НЕВРОТИЧЕСКИЕ, ЛИЧНОСТНЫЕ И СЕКСУАЛЬНЫЕ РАССТРОЙСТВА У ОВДОВЕВШИХ МУЖЧИН БЕЗ ПАРТНЕРШИ И ИХ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ : НЕВРОТИЧНІ, ОСОБОВІ І СЕКСУАЛЬНІ РОЗЛАДИ У ОВДОВІЛИХ ЧОЛОВІКІВ БЕЗ ПАРТНЕРКИ І ЇХ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА КОРЕКЦІЯ

Краткое содержание

Характеристика пацієнтів. Було обстежено 100 овдовілих чо­ловіків без партнерки віком від 50 до 70 років, які звернулися по сексологічну та психологічну допомогу до відділення лікарсь­ко-психологічного консультування Харківського обласного пси­хоневрологічного диспансеру та за телефоном довіри за період 2003 – 2006 рр. У всіх овдовілих чоловіків без партнерки не було сексу­альних зв’язків і в усіх спостерігалися невротичні й сексу­альні розлади. 85±5% чоловіків мали різні соматичні захворю­ван­ня (цукровий діабет 2-го типу, патологічний клімакс, добро­якіс­ну гіперплазію передміхурової залози, хронічний простатит), з приводу яких спостерігалися в ендокринологів та урологів.

До контрольної групи входили 30 овдовілих чоловіків від­повідного віку без будь-якого сексуального розладу, які мали сек­суальні контакти.

В основній групі було більше молодших чоловіків (до 60 років – 53±5%), а в контрольній – однакова кількість тих та ін­ших. Колишні дружини овдовілих чоловіків переважно входили до однієї вікової групи з ними, лише 20±5% жінок були молодші від своїх чоловіків на 6 – 7 років.

Подружній стаж чоловіків складав від 20 до 50 років. У 93±3% обстежених були діти, переважно по одній дитині (83±4%), у решти – по двоє дітей.

Дружини обстежених основної групи в переважній біль­шості померли через серцево-судинні захворювання, у решті ви­падків причиною смерті були онкологічні захворювання.

Більшість із чоловіків мали вищу освіту й займалися розу­мовою працею, найчастіше були виконавцями. В основній групі соціальні зв’язки чоловіків здебільшого були нижче середніх, тоді як у контрольній – найчастіше широкі, рідше середні.

З обстежених основної групи 63±4% жили самостійно, ре­шта – з дітьми; всі чоловіки контрольної групи жили самостій­но. 10±3% чоловіків основної і 13±6% контрольної груп не працю­ва­ли або перебували на пенсії.

Методи обстеження чоловіків. Усебічне комплексне обсте­ження пацієнтів – клінічне, клініко-психопатологічне, психодіаг­ностичне, спеціальне сексологічне (системно-структурний аналіз сексуального здоров’я) – проводилося з позицій системного під­ходу з урахуванням багатомірності забезпечення сексуальної функції.

Клінічне обстеження включало вивчення соматичного (в тому числі неврологічного, урологічного) та психічного стану па­цієнтів. Перебуваючи у шлюбі, 17±4% чоловіків основної групи зазнавали сексуальних утруднень, отже, виникла необхідність у вивченні їхнього соматосексуального та психосексуального розвитку. Аналізуючи порушення статевого дозрівання пацієнтів, ми виходили з концепції психосексуального дизонтогенезу В.М.Маслова, І.Л.Ботнєвої, Г.С.Васильченка (1990).

Клініко-психопатологічне обстеження включало анамнес­тичний аналіз з акцентом на вивченні типів здобутого вихован­ня й особливостей преморбіду; досліджували емоційні реакції пацієнтів на смерть дружини.

Причини й механізми порушення сексуальної функції чо­ловіків виявляли, застосовуючи системно-структурний аналіз сексуального здоров’я за В.В.Кришталем (2002). Цей метод, згід­но із запропонованою концепцією забезпечення сексуального здоров’я, передбачає вивчення біофізіологічної основи сексуаль­ності та соціальних, психологічних, соціально-психологічних чинників, які детермінують сексуальну поведінку. Для вирі­шення цього завдання необхідно оцінити стан усіх компонентів сексуального здоров’я – соціального, психологічного, соціально-психологічного і анатомо-фізіологічного (біологічного) – та їх складових.

Тип статевої конституції чоловіків визначали за методи­кою Г.С.Васильченка (1990), типи сексуальної мотивації і моти­ви статевого акту – за В.В.Кришталем (2002).

Для вивчення відмінностей особистості пацієнтів викорис­товувалися психодіагностичні методи. Багатобічне дослідження особистості проводилося за методикою ММРІ в модифікації Ф.Б.Березіна зі співавт. (1976), що налічує 566 тверджень щодо низки клінічних симптомів, а також сфери соціальних настанов, самооцінки та інших аспектів особистості. За відповідями об­стежуваного складали профіль особистості, що включає три кон­трольних шкали (брехні, вірогідності, корекції) та 10 клінічних шкал: іпохондрії, депресії, істерії, психопатії, мужності – жіноч­ності, параної, психастенії, гіпоманії та соціальної інтроверсії.

Для вивчення акцентуації характеру чоловіків використо­вували методику Г.Шмішека (1999). Статеворольову поведінку пацієнтів – маскулінну й фемінінну поведінку на соціогенному рівні (рівні Я-концепції) – досліджували за допомогою шкали ACL A.B.Heilbrun (1981).

Основні тенденції поведінки обстежуваних у групі та їхні уявлення про себе визначали, застосовуючи методику Q-сортування В.Стефансона (2000), що включає 60 тверджень і дає змогу дістати уявлення про шість основних тенденцій пове­дінки людини: залежність – незалежність, товариськість – нето­вариськість, прийняття "боротьби" – уникання "боротьби". Пере­лічені тенденції складають три сполучені пари, кожна з яких може бути як істинною, тобто внутрішньо притаманною особис­тості, так і зовнішньою – своєрідною "маскою", що ховає справ­жнє обличчя.

Механізми психологічного захисту пацієнтів у спілкуванні вивчали за методикою В.В.Бойка (2000), що містить 24 питання, які дають змогу виявити три стратегії психологічного захисту у спілкуванні – миролюбність, уникання, агресію.

Проаналізувати рівні суб’єктивного відчуття самотності – низький, середній і високий – дала змогу методика Д.Рассела, М.Фергюсона (2000), що включає 20 питань. Рівні потреби у від­чуттях – високий, середній і низький – визначали за методикою М.Цукермана (2000), що складається з 16 питань, відповіді на які дають уявлення про зазначені рівні.

Із соціологічних характеристик обстежених вивчали рівень освіти, характер трудової діяльності, соціальний стан і соціальні зв’язки, середовище життя.

Усі дані, здобуті завдяки клінічним та клініко-психопатологічним дослідженням, статистично оброблено за таблицями відсотків та їх помилок (В.С.Генес, 1967), результати психодіагностичних досліджень – за допомогою методики пере­вірки вірогідності різниць вибірки (t-критерій Стьюдента).

Результати досліджень. Клінічне обстеження овдовілих чоло­віків, які не мають партнерки, дало змогу визначити, що наявні в більшості з них названі вище соматичні захворювання могли послабити еректильну функцію. У всіх пацієнтів було діагносто­вано ті чи інші невротичні розлади, найчастіше (47±5%) пере­важ­но нав’язливі думки й міркування та коїтофобію (26±4%), значно рідше інші розлади: неврастенію (12±3%), соматизований (10±3%) та іпохондричний (7±3%).

На комунікації чоловіків несприятливо позначилися й іс­нуючі у них явні акцентуації характеру, до того ж виявлялася певна залежність характерологічних особливостей обстежених від типів здобутого ними виховання: загостренню найпошире­ніших серед чоловіків педантичних (37±5%), а також застрягаю­чих (6±2%) рис сприяло виховання в умовах підвищеної мораль­ної відповідальності, загостренню тривожних рис (25±4%) – емо­ційне відторгнення, а збудливі й дистимічні риси (по 12±3%) за­гострювалися під впливом виховання в умовах жорстоких взає­мин.

В жодного з обстежених не було правильного статевого ви­ховання. Вони або взагалі не здобули статевого виховання (51±5%), або дістали пуританське виховання (49±5%), яке куль­тивує неприйняття сексу, стверджує його гріховність. Це сприя­ло розвиткові сексуального розладу, особливо за наявності біоло­гічної основи (слабкої статевої конституції).

Обстеження за інтегральними критеріями сексуального здоров’я показало, що соматосексуальний розвиток наших паці­єнтів був здебільшого своєчасним, тоді як психосексуальний у 90±6% – порушеним, причому у 87±4% спостерігалася його ре­тар­дація; асинхронії статевого дозрівання, переважно сукупні, відзначалися у 86±4% хворих. Психосексуальна орієнтація у всіх була гетеросексуальною. Статеворольова поведінка обстежених була трансформованою (фемінінною). Усі чоловіки в період об­стеження практикували мастурбацію.

Поінформованість у питаннях психогігієни статевого жит­тя була недостатньою у всіх обстежених, і всі вони неправильно оцінювали свої сексуальні прояви. У всіх чоловіків був також найпримітивніший – генітальний – тип сексуальної мотивації, а мотивом статевого акту було бажання перевірити свої сексуальні можливості. Не сприяли сексуальному здоров’ю і типи сексуаль­ної культури хворих – невротичний або примітивний.

Статева конституція овдовілих чоловіків без партнерки бу­ла слабкою (44±5%) або послабленою середньою (56±5%). Сексу­альне лібідо було збереженим у 32±5% пацієнтів, а платонічного й еротичного ні в кого не було. У 75±4% обстежених, до того ж у всіх зі слабкою статевою конституцією, не виникали сексуальні фантазії. Адекватні ерекції були знижені в усіх чоловіків, і у 28±4% відзначалася передчасна еякуляція, причому ніхто не вмів її регулювати.

Жоден з обстежених не зазнавав якихось почуттів до жін­ки й не виявляв сексуальної заповзятливості. Психосексуальної незадоволеності зазнавали всі наші пацієнти.

Таким чином, у овдовілих самотніх чоловіків були поруше­ні майже всі критерії сексуального здоров’я, що відбиває пору­шення як їхньої сексуальної функції, так і загальної, і сексуаль­ної комунікації.

У всіх чоловіків позначалося ураження компонентів і скла­дових сексуального здоров’я: соціального – внаслідок недостат­ньої та неправильної обізнаності в питаннях психогігієни стате­вого життя й низької сексуальної культури; психологічного – внаслідок рис характеру, які утруднюють спілкування, насампе­ред із жінками, і пов’язаного із цим внутрішньоособистісного конфлікту; соціально-психологічного – в результаті міжособистіс­ного конфлікту, пов’язаного з труднощами спілкування, що зу­мовили неможливість знайти сексуальну партнерку. Порушення психічної складової біологічного компонента спричинилося на­явними в чоловіків невротичними розладами, порушення нейро­гуморальної та нейрорегуляторної складової – ретардацією ста­тевого дозрівання, інволюційними змінами та соматичною пато­логією, генітальної складової – урологічними захворюваннями.

Психодіагностичні дослідження дали змогу виявити в овдовілих чоловіків без партнерки низку характерних для них відмінностей особистості. Домінуючою мотивацією в них були частіше побут, рідше – виробничі інтереси. Перше місце за зна­чущістю серед ціннісних орієнтацій посіла сексуальна сфера, потім у низхідному порядку йшли престиж, творчість і малозна­чущим було хобі. Більшість чоловіків у проведенні дозвілля від­давали перевагу відпочинку, решта – самовдосконаленню, ніхто не прагнув розваг.

Багатобічне дослідження особистості у пацієнтів дало змогу виявити три варіанти усередненого профілю особистості: пер­ший відзначався переважно в чоловіків із тривожним, рідше з дистимічним та емотивним, другий – із збудливим і третій – з педантичним і застрягаючим типами акцентуації характеру. Вивчення статеворольової поведінки показало, що найвищі по­казники маскулінності на рівні Я-концепції мали місце в чолові­ків із другим варіантом, найнижчі – у пацієнтів із першим варі­антом; найвищі показники фемінінності на тому самому рівні – в чоловіків із першим і найнижчі – з другим варіантом профілю особистості; за третього варіанта і маскулінність, і фемінінність обстежених наближалися до середніх показників. Оцінка своїх сексуальних можливостей була високою у пацієнтів із другим і низькою – з першим і третім варіантами профілю особистості. У чоловіків із другим і третім варіантами була висока сексуальна заклопотаність, а показники сексуальної депресії були найви­щи­ми за першого варіанта.

Основними тенденціями поведінки овдовілих чоловіків без партнерки були залежність, нетовариськість та песимізм за першого і третього варіантів профілю особистості; товариськість була низькою у всіх обстежених. Домінуючою стратегією психо­логічного захисту у спілкуванні було уникнення і лише в чолові­ків із другим варіантом профілю особистості – агресія. Рівень суб’єктивного відчуття самотності перевищував мінімальну нормативну величину в усіх чо­ловіків, а потреба в пошуках відчуттів була високою в осіб із другим варіантом профілю особистості.

Перелічені особистісні риси, особливо за наявного в паці­єнтів сексуального розладу, безперечно, сприяли їхній поведінці, а в багатьох випадках і визначали її, що перешкоджало пошуко­ві партнерки й зумовлювало самотність чоловіків.

Як показало проведене дослідження, причини відсутності пари в овдовілих чоловіків не лише різноманітні, але, як прави­ло, перебувають у комплексі, причому зовсім не завжди голов­ною з них є сексуальний розлад. Саме цей розлад також має різні причини. Як було показано вище, в основі самотності цих чоловіків і в генезі наявної у них сексуальної дисфункції віді­грають роль і психогенні, і соціогенні, і негативні соціально-психологічні, і біогенні чинники.