НЕВРОТИЧЕСКИЕ, ЛИЧНОСТНЫЕ И СЕКСУАЛЬНЫЕ РАССТРОЙСТВА У РАЗВЕДЕННЫХ ОДИНОКИХ МУЖЧИН И ИХ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ

Краткое содержание

Характеристика пацієнтів. Під спостереженням було 90 роз­лучених самотніх чоловіків віком від 35 до 50 років, які звернулися по сексологічну та психологічну допомогу у відді­лен­ня сімейного лікарсько-психологічного консультування цент­раль­ної районної поліклініки Соломакського району м.Києва за період 2003 – 2005 роки. Усі чоловіки після розлучення не мали сексуальних зв’язків і в усіх спостерігалися сексуальні розлади. Як контрольну групу було обстежено 30 чоловіків відповідного віку, також розлучених, але без якогось сексуального розладу, які мали сексуальні контакти.

І в основній, і в контрольній групі молодих чоловіків (до 40 років) було менше, ніж більш старших. Колишні дружини розлучених чоловіків переважно входили до однієї вікової групи з ними, лише 20±5% жінок були молодші від своїх чоловіків на 6-7 років.

У шлюбі 29±5% чоловіків перебували від 1 до 5 років, решта 71±5% – від 6 до 10 років. У 91±3% сімей були діти, найчастіше – по одній дитині (86±4%), в решті сімей – по двоє дітей.

Дезадаптація у шлюбі в більшості обстежених (72±5%) почалася з самого початку подружнього життя, у решти – через 1 – 3 роки після одруження. Вік розлучених становив 26 – 40 років, час перебування в розлученні – від 5 до 10 років.

Причиною розлучення в основній групі обстежених у переважній більшості випадків (77±4%) була сексуальна дезадаптація, в решті випадків – порушення міжособистісних стосунків; зради дружини, хоч і спостерігалися в більшості подружніх пар, але не були безпосередньою причиною розлучення. В усіх подружніх парах основної групи розлучення сталося з ініціативи дружини. В контрольній групі причиною розлучення частіше був міжособистісний конфлікт подружжя (63±9%), рідше сексуальна дезадаптація (17±7%) і подеколи – зрада дружини; до того ж розлучення відбувалося більш ніж у половини випадків з ініціативи чоловіка.

Вивчення соціологічних характеристик чоловіків показало, що в більшості з них була вища освіта (в основній групі у 56±5, у контрольній – у 80±7%) і переважна більшість (відповідно 72±5 і 87±6%) займалася розумовою працею. Соціальні зв’язки чоловіків в основній групі здебільшого (66±5%) були нижчі від середніх, тоді як у контрольній – широкі і, рідше, середні. За обійманою посадою чоловіки основної групи були здебільшого виконавцями (74±4%), у контрольній групі – керівниками підрозділів (63±9%).

Серед обстежених основної групи 26±4% жили самостійно, решта – з батьками; в контрольній групі самостійно жили переважна більшість чоловіків (63±9%).

Методи обстеження чоловіків. Із позицій системного підходу з урахуванням багатомірності забезпечення сексуальної функції було проведено всебічне комплексне обстеження чоловіків: клінічне, клініко-психопатологічне, психодіагностичне, спеціальне сексологічне (системно-структурний аналіз сексуального здоров’я).

Клінічне обстеження включало вивчення соматичного (в тому числі неврологічного, урологічного) та психічного стану пацієнтів. Ураховуючи, що більшість чоловіків основної групи, перебуваючи у шлюбі, зазнавали сексуальних утруднень, вивчали їхній соматосексуальний та психосексуальний розвиток. Вивчаючи порушення статевого дозрівання пацієнтів, ми виходили з концепції психосексуального дизонтогенезу В.М.Маслова, І.Л.Ботнєвої, Г.С.Васильченка (1990).

У процесі клініко-психопатологічного обстеження проводили анамнестичний аналіз, приділяючи увагу вивченню темпів здобутого виховання й особливостей преморбіду; досліджували емоційні реакції пацієнтів на розлучення та наявні сексуальні розлади.

З метою з’ясування причин і механізмів порушення сексуальної функції чоловіків проводили системно-структурний аналіз сексуального здоров’я за В.В.Кришталем (2002). Цей метод, відповідно до запропонованої автором чотирифакторної концепції забезпечення сексуального здоров’я, передбачає вивчення стану біофізіологічної основи сексуальності та соціальних, психологічних, соціально-психологічних чинників, що детермінують сексуальну поведінку. Ця мета досягається за допомогою оцінки стану всіх компонентів сексуального здоров’я – соціального, психологічного, соціально-психологічного та анатомо-фізіологічного (біологічного) – та їх складових.

Тип статевої конституції чоловіків визначали за методикою Г.С.Васильченка (1969), типи сексуальної мотивації та мотиви статевого акту – за В.В.Кришталем (2002).

Відмінності особистості пацієнтів вивчали за допомогою психодіагностичних методів. Проводили багатобічне дослідження особистості за методикою ММРІ в модифікації Ф.Б.Березіна зі співавт. (1976). Методика включає 566 стверджень щодо низки клінічних симптомів (самопочуття, функціонування тих або інших внутрішніх органів, невротичних розладів), так і сфери соціальних настанов, самооцінки та інших аспектів особистості. За відповідями обстежуваного складається профіль особистості, який включає три контрольні шкали (брехню, вірогідність, корекцію) та 10 клінічних шкал: іпохондрію, депресію, істерію, психопатію, мужність – жіночність, параною, психастенію, гіпоманію та соціальну інтроверсію.

Акцентуації характеру чоловіків вивчали за методикою Г.Шмішека (1999). Статеворольову поведінку пацієнтів, а саме маскулінну й фемінінну поведінку на соціогенному рівні (рівні Я-концепції), досліджували, застосовуючи шкалу ACL A.B.Heilbrun (1981).

Діагностику основних тенденцій поведінки обстежуваних у групі та їхніх уявлень про себе проводили за допомогою методики Q-сортування В.Стефансона (2000), яка включає 60 стверджень і дає уявлення про шість основних тенденцій поведінки людини: залежність – незалежність, товариськість – нетовариськість, прийняття "боротьби" – уникнення "боротьби". Ці тенденції складають три сполучені пари, причому кожна з них може бути як істинною, тобто внутрішньо притаманною особистості, так і зовнішньою, своєрідною "маскою", що приховує справжнє обличчя.

За допомогою методики В.В.Бойка (2000) вивчали механізми психологічного захисту пацієнтів у спілкуванні. Ця методика включає 24 запитання, які дають змогу виявити три стратегії психологічного захисту у спілкуванні – миролюбність, уникнення, агресію.

Застосування методики Д.Рассела, М.Фергюсона (2000), що містить 20 запитань, дозволяє судити про рівні суб’єктивного відчуття самотності – низький, середній та високий. Для визначення рівня потреби у відчуттях використовували методику М.Цукермана (2000), що складається з 16 запитань, відповіді на які дають уявлення про три рівні цієї потреби – високий, середній та низький.

Вивчали також соціологічні характеристики обстежених – рівень освіти, характер трудової діяльності, соціальний стан і соціальні зв’язки, середовище життя.

Усі здобуті на основі клінічних та клініко-психопатологічних досліджень дані статистично оброблено за таблицями відсотків та їх помилок (1967), результати психодіагностичних досліджень – за допомогою методики перевірки вірогідності різниць вибірки (t-критерій Стьюдента).

Результати досліджень. Клінічне обстеження розлучених чоловіків, які не мають партнерки, дало змогу визначити, що ні в кого з них не було соматичних захворювань, які б могли послабити еректильну функцію. Водночас у всіх мали місце ті або інші невротичні розлади, найчастіше (48±5%) нав’язливі думки і розмірковування та коїтофобія, значно рідше – інші розлади: неврастенія (12±3%), соматизований (9±3%) та іпохондричний (7±3%).

Несприятливо позначалися на комунікації чоловіків і наявні в них явні акцентуації характеру, до того ж виявилася певна залежність характерологічних особливостей обстежених від типів здобутого ними виховання: загостренню найпоширеніших серед чоловіків педантичних (35±5%), а також застряваючих рис (18±4%) сприяло виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності, загостренню тривожних рис (23±4%) – емоційне відторгнення, а збудливі та дистимічні риси (відповідно 10±4 і 10±3%) загострювалися під впливом виховання в умовах жорстких взаємин.

Ніхто з обстежених не здобув правильного статевого виховання, вони або взагалі не дістали статевого виховання (41±5%), або здобули пуританське виховання (59±5%), яке культивує неприйняття сексу, стверджує його гріховність, що сприяло розвиткові сексуального розладу, особливо за наявності біологічної основи (слабкої статевої конституції).

Як показало обстеження за інтегральними критеріями сексуального здоров’я, соматосексуальний розвиток наших пацієнтів був у більшості випадків своєчасним, тоді як психосексуальний у 95±5% чоловіків був порушений, причому у 82±4% спостерігалася його ретардація; асинхронії статевого дозрівання, переважно сукупні, відзначалися у 89±4% хворих. Психосексуальна орієнтація була гетеросексуальною. Статеворольова поведінка у всіх обстежених була трансформованою (фемінінною). Усі чоловіки в період обстеження практикували мастурбацію.

Поінформованість у питаннях психогігієни статевого життя була неправильною у всіх чоловіків, і всі вони неправильно оцінювали свої сексуальні прояви. У всіх у них був також найбільш примітивний – генітальний тип сексуальної мотивації, а мотивом статевого акту було бажання перевірити свої сексуальні можливості. Не сприяли сексуальному здоров’ю й типи сексуальної культури хворих – невротичний або примітивний.

Статева конституція самотніх чоловіків була слабкою (34±5%) або послабленою середньою (66±5%). Більш ніж у половини з них (51±5%) було послаблене платонічне та еротичне, а в 44±5% – сексуальне лібідо. У 48±5% чоловіків, причому у всіх зі слабкою статевою конституцією, були відсутні сексуальні фантазії. Адекватні ерекції були знижені у всіх обстежених, і в 12±4% позначалося передчасне сім’явипорскування, причому ніхто не умів регулювати еякуляцію.

Ніхто з чоловіків не зазнавав жодних почуттів до жінки і у всіх була відсутня сексуальна заповзятливість. Для всіх обстежених пацієнтів була характерна психосексуальна незадоволеність.

Таким чином, у розлучених чоловіків без партнерки були порушені майже всі критерії сексуального здоров’я, що відбиває порушення як їх сексуальної функції, так і загальної та сексуальної комунікації.

У всіх чоловіків визначалося сукупне ураження компо­нен­тів та складових сексуального здоров’я: соціального внаслідок недостатньої й неправильної обізнаності в питаннях психогігієни статевого життя й низької сексуальної культури; психологічного – через риси характеру, які утруднюють спілкування, передусім із жінками, і пов’язаний із цим внутрішньоособистісний кон­флікт; соціально-психологічного – внаслідок міжособистіс­но­го конфлікту, зумовленого труднощами спілкування, які приз­во­дять до неможливості знайти сексуальну партнерку. Порушення психічної складової біологічного компонента було зумовлено наявними в чоловіків невротичними розладами, послаблення нейрогуморальної складової – ретардацією статевого дозрівання, генітальної складової – застійним простатитом. Стрижневою, тобто безпосередньою причиною порушення сексуального здоров’я самотніх чоловіків, виявилося ураження психологічного компонента та психічної складової біологічного компонента.

Психодіагностичні дослідження дали змогу виявити у розлучених самотніх чоловіків низку характерних для них відмінностей особистості. Домінуючою мотивацією в них був частіше побут і рідше – виробничі інтереси. Серед ціннісних орієн­тацій на першому місці за значущістю була сексуальна сфера, потім йшли в порядку спадання – престиж, творчість і мало значущим було хобі. У проведенні дозвілля більшість чоловіків віддавали перевагу відпочинку, решта – самовдоско­на­ленню, і ніхто не шукав розваг.

У процесі багатобічного дослідження особистості було здо­буто дані, наведені на рисунку.

З них видно, що перший варіант профілю особистості (32±5% обстежених) характеризується підйомом на шкалах: 2-й (депресії), 5-й (мужності – жіночності), 0-й (соціальної інтроверсії) і зниженням на 9-й шкалі (гіпоманії). Для другого варіанта (10±3%) є характерними підйом на 3-й (істерії), 4-й (психопатії), 9-й шкалах і зниження на 5-й та 0-й. Третій варіант, що зустрічався найчастіше (58±5%), відзначався підйомом на шкалах невротичної тріади – 1-й (іпохондрії), 2-й (депресії) і 3-й, а також 6-й (ригідності) та 0-й, і зниженням на 4-й шкалі.