СУПРУЖЕСКАЯ ДЕЗАДАПТАЦИЯ И ЕЁ ПСИХОТЕРАПИЯ ПРИ ДЕМОНСТРАТИВНОМ РАССТРОЙСТВЕ ЛИЧНОСТИ У ЖЕНЩИН

Краткое содержание

Характеристика подружніх пар. Під нашим спостереженням було  91 подружня пара із подружньою дезадаптацією, у яких дружини страждали на  демонстративний розлад особистості. Усі вони звернулися за психотерапевтичною та сексологічною допомогою на кафедру сексології і медичної психології ХМАПО та у Харківській обласний психоневрологічний  диспансер. Вивчаючи сексуальне здоров’я  і адаптацію подружжя, ми не змогли виділити контрольну групу, оскільки при демонстративному розладі особистості у жінок завжди виникала та чи інша форма подружньої адаптації.

У всіх подружніх парах, де у жінок спостерігався демонстративний розлад особистості, мала місце подружня дезадаптація.

Більшість пацієнток були у віці – 68 (75+5%) – було у віці від 25 до 30 років, 23 (25+5%) – у віці від 31  до 40 років, причому  чоловіки та жінки відносились  до однієї вікової групи.

Серед подружніх пар, які перебували під спостереженням було виділено дві групи. До  першої увійшла 61 (67+5%) подружня пара з сексуальною дезадаптацією, до другої – 30 (33+5%) подружніх пар, в яких у подружжя відмічалось соціально-психологічна дезадаптація, яка призводила  до  подружньої дезадаптації.

В першій групі подружніх пар у результаті всебічного обстеження було виділено дві підгрупи. До першої були віднесені 36 подружніх пар (59+6%) з сексуально-еротичною формою подружньої дезадаптації, до другої – 25 (41+6%) з статеворольовою формою дезадаптації.

У другій групі подружніх пар було виділено також дві підгрупи.

У першу увійшло 18 подружніх пар (60+9%) з комунікативною формою подружньої дезадаптації, у другу – 12 (40+9%) з аверсійною формою. Більшість обстежених жінок входили до однакових вікових груп з чоловіками та перебували у найбільш працездатному віці. Подружжя з порушенням соціально-психологічної адаптації були молодше (90+4%) ніж подружжя з порушенням сексуальної   адаптації (69+6%).

Тривалість подружньої дезадаптації у 94+3% подружніх пар першої групи відповідала часу перебування у шлюбі, у подружніх пар другої групи тривалість дезадаптації була від 1 року до 5 років. Усі жінки перебували під наглядом психіатра в психоневрологічному диспансері з підліткового віку; у період обстеження пацієнтки з демонстративним розладом особистості у більшості випадків перебували у стані субкомпенсації та компенсації психічного стану.

При вивченні залежності тривалості  дезадаптації від часу перебування подружжя у шлюбі було встановлено, що у подружжя першої групи, у більшості випадків (94 +3%), вона виникала з самого початку статевого життя. У решті випадків – у перші 5 років шлюбу та у 5 (17+7%) подружніх пар другої групи при тривалості  подружнього життя більш ніж 5років.

У більшості подружніх пар, особливо у другій групі, було по одній дитині, рідко по-двоє, бездітні сім’ї, частіше були у першій групі.

Методи досліджень. Дослідження проводилося з позицій системного підходу з урахуванням багатогранності забезпечення та парного характеру  сексуальної функції. Було проведено всебічне комплексне дослідження подружжя: психологічне, клінічне і соціологічне. Вивчали соматичний (у тому числі неврологічний, урологічний та гінекологічний) стан жінок та їх чоловіків, а також проводили спеціальне сексологічне обстеження подружжя враховуючи, що жінки в обстежених подружніх парах страждали на демонстративний розлад особистості, особливу увагу приділяли вивченню  соматосексального та психосексального розвитку.

З метою встановлення ґенезу порушення сексуальної адаптації у обстежених подружніх парах використовували системно-структурний аналіз сексуального здоров’я, розроблений за В.В. Кришталем [2002].

Особистість кожного з подружжя досліджувалася з позицій найбільш прийнятих в психології концепції діяльності, відношень, спілкування та персоналізації.  Тип статевої конституції у жінок досліджували за методом І.Л. Ботнєвої [1983], тип полової  конституції у чоловіків – за  Г.С.Васильченко [1990]. Тип сексуальної мотивації та мотиви статевого акту, типологію подружжя визначали за  В.В.Кришталем [2002]. Досліджували також психосексуальні типи чоловіка і жінки за С.С.Лібіхом [1990].

Клініко-психологічне дослідження було спрямоване на вивчення диспозиції особистості кожного з подружжя, психодіагностичне, психологічне – на вивчення взаємозв’язку особистісних особливостей пацієнток та їх чоловіків; мотивів вступу до шлюбу; причини виникнення подружніх конфліктів; міжособистісних відносин подружжя, особливостей їх статеворольової поведінки та з’ясовування значення цих характеристик у формуванні подружньої дезадаптації. З цією метою були використані наступні психодіагностичні методики: статеворольова шкала Dur-Moll (D:M) в методиці L.Szondi [1960], що дозволяла визначити особливості особистості та поведінкові признаки чоловіка та жінки  на біогенному рівні, ACL-шкала статеворольової поведінки A.B.Heilbrun[1981], що дозволяла визначити рівень Я-концепції особистості.

Задоволення подружжя своїми сексуальними відношеннями вивчали за допомогою шкали сексуальності W.E.Snell, D.R.Papini [1989], яка дозволяє визначити самооцінку подружжям своїх сексуальних можливостей та наявність у них сексуальної депресії та заклопотаності.

Соціологічне дослідження включало у себе вивчення сімейного життя, міцність сімейних відносин, рівня освіти, кількості дітей, трудової діяльності та соціальних зв’язків подружжя, взаємовідносин з колективом та взаємозв’язку цих характеристик з подружньою дезадаптацією. Усі отримані у дослідженнях клінічні дані були статистично оброблені по таблицям процентів та помилок за В.С.Генесом [1967], результати психодіагностичних та психологічних досліджень – за методом Стьюдента.

Результати досліджень. Результати дослідження, проведених у 91 подружньої пари, у яких жінки страждали на демонстративний розлад особистості, дозволили встановити, що у всіх подружніх пар мала місце подружня дезадаптація, яка проявлялася у двох варіантах – сексуальному (перша група 61 пара, 67+5%) та значно рідше у соціально-психологічному варіанті – (друга група 30 пар, 33+5%).

Отримані дані показали, що при нормальному статевому розвитку жінок з демонстративним розладом особистості в їх психосексуальному розвитку у більшості випадків спостерігалися істотні порушення. Для них були характерні: дисгармонійність розвитку – порушення його фаз, етапів та стадій, в особливості етапів формування статеворольового стереотипу та психосексуальної орієнтації; переважно на першому етапі – трансформації статеворольової поведінки, на другому –  ретардацій у виді сполучених асінхроній при перевазі психогенного фактор. Встановлено порушення на усіх етапах становлення сексуальності у першої фазі – виробки настанов, що призводить до редукції або випаданню фаз реалізації платонічних та еротичних настанов у формуванні лібідо, що у сполученні з порушенням статеворольової поведінки надає характер незавершеності усьому процесу становлення сексуальності. Відмічається тенденція до підвищення патогенності розладу особистості, починаючи з другого етапу психосексуального розвитку з максимальним проявом його на етапі становлення психосексуальної орієнтації.

Особливостями процесу психосексуального розвитку жінок другої групи, що у цілому протікало без суттєвих відхилень, були: тенденція до редукції та випадання стадії формування еротичного лібідо; формування лібідо з вираженим акцентом на його сексуальному компоненті. У частині чоловіків обох груп (16, або 19+4%) відмічалося гіпермаскулінна поведінка, у решти психосексуальний розвиток був нормальним. Соматостатевий розвиток в основному відповідав нормі.

У психічному статусі усіх обстежених жінок на перший план виступали ознаки дисгармонійного психічного інфантилізму і риси типової аномалії особистості. Істеричні припадки у їх класичній формі спостерігалися у хворих відносно рідко (11+4% у першій та 17+7% - у другій групі подружніх пар), звичайними проявами декомпенсації розладу особистості були різноманітні особистісні реакції – реакції істеричного збудження, істеро-депресивні, істеро-іпохондрічні реакції змішаного афекту, реакції протесту. Істеричні моносимптоми (алгії різноманітної локалізації, „ком” у горлі, сіпання кінцівок і т.п.) частіше за усе сполучалися або утворювали важкий симптомокомплекс з включенням істероїдних радикалів (у 71+6% жінок першої та 56+9% - другої групи).

У чоловіків у ряді випадків мали місце невротичні, переважно депресивні реакції. Крім того, особливо у другій групі (63+9%) відмічались акцентуації характеру епілептоідного та істероїдного типів, що можна розцінювати як один з факторів, сприятливих для розвитку психологічної та соціально-психологічної дезадаптації подружжя.

Сексуальна дисфункція проявлялась у наших пацієнток гіпооргазмією та аноргазмією, гіпо- та алібідемією, а також сексуальною гіпєстезією, частіше за усе сполученою. Характеризуючи клінічні прояви сексуальних розладів у жінок першої групи на феноменологічному рівні, можна відмітити наступне: 1) раннє формування (з самого початку статевого життя); 2) стійкість сексопатологічних симптомокомплексів; 3) незалежність останніх від зміни сексуальних партнерів та від динаміки розладу особистості; 4) сполучення гіпосексуальності з демонстративною еротизацією відношень з чоловіком та встановленням контролю за його поведінкою.

За переліченими ознаками сексуальні порушення у жінок першої групи були віднесені нами до континуальних.

У жінок, що входили до другої групи можна було відмітити:

1) виникнення сексуальних розладів після періоду відносно задовільної адаптації у шлюбі; 2) чітку залежність від перебігу розладу особистості (компенсації-декомпенсації). 3) відносний характер порушень, який виявляється у сексуальних контактах з чоловіком. Це дозволяє віднести сексуальні розлади у жінок другої групи  за проявом до категорії дискретних.

Серед чоловіків обох груп у 11+3% спостерігалася прискорена еякуляція, яка обумовлена у них застійним простатитом, і у 16+4% - послаблення адекватних ерекцій відносного характеру.  Крім того, усі чоловіки, також як і жінки відчували психосексуальне незадоволення.

Системно-структурний аналіз сексуального здоров’я за його критеріями дозволив встановити сполучене порушення його компонентів та складових. Причиною розвитку дезадаптації у першій групі подружніх пар було стрижневе (3-ого ступеня) ураження психологічного компоненту, обумовлене демонстративним розладом особистості у жінки та невротичними реакціями на аномалію особистості жінки та сексуальну дезадаптацію – у чоловіків. Причиною дезадаптації у другій групі подружніх пар було  стрижневе ураження соціально-психологічного компоненту сексуального здоров’я у результаті глибокого та стійкого порушення міжособистісних взаємовідносин подружжя. Порушення соціального компоненту, головним чином, її інформаційно-оціночної складової внаслідок низького рівня поінформованості подружжя у питаннях психогігієни статевого життя та нейрогуморальної складової біологічного компоненту внаслідок ретардації статевого розвитку жінок сприяло виникненню дезадаптації у першій групі та поглиблювало її перебіг. У другій групі таку патопластичну та поглиблену роль у виникненні та перебігу дезадаптації грало порушення соціальної, психологічної та в особливості – психічної складової біологічного компоненту.

При клініко-психологічному обстежені подружжя виявилося, що в значної їх частині, а у другій групі – у більшості (44+6% у першій та 70+9% у другій) мали місце розходження спрямованості  особистості за ціннісними орієнтаціями, домінуючій мотивації та  за іншими  показниками.

Результати психодіагностичних досліджень підтвердили низький рівень психологічної та соціально-психологічної адаптації чоловіків та жінок в обох групах подружніх пар. У всіх жінок цих груп була  виявлена висока самооцінка та значний розбіг між реальним та ідеальним Я, слабка психологічна пристосовуваність. У чоловіків самооцінка у більшості випадків була адекватною, та  й інші показники відповідали нормі. Досить значними були розходження типів сексуальної мотивації подружжя, в  частковому сполученні її типу у чоловіка та жінки. 

Вивчення особливостей статеворольової поведінки подружжя дозволило встановити, що у жінок першої групи було помітно підвищено показник фемінності при зменшенні показника маскулінності. У жінок другої групи відмічалися підвищені показники феминності та маскулінності у статево- рольовій Я-концепції. Це  свідчить  про міжрівневу статеворольову   дискоркондантність у жінок першої групи, на відміну від жінок другої групи, у яких показники маскулинності  були вищими на обох рівнях.

Таким чином, результати проведеного дослідження переконливо свідчать про те, що в складному генезі подружньої дезадаптації при демонстративному розладі особистості у жінок беруть участь порушення психосексуального розвитку хворих, зокрема статево рольової поведінки, дисгармонійні типи сексуальної мотивації та сексуальної культури пацієнток та їхніх чоловіків, риси особистості, які роблять комунікацію проблемною (наявність дисгармонійного психічного інфантилізму), неадекватна віку поінформованість в питаннях статевого життя. Свій внесок у формування дезадаптації роблять несприятливе сполучення в парі психосексуальних типів жінки й чоловіка, відсутність комплеметарності статеворольової поведінки подружжя. Клінічні прояви подружньої дезадаптації визначаються патологічним поведінковим патерном хворих на демонстративний розлад особистості. 

Аналіз усіх факторів розвитку дезадаптації  у спостережених подружніх парах дозволив виділити два її варіанти та дві форми, кожна з яких має свої причини, особливості перебігу та клінічних проявів своєрідні механізми та закономірності розвитку.

І. Сексуальний варіант подружньої дезадаптації,  n=61

1. Сексуальна-еротична форма n=36 (59+6%).

     2. Статеворольова форма n=25 (41+6%).

ІІ. Соціально-психологічний варіант подружньої дезадаптації,  n=30

1.    Комунікативна форма  n=18 (60+9%).

2.    Аверсійна форма  n=12 (40+9%) .

Кожний з цих варіантів та кожна з виділених форм подружньої дезадаптації має свої причини, умови виникнення, механізми розвитку та клінічні особливості.

Розвиток сексуально-еротичної форми зумовлюється наявністю ознак психосексуального інфантилізму у жінок з розладом особистості, розбіжністю діапазону прийнятності та невідповідністю бажанням обох подружжів техніки статевого акту.

Статеворольова форма розвивається внаслідок статеворольової невідповідності подружжів.

Причиною комунікативної форми є міжообистісний конфлікт подружжя, зумовлений насамперед дисгармонійними особистісними рисами жінок, такими, що перешкоджають успішній комунікації, та невміння подружжя правильно розв’язувати конфліктні ситуації.

Причиною аверсійної форми є також міжособистісний конфлікт подружжя, зумовлений насамперед дисгармонійними особистісними рисами як жінок, так і їх чоловіків, який призводить до формування у жінок  чуття психологічної відрази до чоловіків.

Основним проявом сексуальної дезадаптації при демонстративному розладі особистості у жінок є гіпосексуальность, що проявляється низьким рівнем інтересу до статевого життя, гиполібідемією, сексуальною гіпестезією або анестезією та гіпо-оліго - або аноргазмією та їх сполученням.

У цих жінок інфантильність сексуальних настанов призводить до повної чи часткової сексуальної неадекватності. У сексуально-поведінковому патерні домінують незрілі прояви сексуальної активності, типові для підліткової субкультури: перевага петтінгових та мастурбаторних практик над нормативними статевими стосунками, висока ступінь еротизації міжособистісних відносин подружжів. Основним проявом соціально-психологічної дезадаптації є також  гіпосексуальність у жінок, але вона має відносний характер і прямо залежить від міжособистісних стосунків з чоловіками. Сексуальна реактивність на достатньо високому рівні.

У сексуально-поведінковому патерні жінок також домінують: редуцировані нормативні статеві стосунки (редукція попереднього за завершувального періоду статевого акту), звуження діапазону прийнятності. У значної кількості випадків (46%) у жінок з розладом особистості при соціально-психологічній дезадаптації спостерігається демонстративний проміскуїтет – постійно повторювані випадкові статеві акти з позашлюбними  партнерами без будь-яких елементів емоційних відносин, і головне, – без наявності психосексуального задоволення.  Такий проміскуїтет є формою репресивного реагування на міжособистісний конфлікт подружжів.

 У сексуально-поведінковому патерні жінок при аверсійній формі домінуть прояви аверсії відносно шлюбного партнера. 

Виявлені причини, умови формування, патогенетичні механізми розвитку та клінічні особливості двох варіантів та чотирьох форм подружньої дезадаптації при демонстративному розладі особистості у жінок стали основою для розробки диференційованої системи її корекції.

Система корекції складається з чотирьох основних її компонентів – інформаційного, емоційного, поведінкового та особистісного які відбуваються поетапно, у тісному взаємозв’язку.

Вибір методів, стратегія і тактика психотерапії визначається варіантом і формою подружньої дезадаптації, причиною та умовами її розвитку й клінічними проявами.

Основним методом психокорекції статеворольової форми подружньої дезадаптації ми вважаємо статево рольовий тренінг, що проводиться після раціональної та бібліотерапії, а при  сексуально-еротичній формі дезадаптації - сексуально-еротичний тренінг, який здійснюється  після інформаційної психотерапії та підвищення рівня психологічної адаптації і нормалізації спілкування подружжя за допомогою подружньої тактики Д. Карнегі [1993].

При порушенні подружньої комунікації, пов’язаній з соціально-психологічною дезадаптацією ми проводили раціональний комунікаційний тренінг з елементами подружньої тактики Д.Карнегі [1993] та конструктивної сварки за С. Кратохвилом [1991], індивідуальну та парну раціональну, групову психотерапію, сімейно-рольовий тренінг.

Розроблена система диференційної  психологічної, психотерапевтичної корекції дала змогу  досягнути високого ефекту (84, 5%) при виділених варіантах і формах подружньої дезадаптації при  демонстративному розладі особистості у жінок з урахуванням дворічних катамнестичних спостережень.