ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНІ КОНФЛІКТИ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми та ступінь її розробленості в сучасній психології, що зумовлює вибір теми дослідження. Визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, аналізуються його теоретико-методологічні основи, а також методи. Розкриваються наукова новизна, теоретичне  і  практичне   значення  роботи, наводяться  відомості  про  її  апробацію.

            У першому розділі - „Внутрішній конфлікт в етіології хвороби” - докладно схарактеризовано психологічний концепт внутрішньоособистісного конфлікту; розглянуто сутність внутрішньоособистісного конфлікту як чинника виникнення психо­сома­тичного розладу; систематизовано внутрішньоособистісні конфлікти, зумовлені зіткненням протилежно спрямованих рис характеру, які характерні для кожного „класичного” психосоматичного захворювання; проаналізовано теорії віт­чизняних та зарубіжних дослідників в контексті уточнення ролі внутрішньо­особистісних  конф­ліктів  в  генезі  соматичних  розладів (зокрема АЕГ).

               Психосоматичні розлади – це група захворювань, в основі яких лежить первинна тілесна реакція на конфліктне переживання, пов’язана з морфологічними змінами і патологічними порушеннями в органах. До їхнього числа відносять: бронхіальну ядуху, виразковий коліт, есенціальну гіпертензію, нейродерматит, ревматоїдний  артрит, вираз­кову  хворобу, цукровий  діабет, гіпертиреоз  та  деякі  інші.

            Найбільш поширеним в психології є розуміння внутрішньо­осо­бистісного конфлікту як „зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з однією тенденцій у свідомості окремого індивіда, пов’язане з  гострими негативними емоцій­ними  переживаннями” (Петровський А. В., Ярошевський М. Г., 1990 р., стор. 174).

               Одним з перших, хто дослідив специфічні внутрішньоособистісні конфлікти, був Ф. Александер. Йому вдалося встановити, що основними рисами особистості, схильної  до формування есенціальної гіпертензії, є  інтерперсональна напруга між агресивними імпульсами, з одного боку, і почуттям залежності - з іншого. Ф. Александер вважав, що поява есенціальної гіпертензії зумовлена бажанням відкрито виявляти ворожість при одночасній потребі в пасивній і адаптованій  поведінці. Цей  внутрішньоособистісний  конфлікт можна схарактеризувати, як кон-флікт між такими  суперечливими  тенденціями,  як одночасна  націленість на пря­мо­­ту, чесність   і відвертість у спілкуванні та ввічливість, тактовність і уникнення конфліктів. В умовах стресу така людина схильна стримувати власне роздратування та бажання відповісти на образу. Пацієнт, що страждає від підвищеного тиску, демонструє поведінку, підпорядковану суворому конт­­ролю та безлічі заборон. Внутрішньоособистісний конфлікт зумовлює підвищене збудження симпатичної адреналінової системи, що провокує вегетативні симптоми, і, таким чином, є передумовою есенціальної гіпертензії. Внутрішня психологічна  конф­лікт­ність,  як  базова ­характеристика особистості  хворих  на есенціальну гіпертензію, відзна­ча­ється  в  цілій низці  робіт ( К. М. Би­ков, 1947; F. Alexander, 1951; М. Балінт, 1957; П. К. Анохін, 1965; Дж. Енгель, 1967; J. J. Groen, 1971; R. Battegay, 1984; Н. В. Гу­менюк, 1985; Е. Р. Калітєєвська, 1985; J. M. Herrman, 1989; Т. А. Айвазян, 1990; R. M. Copen, 1998; I. B. Goldstein,  2000; О. Б. Фан­талова, 2001; D. White, 2001; К. Botha, 2002; С. Rodney, 2003; J. Maarit, 2003; R Gathchel, 2003 та  інші ).                   

Численні дані психологічних обстежень хворих на есенціальну гіпертензію свідчать, що        для останніх  властиві:  стримувана  агресивність (Ф. Александер); психологічна  відмова від майбутнього, втрата віри та оптимізму (Дж. Енгель); складнощі в прояві негативних емоцій (М. Балінт); підвищена чутливість та вразливість (К. М.  Биков);  відпо­відальні­сть, стри­маність, ­чем­ність,  слухняність,  самоконтроль,  вихованню  яких  надавали  особливого  зна­чення  в сі­­­­­­­м’ях                ­май­­бут­ніх   хворих на АЕГ  ( Е.  Р.  Калітє­євська );   високий рівень невротизації, тривоги, зни-жений настрій (Т. А. Айвазян); високий рівень особистісної, невротичної, соціальної, соматичної тривожності та мотивації досягнення, переважання мотиву „страх невдачі” над мотивом „надія          на успіх” (Н. В. Гу­­­­менюк); емоційно-лабільний тип акцентуації характеру (Е. Р. Калітєєвська); надмірно підвищена вимогливість та критичність до себе та до інших, прагнення до влади, домінування, схильність до накопичення негативних емоцій і тривожних переживань, стійкий конфлікт з оточенням внаслідок невідповідності останнього внутрішньому ідеалу гіпертоніка, педантичність, пунктуальність (О. Б. Фанталова); хронічно стримувана агресія, пов’я­зана  зі страхом (Р. Беттeгей); нав’язливі побоювання за своє здоров’я, іпо­хон­­дрична фіксація на різних відчуттях   (Дж. Гроен); „психологічне успад­кування” (есенціальна  гіпертензія  часто  зустрічається  у  членів  однієї  родини) (А. Б. Гoлд­­стейн).

               У другому розділі - „Методологічні передумови дослідження внут­ріш­­ньо­осо­бистісних конфліктів” - пропонується  схема емпіричного дослідження, обґрун­товується вибір психо­діагностичного інструментарію, нада­єть­ся загальна харак­те­ристика  вибірки.

               Аналізуючи погляди науковців щодо внутрішньоконфліктих переживань хворих на гіпертензію, ми дійшли висновку, що  дослідження внутрішньоособистісних конфліктів слід здійснювати через аналіз: а) розузгодження між ціннісними смисло­утворюючими структурами особистості та реалізацією сформованих на їх основі смислоутворюючих мотивів діяльності (стан „розриву” між внутрішньо значущими цінностями та їх наявністю в різних життєвих сферах);              б) негативних емоційних проявів, що можуть виступати емпіричними показниками  внутрішньо­особистісних конфліктів;  в) психо­­логічних рис-комплексів, сформованих в процесі переживання психосоціальних конфліктів, що зумовлюють вразливість хворого до дії загальних стресогенних  чинників  та  визначають  його  психологічну  схильність  до  АЕГ .

Внутрішньоособистісний конфлікт визначається рівнем розузгодження (дезінтеграції) між „цінностями” та їх „наявністю” в різних життєвих сферах, таких як: 1) активне, діяльне життя;          2) здоров’я; 3) цікава робота; 4) сприймання краси природи та мистецтва; 5) кохання; 6) мате­ріально забезпечене життя; 7) наявність друзів; 8) впевненість у собі (свобода від внутрішніх протиріч, сумнівів); 9) пізнання (можливість інтелектуального розвитку); 10) свобода як незалежність у вчинках і діях; 11) щасливе родинне життя; 12) можливість творчої діяльності. Для свого дослідження ми обрали 4 методики О. Б. Фанталової (2001 рік). Застосування методики  «Рівень  співвідношення „цінності” та „доступ­ності” в різних життєвих сферах» дозволило зробити певні висновки не лише про наявність, а й про зміст внутріш­ньо­конфліктних переживань. Це зумовило напрямок подальшої роботи. Її метою стало дослідження специфіки емоцій­них проявів за станами: конфлікту (внутрішнього напруження), “вакууму” (відчуття порожнечі), тривоги, пригніченості, апатії, спокою та комфорту. Для цього ми використали методику „Сім станів”, що діагностує зміст та інтенсивність емоційних проявів внутрішньоособистісних конфліктів. Також було використано: методику „Шкала оцінки дискомфорту”, що діагностує суб’єк­тивну оцінку стану внутрішнього дискомфорту; методику „Вільний вибір цінностей”, спрямовану на дослідження „ціннісного ядра” суб’єкта та внут­рішньоособистісних  конфліктів, пов’язаних  з  певними  цінностями; методи, розроблені А. П. Сі­­сецьким: методика „Самооцінка рівня психо­емоційної напруги” та проективна методика „Тестова самоідентифікаційна система” - для визначення внутрішньоконфліктного стану досліджуваних; опитувальник Міні-мульт (скоро­чений варіант ММРІ) для визначення психологічних властивостей (можливо, акцентуацій), що впливають на виникнення, перебіг та вирішення інтрапсихічних конфліктів; методика бесіди, зокрема, розроблений нами варіант автобіографічного інтерв’ю (за схемою Е. Еріксона) для дослідження психологічних  рис-комплексів,   що  зумовлюють  вразливість  до  дії  загальних  стресогенних  чинників.

               Загальна кількість досліджуваних становила 170 осіб. Дослідження прово­дилося в   3-ох групах:    1. «Умовну норму» склали 70 осіб без хронічних соматичних захво­рювань, з нормальним артеріальним тиском за багаторазовими контрольними вимірю­ваннями  (працівники різних підприємств Києва під час медичних професійних оглядів);   2. Вибірку осіб з діагнозом «артеріальна гіпертензія 2-ої стадії» утворили 70 осіб, що перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні артеріальної гіпертензії Київського інституту кардіології імені академіка М. Д. Стра­жеска;  3. Вибірку осіб з діагнозом «артеріальна гіпертензія 3-ої стадії» з іншими  супутніми соматичними захворюваннями ( мозкові інсульти, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, ниркова недостатність)  утворили 30 осіб, що  перебували  на  стаціонарному  лікуванні  в  інфарктному  та  неврологічному  від­­діленнях  Київської  міської  клінічної  лікарні  № 3 (м. Київ, вул. П. Запорожця, 26) та у відділенні артеріальної  гіпертензії Київського  інституту  кардіології імені  академіка             М. Д. Стражеска.

Третій розділ - „Аналіз результатів психодіагностичного дослідження внут­ріш­ньо­особистісних конфліктів у хворих на гіпертензію та здорових осіб” – містить  до­клад­­ний  опис  отриманих  даних  та  їхню  інтерпретацію.

               В ході дослідження було виявлено, що у хворих на гіпертензію порівняно зі здоровими особами значно вищий загальний рівень (р < 0,05) розузгодження (дезінте­грації) між „цінностями”    та  їх „наявністю” в  різних  життєвих  сферах.

        За загальними показниками (у %) внутрішніх конфліктів та внутрішніх вакуумів значних відмінностей між результатами хворих (2-а стадія АЕГ) та здорових зафіксовано не було. За загальними показниками (у %) внутрішніх конфліктів та нейтральних  зон  бу­ло  вияв­ле­но,­ що               ­для  хворих  (3-я  стадія  АЕГ)  порівняно  зі здо­ро­­вими є  характерним достовірно  (р < 0,05) під­ви­щений показник внутрішнього конфлікту і достовірно (р < 0,05) знижений показник нейтральної   зони (сфери, де потреби бажаного і можливості їх задоволення співпадають). Це свідчить, що      хворим (3-я стадія АЕГ) порівняно зі здоровими більшою мірою притаманний стан «розриву» між цінностями  та  їх  наявністю (між  тим, що є, і  тим, що  повинно  бути, між  “хочу”  і  “маю”).

Виявлено, що найчастіше життєвими сферами, де локалізуються внутрішньо­осо­бистісні  конфлікти, є здоров’я (погіршення  якого  може  бути наслідком  стресо­генних  ситуацій), матеріальне  забезпечення, сім’я  та  робота  (див. таблицю 1).