистістю” показано, що музика впливає не лише на психічний стан людини, а й на формування її особистості, оскільки людина певним чином реагує на музичну тканину. Психологічна тканина мистецтва уявлялася Л. С. Виготському у вигляді переживань, які відображають спосіб існування людини у світі, її екзистенцію. На його думку, в ході сприймання звукового простору найважливішу роль відіграють відчуття та сприймання разом як взаємопов’язані явища. Таким чином людина розуміє музичну думку, сприймаючи її структуру в цілому. Аналіз досліджень (С. Й. Гаваші, В. В. Медушевський, Г. В. Шастак) доводить наявність серйозних мистецтвознавчих і психологічних результатів у розумінні художньо-естетичного (зокрема музичного) розвитку особистості. Сприймання музики розкривається як особливий різновид художнього відображення реальності, що складається з опосередкування й узагальнення почутого та перетворення його сприймаючим суб’єктом у специфічні музично-звукові образи-символи.

Питання специфіки онтогенетичного аспекту сприймання, розуміння й інтерпретації музичного тексту досліджували О. Г. Костюк, В. Д. Остроменський, Я. Г. Пономаренко. Дослідження О. Г. Костюка, що є вагомим внеском у теорію сприймання музики і вирішення проблем музично-естетичного сприймання доводять необхідність пізнання складних інтеграційних механізмів, що іменуються як “суб’єктивна мелодизація та ритмізація”. Йдеться про те, що сприймаючи музику, людина виходить з власного досвіду, наголошується на наявності суб’єктивної активності людини, що створює нову інтегральну систему психічних образів, що може не співпадати з психологічним змістом музики.

Вивчення особистісних детермінант інтерпретації молодшими школярами музичного тексту (Я. Г. Пономаренко) довели єдність взаємопов’язаних властивостей, які складають механізм розуміння та інтерпретації музичного тексту. Особливо важливим, стосовно обґрунтування теоретичних засад нашого дослідження є виявлення в психологічному змісті інтерпретацій музики, вікових і особистісних закономірностей, які дозволяють диференціювати стратегію розгортання процесу інтерпретації музики молодшими школярами, а також той факт, що успішність інтерпретації залежить від рівня розвитку емпатійності, креативності, рівня рефлексії “Я” молодшого школяра.

Дослідження психологічних механізмів музичного переживання та адекватності сприйняття музики залежно від психічних станів слухачів (Л. Л. Бочкарьов) визначили роль соціально-психологічних факторів впливу особливості суггестора, в тому числі його вікових особливостей, емоційних проявів на продуктивність соціально-перцептивної діяльності слухача. Показано, що сприймання музики в умовах безпосереднього спілкування з виконавцем відрізняється від слухання музики у запису. Експресія виконавця, його жести, емоційні прояви можуть значно вплинути на процес музичної комунікації.

Є. В. Назайкінський в ході дослідження процесу сприймання музики особливу увагу приділяв вивченню просторових компонентів та рухового досвіду в генезисі виникнення музичних образів. Ним виявлено умови, що забезпечують перенос просторового досвіду на сприймання музики. Важливість взаємозв’язку інтонаційних образів музики і образів всіляких рухів, тобто пластики доведено в дослідженнях О. В. Субботи. Висвітлено єдиноприродність “якісного” руху, в тому числі тілесного та музичного жестів, доведено сформованість та усталеність комплексу засобів, що зумовлює структуру музичної моторності.

Дослідження в галузі музичної психології (С. Н. Беляєва-Екземплярська, С. Й. Гаваші, В. В. Пушкар та інші) показують, що сприймання музичного твору як тексту передбачає встановлення діалогічної взаємодії між суб’єктом, що сприймає, і наявною у творі особистісною позицією автора. Розуміння й переживання музичного твору передбачає цілісне реагування слухача і, через інтерпретацію, його проникнення у сферу смислів і задумів автора. Така особистісно-цілісна природа явища інтерпретації має історію свого становлення, зумовлену психологічними особливостями слухача. Показано, що попри різноманітність жанрів та стилів існують певні риси, характерні для музики, відповідно до її психологічного змісту. Такі риси дозволяють підбирати різні за часом створення музичні фрагменти, але подібні за своєю психологічною сутністю. На цьому базується музична емоційна “типовість”, що передається засобами виразності, специфічними саме для музичного дискурсу.

Дослідження в галузі психології спілкування (А. Б. Коваленко, В. В. Москаленко, Л. Е. Орбан-Лембрик та інші) й здобутки в галузі психології розуміння та інтерпретації (Н. В. Чепелєва, О. М. Назарук, Л. І. Романовська та інші) дали змогу визначити феномен музичного дискурсу. Перцептивна модель сприймання музики людиною може бути описана як суперпозиція певного музичного дискурсу, що відповідає психологічним властивостям слухача та особливостям субкультури під переважним впливом якої він знаходиться в процесі соціалізації.

Успішність процесу соціалізації визначається ступенем соціальної адаптованості особи. Як зазначають дослідники (А. Айхорн, Ю. А. Клейнберг, О. В. Змановська) соціалізація, тобто процес входження людини в соціальне середовище, охоплює засвоєння мови, норм поведінки, моральних цінностей, – загалом усього того, що становить культуру суспільства. Цей процес йде паралельно з онтогенезом, якщо ж дитина не засвоює позитивного соціального досвіду, то процес соціалізації порушується, а поведінка стає соціально дезадаптованою. Соціально дезадаптована поведінка людини, тобто поведінка, яка не відповідає соціальним нормам (правилам, традиціям тощо) несе загрозу іншим людям, порушуючи баланс стосунків у суспільстві.

Усі вчинки за формою їх здійснення можна розділити на дві великі групи: ті, що розкривають духовне зростання, і ті, що свідчать про духовну деградацію особистості (В. А. Роменець). Ознаками соціальної дезадаптації є: постійна неуспішність у навчанні або нездатність заробляти власною працею; виражена неуспішність у життєво важливих сферах спілкування (у сім’ї, навчальній або виробничій групі, міжособистісних стосунках); порушення моральних норм; ізоляція від оточуючих у поєднанні з ворожим ставленням до них; протиправна поведінка, що не виходить на рівень кримінальних злочинів.

Спрямованість людини на особистісне зростання є умовою її соціальної адаптації. Реалізація цієї спрямованості передбачає наявність рефлексії та цілепокладання, здатності до інтеграції свого життєвого досвіду тощо. Отже, соціальна адаптованість людини передбачає наявність певних рис особистості, що складають її гармонійність та особистісну зрілість. Ці властивості особистості формуються при наявності певного соціокультурного простору, який має й свої музичні особливості.

Дискурсивний підхід до дослідження ролі музики в процесі становлення особистості дає можливість вийти за рамки чисто музикознавчого вивчення музичного твору. З метою визначення впливу особистісних властивостей людини на сприймання нею музичних творів необхідна розробка і введення в категоріальний апарат дослідження поняття музичного дискурсу як базового компоненту музично-комунікативної дії. Ми виходили із розуміння музичного дискурсу як динамічного процесу породження і сприйняття музично-мовного твору, як процесу розгортання композиторського задуму в музичний текст і протилежного йому процесу декодування і інтерпретації музичного твору, як потоку музично-мовної поведінки, “зануреної” в ситуацію музичного спілкування.

Спираючись на зазначене вище, ми визначили поняття музичного дискурсу – це звуковисотна та ритмічно структурована сукупність музичних маніфестацій, що призначена для опису емоційно-чуттєвого сприйняття світу. Екстраполяція поняття “дискурс” з області лінгвістичних досліджень в область вивчення соціального функціонування музики дала можливість створити музичні фрагменти, сполучення яких виражали сутність, основні ознаки і форми музичного дискурсу. Психологічний зміст, що був відображений у музичних фрагментах, тобто в складових музичних дискурсів, виступав як конститувальна характеристика особистості.

Таким чином, з’ясування відмінностей сприймання музики людьми залежно від їх психологічних особливостей дає змогу визначити ступінь соціальної адаптованості особистості.

У другому розділі “Експериментальне дослідження процесу сприймання музики особистістю” розкриваються методичні засади дослідження, описується процедура розроблення та апробації методики, аналізуються одержані результати дослідження.

Для вивчення особистісних якостей були застосовані: метод визначення рівня суб’єктивного контролю (Дж. Роттер), метод наративу (Н. В. Чепелєва), методика “Я, Значущі, Інші” О. Купреєвої, мотиваційний тест Х. Хекхаузена, тест фрустрації Розенцвейга, метод непрямого дослідження самооцінки О. Федотової Для виявлення рівня соціальної адаптованості був застосований метод аналізу документів та метод експертних оцінок. З метою визначення характеристик музичних фрагментів був застосований метод експертів, фокус-груп.

Результати пілотажного дослідження, показали, що на якість музичного сприйняття і оцінку музичного твору впливає приналежність слухача до певної соціальної страти, з відповідною субкультурою. У процесі дослідження ціннісних орієнтацій молоді взагалі й музичних зокрема, було визначено ставлення до музики різного типу: до музичної класики, української народної пісні, авторської самодіяльної пісні, важкого року і диско-музики.

Встановлено, що студенти вищих навчальних закладів четвертого рівня акредитації частіше вказували на позитивні емоції при сприйнятті класичної музики, порівняно зі студентами вищих навчальних закладів другого рівня акредитації (професійно технічних училищ). Негативне ставлення до важкого року у студентів університету виявляється в два рази частіше порівняно з студентами професійних технічних училищ (відповідно 25,7 % та 11,5 %). Аналіз ціннісних орієнтацій молоді дає підставу дійти висновку, що студенти, які вчаться у ВНЗ порівняно з студентами ПТУ володіють більш зрілою “Я-концепцією”, і саме цей факт лежить в основі того, що вони дають високу оцінку класичній музиці. Отже, результати пілотажного дослідження дали підставу для припущення про те, що рівень особистісного розвитку впливає на вибір музичних творів й музичні уподобання взагалі.

Завдання першого етапу дослідження полягало у створенні стимульного матеріалу та його апробації. Спираючись на висновки теоретичної частини дослідження стосовно музичного дискурсу (як конститувальної характеристики особистості) нами було створено 11 музичних фрагментів, які виступали як стимульний матеріал для вивчення особливостей сприймання музики. Після прослуховування кожного фрагменту досліджуваним пропонувалося описати: настрій музики, яку вони почули; які думки в них викликала ця музика; які зорові образи виникли під впливом музики та що хочеться робити, слухаючи певний музичний фрагмент. Наступним завданням було: прослухати знову тих самих 11 фрагментів та проранжувати їх відповідно до того, наскільки вони їм сподобались.

В ході аналізу результатів ранжування музичних фрагментів студентами з’ясувалося, що вибір фрагментів досліджуваними відображає певну закономірність: були фрагменти, музика яких сприймалася байдуже (тобто ці музичні фрагменти виявились неінформативними), а були такі, що дуже сподобались чи навпаки, відторгались.

Визначені в результаті емпіричного дослідження інформативні музичні фрагменти були надані експертам-фахівцям для оцінки можливості використання їх в якості складових музичного дискурсу відповідно до психологічного змісту. Статистична обробка отриманих даних показала співпадіння сприймання психологічного змісту музичних фрагментів експертами та студентами.

Музичні фрагменти були створені відповідно до психологічного змісту світосприйняття, який відображала музика. Фрагмент № 1 – ритм нестійкий, основна його риса – текучість, мелодика практично не простежується. Динаміка характерна своєю однорідністю, має невелику гучність. Музика не має чіткої музичної форми. За психологічним змістом ця музика відображає пасивність, байдужість, відмову від цілеспрямованої діяльності. Фрагмент № 2 – ритмічна складова нагадує широкий подих. Чітко й виразно звучить ніжна мелодія, постійне чергування мажоро-мінорних кольорів спонукають слухача емоційно напружуватись та співчувати. Психологічний зміст цієї музики відображає складні душевні переживання людини. Фрагмент № 3 – простий чіткий ритм, що дає імпульс енергії. Мелодія стрімка, постійно прямує до кульмінаційного сходження, а потім починає рух знову, – знизу до гори. Психологічний зміст: музика, яка спонукає до дії та руху. Фрагмент № 4 – простий мотив, який можна легко та швидко запам’ятати. Має риси розважальної, популярної естрадної музики. Психологічний зміст: музика відображає характер людини, яка має легковажний, спрощений підхід до життя. Фрагмент № 5 – Ритміка проста, мелодика консонантна, врівноважена. Динаміка звучання контрастна та відповідає класичним музичним засобам виразності. Психологічний зміст: витонченість та досконалість гармонії викликає благоговіння перед величчю та красою вічних істин. Фрагмент № 6 – повторна ритмічна фраза звучить протягом всього твору без змін. Темп рухливий. Мелодична лінія не має чіткої характеристики. Переважають низькі частоти, що дає ефект збудженості та агресії. Психологічний зміст: імітація руйнівного або хаотичного дійства, що викликає відчуття поглинутості, втрати суб’єктності, бажання бездумно приєднатися до вакханалії.

Виходячи із завдань дослідження, для вивчення зв’язку особистісних властивостей, що зумовлюють соціальну адаптованість людини, з вибором музичних фрагментів ми розподілили досліджуваних відповідно до їх музичних уподобань. Зауважимо, що на цьому етапі аналізу експериментальних даних, ми залишили із первинного масиву матеріалів вивчення особистості лише такі, де досліджувані вибирали (як з позитивною так із негативною оцінкою) саме інформативні фрагменти. Це пояснюється тим, що нам було необхідно звузити коло досліджуваних для їх чіткого розподілу, відповідно до музичних преференцій, тобто більш щільно фокусувати уваги на тих студентах, чиї особистісні властивості спонукають обирати певну музику. Таким чином, із 270 досліджуваних ми взяли для подальшого аналізу матеріали 119 осіб.

Подальший аналіз отриманих результатів показав, що досліджувані поділились на дві контрастні групи відповідно до позитивної чи негативної оцінки інформативних музичних фрагментів. Третю групу склали респонденти, які давали протилежні оцінки тим самим фрагментам, отже, ця група була змішана. Оскільки нам було необхідно знайти зв’язок між особистісними якостями досліджуваних та їх сприйманням музики, ми взяли до розгляду лише дві групи студентів відповідно до їх музичних уподобань: 46 осіб, які на перші місця вибирали другий, третій та п’ятий музичні фрагменти – група “А” та 33 особи, які на перші місця вибирали перший, четвертий та шостий музичні фрагменти – група “Б”.

Аналіз вибору музичних фрагментів досліджуваними обох груп показав зв’язок між властивостями особистості та музичними уподобаннями. Зокрема, досліджувані, які оцінили позитивно музичний фрагмент № 3 відповідно до результатів методики РСК відносилися до інтерналів (коофіціент кореляції 0,67),
а досліджувані, які оцінили позитивно музичний фрагмент № 1 – до екстерналів (коофіціент кореляції 0,71).

На основі результатів методики РСК було з’ясовано, що досліджувані групи “А” схильні вважати, що події їх життя зумовлені перш за все їх власним вибором. За шкалою загальної інтернальності їх показники локус контролю не виходять за нормативні межі інтернальності, а у 24 осіб інтернальність навіть підвищена –
7–9 балів. За іншими шкалами результати більш варіативні, проте явного дисбалансу у бік екстернальності не спостерігається. Це означає, що досліджуваним групи “А” притаманний високий рівень інтернальності, тобто вони здатні приймати рішення самостійно та брати на себе відповідальність за наслідки своїх дій.

Кореляції виборів музичних фрагментів з результатами за методикою РСК показав наступне: досліджувані групи “А” і “Б” досить чітко розрізняються за модальністю локус-контролю. Особи з екстернальним локусом контролю обирають музичні дискурси, що за своїм психологічним змістом відображають невизначеність, аморфність світосприйняття або його спрощеність, примітивність; особи з інтернальним локусом контролю, навпаки, обирають енергійну, цілеспрямовану музику.