медико-психологическая ХАРАКТЕРИСТИКА СтруктурЫ СОМАТОФОРМНыХ Расстройств В Амбулаторно-поликлинической Практике в условиях крупного промышленного центра

Краткое содержание

Було обстежено 727 пацієнтів (420 жінок і 307 чоловіків), з них 573 пацієнта поліклінічної мережі (327 жінки, 246 чоловіків) і 154 пацієнта стаціонарної ланки (93 жінки і 61 чоловік).

Було проведено клініко-психопатологічне, патопсихологічне, соціологічне дослідження. Використовувались: метод клінічного спостереження, експериментально-психологічні і соціологічні дослідження.

При експериментально-психологічному дослідженні застосовано тест диференціальної самооцінки функціонального стану (САН), побудований на принципах полярних профілів Ч. Осгуда-СДФ, шкалу особистісної і реактивної тривожності C.D.Spielberger, адаптовану Ю.Л.Ханіним. Рівень нейротизму, екстра- та інтроверсії вивчали за допомогою опитувальника H.I.Eysenck. З метою кількісної оцінки ступеню астенізації хворих було використано методику рахунку за E. Krepelin у модифікації R. Schulte, для вивчення особливостей реагування на захворювання – особистісний опитувальник Санкт-Петербурзького психоневрологічного інституту ім. В.М.Бєхтєрєва – ЛОБІ.

Для вивчення  психотравмуючого  впливу соматичного захворювання застосовано модифікований опитувальник J.M.Sacks, S.Sidney, 60 стандартних незакінчених речень якого були доповнені 4 додатковими, що склали 16-ту систему "відношення до захворювання", з метою вивчення особливостей сприйняття хвороби і впливу її на соціальний статус хворих, тобто поширеності та рівня соціалізації хвороби (О.І. Сердюк, 1994).

Були отримані такі результати. Середній вік пацієнтів склав (54,1±0,8) років, причому пацієнти поліклініки виявилися вірогідно старше хворих стаціонару ((57,3±0,5) проти (53,7±0,7), p<0,01). У свою чергу жінки були старше чоловіків ((57,2±0,9) проти (49,7±0,5), p<0,01).

Соціально-демографічні характеристики хворих на соматоформні розлади свідчать про значну перевагу жінок – більш, ніж у два рази в порівнянні з чоловіками (70,9% проти 29,1% відповідно), що вірогідно відрізняє пацієнтів зі СФР від усієї вивченої вибірки, у якій розглянуте співвідношення жінок і чоловіків склало 57,8% проти 42,2%. Отримані пропорції пацієнтів зі СФР співвідносяться з даними інших досліджень, що свідчать про перевагу хворих жіночої статі приблизно в 2–3 рази.

Також встановлені розходження в показниках середнього віку на момент обстеження. Середній вік у групі пацієнтів зі СФР склав (49,2+2,1) років, що вірогідно нижче, ніж у всій вибірці (54,1±0,8 року, p<0,01), а також окремо у вибірках хворих поліклініки і стаціонару (57,3±0,5) і (53,7±0,7) відповідно, p<0,001 в обох випадках).

Більш третини (35%) пацієнтів мали вищу освіту: повну вищу – 240 спостережень (33%) (з неповною вищою освітою 15 спостережень – 2%). Середню фахову освіту одержали 174 пацієнта (24%), середню, неповну середню і початкову освіту – 145 (20%), 87 (12%) і 66 (9%) хворих відповідно, 74 (10,2%) не працювали без оформлення інвалідності.

З 416 (57% від усієї вибірки) працюючих приблизно половина – 210 займалися переважно фізичною працею, інші 206 – розумовою. З числа зайнятих професійною діяльністю 19 (2,6%) були науковцями; 44 (6,1%) – учнями; 4 (0,6%) – військовослужбовцями; 28 (3,8%) – керівниками (директора, вищий менеджмент і т.д.); 81 (11,1%) – фахівцями (інженери, лікарі, вчителі і т.п.); 72 (9,9%) – службовцями (середній технічний персонал, нижчий менеджмент і ін.); 35 (4,8) – працівниками сфери обслуговування; 81 (11,1%) – кваліфікованими, 43 (5,9%) – некваліфікованими і 3 (0,4%) – сільськогосподарськими робітниками; 6 (0,9%) – особами вільних професій.

Більшість пацієнтів з 727 обстеженого були одружені – 397 (54,7%). 62 (8,6%) були розведені, 96 (13,3%) – холости (незаміжні), 172 (23,5%) – удівці (удови).

Сумарна поширеність СФР у вивченій вибірці склала 20,1% (146 пацієнтів) (табл. 1), що узгоджується з результатами епідеміологічних досліджень інших дослідників. З цього числа відповідно до критеріїв МКХ-10 СФР формувалися в рамках соматоформної вегетативної дисфункції (СВД) у 91,2% (663 пацієнта), в інших 8,8% (64 пацієнта) – інших соматоформних розладів.

При цьому виявляються нерівномірні пропорції представленості СВД у двох вивчених контингентах хворих загальмедичної мережі: якщо частка хворих зі СВД серед пацієнтів стаціонару складає 4,0%, те серед пацієнтів поліклініки цей показник зростає до 38,7%. Даний факт, очевидно, порозумівається тим, що формування СВД не зв’язане з важкими формами патології, що вимагають лікування в умовах стаціонару загального профілю. Для аналогічних показників інших СФР зберігаються ті ж тенденції, однак отримані значення для стаціонару і поліклініки розрізняються в значно меншому ступені – 7,8% і 12,3%.

У ході дослідження реєструвалося 6 варіантів соматоформної вегетативної дисфункції, що, як випливає з приведених даних (табл. 1), значно розрізняються за показниками поширеності серед пацієнтів загальмедичної практики.

З їх числа можна виділити 3 варіанти, що відрізняються вірогідно більш високими значеннями поширеності, ніж інші, а саме – синдром Да Коста (СДК, кардіоневроз), синдром гіпервентиляції (СГВ) і синдром роздратованого кишечнику (СРК). Статистично достовірна перевага СДК, СГВ і СРК відзначається як у загальній вибірці (4,7%, 2,1% і 2,8% відповідно проти 1,8% для інших СВД у сумі), так і серед пацієнтів багатопрофільного стаціонару (1,8%, 0,6% і 1,0 відповідно проти 0,5% для інших СВД у сумі) і поліклініки (15,6%, 7,3% і 9,7% відповідно проти 6,1% для інших СВД у сумі). Отримані дані в цілому погодяться з результатами інших епідеміологічних досліджень, автори яких також відзначають найбільшу поширеність зазначених вище трьох варіантів СВД.