НАРУШЕНИЕ АДАПТАЦИИ СУПРУЖЕСКОЙ ПАРЫ ПРИ МИОМЕ МАТКИ У ЖЕНЫ И ЕГО ПСИХОТЕРАПЕВТИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ

Краткое содержание

Характеристика подружніх пар. Під спостереженням перебу­вали 127 подружніх пар, у яких дружини хворіли на міому матки. У 97 із цих пар, що склали основну групу, мала місце подружня дезадаптація, у решти 30 пар, незважаючи на те, що у дружин також було діагностовано міому матки, дезадаптації не спостерігалося, ці подружжя склали контрольну групу. В основній групі залежно від варіанта дезадаптації було виокремлено дві підгрупи: до 1-ої увійшли 46 (48±5%) подруж­жів із соціально-психологічною дезадаптацією, що поши­рилася й на сексуальну сферу, до 2-ої – 51 (53±5%) подружня пара із сексуальною дезадаптацією.

Більшість подружжів обох груп були віком від 31 до 45 років. Давність міоми матки становила від 1,5 до 5 років.

Подружня дезадаптація у 14±4% подружніх пар виникла з самого початку подружнього життя, у 48±5% – через 3–5 років після одруження, у решти 38±5% пар – після розвитку міоми у дружини.

Переважна більшість жінок – 90±5% – перебували в першо­му шлюбі і лише 10±5% – у другому. Серед чоловіків спосте­рі­галося приблизно таке саме співвідношення – відповідно 89±5 і 11±5%. Тривалість перебування подружжів у шлюбі складала від 5 до 30 років.

Соціологічне обстеження показало, що вищу освіту мали дещо більше жінок, але вони частіше були виконавцями, хоч керівників підрозділів було мало і серед дружин, і серед чоло­віків, більше – лише серед чоловіків у контрольній групі. Жили подружжя в переважній більшості випадків самостійно, без батьків.

У всіх родинах були діти, найчастіше – по одній дитині.

Методи досліджень. Механізми порушення подружньої адап­та­ції вивчали методом системно-структурного аналізу за В.В.Криш­­талем (1998). Ерогенні зони та діапазон прийнятності по­дружжів досліджували за спеціальною методикою В.І.Здра­вомислова (1972) в модифікації В.В.Кришталя (1998). Для ви­значення типу статевої конституції жінок використовували век­торну шкалу І.Л.Ботнєвої (1983), типу статевої конституції чоло­віків – шкалу Г.С.Васильченка (1990). Тип сексуальної моти­вації визначали за класифікацією В.В.Кришталя (1998), психо­сексу­альні типи чоловіка і жінки – за С.С.Лібіхом (1990).

Акцентуації характеру вивчали за допомогою методики Шмішека (1994).

Статеворольову поведінку жінок та чоловіків досліджували за допомогою методик L.Szondi (1960) та A.B.Heilbrun (1981). Проективна шкала Dur-Moll L.Szondi дає змогу визначити маскулінність обстежуваних на біогенному рівні, ACL-шкала A.B.Heilbrun дозволяє визначити маскулінні й фемінінні риси особистості на рівні Я-концепції (соціогенному рівні).

Міжособистісні стосунки подружжів вивчали за допо­мо­гою опитувальника В.В.Кришталя, Н.К.Агішевої (1998); методи­ки Т.Лірі (1957), профіль особистості жінок і чоловіків – за 16-фак­торним особистісним опитувальником Р.Кеттела (2000); спів­відношення характерологічних та особистісних відмінностей у по­дружній парі – за допомогою тесту колірних переваг Люшера (2000).

Із соціологічних показників вивчали вік подружжя, рівень освіти, характер трудової діяльності, кількість шлюбів, трива­лість перебування у шлюбі,  кількість дітей, умови проживання та вплив цих характеристик на подружню адаптацію.

Дані, здобуті в результаті клінічних досліджень, статис­тично оброблено за таблицями відсотків та їх помилок В.С.Ге­неса (1967), виходячи з того, що цей метод, який широко застосовується в медицині, дає змогу визначити середню помилку при вираженні здобутих даних у відсотках і, отже, дає змогу судити про їх вірогідність. У процесі статистичної обробки даних психодіагностичних досліджень використано методику перевірки вірогідності різниць вибірки (t-критерій Стьюдента).

Результати досліджень. Клінічне обстеження подружжів показало, що загальний фізичний та психічний розвиток хворих та їхніх чоловіків не відхилявся від норми, але під час вивчення гінекологічного анамнезу з’ясувалося, що всі жінки основної групи зазнали тих чи інших запальних захворювань статевих органів. Серед соматичних захворювань привертала увагу доволі значна частота у жінок (до 31±5%) такої патології, як хронічний тонзиліт, гіпертонічна хвороба, синдром Іценка – Кушинга, ІХС, тиреотоксичні розлади. В гінекологічному статусі у всіх пацієнток визначалося збільшення матки на 12 – 24 тижні.

У процесі неврологічного обстеження у жінок визначалися (з частотою від 9±4 до 20±6%) синдроми вегетативно-судинної дистонії, порушення сечовидільних функцій, невралгії стегново-статевого нерва, радикулалгічний синдром, що, як правило, супроводжуються геніталгією.

У психічному стані більшості жінок (76±4%) та 46±5% їхніх чоловіків було виявлено невротичні, афективні або особистісні розлади: у жінок найчастіше демонстративний розлад особис­-тос­ті та неврастенія, рідше легкий депресивний епізод і три­вожний розлад особистості; у чоловіків – ананкастний розлад особистості ти дистимія.

Соматосексуальний розвиток у 1/4 жінок був упо­віль­неним, і більш ніж у половини, до того у всіх хворих 1-ої під­групи, мала місце ретардація психосексуального розвитку. Темп статевого розвитку чоловіків переважно відповідав нормі. З девіацій психосексуального розвитку можна було відзначити лише порушення статеворольової поведінки, найчастіше (37±7% у жінок і 30±7% у чоловіків 1-ої підгрупи) – її трансформацію.

У всіх обстежених жінок основної групи спостерігалися сукупні порушення сексуальної функції: оргазмічна дисфункція, сексуальна гіпестезія, рідше гіполібідемія, диспареунія; у хворих 1-ої підгрупи в 41±7% випадків – сексуальна аверсія і у 32±7% – замісна мастурбація. У чоловіків сексуальна функція була збере­жена, відповідаючи віку та статевій конституції, але обидва подружжя зазнавали психосексуальної невдоволеності.