| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми та з'ясовано ступінь її розробленості в сучасній психології, що зумовило вибір теми дослідження. Визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження. Розкриваються наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, наводяться відомості про особистий внесок здобувача, впровадження та апробацію результатів дослідження.
Перший розділ - “Сучасний стан проблеми психологічних аспектів впливу екстремальних подій на особистість постраждалих в них людей” - присвячено огляду та аналізу закордонних та вітчизняних наукових досліджень з питань впливу різних екстремальних подій на психічний стан постраждалих.
Перші дослідження стосовно впливу екстремальних подій на психічний стан людей розпочались наприкінці ХΙХ - на початку ХХ сторіччя (Г. Оппегейм, Дж. Еріксон, З. Фройд, Е. Крепелін, Ганнушкін П.Б., Гіляровський В.О., Краснушкін Є.К., Мясищев В.М. та ін.). Однак досить широко ці питання почали розроблятися в 60-70-і роки в США в зв'язку з необхідністю реабілітації ветеранів війни у В'єтнамі (, С. Фіглі, Р. Пітман та ін). Саме тоді М. Горовітцем зі співавторами було введене поняття “посттравматичний стресовий розлад”.
У вітчизняній науці систематичне вивчення проблем ПТСР почалося у 80-і роки в зв'язку з ліквідацією наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС (Краснов В.М., Напреєнко О.К., Табачников С.І., Тарабріна Н.В., Шестопалова Л.Ф., Яковенко С.І. та ін.), соціально-психологічною реабілітацією ветеранів війни в Афганістані (Абдурахманов Р.А., Знаков В.В., Тарабріна Н.В., Шестопалова Л.Ф. та ін.). Останнього часу зростає кількість досліджень з проблем порушень психо-соціального функціонування внаслідок дії психотравмуючих факторів у жертв терористичних актів і кримінальних злочинів, а також у біженців та мігрантів (Ахмедова Х.Б., Ідрисов К.А., Краснов В.М., Кікелідзе З.І. та ін.). Неодноразово відзначались загальні для всіх осіб з ознаками ПТСР особливості емоційно-особистісних та поведінкових проявів: підвищена тривожність, емоційна неврівноваженість, зниження самооцінки, конфліктність в міжособистісних стосунках тощо (Знаков В.В., Краснов В.М., Тарабріна Н.В., Чабан О.С., Харченко Є.М. та ін.).
В дослідженнях, присвячених вивченню впливу факторів професійної діяльності підвищеного ризику, отримано дані щодо розповсюдженості межових нервово-психічних розладів серед представників професій підвищеного ризику, а також виявлено тенденцію до накопичення у них симптомів ПТСР (Абрамов А.В., Зівзах М.В., Леонова А.Б., Шестопалова Л.Ф. та ін.).
Здійснений нами аналіз літературних джерел свідчить про поширеність переважно феноменологічного підходу до дослідження психологічних наслідків переживання людиною життєво небезпечних ситуацій - без урахування проблем особистості. Тим часом одним з актуальних напрямів у сучасній психологічній науці є вивчення механізмів психологічного захисту і копінг-стратегій, ціннісно-смислової, мотиваційної сфер особистості тощо. Тому комплексне дослідження цих психологічних утворень, а також їх ролі і місця в процесах соціально-психологічної адаптації зокрема у осіб, які пережили різні екстремальні події, дозволить більш ефективно здійснювати психокорекційні заходи.
В другому розділі - “Загальна характеристика груп обстежуваних і методів дослідження” - описано основні соціально-демографічні особливості обстежуваних, методичні принципи дослідження та використані методики.
У ході роботи було здійснено комплексне психодіагностичне обстеження 112 осіб. Першу групу обстежуваних склали 49 пацієнтів (21 чоловік і 28 жінок у віці від 18 до 46 років), які пережили різні екстремальні події поза професійною діяльністю (колишні учасники бойових дій, жертви фізичного та сексуального насильства, жертви торгівлі людьми). У залежності від ступеня ПТСР було виділено дві підгрупи: Ι підгрупу (55,1 %) склали хворі з клінічним варіантом ПТСР, до ΙΙ підгрупи (44,9 %) увійшли особи з окремими симптомами цього розладу.
За характером психотравмуючої ситуації особи першої групи розподілились наступним чином: 9 чоловіків (18,5 %) були колишніми учасниками бойових дій; 12 чоловіків і 8 жінок (41,0 %) пережили фізичне насильство у вигляді побиття, загрози зброєю, розбійного нападу; 14 жінок (28,5 %) зазнали зґвалтування та 6 жінок (12,0%) були жертвами торгівлі людьми.
Друга група складалася з 63 шахтарів-гірників (чоловіки у віці від 19 до 64 років) як представників професій підвищеного ризику, що, в залежності від наявності та ступеня ПТСР, розподілились наступним чином: Ι підгрупу (23,8 %) склали шахтарі з клінічним варіантом ПТСР, в ΙΙ підгрупу (35,0 %) увійшли шахтарі з окремими симптомами цього розладу, ΙΙΙ підгрупа (41,2 %) складалася з осіб без ознак ПТСР.
За допомогою спеціальної анкети було отримано додаткові відомості про деякі аспекти професійної діяльності, що можуть бути патогенними в контексті формування психічних розладів у людей, які пережили аварії на виробництві. 86,0 % шахтарів з клінічним варіантом ПТСР (І підгрупа) під час аварій отримали фізичні травми, 80,0 % цієї підгрупи переживали виражені негативні емоції внаслідок поранення або загибелі інших людей під час аварій і/або рятувальних робіт. 60,0 % - пережили психотравмуючі ситуації, не пов′язані з професійною діяльністю (наприклад, участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС). Серед шахтарів з окремими симптомами ПТСР (ІІ підгрупа) 60,0 % отримали фізичні травми при виконанні професійної діяльності. Також 60,0 % були свідками різних аварій в шахті. У 27,2 % осіб цієї підгрупи впродовж життя мали місце інші екстремальні ситуації поза професійною діяльністю (дорожньо-транспортні пригоди і т. п.). 30,7% шахтарів без симптомів ПТСР (ІІІ підгрупа) фізично постраждали під час аварій в шахті, 34,6 % - були свідками поранення або загибелі інших людей під час аварій і/або рятувальних робіт. 15,4 % цієї підгрупи відзначали наявність додаткової травматизації, не пов′язаної з професійною діяльністю. Шахтарі з симптоматикою ПТСР (І та ІІ підгрупи) достовірно частіше переживали поєднаний вплив різних психотравмуючих факторів.
Дані про зміст життєво небезпечних ситуацій, що переживали обстежувані поза професійною діяльністю, свідчать, що досвід бойових дій в Афганістані мали 26,0% шахтарів з ПТСР та 9,1 % – з окремими симптомами ПТСР. 13,3 % І підгрупи, 4,5 % - ІІ підгрупи та 7,7 % осіб ІІІ підгрупи брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Загрозу зброєю пережили 13,3 % осіб з ПТСР і 4,5 % –з окремими симптомами ПТСР. 9,1 % шахтарів ІІ підгрупи і 7,7 % - ІІІ підгрупи пережили дорожньо-транспортні пригоди. Таким чином, 60,0 % осіб з ПТСР, 27,2 % - з окремими симптомами ПТСР і лише 15,4 % шахтарів без симптомів ПТСР пережили психотравмуючі ситуації, не пов′язані з професійною діяльністю (p<0,05, p<0,001). Ці дані переконливо свідчать, що наявність і ступінь виразності ПТСР у обстежених шахтарів значною мірою пов′язані не тільки з рівнем стресогенності професійної діяльності, а також із кількістю та важкістю життєво небезпечних ситуацій, пережитих поза професійною діяльністю.
У третьому розділі - “Психологічні особливості осіб, які пережили різні екстремальні події поза професійною діяльністю” - розглянуто основні емоційно-особистісні особливості жертв екстремальних подій, проаналізовано специфіку і закономірності змін їх особистості та поведінки в залежності від ступеня ПТСР.
При дослідженні емоційно-особистісних особливостей за допомогою ММРІ у пацієнтів з ПТСР високі показники було отримано за шкалами іпохондрії (81,00±9,93 бала), шизофренії (78,18±7,48), психастенії (76,18±4,92) та психопатії (72,36±9,17). Помірне підвищення профілю спостерігалось за шкалами істерії (69,36±9,05), гіпоманії (67,64±9,22), депресії (64,82±7,21) та параної (58,64±8,86). У осіб з окремими симптомами ПТСР високе значення профілю було отримано лише за шкалою іпохондрії (71,27±13,68 бала). Помірне підвищення відзначалось за шкалами психастенії (68,00±9,80), психопатії (63,36±12,87), депресії (62,09±14,15), істерії (61,73±11,37) та шизофренії (61,55±7,72). Таким чином, типовими емоційно-особистісними особливостями осіб, які пережили життєво небезпечні події, є виражена фіксованість на соматичних відчуттях в сполученні з тривожними, фобічними та депресивними проявами, імпульсивність і своєрідність поведінкових реакцій, тенденція до обмеження міжособистісних контактів, зниження адаптивного потенціалу особистості в цілому. Ступінь цих порушень значною мірою пов′язаний з виразністю симптоматики ПТСР.
Результати вивчення ціннісно-смислових утворень дозволяють констатувати, що у всіх постраждалих в структурі ціннісно-смислової сфери домінують цінності, що характеризують здоров′я та інтимно-особистісні стосунки (“щасливе сімейне життя”, “кохання”, “наявність друзів”). При цьому цінність “здоров′я” за показником доступності займала останнє місце. Аналіз ціннісно-смислової сфери свідчить про наявність загальних мотиваційних тенденцій, які полягають в значній дисоціації між значущістю та доступністю домінуючих цінностей в реальному житті. Це проявляється у дезадаптуючому впливі найбільш значущого, але малодоступного фактора здоров′я, а також у виражених негативних очікуваннях щодо сімейного життя.
Дослідження механізмів психологічного захисту показало, що найбільш типовим для хворих на ПТСР був механізм проекції (10,00±2,61 бала), який полягає в неусвідомлюваному перенесенні своїх негативних думок і почуттів на інших людей. Також досить часто використовувався механізм регресії (6,82±2,09), що проявлялось в суб′єктивному спрощенні психотравмуючої ситуації та, як наслідок, в реалізації більш примітивних стереотипів копінг-поведінки. Найрідше у хворих на ПТСР зустрічались механізми компенсації (4,00±2,32) та витіснення (3,64±2,11), що означає практичну відсутність саме таких механізмів психологічного захисту, за допомогою яких психотравмуючі для особистості бажання, думки та почуття замінюються на більш прийнятні або переводяться в площину підсвідомого. У осіб з окремими симптомами ПТСР провідним захисним механізмом також була проекція (6,36±3,75), однак зустрічався він достовірно рідше. Також типовим був механізм заперечення (6,27±2,53), що проявляється в несприйнятті аспектів зовнішньої реальності, очевидних для оточуючих, але психотравмуючих для особистості. Найменш характерним був захисний механізм реактивних утворень (2,27±1,68), що полягав у трансформації неприйнятних для особистості думок, почуттів або дій на протилежні. |
