КЛИНИКО-ПСИХОПАТОЛОГИЧЕСКИЕ И ПАТОПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ РАССТРОЙСТВА У БОЛЬНЫХ ВИЧ-ИНФЕКЦИЕЙ И ИХ ПСИХОКОРРЕКЦИЯ

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. Для реалізації мети і завдань дослідження було обстежено 104 ВІЛ-інфікованих хворих, які не вживали психоактивних речовин і на момент обстеження не приймали препарати антиретровірусної терапії. Вік обстежуваних був 19 – 35 років. Всі хворі були розділені за стадіями розвитку хвороби на дві групи. Першу групу склали 66 пацієнтів з I-II (ранніми) стадіями ВІЛ-інфекції (23 чоловіків і 43 жінки). Другу групу склали 38 осіб з III-IV (пізніми) стадіями ВІЛ-інфекції (24 чоловіків і 14 жінок).

Комплекс обстеження складався з клініко-психопатологіч-ного та психодіагностичного дослідження. Клініко-психопатологічне дослідження проводилося по традиційній схемі. Психодіагностичне включало пробу на запам’ятовування 10 слів А. Р. Лурія, пошук чисел по таблицям Шульте, методику самооцінки Дембо-Рубінштейн, метод колірних виборів (МКВ) – тест Люшера (Л. М. Собчик, 2003; Л. Ф. Бурлачук, 2003), колірний тест стосунків (КТС) за А. М. Еткіндом та Є. Ф. Бажиним (1985), 16-факторний особистісний опитувальник Кеттела 16 PF (Л. Ф. Бурлачук, 2003), госпітальний опитувальник тривоги та депресії HADS (A. S. Zigmond, R. P. Snaith, 1983), опитувальник для виявлення вегетативних змін (А. М. Вейн, 1998).

Клінічні особливості і закономірності ураження психічної сфери пацієнтів вивчалися на підставі всебічного комплексного обстеження хворих і даних динамічного контролю за їх станом на протязі всього терміну спостереження. Всі параметри вивчалися з урахуванням статі обстежуваних, а також стадії ВІЛ-інфекційного процесу. Статистичну обробку отриманих даних проводили за допомогою t-критерію Стьюдента, U-критерію Манна-Уітні, j*-критерію Фішера та c²-критерію Пірсона (Є. В. Сидоренко, 2001). При оцінці синхронності, спряженості в змінах двох змінних або для оцінки подібності двох шкальних профілів обчислювалися лінійні (по Пірсону) і рангові (по Спірмену) коефіцієнти кореляції. В усіх випадках порівнянь визначалася ймовірність розходжень «р». Розходження ураховувались як статистично значимі при p<0,05.

Результати дослідження. Проведений аналіз порушень психічної діяльності у ВІЛ-інфікованих осіб показав, що виявлені розлади відрізняються різноманітністю та складністю. Аналіз клініко-психопатологічної симптоматики дозволив виділити син-дроми, що найчастіше зустрічались на ранніх і пізніх стадіях ВІЛ-інфекції. В більшості випадків у одного й того ж хворого спостерігалися декілька синдромів одночасно. На ранніх етапах (перша група) у 51,51% хворих спостерігався астенічний, у 50,00% – тривожно-депресивний, у 32,76% – іпохондричний, у 33,33% – фобічний і у 18,18% хворих – обсесивний синдром. На пізніх стадіях захворювання (друга група) тривожно-депресив-ний синдром був виявлений у 60,53%, астенічний – у 50,00%, фобічний – у 23,68%, іпохондричний – у 23,68%, обсесивний синдром – у 5,26% хворих. Ці синдроми було обумовлено невротичними розладами. Патохарактерологічні зміни, обумовлені патологічною адаптацією до факту ВІЛ-інфікування, спостерігалися на ранніх стадіях ВІЛ у 71,21% хворих, на пізніх стадіях – у 47,37% хворих.

Результати психопатологічного дослідження свідчать про те, що у хворих на пізніх стадіях ВІЛ-інфекційного процесу зростає частота тривожно-депресивної симптоматики (p<0,05) та знижується частота обсесивних проявів (p<0,05) і патохарактерологічних змін (p<0,05). Розподіл психопатологічної симптоматики за статевою ознакою дозволив виявити у чоловіків вірогідний зріст тривожно-депресивної симптоматики на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції у порівнянні з ранніми (відповідно 75,00% і 43,48%, p<0,01). У ВІЛ-інфікованих жінок на пізніх стадіях у порівнянні з ранніми знижується частота обсесивних проявів (відповідно 7,14% і 20,93%, p<0,05) і патохарактерологічних змін (відповідно 42,86% і 20,93%, p<0,05).

Важливим етапом дослідження було вивчення патопсихологічних особливостей обстежених. Оцінка тривожної, депресивної симптоматики та коморбідних вегето-судинних порушень виявила, що за шкалою HADS на початкових стадіях переважає тривожна симптоматика (p<0,05), на пізніх – депресивна (p<0,05). Тривожна симптоматика домінує у чоловіків на ранніх стадіях, на пізніх стадіях ВІЛ відмічається її редукція (p<0,01). Рівень депресивних проявів у чоловіків по мірі розвитку ВІЛ-інфекції зростає (p<0,01). У ВІЛ-інфікованих жінок на пізніх стадіях захворювання зростає тривожна симптоматика (p<0,05). У ВІЛ-інфікованих хворих обох статей вегетативні порушення виявляються вже на ранніх стадіях і далі зростають з вірогідністю p<0,05.

Оцінка когнітивних функцій у хворих на ВІЛ-інфекцію свідчить про формування нейропсихологічного дефіциту на пізніх стадіях захворювання. Дефіцитарні когнітивні порушення як у чоловіків, так і у жінок проявляються симптомами операційно-мнестичної дисфункції – звуженням об'єму і зниженням міцності запам'ятовування вербального матеріалу (проба на запам’ято-вування 10 слів), ослабленням концентрації уваги і виснажуваністю, низькою впрацьовуваністю (таблиці Шульте).

Вивчення самооцінки показало, що на пізніх етапах ВІЛ-інфекції рівень самооцінки знижується за параметрами «здоров'я» (p<0,001), «щастя» (p<0,01), «характер» (p<0,05) і «настрій» (p<0,01), що відображає стан хворих. По мірі розвитку захворювання чоловіки нижче оцінюють своє «здоров'я» (p<0,01) та «настрій» (p<0,01). За шкалою «успішність в роботі» чоловіки на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції значно вище оцінюють власну працездатність і успішність в порівнянні з ранніми стадіями (p<0,01). Жінки, на відміну від чоловіків, критичні до того факту, що на пізніх етапах «успішність в роботі» у них знижується (p<0,01). На пізніх стадіях у жінок знижуються показники параметрів «здоров'я» (p<0,01), «щастя» (p<0,01) і «характер» (p<0,05).