ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ГУМАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІМИ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ І-ІІ СТУПЕНІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; розкрито головні суперечності та причини, що їх обумовили; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; викладено його концепцію, розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів.

У першому розділі - “Гуманізація управління загальноосвітніми навчальними закладами як соціально-педагогічна проблема” – проаналізовано теоретичні і практичні проблеми управління освітньою галуззю, зокрема, загальноосвітніми навчальними закладами; розкрито понятійно-термінологічний апарат дослідження.

Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження показав, що звернення української школи до ідеї гуманізації пов’язане з глобальними процесами, які відбуваються у світовому співтоваристві. За цієї обставини соціокультурні трансформації, що простежуються в системі освіти, визначають нові тенденції розвитку загальноосвітніх навчальних закладів, покликаних формувати гуманну парадигму людського існування на нових знаннях і загальнопланетарних принципах мислення (Н.Крилова, І.Кузнецова).

Серед визнаних у теорії управління освітньою галуззю закономірностей, які прямо або опосередковано впливають на гуманізацію управління загальноосвітніми навчальними закладами, виокремлено такі: скерованість освіти на розвиток особистості; переосмислення ролі сучасного вчителя в умовах упровадження нових інформаційних технологій і комп’ютеризації освітнього простору; спрямованість навчально-виховного процесу на духовний розвиток особистості.

У процесі вивчення та аналізу теоретичного і практичного доробку з проблеми дослідження було з’ясовано, що гуманізація управління загальноосвітніми навчальними закладами залежить від факторів соціального розвитку суспільства. З них впливовими визнано: широкий професійний вибір, що обумовлює плинність управлінських кадрів; продукування педагогічних ідей як результат пристосування до нових соціально-педагогічних ситуацій; обмежений характер засобів розв’язання управлінських проблем (кількість останніх невпинно зростає); нераціональне використання людських ресурсів.

Ознайомлення з результатами діяльності Центру освітньої політики показало, що вироблення стратегії реформування української школи на засадах гуманізму залежить від таких факторів освітньої політики, як упровадження демократичних засад в освітню галузь; гуманізація освітньо-виховної діяльності учасників навчально-виховного процесу; гуманітаризація освіти і навчання; соціокультурний розвиток загальноосвітніх навчальних закладів в умовах гуманізації системи освіти.

Організацію та управління працею людей цивілізований світ розглядає як професію. Поняття “управлінець”, “керівник” у семантичному розумінні ідентичні з поняттям “менеджер”. Сучасні дослідники ототожнюють його з образом керівника нового типу, який у своїй роботі використовує гуманні методи управління та орієнтується на професійний розвиток.

Висновки та результати досліджень вітчизняних учених (В.Бегей, В.Бондар, Б.Жебровський, В.Маслов, Л.Даниленко, Г.Єльникова, Л.Калініна, І.Лікарчук, Н.Островерхова, В.Олійник, В.Пікельна, Т.Сорочан та ін.) переконливо свідчать, що управління загальноосвітніми навчальними закладами стає професійною діяльністю, яка передбачає оволодіння директором школи знаннями й уміннями суміжних з педагогікою дисциплін і педагогічним менеджментом зокрема.

Проблема професійної готовності директора школи до управлінської діяльності, яка в науці управління освітньою галуззю розглядається як внутрішній стан особистості, що спонукає її до свідомого інтелектуального розвитку, активної соціалізації, професійної самоактуалізації та самовдосконалення, знайшла відображення у працях Г.Балла, В.Бондаря, Л.Карамушки, С.Максименка, Н.Ничкало, М.Черемиського.

Значний внесок до теорії і методології управління освітньою галуззю зробив В.Сухомлинський. Теоретична і практична значущість управлінської системи видатного педагога і громадського діяча полягає в утвердженні гуманістичної спрямованості функцій управління, розкритті на комплексній діагностичній основі всіх аспектів управлінської діяльності керівника закладу освіти.

Гуманізація управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів передбачає розробку оптимальної моделі управління, в якій першочергове значення матимуть не функції перспективного планування і контролю за його виконанням, а підтримка ініціатив суб’єктів освітньої діяльності. Перші дослідження окремих аспектів процесу гуманізації управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів визначили необхідність розробки теоретичних положень і проведення прикладних досліджень, що стосуються свідомості та поведінки суб’єктів освітньої діяльності, на яких базуються такі освітні стратегії, як гуманітаризація і демократизація освіти.

Сучасний стан розробки проблеми гуманізації системи освіти засвідчив, що значна кількість наукових праць присвячена гуманізації та гуманітаризації безперервної освіти, зокрема таким її аспектам, як гуманітаризація освіти і навчання (С.Гончаренко, Ю.Мальований та ін.); світоглядна позиція людини та педагогічні шляхи її формування (В.Бондар, Б.Кобзар, О.Мороз, М.Ярмаченко та ін.).

Гуманізація управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів актуалізувала проблему виховання висококультурної, інтелектуальної, творчої особистості та зумовила пошук морально-етичних орієнтирів і норм, здатних допомогти педагогічній громадськості розв’язати низку завдань щодо осмислення морального виховання сучасної молоді, розробки продуктивних шляхів, методів і механізмів її формування. Дослідженню цієї проблеми присвячені праці С.Тищенко, Н.Хамської, О.Штихалюк, О.Шаповал, Г. Ясякевич та ін.

Аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що демократизація управлінської діяльності директора школи ніколи не втрачала своєї актуальності. Практично у всіх дослідженнях цієї проблеми розглядається необхідність цільової спрямованості управління на людину (В.Бегей, Г.Ващенко, О.Вишневський, О.Тубельський та ін.).

Вироблення стратегії реформування системи управління освітньою галуззю на засадах демократії базується на залученні громадськості до вирішення шкільних проблем. За цієї обставини так звана пряма демократія у своїх найбільш “чистих” формах надає учасникам навчально-виховного процесу можливість прямої участі в управлінні закладом освіти. Як свідчать результати освітньої практики, демократичній формі управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів буде забезпечено успіх і стабільність за умови, якщо кожен учасник навчально-виховного процесу зрозуміє цінність і сутність демократії та усвідомить, що демократії необхідно вчитися.

Узагальнення матеріалів соціально-педагогічних, культурологічних і психологічних досліджень (Л.Карамушка, Н.Крилова, Д.Пащенко, О.Рудницька, В.Шепель, С.Шевельова, С.Черепанова та ін.) показало, що важливими особливостями розвитку загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІ ступенів на засадах гуманізму є підвищення їх демократичності; зменшення обмежень, що регламентують культуру діяльності суб’єктів управління; інноваційність, поступова переорієнтація навчально-виховного процесу на реалізацію особистісних потреб учня; соціокультурний розвиток загальноосвітніх навчальних закладів передбачає широке залучення суб’єктів освітньої діяльності до збереження та охорони святинь українського народу, пам’яток історії, культури і природи.

Ознайомлення з поглядами та ідеями вітчизняних і зарубіжних гуманістів різних епох, аналіз тлумачень поняття ”гуманізм” дозволили з’ясувати ступінь розв’язання проблеми та вдосконалити поняття “гуманізація управління”, яке в дослідженні розглядається як гармонійне поєднання суспільних і особистісних цілей діяльності суб’єктів навчально-виховного процесу, що є відображенням їхніх загальнолюдських ціннісних орієнтацій, мотивів діяльності та індивідуальних відмінностей.

У другому розділі - “Аналіз закономірностей і механізмів управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів на засадах гуманізму” - здійснено теоретичний і методичний аналіз стану гуманізації управління освітньою галуззю і загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів, зокрема: теоретично обґрунтовано напрями розвитку загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІ ступенів на засадах гуманізму; подано розроблену й обґрунтовану систему управлінської взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу та науково-методичне забезпечення процесу гуманізації управління закладом освіти.

На основі аналізу діяльності загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІ ступенів зроблено такий висновок: зміни, що простежуються у внутрішньошкільному управлінні, потребують вивчення і теоретичного обґрунтування основних напрямів розвитку загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІ ступенів на засадах демократії і гуманізму. Вони спрямовуються на гуманізацію їх організаційної культури, відносин у педагогічному колективі та навчально-виховного процесу.

Аналіз теоретичного доробку та результатів освітньої практики показує, що реалізація гуманістичного підходу до управління освітньою галуззю є трудомістким, довготривалим процесом, який передбачає демократизацію внутрішньошкільного управління загальноосвітніми навчальними закладами. Підтвердження сказаного знаходимо у висновках експертів, які відстежували хід упровадження у систему освіти норм гуманістичного співжиття в умовах демократії розвинутих європейських країн, США та Японії. Так, у 60-70-і роки активне впровадження гуманістичних програм у школах, коледжах і університетах США наштовхнулося на цілу низку труднощів. Представники гуманістичної психології проаналізували їх і дійшли таких висновків: фактична відсутність у суспільстві досвіду функціонування автономних гуманістичних організацій уповільнює розвиток демократичних процесів; внутрішнім гальмом гуманізації автономних організацій є наявність тенденцій до збереження рутинних способів їх функціонування; дефіцит людей, які мають практичний досвід гуманістичного співжиття, ускладнює професійну підготовку управлінців різних рівнів; адміністрація більшості навчальних закладів освіти вважає владу над підлеглими цінністю, яка переважає за значущістю цінності гуманістичного учіння й розвитку.

У дисертаційному дослідженні наголошується, що демократизація управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів супроводжується переорієнтацією закладу освіти з державного управління на державно-громадське. Ця складова внутрішньошкільного управління знайшла своє відображення у статті 39 п. 2 Закону України “Про загальну середню освіту”.

Головними ознаками демократизації управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів є правове унормування його діяльності, юридична навченість суб’єктів навчально-виховного процесу, відкритість освітньої установи до нововведень, громадський компонент в управлінні, наявність умов для випробовування кожним учнем своїх можливостей у різних видах діяльності, зокрема, в управлінській.

Гуманізація управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів передбачає впровадження демократичних механізмів фінансування, керівництва, контролю і використання таких форм демократії, як активізація громадської думки, виборність керівників, свобода дискусій, гласність, що забезпечують функціонування системи управлінської взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу (див. рис.1).

Як показало дослідження, труднощі, які доводиться долати директорам шкіл в управлінській діяльності, виникають через недостатність теоретичних досліджень, відсутність узагальнень передового досвіду й обмеженості методичних рекомендацій щодо демократизації управління освітньою галуззю. Для забезпечення демократизації внутрішньошкільного управління загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІ ступенів, необхідно змінити уявлення керівників шкіл про сутність організаційної культури закладу освіти, що визначається культурою діяльності суб’єктів навчально-виховного процесу.

Широкий міждисциплінарний діапазон проблем, пов’язаних з організаційною культурою закладу освіти, зумовили потребу в аналізі праць відомих педагогів, культурологів і теоретиків наукового менеджменту. Педагоги і культурологи організаційну культуру розглядають як сукупність припущень, які приймаються членами організації і проявляються в цінностях, що визначають орієнтири їхньої поведінки і дій; набір уявлень про способи діяльності та норми поведінки, набір звичок, правил, які поділяє більшість членів організації (Н.Крилова, А.Жуковська, К.Ушаков). Дослідники проблем сучасного менеджменту вважають, що організаційна культура – це філософія й ідеологія управління, ціннісні орієнтації, очікування, норми, які приймаються більшою частиною організації.