СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ З ВАДАМИ ЗОРУ ДО НАВЧАННЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, теоретичні засади та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість результатів; подано дані щодо апробації і впровадження результатів дослідження, а також структуру дисертації.

        У першому розділі „Теоретичні засади дослідження процесу адаптації студентів до умов вищого навчального закладу” проаналізовано вітчизняну та зарубіжну, загальну та спеціальну наукову психолого-педагогічну літературу з проблем адаптації особистості в цілому та студентів до умов ВНЗ, зокрема.

  Аналіз літератури із загальної психології та педагогіки показав, що адаптація людини до життя і діяльності – складне явище, спрямоване на забезпечення формування адекватної поведінки та ефективної взаємодії людини з довкіллям. Було виявлено, що в науці існують різні підходи до класифікації видів адаптації. Досліджуючи входження людини до нового середовища, В.І.Брудний, С.М. Мадорська, П.А. Просецький, Р.Ф. Якунін та ін. виділяють такі види адаптації: психологічну, соціальну та соціально-психологічну.

           Найбільш повне і точне визначення соціально-психологічної адаптованості дав А.А. Налчаджян – це такий стан взаємостосунків особистості і групи, коли особистість без тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів продуктивно виконує свою провідну діяльність, задовольняє свої основні соціогенні потреби, в повній мірі іде назустріч тим рольовим очікуванням, які пред’являє до неї еталонна група, переживає стан самоствердження і вільного вираження своїх творчих здібностей. Відповідно до цього, адаптація – це той соціально-психологічний процес, який при сприятливому протіканні веде особистість до стану адаптованості.

          В працях присвячених адаптації студентів до ВНЗ і обраній ними професії виділяють соціально-психологічні, професійні, психофізіологічні і дидактичні аспекти цього процесу (Д.А. Андреєва, В.М. Дугінець, І.А. Мілославова, О.Г. Мороз та ін.). Адаптацію першокурсників розглядають, як активне творче пристосування студентів до умов вищої школи, в процесі якого  формується їх колектив, розвиваються уміння раціонально організовувати розумову діяльність, покликання до обраної професії, створюється система роботи з професіональної самоосвіти і самовиховання професіональних якостей особистості, виробляється раціональний режим навчання, побуту, проводження вільного часу (О.М. Кокун, С.В. Максимець, П.А. Просецький, І.М. Соколова, Шафажинська Н.Є. та ін.)

Безумовно, адаптація людини є багаторівневим та поступовим процесом. З одного боку, вона визначається виробленням пристосувальних механізмів, починаючи від психічної реакції на нові умови функціонування, перебудови вже існуючих динамічних стереотипів та психічних процесів, і завершується формуванням нових пристосувальних реакцій і стереотипів. З іншого боку, адаптаційні процеси послідовно реалізуються в напрямку засвоєння окремих різновидів діяльності, необхідних для досягнення індивідуальної і соціальної мети. Відповідно, в процесі адаптованості людини відбувається перехід від кількісних змін (поглиблення знань, оволодіння засобами та прийомами реагування, зростання впевненості в своїх можливостях, формування позитивного ставлення до нових завдань і умов діяльності) до якісних змін особистості, що дозволяє людині ефективно реалізувати нові види діяльності.

        Дослідження ефективності адаптації, а також пошук факторів, які визначають її успішність, займає значне місце в психологічній науковій літературі. Всю її сукупність можна умовно розбити на три групи: минулий досвід індивіда, що склався в результаті його попередньої діяльності;  особливості прояву активності та індивідуально-психологічна характеристика особистості; особливості середовища, до якого необхідно пристосуватися людині. Таким чином, виділяють об’єктивні та суб’єктивні фактори. Об’єктивними факторами, що впливають на соціально-психологічну адаптацію слід вважати традиції, цінності та норми об’єднаного навчально-виховного колективу, стиль керівництва колективом, систему взаємовідносин, рівень конфліктності, статус особистості тощо. Суб’єктивними факторами виступають рівень розвитку особистості та його особистісні характеристики (світогляд, спрямованість, адаптабельність, конфліктність тощо), індивідуальний стиль спілкування, адаптивний досвід, почуття корисності для колективу, прагнення прийняти його цінності (Ф.Б. Березін, М.Г. Горліченко, І.К. Кряжева, С.І. Селіверстов, О.В. Іванова, В.С. Штифурак та ін.).

          У сучасній корекційній педагогіці та психології вузівську освіту інвалідів по зору трактують і як соціальний інститут, і як педагогічний процес, який є важливим фактором їх соціальної реабілітації.  Для основної маси інвалідів по зору саме вступ до вищого навчального закладу і початок навчання в ньому являють собою перший в їхньому житті дійовий крок у напрямку соціальної інтеграції, оскільки попередні навчальні етапи проходили в спеціальних закладах інтернатного типу. Тому ВНЗ, на думку С.А. Гончарова, В.З. Кантора, М.І. Нікітіної, В.В. Семикіна та ін., стає тим „тренажером”, який моделює дії психолого-педагогічних механізмів соціальної адаптації та інтеграції інвалідів, що функціонують в масштабах суспільства. Відтак, досвід включення інваліда у вузівське середовище представляє собою досвід його соціальної адаптації та інтеграції в цілому. Але, разом з тим, даний досвід не завжди є позитивним, оскільки аналіз змісту шкільної освіти людей з вадами зору показує, що наявність у ньому базових загальноосвітніх стандартів, навіть при їх належному засвоєнні, не забезпечує повноцінної підготовки випускника спеціальної загальноосвітньої школи до самостійного життя і виконання всіх соціальних функцій (І.Н. Зарубіна, В.З. Кантор, Є.П. Синьова, П.М. Таланчук, С.В. Федоренко та ін).

          Процес навчання у вищому навчальному закладі має складності, оскільки продовж шкільного життя у незрячої дитини розвивається певний негативний захисний комплекс перед зрячими, який поступово переходить в стан стійкого стереотипу поведінки.

Внаслідок цього виникають особливості спілкування інвалідів по зору в студентських групах. Умови співіснування з великою групою людей, що добре бачать і мають інакший досвід навчання і спілкування, для інвалідів по зору створюють нову складну соціальну ситуацію, пов’язану із протиріччями між звичними способами взаємодії з особами, що мають порушення зору, і новими умовами навчання в середовищі зрячих. У тифлопедагогіці виникає нова проблема підготовки випускників спеціальних шкіл-інтернатів до навчання у вищих навчальних закладах. Це можуть бути заходи, спрямовані на вивчення новітніх комп’ютерних технологій, які забезпечують людині продуктивне навчання та подальшу трудову діяльність, навчання незрячих студентів спілкування та способів самостійного опанування знань на рівні вищої школи.      Сучасні дослідження І.Н. Зарубіної, В.З. Кантора, Г.В. Нікуліної, Г.Ф. Нікуліної, П.М. Таланчука та ін. засвідчили, що інтеграція студентів з особливими освітніми потребами у ВНЗ  вимагає взаємної адаптації обох сторін: студентів, які здобули середню освіту у спеціальних школах, до нових умов навчання в змішаному середовищі і навчального закладу до потреб студентів з інвалідністю у спеціальних технологіях  та засобах навчання, педагогічному, психологічному та соціальному патронаті.

·   Проаналізувавши спеціальну літературу (В.З. Деніскіна, В.З. Кантор, Г.В. Нікуліна, Є.П. Синьова, С.В. Федоренко, В.А. Феоктістова та ін.), ми виділили причини, які найбільше впливають на соціально-психологічну адаптацію та інтеграцію інвалідів по зору в системі вищої школи - це причини загально-психологічного, спеціально-особистісного, пов’язаного з глибокими вадами зору, та соціального змісту.

          Загально-психологічні причини включають рівень сформованості практичних і соціально значущих навичок у випускників шкіл-інтернатів для сліпих і слабозорих дітей, які дозволять їм вести самостійне життя в умовах закладу інтегрованого типу (високий рівень шкільної підготовки, тобто достатня інформативність та інформованість; особливості володіння елементами вузівської навчальної діяльності; комунікабельність та відсутність емоційно-вольових порушень).

            Спеціально-особистісні причини включають правильне усвідомлення випускниками свого дефекту і відповідне ставлення до нього; наявність установки на соціальну інтеграцію; наявність позитивного мотиву на продовження навчання та віру в успішність наступної професійної діяльності.

·   До соціальних причин ми відносимо, в першу чергу, неготовність сучасної вузівської системи до створення для інвалідів по зору оптимальних умов для їх професійно-освітньої діяльності (інформованість суспільства про життя і діяльність інвалідів по зору; можливості і особливості їх професійної освіти, сформованість єдиних підходів до прийому інвалідів до ВНЗ; пристосованість архітектурного середовища для безбар’єрного доступу інвалідів, а також важливою умовою стабільна державна гарантія матеріального забезпечення, працевлаштування, соціального захисту інвалідів по зору).

Другий розділ “Методика та аналіз результатів експериментального вивчення факторів соціально-психологічної адаптованості студентів-інвалідів по зору до умов навчання у вищому навчальному закладі” включає  визначення загальних складових процесу адаптації студентів; подається детальний аналіз контингенту учасників експериментів, зокрема, кількості інвалідів І та П груп, часу порушення зору у них та дані про тип навчального закладу, який закінчив студент. Зроблено висновки про те, що різка зміна соціального  середовища, а саме, школи-інтернату на вищий навчальний заклад відбивається на процесі соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору.

На основі аналізу матеріалів анкетування студентів та викладачів встановлено фактори адаптації, які надалі, для зручності експериментального вивчення, було розподілено на основні, до яких відносяться адаптивні уміння, зокрема, дидактичні, побутові, соціально-психологічні та супутні, зокрема, рівень тривожності, установки на адаптацію, мотивація навчання у ВНЗ, самооцінка та міжособистісні стосунки (в контексті впливу на їх розвиток факторів успішності у навчанні, громадської активності, глибини порушення зору).

Наші спостереження та результати опитування студентів показали, що в процесі адаптації виникають труднощі дидактичного характеру (велике навчальне навантаження, невміння конспектувати лекції, нові форми та методи навчання, недостатність вмінь виконувати самостійну роботу); побутові труднощі, особливо для інвалідів І групи по зору, пов'язані з самообслуговуванням та просторовою орієнтацією та соціально-психологічні труднощі, пов'язані зі встановленням міжособистісних стосунків зі зрячими. Передбачалося, що кількість труднощів та рівень їх впливу на адаптацію залежить від сформованості адаптивних умінь студентів.

Методика констатувального експерименту була спрямована на визначення особливостей сформованості адаптивних умінь студентів-інвалідів по зору як основних факторів в процесі їх соціально-психологічної адаптації та супутніх факторів, що впливають на якість  її перебігу. Експериментальне дослідження включало з'ясування демографічних даних про респондентів (вік, група інвалідності, місце проживання (в гуртожитку чи з батьками), а також даних про розвиток у студентів дидактичних, побутових та соціально-психологічних адаптивних умінь і таких супутніх факторів адаптації, як міжособистісні стосунки, тривожність, мотивація, установка, самооцінка.

Адаптивні вміння в констатувальному експерименті вивчалися за спеціально розробленою програмою безпосереднього прихованого спостереження в 2 етапи:

перший етап – продовж 1 – 2 тижнів від початку навчання у ВНЗ;

другий етап – під час зимової заліково-екзаменаційної сесії.

В основу визначення рівня адаптованості було покладено розвиток у студентів-інвалідів по зору визначених вище адаптивних умінь. Виділено три рівня адаптованості: високий, середній та низький. В дисертації наводяться конкретні методики вивчення рівнів адаптивних умінь.

При зборі інформації використовувалась 6-бальна шкала, за якою: 1-2 бали свідчили про низький рівень сформованості уміння, 3-4 бали – середній; 5-6 балів – високий рівень. Виводились сумарні бали з кожного виду умінь, які надалі визначали рівень адаптації.

Результати І етапу констатувального експерименту показали, що у переважної більшості студентів дидактичні уміння розвинуті на низькому рівні (76 % інвалідів І групи та 62 % інвалідів П групи).

На другому етапі констатувального експерименту було з’ясовано, що названі уміння можуть розвиватись у студентів самостійно, але показник підвищується незначно (у 18 % у інвалідів І групи та у 14 % інвалідів ІІ групи).

При вивченні побутових адаптивних умінь з'ясовано, що на першому етапі констатувального експерименту вони були на низькому рівні у студентів-інвалідів І групи (66,5 %) і на високому та середньому у інвалідів П групи (відповідно 49,5 % та 29 %). В процесі діяльності, під час навчання у ВНЗ побутові вміння студентів підвищуються в середньому на 15 % і мають важливе значення лише на початку навчання. При цьому занепокоєння викликають уміння студентів-інвалідів І групи орієнтуватись у просторі.

Вивчення сформованості соціально-психологічних умінь було зосереджено на виявленні комунікативних умінь та особливостей міжособистісних стосунків. Встановлено, що їх розвиток у студентів-інвалідів по зору знаходиться на низькому рівні (у 89 % інвалідів І групи та у 64 % - інвалідів ІІ групи). На другому етапі констатувального дослідження встановлено, що, в процесі спілкування цей показник покращувався (у 61 % інвалідів І групи та у 57% у інвалідів ІІ групи). В дослідженні було проведено вивчення попереднього досвіду студентів у сфері дружнього спілкування і з'ясовано, що недорозвиток комунікативних умінь має місце вже в шкільному віці і пов'язаний з глибиною порушення зору та відмежованістю навчально-виховного процесу спеціальної школи від суспільства.

Вивчення особливостей міжособистісних стосунків студентів-інвалідів по зору в групі інтегрованого типу проводилось на основі соціометричного експерименту, який показав, що студенти-інваліди по зору в інтегрованих вузівських групах займають малосприятливі статусні категорії нейтральних та ізольованих. Проведений аналіз отриманих даних за критеріями виборів (навчання, дружнє спілкування, майбутня професія), співставлення отриманих матеріалів з успішністю цих студентів, їх громадською активністю та самооцінкою.

Визначено, що найкращий статус студенти-інваліди мають за критеріями „навчання” та „майбутня професійна діяльність”, що пояснюється, з одного боку, ґрунтовнішою суспільною мотивацією навчальної діяльності, а з іншого – кращою обізнаністю незрячих студентів в професії тифлопедагога.

Простежено залежність соціометричного статусу від глибини порушення зору (студенти з І групою інвалідності рідше потрапляють у високі статусні категорії), від успішності у навчанні (студенти з високим рівнем успішності в 15 % випадків потрапляють в групи лідерів і з низьким рівнем успішності в 58,3 % -  в групи ізольованих).

Отримані аналогічні показники кореляції соціометричного статусу з рівнем громадської активності. Студенти з високим рівнем громадської активності потрапляють до групи „лідерів” та „тих, кому надали перевагу” у 67 % випадків, а з низьким рівнем громадської активності займають в переважній більшості (близько 74 %) малосприятливі статусні категорії.

Виявлений в дослідженні неадекватно завищений рівень самооцінки у студентів-інвалідів по зору також впливає на їх соціометричний статус: 61,9 % студентів з такою самооцінкою потрапляють в нейтральне положення.

Аналіз наукових даних про особливості функціонування емоційно-почуттєвої сфери особистості при глибоких порушеннях зору та  експериментальних матеріалів дозволили нам встановити причинно-наслідковий зв’язок між виникненням у студента-інваліда емоційних переживань, зокрема тривожних станів та рівнем його адаптованості.

Для аналізу впливу на адаптацію особистості тривожності виділено два її види особистісну та ситуативну. В дослідженні було використано адаптований варіант методики самооцінки рівня тривожності Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна.     В експерименті виявлено переважання ситуативної тривожності у інвалідів по зору, яка може відбиватися на процесі адаптації особистості, викликаючи стани дезадаптації.

Встановлено, що низький рівень тривожності, який свідчить про позитивний емоційний стан людини та кращу адаптованість спостерігався на першому тижні навчання лише у 3 % незрячих студентів та 11 % - зрячих; через 2 тижні – у 9 % незрячих та 20 % зрячих і через 4 тижні  - у 16 % незрячих та 25 % зрячих. Це дає підстави вважати, що інвалідність по зору є однією з причин тривожності, що ускладнює процес адаптації. Вивчення причин тривожності за методикою незакінчених речень показало їх специфічність, пов’язану з порушенням зору у студентів.

Співставлення даних про наявність високого рівня тривожності у студентів-інвалідів по зору на початку навчання у ВНЗ з даними І етапу констатувального експерименту про переважання низького рівня їх адаптації дозволило зробити висновок про те, що існує пряма залежність рівня адаптації від рівня тривожності суб’єкта. При цьому ситуативна тривожність має особливо сильний вплив, оскільки вона викликана переживаннями значної кількості ситуацій, пов’язаних з невдачами на перших порах навчання у ВНЗ.

Вивчення впливу психологічних факторів установки та мотивації на адаптацію студентів-інвалідів по зору у вищому навчальному закладі показало, що внаслідок розвитку особистості в умовах зорової депривації у неї розвивається своєрідна установка (як життєва позиція) на інвалідність, яка впливає на процес адаптації в колективі, опосередковано викликаючи своєрідні установки на взаємостосунки зі зрячими. Встановлено 4 типи установок, які залежать від глибини порушення зору у студента. Так, для студентів з І групою інвалідності більше властиві установки залежності від інших (58 %), активності під натиском (20 %) та уникнення зрячих (8 %). Студентам-інвалідам ІІ групи по зору  більш притаманні установки активності під натиском (44 %), уникнення зрячих (20 %) та залежності від інших (12 %). Адекватні установки зустрічаються рідко. Визначені установки, впливаючи на розвиток міжособистісних стосунків, обмежують розвиток адаптивних комунікативних умінь, позначаються на розвиткові інших.

Отримання вищої освіти інвалідами по зору пов’язано з їхнім професійним  самовизначенням і ґрунтується на мотивації вибору, яка, в свою чергу, опосередковується усвідомленням особистістю своїх можливостей, співставленням їх з інтересами і нахилами та з суспільною значущістю обраної професії.  Встановлено, що висока соціальна вмотивованість обраної професії впливає на процес адаптації при навчанні у ВНЗ, стимулюючи особистість до високої успішності і відповідно до вироблення адаптивних умінь.