ПРИЧИНЫ, МЕХАНИЗМЫ ФОРМИРОВАНИЯ И ПСИХОТЕРАПЕВТИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ ЭРЕКТИЛЬНОЙ ДИСФУНКЦИИ У МОЛОДЫХ МУЖЧИН БЕЗ ПАРТНЕРШИ (медико-психологические аспекты)

Краткое содержание

Характеристика пацієнтів. Під спостереженням перебувало 100 чоловіків віком від 22 до 35 років, які звернулися по сексологічну та психологічну допомогу до Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру за період 2002 – 2004 рр. Усі чоловіки ніколи не брали шлюбу й не мали сексуальних зв’язків, у всіх мала місце еректильна дисфункція.

Як контрольна група було обстежено 30 чоловіків відповідного віку, які також не були одружені і мали лише епізодичні, часто випадкові сексуальні контакти, але не потерпали від якогось сексуального розладу.

У більшості обстежених був достатньо високий рівень освіти, і переважна більшість із них займалися розумовою працею. Соціальні зв’язки чоловіків, як того й слід було чекати, в основній групі були в більшості випадків нижчі за середні, в контрольній – найчастіше широкі. За посадою чоловіки основної групи були здебільшого виконавцями, в контрольній групі понад половину – керівниками підрозділів.

Серед обстежених основної групи лише 24±4% жили самостійно, решта – з батьками, в контрольній групі самостійно жили майже всі чоловіки.

Методи обстеження чоловіків. Дослідження проводили з позицій системного підходу з урахуванням багатомірності забезпечення сексуальної функції. Відповідно до цього було проведено всебічне комплексне обстеження пацієнтів: клінічне, клініко-психопатологічне, психодіагностичне, спеціальне сексо­ло­гічне (системно-структурний аналіз сексуального здоров’я).

Клінічне обстеження включало вивчення соматичного (в тому числі неврологічного, урологічного) та психічного стану хворих. Вивчали їхній соматосексуальний та психосексуальний розвиток. Вивчаючи порушення статевого дозрівання пацієнтів ми виходили з концепції психосексуального дизонтогенезу В.М. Маслова, І.Л. Ботнєвої, Г.С. Васильченка (1990). У процесі клініко-психопатологічного обстеження проводили анамнестичний аналіз, приділяючи особливу увагу вивченню типів здобутого виховання й характерологічних особливостей преморбіду; досліджували емоційні реакції пацієнтів на порушення еректильної функції.

З метою з’ясування причин та механізмів порушення еректильної функції чоловіків застосовували системно-структурний аналіз сексуального здоров’я, розроблений В.В.Кришталем (1990). Згідно із запропонованою автором чотирифакторною концепцією забезпечення сексуального здоров’я метод передбачає вивчення стану біофізіологічної основи сексуальності та соціальних, психологічних, соціально-психологічних чинників, що детермінують сексуальну поведінку. Відповідно до цього системно-структурний аналіз сексуального здоров’я передбачає оцінку стану його соціального, психологічного, соціально-психологічного та анатомо-фізіологічного (біологічного) компонентів та їх складових.

Тип статевої конституції чоловіків досліджували за методикою Г.С. Васильченка (1990). Типи сексуальної мотивації та мотиви статевого акту визначали за В.В. Кришталем (1990).

У процесі вивчення відмінностей особистості пацієнтів було використано психодіагностичні методи. Проводилося багатобічне дослідження особистості за методикою ММРІ у модифікації Ф.Б. Березіна, М.П. Мірошникова (1976). Методика містить 566 тверджень, що стосуються як низки клінічних симптомів (самопочуття, функціонування тих чи інших внутрішніх органів, невротичних розладів), так і сфери соціальних настанов, самооцінки та інших аспектів особистості. За відповідями обстежуваного складається профіль особистості, який включає три контрольні шкали (брехні, вірогідності, корекції) та 10 клінічних шкал: іпохондрії, депресії, істерії, психопатії, мужності-жіночності, параної, психастенії, гіпоманії та соціальної інтроверсії.

З метою вивчення статеворольових характеристик – маскулінної та фемінінної поведінки пацієнтів на соціогенному рівні (рівні Я-концепції) застосовували шкалу ACL A.B. Heilbrun (1981).

Діагностику основних тенденцій поведінки обстежуваних у групі та їхнього уявлення про себе проводили за допомогою методики Q-сортування В. Стефансона (2000), яка включає 60 тверджень і дає уявлення про шість основних тенденцій поведінки чоловіка: залежність – незалежність, товариськість – нетовариськість, прийняття "боротьби" – уникнення "боротьби". Ці тенденції складають три сполучені пари, причому кожна з них може бути як істинною, тобто внутрішньо притаманною особистості, так і зовнішньою, своєрідною маскою, що приховує справжнє обличчя.

Механізми психологічного захисту в спілкуванні вивчали за допомогою методики В.В. Бойка (2000). Методика містить 24 питання, які дають змогу виявити три стратегії психологічного захисту у спілкуванні – миролюбність, уникнення, агресія.

Використання методики Д. Рассела та М. Фергюсона (2000), що включає 20 питань, давало змогу судити про рівні суб’єктивного відчуття самотності – низький, середній та високий. Для визначення рівня потреби у відчуттях застосовувалася методика М. Цукермана (2000), що складається з 16 питань, відповіді на які дають уявлення про три рівні цієї потреби – високий, середній та низький.

Вивчали також соціологічні характеристики обстежених – рівень освіти, характер трудової діяльності, соціальний стан та зв’язки, середовище проживання.

Усі здобуті в процесі клінічних та клініко-психопатологічних досліджень дані статистично оброблено за таблицями відсотків та їх помилок, результати психодіагностичних досліджень – за допомогою кореляційного аналізу із застосуванням критеріїв Вілкоксона – Манна – Уїтні, Фішера, парного критерію Вілкоксона, критеріїв знаків та критерію Стьюдента.

Результати досліджень. Клінічне обстеження в жодного з чоловіків не виявило соматичних захворювань, які б могли послабити еректильну функцію. У той самий час преморбідні особливості характеру в переважній більшості випадків негативно впливали на їхню комунікацію. При цьому виявлялася певна залежність характерологічних особливостей обстежених від типів здобутого ними виховання: сенситивні особистості найчастіше росли в умовах емоційного відторгнення, виховання в умовах жорстких взаємин та підвищеної моральної відповідальності сприяло формуванню психастенічних та астенічних рис. Ніхто з хворих не дістав правильного статевого виховання, вони або взагалі не дістали статевого виховання, або здобули пуританське виховання, яке культивує неприйняття сексу, стверджує його гріховність, що сприяло розвиткові сексуальних розладів, особливо за наявності біологічної основи (слабкої статевої конституції).

У всіх чоловіків мали місце ті чи інші невротичні розлади, найчастіше нав’язливі думки й міркування та коїтофобія, значно рідше – іпохондричний розлад і в окремих випадках – соматизований розлад та неврастенія.

Соматосексуальний розвиток наших пацієнтів був у більшості випадків своєчасним, тоді як психосексуальний у всіх був порушений, причому здебільшого (83±4%) спостерігалася його ретардація. Асинхронії статевого дозрівання, головним чином сукупні, зумовлені сполученням соціогенних та психо­генних чинників, відзначалися у 88±4% хворих. Психосек­суальна орієнтація була гетеросексуальною, за винятком 4±2% чоловіків, у яких виявлено гомосексуальні тенденції.

Більшість чоловіків (72±4%) практикували мастурбацію, яка не обов’язково була заміною сексу з партнеркою, у частини хворих (26±4%) вона була самостійною формою сексуального самовиявлення.

Статеворольова поведінка обстежених була трансформованою (фемінінною). Поінформованість у питаннях сексу – недостатня й неправильна, тип сексуальної мотивації – генітальний, мотиви спроб здійснення статевого акту – здобуття оргазму або бажання перевірити свої сексуальні можливості. Не сприяли сексуальному здоров’ю і типи сексуальної культури хворих – невротичний або примітивний.

Статева конституція обстежених чоловіків була слабкою або послабленою середньою. Проте слід зазначити, що ця оцінка мала відносний характер, оскільки точне визначення типу статевої конституції було неможливим через відсутність у хворих статевого життя. Більш ніж у 1/3 пацієнтів були послаблені всі види лібідо і менш ніж у половини виникали сексуальні фантазії, у яких вони уявляли собі статевий акт з уявною партнеркою. Адекватні ерекції були знижені у всіх хворих, а у 14±4% це поєднувалося з передчасною еякуляцією.

Цікаві дані про почуття обстежених до жінок: більшість із них (58±5%) відчували захоплення або симпатію до жінки, дехто навіть любов, але 1/4 – байдужість, а в 6 чоловіків (із яких 4 з гомосексуальними тенденціями) – аверсію. При цьому у всіх чоловіків була відсутня сексуальна заповзятливість. Для всіх чоловіків була характерна психосексуальна незадоволеність.

Таким чином, у самотніх чоловіків були порушені майже всі критерії сексуального здоров’я, що відбиває порушення як їхньої сексуальної функції, так і загальної й сексуальної комунікації.

У всіх чоловіків визначалося сукупне ураження компонентів та складових сексуального здоров’я: соціального внаслідок недостатньої і неправильної обізнаності в питаннях психогігієни статевого життя та низького рівня загальної і особливо сексуальної культури; психологічного – через риси характеру, які утруднюють комунікацію, передусім із жінками, і пов’язаного із цим внутрішньоособистісного конфлікту, соціально-психологічного – внаслідок міжособистісного конфлікту, зумовленого труднощами спілкування, які призводять до неможливості знайти сексуальну партнерку. Порушення нейрогуморальної складової анатомо-фізіологічного компонента було зумовлено ретардацією статевого дозрівання чоловіків, психічної складової – наявними в них невротичними розладами, генітальної – застійним простатитом. Стрижневим було ураження психологічного компонента та психічної складової анатомо-фізіологічного компонента. Їх сукупне ураження і стало причиною порушення сексуального здоров’я самотніх чоловіків.

Як показало дослідження особистості за методикою ММРІ, усереднений профіль чоловіків характеризувався піднесенням на 2-й (депресії), 5-й (мужності – жіночності), 7-й (психастенії),   0-й (соціальній інтроверсії) та різким зниженням на 9-й шкалі (шкалі гіпоманії). Для цих хворих були характерні песимізм, замкнутість, мовчазність, соромливість, занижена самооцінка, невпевненість у собі, надмірна серйозність, постійна внутрішня напруженість і тривога.

Основними тенденціями поведінки самотніх чоловіків були нетовариськість (16,8 бала), залежність (15,8 бала) та уникнення боротьби (15,6 бала). Домінуючою стратегією психологічного захисту обстежених у спілкуванні було уникнення (77±4%), набагато рідше – миролюбність (23±4%) та цілком була відсутня агресія. Характерними для наших пацієнтів були також високий (42,5 бала) показник суб’єктивного відчуття самотності і доволі низький (8,2 бала) рівень потреби у відчуттях, що свідчить про недостатню активність особистості. Вивчення статеворольової поведінки показало високу фемінінність чоловіків на соціогенному рівні (62,2 бала), що, безумовно, перешкоджало їхній успішній комунікації.

Таким чином, психодіагностичні дослідження дали змогу виявити в чоловіків без партнерки низку характерних відмінностей особистості. Основні з них – песимізм, замкнутість, занижена самооцінка та невпевненість у собі; нетовариськість, залежність та уникнення "боротьби"; уникнення як основна стратегія психологічного захисту у спілкуванні; високий рівень відчуття самотності та низький рівень потреби у відчуттях, а отже, й їх пошуку; фемінінні риси, що виявляються в надмірній емоційності та міжособистісній чутливості.

Перелічені відмінності особистості, особливо на фоні наявного у пацієнтів розладу ерекції, безперечно, сприяли поведінці і навіть визначали таку, що перешкоджала пошукові партнерки та зумовлювала самотність чоловіків.

Загалом результати психодіагностичних досліджень, як і дані системно-структурного аналізу сексуального здоров’я, свідчать про певні загальні закономірності в характері змін особистості та поведінки і в генезі сексуальних розладів у самотніх чоловіків. Тим часом аналіз конкретних причин, проявів та перебігу цих розладів дає змогу виокремити різні їх типи та клінічні форми, що має принципове значення для розробки й вибору методів корекції. До І типу належить порушення спілкування з жінками в комунікативній формі порушення сексуального здоров’я (32±5%). ІІ тип включає еректильну дисфункцію (64±5%), яка має перебіг у формі коїтофобії (сексуально-фобічний невроз) – 24±4%;  очікування сексуальної невдачі – 23±4% та паторефлекторній формі – 17±4%. ІІІ виявлений тип порушення сексуального здоров’я – егодистонічна сексуальна орієнтація – 4±2%.

Як ми бачимо, типом сексуальних розладів у обстежених чоловіків, який найчастіше трапляється, була еректильна дисфункція, другий за частотою тип – порушення спілкування з жінками (комунікативна його форма) і третій – егодистонічна сексуальна орієнтація, яка спостерігалася в поодиноких випадках.

Виявлені причини й механізми порушення сексуального здоров’я самотніх чоловіків, його клінічні прояви, характеристики особистості та відмінності міжособистісних стосунків обстежених стали основою для розробленої нами системи психотерапевтичної корекції.

Ми вважаємо системний характер психотерапії порушення сексуального здоров’я однією з найважливіших умов її ефективності. Згідно з прийнятою нами чотирифакторною концепцією забезпечення сексуального здоров’я система корекції враховує стан соціального, психологічного, соціально-психологічного, біологічного його аспектів і складається з чотирьох компонентів – інформаційного, емоційного, поведінкового та особистісного. Вона відповідає структурі міжособистісної взаємодії, адресується до трьох підсистем особистості – інтраіндивідної, інтеріндивідної та метаіндивідної і грунтується на принципах комплексності, етапності, послідовності, диференційованості та індивідуалізації.

Кожний із компонентів психотерапії проводиться у три основні етапи – інформаційний, етап вироблення настанови та етап навчання, на яких застосовуються методи, адекватні до наявного типу і клінічної форми порушення сексуального здоров’я та особистісних відмінностей пацієнта.

На інформаційному етапі ми використовували раціональну (роз’яснювальну) психотерапію, індивідуальну і в групі, когнітивну та бібліотерапію. З метою зняття невротичних реакцій пацієнтів у деяких випадках застосовували також ауто- та гетеросугестію, з метою нівелювання несприятливих для спілкування рис характеру проводили групову психотерапію.

На етапі вироблення настанови застосовували ті ж самі методи, а також проводили особистісно орієнтовану (персоналістичну) психотерапію. На цьому етапі ми прагнули виконати основну умову успішного лікування – зустріч наших пацієнтів із потенціальною партнеркою, зав’язування з нею сексуального зв’язку і створення в неї настанови на участь у лікувальному процесі. Психотерапевтична допомога при цьому була вельми різноманітною, але переважно вона була спрямована на розширення кола спілкування чоловіків.

На етапі навчання, присвяченому виробленню навичок правильної сексуальної поведінки, застосовували поведінкові стратегії, у принципі розраховані на роботу з партнерською парою, на модифіковані нами для наших пацієнтів – самотніх чоловіків з еректильною дисфункцією. Проводили рольові ігри та різноманітні тренінги – рольовий психосексуальний, комуніка­тив­ний, сексуально-еротичний, застосовували також аутогенне тренування. Надаючи великого значення благотворній дії сучасних препаратів віагри та пенігри, які забезпечують ерекцію, у деяких випадках їх рекомендували на додаток до сексуально-еротичного тренінгу.

На різних етапах лікувального процесу ми використовували, окрім зазначених вище методів, добре зарекомендований у світовій психотерапевтичній практиці, але поки мало застосовуваний у нашій країні метод гештальт-терапії, переважно в індивідуальному форматі.

У роботі з пацієнтами, у яких мала місце егодистонічна орієнтація, проводили раціональну психотерапію, гіпносугестію та навіювання наяву; індивідуальну психотерапію з елементами психоаналізу, приділяючи особливу увагу психологічним захистам пацієнта, а на більш пізніх етапах лікування – групову психокорекцію із застосуванням гештальт-терапії.

Проведення описаної системи допомоги самотнім чоловікам з еректильною дисфункцією дало змогу дістати високий та стійкий терапевтичний ефект. Усі молоді люди, які пройшли курс лікування, які ніколи не були одружені і практично не мали сексуальних контактів, почали статеве життя: 15±4% із них одружилися, у решти встановилися більш-менш постійні сексуальні зв’язки, що здебільшого мали доволі гармонійний перебіг. Катамнестичні спостереження, що проводилися упродовж 2 років, показали, що за цей період одружилися ще 27±4% пацієнтів, тобто загалом узяли шлюб 42±5% чоловіків. Серед решти у 11±3%, а саме у тих пацієнтів, у кого раніше мав місце невроз очікування невдачі, на 3-4 успішних статевих акти в одному ерекція була недостатньою.

З 4 пацієнтів з егодистонічною сексуальною орієнтацією один відмовився закінчити курс лікування, решта вступили у зв’язки, здебільшого гетеросексуальні, але двоє з них виявляли й бісексуальну орієнтацію.

Загалом, таким чином, у 88±3% пацієнтів було досягнуто повного успіху та в 11±3% – значне поліпшення, що дає змогу вважати розроблену систему психотерапії порушення сексуального здоров’я самотніх чоловіків достатньо ефективною.

Нами було розроблено також принципи психопрофілактики еректильної дисфункції та самотності чоловіків, що грунтується на тих самих принципах, що й система психотерапевтичної корекції цих порушень. Система психопрофілактики складається з трьох компонентів: запобігання відхиленням у формуванні сексуальності, розвитку рис, які перешкоджають успішному спілкуванню, та порушення загальної й сексуальної комунікації. Перший компонент полягає у профілактиці впливу біогенних чинників на сомато- та психосексуальний розвиток дитини; другий має на меті забезпечення правильного загального та статевого виховання, потім – сексуальна просвіта підлітків; основне завдання третього компонента – підготовка молоді до шлюбу. На різних етапах психопрофілактики можуть застосовуватися, окрім освітніх заходів, бесід, лекцій тощо, різні види психологічного тренінгу.

У здійсненні описаної системи мають брати участь, окрім батьків, вихователів дитячих дошкільних установ, педагогів, кваліфіковані лікарі, насамперед психотерапевти, сексо­пато­логи, а також психологи та соціологи. Планомірне проведення її в життя стане запорукою успіху первинної профілактики порушення сексуального здоров’я та комунікації, а отже, й самотності молодих людей.