ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ДО ОСОБЛИВИХ УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

У вступі сформульована наукова проблема, обґрунтована її актуальність; визначена мета дослідження, гіпотеза, завдання, об’єкт, предмет і теоретико-методологічні засади та методи дослідження; вказаний зв’язок роботи з науковими напрямами досліджень; розкрита наукова новизна, теоретична й практична значущість роботи, особистий внесок здобувача; наведені відомості про апробацію і впровадження результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Теоретичний аналіз психологічних проблем адаптації особистості до особливих умов діяльності” на основі аналізу стану теоретико-методичного обґрунтування проблеми у вітчизняних і зарубіжних літературних джерелах сформульовано сукупність нез’ясованих питань, що існують у цій сфері на сьогодні:

діяльність в особливих умовах визначається як діяльність в екстремальних або катастрофічних ситуаціях;

екстремальні, катастрофічні події аналізуються скрізь призму одного
з ключових понять сучасної науки – стрес, але сам по собі термін “стрес” вже використовують для опису подразників високої інтенсивності, фізіологічних, поведінкових і суб’єктивних реакцій на них або контексту, у якому спостерігаються зіткнення індивіда зі стресогенними стимулами, або сукупності всіх цих явищ;

основним критерієм, за яким діяльність класифікують як діяльність в особливих умовах, виступає ушкоджувальний вплив стресорів, але навіть при впливі катастрофічних подій межа непсихотичних розладів не перевищує 69,0% – 72,4%  від загальної кількості постраждалих; вплив соціальних стресорів провокує розвиток невротичних станів і реакцій приблизно у тих же межах (62,3%–69,6%);

форми психічної дизадаптації за умов ушкоджувальної дії стресорів по-різному виявляються в симптомах, поведінці і характері, що визначається структуральною недостатністю і засобами їх переробки у наданих дослідженнях;

у наданих літературних джерелах відсутнє теоретико-методичне обґрунтування психологічних закономірностей адаптації особистості до особливих умов діяльності.

У другому розділі “Методологічні засади і основні методи дослідження” визначено концепцію та загальну методологію дисертаційного дослідження. Обґрунтовані науково-теоретичні принципи дослідження, розроблена програма дослідження і розв’язана низка завдань на рівні методологічного підходу.

Планування експериментальної частини проводилося із диференціацією психологічних характеристик, ознак та емпіричних критеріїв, які в сукупності виявляють сутність предмета дослідження, що реалізовано порівнянням даних різних професійних груп операторських (військові оператори радіолокаційних станцій і оператори-мікроскопісти) і неоператорських (військовослужбовці строкової служби і ткачі, ткачі-снувальники, ткачі-шліхтувальники) видів праці.

Встановлені пріоритети пізнавальних та перетворюючих дій щодо предмета дослідження: аналіз професійної діяльності та оцінка впливу професійних стресорів на змістовні та динамічні характеристики особистості у перебігу адаптації до особливих умов діяльності; встановлення закономірностей взаємодії у соціальній сфері; аналіз системних принципів організації діяльності; розробка системно-структурної моделі адаптаційного процесу; оптимізація функціонального стану; встановлення особливостей перебігу відновлювальних процесів за умов психотерапевтичної інтервенції; узагальнення теоретико-методологічних аспектів і розроблення програми валео-психологічної інтервенції.

Розроблений алгоритм дослідження дозволив виділити закономірності як необхідні причинні зв’язки, систему істотних, необхідних, загальних відносин на різних ієрархічних рівнях робочої функціональної системи; її структури і трансформації під впливом факторів професійної діяльності в особливих умовах.

У третьому розділі “Дослідження змістовних і динамічних характеристик особистості у перебігу адаптації до особливих умов діяльності” розглядається сукупність індивідуально-особистісних тенденцій стрес-відповіді, що відображає баланс між вимогами діяльності та ресурсами організму.

У підрозділі 3.1 досліджено загальні особливості адаптаційного процесу. Оцінювались: мотивація до діяльності та чинники, які впливають на продуктивність, ступінь задоволення своєю роботою; відчуття напруженості; стосунки з колегами; суб’єктивна оцінка працезатрат і адекватності винагороди за працю. Серед непрофесійних стресорів життєдіяльності визначався ступінь задоволення родинними стосунками; станом здоров’я, побутовими умовами.
Проведено аналіз (1339 осіб) частоти захворюваності, кількості осіб, які перейшли на інші роботи, складу за віком, проявів девіантної поведінки (визначалися за оцінками керівництва). На основі отриманих результатів зроблено висновок, що професійний стрес призводить до розвитку дизадаптивних станів. Виявлені стресори: матеріальні негаразди, фактори виробничого середовища, жорсткий графік роботи, надмірна напруга.

З’ясовано, що об’єкти, якими управляє оператор РЛС, відносяться до категорії нестаціонарних джерел. За умов нестаціонарності, імовірнісні характеристики елементів простору подій входу залежать від часу і обумовлюють імовірнісну складову невизначеності. Стохастичний характер пред’явлення дискретних елементів інформаційного потоку формує об’єктивну складову додаткової невизначеності. Безперервність інформаційного потоку, який надходить від інформаційної моделі та притаманні людині затримка реакції на сигнал, кінцева пропускна здатність зумовлюють розвиток суб’єктивної складової додаткової невизначеності.

Отримані результати дозволяють зробити висновок, що діяльність в особливих умовах характеризується переходом на якісно новий рівень функціонування людини-оператора – функціонування у випадкових середовищах. У цих умовах єдино правильного рішення не існує, проте можливе формування оптимальної стратегії діяльності за умов постійної її корекції із урахуванням не лише інформації про поточний стан об’єктів, а й їх передісторії та прогнозу майбутнього стану, цільової функції системи у цілому. Ефективна корекція спочатку не завжди оптимальної програми дій базується на комплексному аналізі як позитивних, так і негативних результатів окремих професійних операцій та детермінована швидкістю перебору алгоритмів відповідних дій.

Встановлено, що інформаційну та семантичну структуру професійних стресорів під час діяльності в особливих умовах у групі операторів РЛС обумовлюють такі об’єктивні показники діяльності: складність і відповідальність рішень, тривалість зосередженого спостереження (більше 75% робочого часу), кількість важливих об’єктів спостереження (0–n) одномоментно, темп подання сигналів (0–m / хв.), кількість аварійних сигналів (від 0 до 3–4 / год.), необхідність самостійного пошуку неузгодження параметрів, кількість прийомів в операції (14–25), тривалість операцій, що повторюються (більше 75% робочого часу), кількість операцій за одиницю часу (0–3 / сек.), наявність гіподинамії і гіпокінезії, змінність діяльності, ступінь напруги аналізаторних функцій (більше 75% робочого часу), кількість об’єктів одночасного спостереження (до 6), висока відповідальність за невиконання необхідної або виконання зайвої – несанкціонованої – дії, за порушення послідовності виконання дій, неправильне або невчасне виконання необхідної дії; соціальна значимість наслідків подій. Ці дані дозволили віднести діяльність операторів РЛС до IV категорії складності і напруженості.

Аналіз особистісного складника напруженості виявив кореляцію (р ≥ 0,05) між ефективністю діяльності і рівнем емоційної лабільності (нейротизму). Показано, що оператори РЛС з високим рівнем емоційної лабільності мають більший арсенал понять, ширший діапазон аспектів інтеракцій, але у них відмічається дещо менша кількість дискримінантних ознак поведінки партнерів, вірогідно, у зв’язку з широтою спектру понять.

Дослідження семантичного стереотипу сприйняття реальності (малий клінічний варіант T. Holmes, R. Rache, 1967) у 168 операторів-мікроскопистів, 172 операторів РЛС, 161 військовослужбовець строкової служби, 167 ткачів виявлено, що у осіб з високою ефективністю діяльності максимальна дисперсійна вага досягається за рахунок двох факторів: упевненості і стабільності поведінки стосовно партнерів, які утворюють своєрідний симплекс. Другий фактор дисперсійно-сильний (29,0%) і може розглядатися як системоутворювальний. Доведено, що у осіб з низькою ефективністю діяльності на інтеракції впливають переважно змінні ненадійність і агресивність у спілкуванні, які утворюють комплекс, де агресивність є визначальною характеристикою.

Операціональний складник напруженості діяльності оцінювався за показниками темпу та якості тестових завдань і виконання реальних робочих операцій (хронометраж) у 171 оператора РЛС, 169 ткачів, 183 операторів-мікроскопистів; 195 військовослужбовців строкової служби. Показана статистично вірогідна слабка кореляція якісних показників з ефективністю діяльності. Має місце слабкий статистично вірогідний позитивний кореляційний зв’язок (r = 0,34) з нейротизмом та виконанням операції у часовому діапазоні 50 – 59 сек. Проведено обстеження 222 операторів-мікроскопістів; 198 військовослужбовців строкової служби і
202 операторів РЛС. Показано, що у випадкових середовищах формування оптимальної стратегії діяльності можливе за умов постійної її корекції, яка детермінована швидкістю формування алгоритмів-прототипів.

Емоційний складник напруженості діяльності оцінено за негативним емоційним відгуком (потреба уникнення невдач). Тестування двох груп операторів РЛС (180 осіб) з низькою і надмірною мотивацією проводилося за показниками статичного тремору (апарат Меде); точність (помилки) і швидкість рухів (тест “Переплутані лінії”); уваги (коректурна проба А. Бурдона), артеріального тиску (тонометр Короткова), частоти серцевих скорочень (прилад “РС-1”), стандартизованого м’язового зусилля (динамометр). Наприкінці робочого дня отримані дані уточнювалися за тестом М. Люшера. Під час чергування
у операторів з надмірною мотивацією зафіксовано розвиток неадекватних реакцій: помилкова оцінка того або іншого об’єкта на екрані локатора, помилкові рішення, гіпнобулічні дії.

Зафіксовано зниження фізіологічних і психологічних показників у групі осіб з низькою мотивацією. В альтернативній групі на рівні значимості р ≥ 0,05 спостерігаються ознаки дисоціації фізіологічних і психологічних показників: зростання амплітуди статичного тремору (19,11±2,4 і 29,73±3,6), артеріального тиску (118,45±9,61 і 151,03±14,6), частоти серцевих скорочень (62,6±7,33 і 86,2±5,22 відповідно). Інші професійно значимі чинники фіксуються на рівні початкових значень, а деякі параметри навіть оптимізуються (кількість помилок – 4,81±0,71 і 2,22±0,61 відповідно).

Психічним реакціям в цих умовах притаманна нестійкість і тенденційна емоційна реакція на інформацію, яка має характер психогенних перероблень тривоги, агресивності, реакцій відмови, психомоторного розгальмування, тобто блокування інформації. Дослідження засвідчують високу “адаптаційну ціну” професійної діяльності у випадкових середовищах. Інтерпсихічними джерелами напруженості є темпові характеристики робочих операцій, особистісні смисли та мотивація. Виявлено: невпевненість, потребу безпеки, фізичного розвантаження, позбавлення від проблем або страхів з приводу можливої небезпеки, що можна розглядати як патерн тривожного стану. Спостерігається хворобливе прагнення до незалежності, рушійною силою якого є емоційне розчарування, що виступає джерелом стресу.

Психодіагностичне дослідження оцінки професійної придатності осіб (n = 722)
з різною ефективністю діяльності (продуктивність діяльності варіювала від 64,0% до 172,0% норми виробітку або за оцінкою командира була “відмінна” та “незадовільна”) за методиками: зорова пам’ять (тест геометричних фігур); увага (коректурна проба А. Бурдона); зорова працездатність, швидкість опрацювання інформації (тест кільця Лантдольта); оперативна пам’ять (ряди однозначних цифр); когнітивна швидкість (субтест WAIS “Кубики Коса”); сила процесів збудження, гальмування, рухомість нервових процесів (“Методика діагностики темпераменту” Я. Cтреляу); інтроверсія; нейротизм (тест ЕРQ); індекс агресивності, індекс ворожості (методика діагностики показників і форм агресії А. Баса і А. Дарки); особистісна тривожність (методика діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга і
Ю.Л. Ханіна); критична частота злиття мерехтінь (прилад для визначення критичної частоти злиття мерехтінь); фузійні резерви, ступінь гетерофорії, обсяг акомодації (прилад ПОЗБР-1); статичний тремор (апарат Меде); точність (помилки) і швидкість рухів (тест “Переплутані лінії”); артеріальний тиск (тонометр Короткова); частота серцевих скорочень (прилад “РС-1”); стандартизоване м’язове зусилля (динамометр).

Таксономічний аналіз особистісних характеристик виявив, що ефективність діяльності всіх груп залежить від: параметрів уваги, швидкісних характеристик і емоційної стійкості. Показано, що ефективність професійної діяльності в особливих умовах висуває підвищені вимоги до характеристик оперативної пам’яті, швидкості формування алгоритмів-прототипів, сили процесів гальмування, критичної частоти злиття миготінь. Швидкість формування алгоритмів-прототипів виступає системоутворювальним фактором, який детермінує ефективність діяльності у випадкових середовищах. Зниження ефективності діяльності у цих умовах пов’язане з дисбалансом синергічних відношень між симпатичною і парасимпатичною системами, низьким порогом збудження симпатичної нервової системи.

За умов ускладнення професійних операцій спостерігається підвищення інтегрованості різних рівнів системи, тобто структура експонується як самоструктуризований порядок – цілісна стала сукупність елементів, що дало змогу виявити критерії професійної придатності/непридатності. Розроблено модель ефективності діяльності оператора РЛС:

Y = 2,83+0,612х₁+0,544х₂+0,336х₃−0,268х₄−0,244х₅−0,170х_6,

де    х₁ – когнітивна швидкість; х₂ – зорова працездатність; х₃ – швидкість рухів;
х₄ – увага; х₅ – нейротизм; х₆ – систолічний артеріальний тиск. Вірогідність прогнозу 89,0%.

У підрозділі 3.2 подано компонентний аналіз робочої функціональної системи. Показано, що закономірності трансформації (функціонування) структури виявляються у зменшенні стабільності функцій і обмежені процесами збереження цілісності структури (закономірностями стабілізації). Виявлені ознаки неповноцінного гомеостатичного функціонування. Збереження працездатності у цих умовах сприяє надмірному навантаженню та розвитку хронічної втоми.

Виділені незалежні групи змінних, що детермінують ці процеси. Перший фактор (самооцінка функціонального стану, показники систолічного артеріального тиску, рівень нейротизму, ЧСС) визначає параметри самоконтролю за поточним функціональним станом. У другий фактор входять оперативна пам’ять, діастолічний артеріальний тиск, обсяг конвергентної акомодації. Ці показники характеризують рівень поточної працездатності. Третій фактор об’єднує диспарантність критичної частоти злиття мерехтінь, від'ємну частину акомодації, увагу (кількість помилок), швидкість рухів і пов’язаний з процесами розвитку втоми.

Дослідження засвідчують високу “адаптаційну ціну” професійної діяльності в умовах невизначеності. Інтерпсихічними джерелами напруженості виступають темпові характеристики робочих операцій, особистісні смисли та мотивація.

У підрозділі 3.3 для поглибленої оцінки стресових впливів проведено дослідження сфери соціальної компетентності. Оцінка групового семантичного стереотипу сприйняття реальності була реалізована за допомогою техніки репертуарних ґрат (засіб мінімального контексту) в групі операторів РЛС
(132 особи) і 130 операторів-мікроскопістів. Сумарно групові конструкти у операторів РЛС мають більш високу дисперсію – 45,09%, ніж у групі мікроскопістів (30,92%), що свідчить про більш високу синтонність групи військовослужбовців. Конструкти, які пов’язані з активною протидією стресорам, охоплюють незначний відсоток загальної дисперсії.

У операторів РЛС основна мотивоутворювальна стратегія групи формується на базі конструкт “усе залежить від цього – усе залежить від мене” та “я мушу змиритися з цим – я можу це передбачити”, які детермінують певний стиль реагування в стресових ситуаціях. Вони пояснюють 11,4% і 11,7% дисперсії за полюсами “все залежить від цього” та “я мушу змиритися з цим” і свідчать про відмову від інтернального та перехід на екстернальний локус контролю, що пояснюється намаганням зменшити суб’єктивне відчуття напруги. Встановлено, що система групових професійних передбачень пов’язана з недопущенням подій, які містять безпосередній травмувальний (надмірний стресовий) вплив. Однак, у більшості випадків реакції на стресові подразники формуються завдяки системі індивідуальних передбачень.

Виявлено, що у осіб з високим нейротизмом, особистісною тривожністю, агресивністю в особливих умовах спостерігаються порушення у сфері міжособистісних контактів. У них виявлене індиферентне ставлення до свого минулого у поєднанні з досить високою позитивною оцінкою ролі родини, друзів; характерне недиференційоване ставлення до протилежної статі і сексу; неусвідомлене незадоволення собою; слабка диференціація єдиного феноменального поля соціальних відносин на чітко окреслені аспекти взаємодії. Їм притаманна поведінка, орієнтована на спілкування з оточенням у поєднанні з негнучкістю у стосунках з людьми.

Досліджено інтерперсональні захисні механізми у військовослужбовців і операторів РЛС з відхильною та нормативною поведінкою за технікою T. Holmes, R. Rache (1967); високим рівнем нейротизму (тест QPI), особистісною тривожністю (методика діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга і Ю.Л. Ханіна), індексом агресивності (методика діагностики показників і форм агресії А. Баса і А. Дарки), міокінетичною методикою Міра-і-Лопеца та проективними методами: кольоровим  тестом М. Люшера, тестами “Неіснуюча тварина” та “Незакінчені речення Сакса і Леві”.

Отримані дані свідчать, що провідними стресорами в особливих умовах діяльності виступають суперечності між можливостями особистості і вимогами праці, з якими людина не може впоратися. Це закономірно призводить до змін
у структурі “Я-концепції”. Деструктивні зміни у когнітивному компоненті
“Я-концепції” пов’язані із прагненням до надмірного визнання, самоствердження, визначеності суспільного статусу. Зміни в самооцінці стосуються неадекватного самосприйняття, яке призводить до формування низької самооцінки. Зрушення у конативному компоненті належать до системи взаємодії з урахуванням певних настанов: “Я – Ти”, “Свої – Чужі”.

Виявлені концепції передбачень результатів діяльності відносно незалежні від конкретного контексту, які пов'язані з колективними передбаченнями групи і системи індивідуального досвіду, яка чутлива до визначеного контексту, припускає диференціацію змісту. Це сприяє несвідомій трансформації на рівні перцепції зовнішніх стимулів. Утворюються ”перцептивні пустоти”, в які включаються протиріччя, неадекватні форми реагування і формуються зони вірогідних внутрішноособистих конфліктів, що знижує ефективність пристосування до умов професійної діяльності.

У осіб з високим рівнем нейротизму та окремими невротичними реакціями виявлені чотири профілі розвитку дизадаптивних станів (тест ММРІ). Особам, включеним у перший профіль, притаманний страх перед конкретними захворюваннями (фобії) або соматизація тривоги. Другий тип профілю є субдепресивним варіантом невротичного розвитку. Третім дизадаптивним варіантом розвитку виступає алекситимія. Четвертому профілю притаманний невротичний варіант дизадаптації. Тенденція до редукції тривоги у перебігу передпатологічних та дизадаптивних змін вказує, що ці процеси слід розглядати як компенсаторні.

У підрозділі 3.4 подані розроблені прилади та способи експрес-діагностики функціонального стану. Для експрес-діагностики нервово-емоційної напруженості запропоновано “Прилад для визначення критичної частоти злиття мерехтінь” (патент UA 46263А м.кл. 7 А61В5/16) та “Спосіб оцінки нервово-емоційного напруження” (патент UA 46262A м.кл 7 А61В5/00; А61В5/16). Для контролю за поточною зоровою працездатністю запропонована уніфікована оцінка зорової втоми “Спосіб оцінки функціонального стану зорового аналізатора” (патент UA 50930 А м.кл. 7А61В5/00 А61В5/16).

У четвертому розділі “Закономірності перебігу адаптації особистості оператора до особливих умов діяльності” реалізований системний підхід до різноспрямованого векторного просторово-часового континууму реакцій на різних структурно-динамічних рівнях, об’єднаних метою діяльності в особливих умовах.

У підрозділі 4.1 узагальнені психодинамічні закономірності діяльності в особливих умовах. Виділені критерії надійності: динамічна надійність професійної діяльності – здатність зберегти якість функціонування не нижче заданого рівня оцінюється за програмними, параметричними, часовими показниками робочих операцій і об’єктивними параметрами виробничого середовища. Статична надійність – здатність людини заданий час зберігати адекватність поставленій меті, пов’язує напругу діяльності з інтенсивністю психічного процесу. Статична складова надійності професійної діяльності в особливих умовах визначається характеристиками емоційної лабільності, особистісними смислами і рівнем мотивації, що зумовлено потребою у додатковій енергетизації професійної діяльності за умов ситуативної невизначеності.

На підставі проведених досліджень розроблена модель, яка описує надійність професійної діяльності людини-оператора в особливих умовах з вірогідністю прогнозу 91,0%. Виявлені дві стратегії діяльності в особливих умовах: у першому варіанті зміна алгоритмів діяльності реалізується, якщо неузгодженість інформаційного потоку перевищує постійне межове значення; у другому варіанті межа є випадковою величиною, що за умов відносно стабільних динамічних характеристик руху дозволяє швидко реагувати на імовірнісні відхилення змінами точності виконання операцій.