ВАРИАНТЫ, ФОРМЫ И ПСИХОКОРРЕКЦИЯ ДЕЗАДАПТАЦИИ СУПРУЖЕСКОЙ ПАРЫ ПРИ ВНЕБРАЧНЫХ СВЯЗЯХ И ВЕНЕРИЧЕСКИХ ЗАБОЛЕВАНИЯХ ЖЕНЩИН

Краткое содержание

Характеристика обстежених. Під спостереженням перебували 128 подружніх пар, у яких дружини були хворі на венеричні за­хво­рювання. Серед них у 98 (77±3%) пар мала місце подружня дез­адап­тація, у решти 30 (23±3%) дезадаптації не спостері­га­ло­ся, не­зважаючи на венеричне захворювання подружжя, джере­лом якого була дружина (ця група була обстежена як контрольна).

Подружні пари було розподілено так. Першу групу склали подружжя із соціально-психологічною дезадаптацією – 37 пар (38±5%), другу – подружжя із сексуальною дезадаптацією – 61 па­ра (62±5%). У 24±7% подружніх пар першої групи причиною дезадап­та­ції була зрада жінки, а в усіх пар другої групи дезадаптація стала причиною зради.

Серед обстежених у 46±5% подружжів було ді­аг­нос­то­вано трихомоніаз, у 39±5% – гонорею і у 15±4% – сифіліс. Дезадаптація виявлялася в комунікативній, статеворольовій, сек­суаль­но-еро­тич­ній та конституціональній формах.

Подружжя були віком від 23 до 45 років і перебували у шлю­бі від 3 до 10 років, проте значну їх частину (близько 1/3) скла­дали молоді пари, що були у шлюбі менше від 5 років. Усі подружні пари мали дітей.

Серед обстежених 61±5% мали вищу і незакінчену вищу освіту, 39±5% – середню і середню спеціальну; керівниками підрозділів були 34±5, виконавцями – 66±5%.

Методи обстеження подружжя. Усім подружжям, що пере­бу­ва­ли під нашим спостереженням, було проведено всебічне комп­лекс­не клінічне, клініко-психопатологічне, спеціальне сексоло­гіч­не, психо­діагностичне та соціологічне обстеження.

До клінічного обстеження входило вивчення анамнезу жит­тя й хвороби кожного із подружжя, дослідження соматич­но­го, в тому числі гінекологічного у жінок та урологічного у чоло­ві­ків, невро­ло­гічного статусу, преморбідних особливостей характе­ру і психічного стану. Стан сексуального здоров’я пацієнтів досліджували мето­дом системно-структурного аналізу за В.В.Кришталем (2002). Тип ста­тевої конституції визначали у жінок за методикою І.Л.Ботнєвої (1983), у чоловіків – за Г.С.Васильченком (1977).

Під час психодіагностичного обстеження хворих та їхніх чо­ловіків вивчали особливості виховання й особистісні риси, спрямо­ваність особистості кожного з подружжів, подружні конфлікти і спо­соби їх урегулювання. Фор­му­вання сім’ї і виконання подруж­жям сімейних функцій дослід­жу­вали за ме­то­дикою І.А.Семьонкіної (2001). Аналізували статево­рольову поведін­ку жінок та їхніх чоло­ві­ків, для чого вико­рис­то­вували статево­рольо­ву шкалу Dur-Moll L.Szon­di (1960), яка дає змогу визначити мас­кулінні та фемінінні ри­си особистості на біо­генному рівні, та статеворольову ACL-шкалу A.B.Heilbrun (1981), що дозволяє харак­теризувати маскулінність осо­­бистості на соціогенному рівні (Я-концепцію особистості). При­чи­­ни ви­ник­нення й характеристику позашлюбних сексуальних зв’я­з­­ків жінок вивчали за допомогою питальника "Подружні зради".

Із соціологічних характеристик вивчали рівень освіти кож­ного з подружжів, їхню професійну діяльність, тривалість перебування у шлюбі, кількість дітей, стійкість сімейних стосунків.

Усі здобуті в клінічних дослідженнях дані оброблено за таб­лицями відсотків та їх помилок, результати психодіагнос­тич­них досліджень – за допомогою кореляційного аналізу із застосу­ван­ням критеріїв Стьюдента, Вілкоксона – Манна – Уїтні, Фі­ше­ра, парного критерію Вілкоксона.

Результати досліджень. Клінічне обстеження подружжів, які перебували під спостереженням, показало, що ні в кого з них піс­ля вилікування від венеричної хвороби не було якихось сома­тич­них, у тому числі неврологічних, гінекологічних, урологічних захво­рю-вань, які могли б послабити сексуальну функцію і спри­я­ти дез­адаптації подружжів. Водночас у психічному стані май­же у всіх (96±2%) жінок та у всіх чоловіків основних груп було ді­агностовано невротичні розлади. При цьому у жінок обох груп найчастіше мала місце короткочасна, а у другій групі також про­лонгована депре­сив­на реакція; у чоловіків – ті самі форми депресивних реакцій, у другій групі, крім того, неврастенія та со­матизований розлад. Осо­бистісна реакція виникала у відпо­відь на венеричне захво­рю-вання, у чоловіків – також на зраду дружини. Звісно, що невро­тич-ні розлади слугували дисгармону­ю­чим чинником у подружніх сто­сунках. У контролі невротичних розладів не було в жодного з подружжів.

Серед преморбідних відмінностей особистості практично у всіх обстежених були явні акцентуації характеру: в першій групі у жінок найчастіше (73±7%) істеричного, у решти – епілептоїдного та гіпертимного типів, у чоловіків суттєво переважали епілеп­то­їдний та гіпертимний типи акцентуації (87±8%). У жінок другої групи найчастішими були також істерична та гіпертимна акцен­туації, але майже у всіх їхніх чоловіків (94±6%) мали місце пси­ха­стенічний та астенічний її типи. При цьому сполучення ак­цен­туацій у парах було несприятливим у першій групі, де у подруж­жів або спо­сте­рі­га­лися однакові типи акцентуації, або поєдну­ва­лися епілептоїдний та істеричний або гіпертимний типи; у другій групі сполучення було сприятливішим – частіше істеричного ти­пу з психастенічним або гіпертимного з астенічним. Це дає підстави припус­ка­ти, що несприятливе спо­лучення акцентуацій характеру відіграє роль у виникненні дезадаптації подружжів, хоч заведено вважа­ти, що дезадаптація більшою мірою визначається не уродже­ни­ми, а набутими рисами характеру.

У процесі системно-структурного аналізу сексуального здоров’я подружжя за його критеріями з’ясувалося, що вони були по­рушені у всіх обстежених основних груп. Соматосексуальний роз­виток був уповільнений більш ніж у половини чоловіків дру­гої групи (із сексуальною дезадаптацією), психосексуальний був перед­часним у половини жінок обох груп, а у більшості чоловіків дру-гої групи спостерігалася його ретардація. Це зумовило наяв­ність у них асинхроній (здебільшого сукупних) статевого розвит­ку. Дуже часто була порушеною статеворольова поведінка по­друж­жя: в першій групі вона, як правило, була гіперрольовою у чоловіків і транс­формованою у жінок, у другій групі спосте­рі­га­лася транс­формація, тобто фемінінна поведінка, у чоловіків.

У багатьох (40±6%) жінок та в усіх чоловіків другої групи ма­ла місце недостатня і неправильна поінформованість у питан­нях сексу. Не сприяло подружній гармонії й сполучення типів сек­су­альної мотивації в цій групі – генітального та шаблонно-регла­мен­тованого в чоловіків та ігрового у жінок, так само як і відсутність у всіх обстежених основних груп взаємно-альт­руїс­тич­ного комуні­ка­тивно-гедонічного типу мотивації. При серед­ній і сильній статевій конституції у всіх жінок другої групи май­же у половини їхніх чоловіків була слабка статева конституція. Ця обставина, як і слаб­кість усіх видів лібідо у чоловіків, багато в чому визначала сек­су­аль­ну дисгармонію подружжів даної гру­пи. Дезадаптацію подруж­жів відбивали й їхні сексуальні фан­та­зії – як правило, лише заміна партнера.

Варто уваги, що ерекція та еякуляція у чоловіків другої групи не страждали, але оргастичність у їхніх дружин становила лише 10 – 20% (у першій і контрольній групах – 80 – 100%). Тіль­ки близько 1/3 обстежених чоловіків і жінок відчували любов до своїх по­дружжів, решта – повагу або звичку, чоловіки – ревнощі, деякі жін­ки першої групи – аверсію. У всіх подружжів мав місце дисгармонійний тип сексуальної культури, найчастіше лібераль­ний її варіант у жінок та чоловіків першої та жінок другої групи, у більшості (67±6%) чоловіків другої групи позначався невро­тич­ний, у решти – примітивний тип. Аполлонівського типу сексуаль­ної куль­ту­ри не було ні в кого з обстежених основних груп. При цьому було виявлено чіткий позитивний зв’язок між порушен­ням сомато- та психосексуального розвитку і формуванням ти­пів сексуальної мотивації та сексуальної культури: коефіцієнт ко­реляції Пірсона ста­новив від r=0,33 (p<0,01) до r=0,36 (p<0,05).

Системно-структурний аналіз сексуального здоров’я за йо­го компонентами та складовими виявив сукупне їх порушення у всіх подружжів основних груп, причому безпосередньою причи­ною по­дружньої дезадаптації стало стрижневе ураження психо­ло­гічного та соціально-психологічного компонентів у першій та ін­фор­ма­ційно-оцінної складової соціального компонента – у дру­гій групі подружніх пар.

Вивчення загального і статевого виховання показало, що воно було неправильним у всіх подружжів. При цьому було виявлено певну залежність між типом загального виховання і наявним у обстежуваного типом акцентуації характеру. Так, особи з істеричною акцентуацією здобули виховання за типом "кумир сім’ї", переважна більшість осіб з астенічною та психастенічною акцентуацією виховувалися в умовах домінуючої гіперопіки, а ши­зоїдні особистості – в умовах парадоксальної комунікації, бездог­ляд­ність призводила до формування гіпертимної акцентуації харак­теру. Тип статевого виховання, як правило, визначав тип сек­суальної культури: гуманістичне виховання (в контролі) зумов­лю­ва­ло формування аполлонівського її типу, ліберальне – ліберального тощо, лише при ігноруючому вихо­ванні виникали різні типи сексуальної культури, які формувалися, очевидно, під впливом соціальних чинників та найближчого оточен­ня поза сім’єю.

Психодіагностичні дослідження дали змогу визначити, що всім подружжям із дезадаптацією притаманні дисгармонійні риси характеру та особистості. У всіх жінок і приблизно у 1/3 чо­ловіків першої групи були дезадаптивні риси характеру (его­центризм, небажання адаптуватися до оточення, нереалізм сприй­няття); у другій групі ці риси траплялися набагато рідше. Проте ті чи інші риси порушеної само­актуалізації спостерігалися у всіх обстежених обох груп. Найчас­ті­ше це були нерозважливість, центрація на неістотних деталях, не­дозрілість особистості, неадекватна самооцінка, у чоловіків пер­шої групи – залежність і несамостійність, дру­гої – самоприниження, ригідність. Із дисгармонійних якостей особистості у всіх жінок обох груп можна було відзначити такі, як непорядність, безсовісність, брехливість, невірність, у першій групі, крім того, егоїзм, черствість, злобність, у другій – песимізм, пожадливість. Злобність, безсовісність та невірність часто (до 50%) мали місце і в чоловіків першої групи, а у другій групі для них був характерним песимізм. Ні в ко­го з подружжя основних груп не спостерігалося саногенних антиципаційних патернів поведінки, характерних для обстежених контрольної групи.

У домінуючій мотивації всіх чоловіків і жінок переважало за­безпечення життєвих інтересів, такі категорії, як творчість, са­моудосконалення, посідали дуже мало місця, що говорить про невисокий духовний рівень подружжів. Це підтверджували й їхні ціннісні орієнтації: культурні інтереси подружжя ставили на остан­ні місця за значущістю. Водночас сексуальна сфера була най­зна­чущою для переважної більшості (до 89±6%) подружжів першої групи і особливо для жінок другої групи – 100%, але лише для половини чоловіків цієї групи.

Вивчення статеворольової поведінки наших пацієнтів ви­явило залежність відношення маскулінності/фемінінності від ти­пу акцентуації характеру. У жінок з епілептоїдною та гіпертимною акцентуацією була велика маскулінність на рівні Я-концепції і біогенному рівні, найнижчий рівень маскулінності був у осіб з астенічним характером. З’ясувалися також сут­тєві відмін­ності на різних рівнях між досліджуваними показ­ни­ками в осіб з істероїдним характером: висока маскулінність на соціогенному і низька – на біогенному рівні, що свідчить про наявність у цих осіб статеворольової дискордантності, яка при­з­водить до розвитку внутрішньоособистісного конфлікту.

У подружжів із соціально-психологічною дезадаптацією бу­ло різко порушено виконання практично всіх сімейних функцій (крім сексуально-еротичної), особливо духовної, емоційної, ро­льо­вої, реа­бі­літаційної; при сексуальній дезадаптації функціо­ну­вання сім’ї порушувалося набагато рідше і значно меншою мі­рою, за винят­ком сексуально-еротичної функції, яка погано або дуже погано ви­конується у всіх пар другої групи. У першій групі в подружжів особ­ливо часто виникали й були найбільш вира­жені деструктивні подружні конфлікти. У цій групі не вико­рис­то­вувався і правиль­ний спосіб урегулювання конфліктів – спів­робітництво, який у дру­гій групі використали понад 1/3 по­друж­жів. Конфлікти призво­ди-ли до послаблення міцності шлю­бу, причому думали про розлучен­ня або робили спроби роз­лу­чи­тися здебільшого чоловіки – 71±5% у порівнянні з 29±4% жінок.

У процесі вивчення спонукальних мотивів позашлюбних зв’язків жінок було здобуто дані, наведені в таблиці. Відпо­віда­ю­чи на питання про причини зради, пацієнтки най­час­тіше називали незадоволеність міжособистісними стосунками з чоло­ві­ком у першій та статевим життям з ним, його сек­суальною по­ведінкою – у другій групі подружніх пар, а також відсутність лю­бо­ві до чоловіка, цікавість, при сексуальній дезадаптації – ба­жан­ня перевірити свої сексуальні можливості, пошуки повно­цін­ного сексу. Зазвичай називалися не одна, а декілька об’єктивних та суб’єктивних причин. Окрім того, нерідко до подружньої зра­ди призводив занадто ліберальний погляд на сексуальні сто­сун­ки.