СУПРУЖЕСКАЯ ДЕЗАДАПТАЦИЯ ПРИ СОЦИОГЕННОЙ И ПСИХОГЕННОЙ ЭРЕКТИЛЬНОЙ ДИСФУНКЦИИ У МУЖЧИН И ЕЕ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ

Краткое содержание

Характеристика обстежених подружжів. Під нашим спостереженням перебувало 96 подружніх пар, які звернулися в період 1998 – 2005 рр. до обласної клінічної лікарні м. Донецька по сексологічну допомогу з приводу слабкості ерекції у чоловіків та сексуальної дезадаптації. Дезадаптація спостерігалася у всіх подружніх пар із самого початку подружнього життя.

Усі чоловіки потерпали від еректильної дисфункції: 54 (56±5%) соціогенного і 42 (44±5%) – психогенного походження, у зв’язку з чим подружні пари було поділено на дві відповідні клінічні групи. Ще 30 подружніх пар порівнюваного віку, у яких у чоловіків не було будь-яких сексуальних розладів і не спостерігалося подружньої дезадаптації, були обстежені як контрольна група.

Усі подружжя були люди молодого віку: більшість із них (56±5%) – від 25 до 31 року, решта – не старше 40 років. Усі подружні пари перебували в першому шлюбі, давність якого здебільшого складала від кількох місяців до 3 років, і лише у 24±4% подружжів шлюб тривав до 4 – 10 років.

Мотиви вступу обстежених до шлюбу були різними, але у переважної більшості і чоловіків, і жінок таким мотивом було кохання.

Подружжя майже однаково часто мали середню або вищу освіту і в більшості випадків були виконавцями, але близько 1/4 із них – керівниками підрозділів. Так само майже однаково часто серед них траплялися представники фізичної та розумової праці (останні – дещо частіше).

Соціальні зв’язки обстежених клінічних груп здебільшого були дещо нижчі від середніх, що, можливо, пов’язано з тим, що сексуальна дисфункція у чоловіків обмежує їхнє міжособистісне спілкування в соціумі. У тих чоловіків, у яких соціальні зв’язки були достатньо широкими, це пояснювалося включенням психологічних механізмів захисту, що мають компенсаторний характер. У контрольній групі суттєво переважали широкі соціальні зв’язки.

Методи обстеження подружжя. Дослідження проводили з позицій системного підходу з урахуванням парного характеру сексуальної функції та багатовимірності забезпечення сексуального здоров’я. Відповідно до цього було проведено всебічне комплексне обстеження хворих та їхніх дружин.

Соматосексуальний та психосексуальний розвиток чоловіків і жінок вивчали, виходячи під час аналізу виявлених порушень статевого дозрівання з концепції психосексуального дизонтогенезу В.М.Маслова, І.Л.Ботнєвої, Г.С.Васильченка (1990).

З метою з’ясування причин і генезу еректильної дисфункції у чоловіків та механізмів порушення сексуальної адаптації обстежених подружніх пар використали системно-структурний аналіз сексуального здоров’я. Згідно з чотирифакторною концепцією сексуального здоров’я В.В.Кришталя (2002) даний метод передбачає оцінку стану його соціального, психологічного, соціально-психологічного та анатомо-фізіологічного (біологічного) компонентів та їх складових, які відбивають анатомо-фізіологічні основи сексуальності та соціальні, психологічні, соціально-психологічні чинники, що детермінують сексуальну поведінку.

Особистість подружжя досліджували з позицій найбільш прийнятих у психології концепцій діяльності (О.М.Леонтьєв, 1975), стосунків (Б.Ф.Ломов, 1981), спілкування (О.О.Бодалєв, 1980) та персоналізації (О.В.Петровський, 1990).

Використана в процесі вивчення статеворольової поведінки статеворольова шкала Dur-Moll Szondi (1960) дає змогу визначити маскулінність чоловіків на біогенному рівні. Статеворольова ACL-шкала А.В.Heilbrun (1981) дає можливість характеризувати маскулінні й фемінінні риси особистості на соціогенному рівні, визначити вираженість маскулінної та фемінінної Я-концепції чоловіків.

ACL-шкала А.В.Heilbrun являє собою дві групи прикметників, одна з яких характеризує маскулінні риси, а друга – фемінінні. При цьому маскулінність у межах андрогінної статеворольової моделі концептуалізована як інструментальність: діловитість, цілеспрямованість, наполегливість, агресивність, схильність до суперництва, недостатня міжособистісна чутливість. Фемінінність трактується як експресивність – емоційність, міжособистісна чутливість та комунікативна компетентність.

Усі здобуті на підставі клінічних, клініко-психологічних та соціологічних досліджень дані статистично оброблено за таблицями відсотків та їх помилок, результати психодіагностичних досліджень – за допомогою кореляційного аналізу із використанням критеріїв Вілкоксона – Манна – Уїтні, Фішера, парного критерію Вілкоксона, критеріїв знаків і t-критерію Стьюдента.

Результати досліджень. Обстеження ні в кого із подружжів, які перебували під спостереженням, не виявило якихось захворювань, які могли б послабити сексуальну функцію. Водночас у психічному стані у всіх чоловіків та більшості жінок відзначалися ті або інші порушення. У чоловіків першої групи спостерігалися переважно неспецифічні розлади особистості, найчастіше емоційно нестійкий (27±6%) та залежний (20±5%), у хворих другої групи – невротичні розлади (ізольовані фобії та нав’язливі думки і міркування – по 36±8%). У чоловіків першої групи було діагностовано також, хоч і набагато рідше, ананкастний, шизоїдний, диссоціальний, демонстративний розлад особистості. У жінок першої групи переважали нав’язливі думки (20±5%) і в обох групах – іпохондричний розлад (43±5%), у другій групі, крім того, позначалися пролонгована депресивна реакція (21±6%) та демонстративний розлад особистості (26±7%).

Системно-структурний аналіз за інтегральними критеріями сексуального здоров’я показав, що в чоловіків клінічних груп мало місце сукупне порушення цих критеріїв – темпів сомато- і особливо – психосексуального розвитку, статеворольвої поведінки, поінформованості в питаннях сексу; відзначалися дисгармонійні типи сексуальної мотивації та мотиви статевого акту, часто слабка статева конституція, слабо виражене лібідо, притуплені сексуальні відчуття, знижені ерекції та сексуальне бажання, примітивний або невротичний тип сексуальної культури.

При цьому в першій групі було порушено соціальні та психологічні критерії, у другій – психологічні. У жінок позначалося порушення переважно лише тих критеріїв сексуального здоров’я, які залежать від сексуальної адаптації, а саме спостерігалися низька оргастичність і невідповідність сексуально-еротичної поведінки подружжя – діапазону прийнятності, техніки статевого акту, коїтальних позицій. Як наслідок у всіх подружжів мала місце психосексуальна незадоволеність.

Системно-структурний аналіз за компонентами та складовими сексуального здоров’я дав змогу виявити сукупне стрижневе ураження соціального, психологічного компонентів та психічної складової біологічного компонента як причину розвитку еректильної дисфункції у чоловіків і сексуальної дезадаптації подружньої пари. Визначення пріоритетної ролі того чи іншого причинного фактора у розвитку зазначених розладів дало змогу виділити два їх варіанти – соціогенний та психогенний і діагностувати в межах кожного з них низку клінічних форм порушення сексуального здоров’я.

І. Соціогенний варіант еректильної дисфункції (55±5%).

1.     Сексуально-еротична форма – 22±4%.

2.     Статеворольова форма – 12±3%.

3.     Соціокультурна форма – 11±3%.

4.     Дезінформаційна форма – 10±3%.

ІІ. Психогенний варіант еректильної дисфункції (44±5%).

1.     Невроз очікування невдачі – 16±4%.

2.     Сексуальний фобічний невроз – 16±4%.

3.     Паторефлекторна форма еректильної дисфункції – 12±3%.

Причиною соціокультуної форми еректильної дисфункції та подружньої дезадаптації є невідповідність у парі типів сексуальної культури, серед наших пацієнтів – у жінок переважно ліберального або примітивного, у чоловіків – невротичного. Дезінформаційна форма сексуального розладу розвивається внаслідок низького рівня знань чоловіків у питаннях сексу і неправильних уявлень про норму та фізіологічні коливання сексуальної функції. Статеворольова форма дезадаптації виникає при несприятливому сполученні статеворольової поведінки подружжя. Серед наших пацієнтів це була найчастіше трансформована (фемінінна) поведінка чоловіків та фемінінна поведінка жінок. Причиною сексуально-еротичної форми еректильної дисфункції та подружньої дезадаптації є розбіжність у подружжів діапазону прийнятності, невідповідність коїтальних позицій і сексуальних експектацій подружжів.

До паторефлекторної форми еректильної дисфункції призводить патологічна фіксація невдачі в статевому акті, зумовленої якимось неприємним ситуаційним чинником. До формування неврозу очікування сексуальної невдачі можуть призвести різні ендогенні або екзогенні причини, які зумовили тривожне очікування анерекції або розладу еякуляції, який спричиняє дезавтоматизацію сексуальних реакцій. Сексуальний фобічний невроз є наслідком сексуальної психотравми; у наших хворих він мав перебіг у формі коїтофобії, що інколи сполучається з онанофобією.

Окрім зазначених етіологічних чинників, у генезі виявлених форм порушення сексуального здоров’я відіграють роль порушення сомато- та психосексуального розвитку, тривожно-помислові риси характеру, дисгармонійні типи сексуальної мотивації, несприятливе сполучення в парі психосексуальних типів чоловіка і жінки тощо.

Проведене нами клініко-психологічне та психодіагностичне дослідження дало змогу виявити основні чинники, що відбилися на особистості подружжя та багато в чому визначили їхні міжособистісні стосунки.

Ніхто з обстежених не дістав гармонійного загального і правильного статевого виховання. Чоловіки найчастіше виховувалися за типом гіпопротекції (40±5%) або в умовах жорстоких взаємин (26±4%), або домінуючої гіперпротекції (24±4%), жінки – за типом потураючої гіперпротекції (30±5%), або, навпаки, в умовах емоційного відторгнення (21±4%). І ті, і інші – 64±5% чоловіків та 79±4% жінок – здебільшого не дістали ніякого статевого виховання, а решта якщо й мала щось, – лише пуританське або аморальне.

Здобуте виховання багато в чому визначало наявні у подружжя акцентуації характеру: в чоловіків вони траплялися здебільшого у другій групі, причому переважали педантичний (19±6%), тривожний (24±7%) і збудливий (21±6%) їх типи; у жінок частіше спостерігалися гіпертимний (17±4%), емотивний і тривожний (по 16±4%), відзначалася також демонстративна акцентуація (9±3%). При цьому якщо при соціогенному варіанті дезадаптації дисгармонуючим чинником був розлад особистості в чоловіків, то при психогенному варіанті – несприятливе сполучення в парі акцентуацій характеру – педантичного та гіпертимного, збудливого чи тривожного в обох подружжів.

У переважної більшості обстежених подружжів домінуючою мотивацією було забезпечення життєвих інтересів. Проте в ціннісних орієнтаціях часто (62±5%) спостерігалися розбіжності, що, без сумніву, сприяло подружній дезадаптації.

Незважаючи на те, що переважна більшість обстежених (95±2% чоловіків і 98±2% жінок) взяли шлюб з кохання, зберегли це почуття далеко не всі подружжя, у період обстеження 24±4% чоловіків і 31±5% жінок думали про розлучення або робили спроби розлучитися, особливо часто чоловіки з диссоціальним і емоційно нестійким розладом особистості. Не припускали думки про розлучення переважно особи з педантичною, тривожною та емотивною акцентуацією характеру.

Існував певний зв’язок також між типами розладу особистості та акцентуаціями характеру і статеворольовою поведінкою подружжів. Найвищі показники маскулінності на рівні Я-концепції були в чоловіків із диссоціальним, демонстративним та емоційно нестійким розладом особистості (80,3 – 81,2 бала) та із збудливою, гіпертимною і демонстративною акцентуацією характеру (78,0 – 79,8 бала), а найнижчі – в  осіб з ананкастним, залежним розладом особистості (71,5 бала) і з тривожною педантичною, емотивною та дистимічною акцентуацією характеру (70,0 – 71,0 бала). На біогенному рівні високу маскулінність виявляли чоловіки із збудливою акцентуацією (81,9 бала), а низьку – з тривожним, емотивним, педантичним та демонстративним її типами (50,1 – 53,3 бала). Такі самі залежності виявлялися й під час дослідження показників маскулінності й фемінінності у жінок.

Здобуті у процесі вивчення статеворольової поведінки подружжів дані свідчать про наявність у чоловіків із демонстративною та застряваючою і в жінок із педантичною та застряваючою акцентуаціями характеру міжрівневої статеворольової дискордантності (неузгодженості), яка спричиняє розвиток внутрішньоособистісного конфлікту. Результати проведеного дослідження дають змогу також дійти висновку, що існує закономірний зв’язок між статеворольовою Я-концепцією та характером взаємин подружжів, а саме чим адекватніша соціогенна статеворольова концепція, тим гармонійніше спілкування подружжів, тоді як біогенний рівень статеворольової поведінки є менш значущим щодо цього.

Вивчення психосексуальних типів чоловіка і жінки показало, що серед наших пацієнтів переважали особи, які належали до типу чоловік-батько (43±5%) та агресивного варіанта типу чоловік-чоловік (30±6%), а серед їхніх дружин найчастіше траплялися агресивні жінки (35±5%) і тип жінка-мати (28±5%). Це визначило часто спостережуване у обстежених несприятливе сполучення в парі агресивних чоловіка і дружини, а також психосексуальних типів чоловік-батько і жінка-мати, чоловік-син та жінка-дочка, яке відзначалося у більшості подружжів із психогенним варіантом дезадаптації.

У всіх подружжів, які перебували під спостереженням, були конфліктні стосунки, особливо в подружніх парах із соціогенною дезадаптацією. Для урегулювання конфліктів подружжя застосовували неадекватні способи: чоловіки здебільшого змагання, особливо при соціогенній адаптації – 70±6%, а жінки найчастіше уникнення й компроміс; рідше ті та інші вдавалися до пристосування. До єдино правильного способу виходу з конфліктної ситуації – співробітництва не звертався жоден із подружжя, і постійні конфлікти поглиблювали подружню дезадаптацію.

Різноманітність форм і складний генез соціогенної та психогенної еректильної дисфункції і зумовленої нею подружньої дезадаптації визначають необхідність системного підходу до їх психотерапевтичної корекції. Система психотерапії має грунтуватися на принципах комплексності, диференційованості, послідовності, етапності та адресуватися до трьох підсистем особистості – інтраіндивідної, інтеріндивідної та метаіндивідної. При цьому відповідно до структури міжособистісної взаємодії система психотерапії складається з чотирьох компонентів – когнітивного, афективного, конативного та особистісного, здійснюваних у взаємозв’язку, як єдине ціле, а вибір методу й конкретного змісту лікування визначається формою соціогенної чи психогенної еректильної дисфункції у чоловіків, особистісними відмінностями та характером стосунків подружжя.

Обов’язковими умовами успішного лікування хворих із соціогенною та психогенною еректильною дисфункцією, яка супроводжується невротичним розладом чи розладом особистості, є правильний вибір і послідовне проведення психотерапевтичних заходів. У їх системі велику роль відіграють раціональна психотерапія та різноманітні тренінги.

Відповідно до клінічної форми еректильної дисфункції та подружньої дезадаптації ми застосовували як основний метод при соціокультурній формі дезадаптації раціональну психотерапію, при дезінформаційній і сексуально-еротичній формах – когнітивну психотерапію та сексуально-еротичний тренінг, при статеворольовій формі – рольовий психосексуальний тренінг. При паторефлекторній формі еректильної дисфункції застосовували раціональну, гіпносугестивну психотерапію, аутогенне тренування, нарко- та плацебопсихотерапію, при коїтофобії – раціональну психотерапію та метод уявної заборони; при неврозі очікування невдачі – окрім раціональної психотерапії, бібліотерапію.

Ми вважаємо також за необхідне, незалежно від форми порушення сексуального здоров’я, при порушенні міжособистісних стосунків подружжя проводити комунікаційний тренінг, персоналістичну психотерапію, а також, ураховуючи низький рівень поінформованості в питаннях сексу та сексуально-еротичної адаптації подружжя – сексуально-еротичний тренінг.

Проведення описаної системи психотерапії дало змогу досягнути повної корекції дезадаптації  чи значного поліпшення, достатнього для нормальних сексуальних контактів, у всіх подружніх пар, за винятком 3 пар із статеворольовою формою дезадаптації. Рецидиви упродовж 2 років катамнестичних спостережень ще у 2 пар із цією і у 3 – із соціокультурною дезадаптацією. Загалом, таким чином, високий і стійкий терапевтичний ефект при подружній дезадаптації, зумовленій соціогенною  та психогенною еректильною дисфункцією у чоловіків, склав 88±4%.