Принципи таргетування обмінного курсу

Краткое содержание

Таргетування обмінного курсу як вид монетарного режиму має довгу історію. Він походить від прив’язки вартості грошей до вартості певного товару. Найбільш відомим та вживаним товаром у цій якості було золото.

На початку XX сторіччя переважала думка, що основою монетарної системи, якої мали дотримуватись центральні банки, є беззаперечна конвертація емітованих паперових грошей у золото. Після Другої світової війни більшість економістів, фінансистів, а також політиків, які приймали відповідні рішення, вважала, що фіксовані обмінні курси є вирішальним елементом монетарної стабільності як в окремій країні, так і у світовій фінансовій системі загалом. Тому більшість країн світу встановила та підтримувала міжнародну фінансову систему (Бреттон-Вудська система), в якій головною функцією центральних банків було підтримання фіксованого курсу власної валюти щодо долара США. Ця система припинила своє існування лише на початку 1970-х, оскільки монетарна політика США спонукала основних торговельних партнерів країни брати на себе її інфляційні наслідки.

У більш сучасний час певна кількість країн, що розвиваються (як правило із малими економіками), використовують режими з фіксованими курсами власної валюти до однієї зі світових валют країни з низькою інфляцією (більшою мірою долар США або євро). За поступового зниження інфляції від початково високих рівнів до рівнів, зіставних з інфляцією у країні валюти-прив’язки, може використовуватися так звана «повзуча прив’язка», тобто поступова девальвація співвимірна з темпами зниження інфляції.

Зазвичай у разі використання таргетування обмінного курсу або курсової прив’язки національної валюти до однієї із світових валют у літературі використовується термін «номінальний якір», у ролі якого виступає саме курс.

---